Оцінка платоспроможності страховика

     Ольга ТЕРЕБУС ОЦІНКА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКА

     Висвітлено  сутність платоспроможності  страхової компанії, умови її забезпечення та проблеми оцінки через призму вимог європейського законодавства.

     Ключові слова: платоспроможність, фактичний та нормативний запас платоспроможності, маржа платоспроможності, гарантійний фонд, резерв незароблених премій, метод «плаваючих кварталів».

     Платоспроможність - одна з найважливіших економічних  характеристик страхової компанії. Специфічна роль, яку відіграють страхові компанії у ринковій економіці, перетворює проблему забезпечення платоспроможності страховиків на об'єкт особливого контролю з боку держави.

     Особливої гостроти набуває проблема забезпечення платоспроможності в період підготовки вступу України в Світову Організацію Торгівлі (СОТ). Це змушуватиме відповідати жорстким законодавчим вимогам, які діють в Європейському Союзі. Одна з них - норматив платоспроможності страхової компанії.

     Поняття «платоспроможність» трактується  як здатність страхової компанії своєчасно та повністю виконувати свої платіжні зобов'язання, що випливають з укладених договорів страхування або в силу закону, а також перед акціонерами, податковою службою та ін.

     Поняття платоспроможності доцільно було б  розглянути з двох точок зору, оскільки воно пов'язує між собою два часові інтервали - теперішній і майбутній. Платоспроможність з позиції кредитора - це здатність суб'єкта господарювання в майбутньому виконувати зобов'язання, прийняті на сьогоднішній день. Якщо змінити акцент на теперішнє, то більш актуальним є питання про поточний фінансовий стан суб'єкта господарювання, що взяв на себе ці зобов'язання. Це не що інше, як позиція аудитора. Аналіз вживання цього поняття як в теорії, так і на практиці спричинює висновок, що термін «платоспроможність» використовується в основному з позиції «аудитора». Виходячи з цього, можна дати таке тлумачення даного поняття: «платоспроможність -- це об'єктивний показник, який характеризує поточний фінансовий стан суб'єкта господарювання шляхом прогнозування його фінансового стану в майбутньому».

     Термін  «платоспроможність» іноді використовують як синонім поняття «ліквідність». Проте кожне з цих понять має власний зміст. Ліквідність означає можливість своєчасної конверсії господарською одиницею будь-яких цінностей в готівку з метою погашення своїх зобов'язань перед партнером. Страхова компанія, яка відповідає загальним вимогам, що пред'являються до господарюючої одиниці в умовах ринку, має не менш значиму специфіку у формуванні як зобов'язань, так і коштів, призначених для їх покриття. Ця специфіка об'єктивно зумовлена такими чинниками:

     характером  страхових відносин, в основу яких покладено категорію ризику;

     участю  страхової компанії в декількох  видах діяльності (страховій, фінансовій, інвестиційній),

     кожна з яких спричинює формування ресурсів і зобов'язань певного типу.

     Специфіка поняття платоспроможності страхової  компанії виражається саме в особливостях формування зобов'язань і ресурсів для їх виконання, а також необхідності додаткових фінансових гарантій виконання зобов'язань як реакції на ризиковий характер діяльності.

     До  тлумачення поняття «платоспроможність»  деякі науковці підходять з іншої  точки зору. Аналіз вживання цього терміна показує, що має місце, як правило, два різних значення: здатність (можливість) і ситуація (стан). У першому значенні платоспроможність страховика визначається як здатність покривати всі фінансові зобов'язання, оплачувати всі ризики та страхові виплати за різними полісами, виданими страховою компанією. У другому значенні платоспроможність страховика характеризує ті ситуації, при яких вона здатна платити за зобов'язаннями. Таким чином, можна говорити про потенційне та ситуаційне трактування поняття «платоспроможність страховика» [5].

     З точки зору ситуаційного трактування  розрізняють поняття технічної і фактичної платоспроможності страховика. Під технічною платоспроможністю розуміють ситуацію, при якій страхова компанія володіє залишком (надлишком) коштів понад мінімальний рівень, який забезпечує резервний запас фінансових ресурсів, необхідних для підтримки належного рівня страхової діяльності компаній. Технічна неплатоспроможність - це ситуація, при якій компанія не в стані виконати вимоги щодо мінімального залишку (надлишку). Проте це не означає, що компанія не в стані виконати майбутні зобов'язання. Таке може бути лише у випадку фактичної неплатоспроможності чи банкрутства. Під фактичною платоспроможністю розуміють ситуацію, коли страхова компанія володіє залишком власного капіталу понад мінімально необхідний рівень. Мінімальний рівень власного капіталу визначається в законодавчому порядку.

     Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» (ст. ЗО) зобов'язує страховиків дотримуватися вимог, які повинні забезпечити їх платоспроможність, а саме:

     наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду;

     створення   страхових  резервів,  достатніх  для   майбутніх  виплат  страхових  сум  і  страхових

     відш  кодувань;

     перевищення фактичного запасу платоспроможності  страховика над розрахунковим нормативним

     запасом платоспроможності [1].

     В Україні в законодавчому порядку  встановлено мінімальний розмір статутного фонду, який можна розглядати як фінансову гарантію платоспроможності. Зокрема, для страховиків, що займаються страхуванням життя, статутний фонд встановлено в сумі, еквівалентній 1,5 млн. євро за обмінним курсом української гривні, а для страховиків, які займаються іншими видами страхування, - 1 млн. євро. Проте, на нашу думку, ця гарантія (статутний фонд) є недостатньою, оскільки не враховує загального обсягу страхових операцій.

     До  гарантійного фонду страховика належать додатковий та резервний капітал, а  також сума нерозподіленого прибутку, за рахунок якого можуть створюватися вільні страхові резерви. Під останніми  розуміють частку власних коштів, які резервуються з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

     Згідно  з українським законодавством страхові компанії формують два різних види страхових резервів: резерви з  ризикових видів страхування  і резерви зі страхування життя. Принцип розмежування резервів пов'язаний зі світовою практикою розподілу страхового бізнесу на загальне страхування (в Україні використовують термін «ризикове страхування») і страхування життя. З 1979 року діє Закон Європейського Союзу, який забороняє страховикам здійснювати загальне страхування і страхування життя одночасно. Це зумовлено природою самих страхових фондів, які кардинально відрізняються. Управління фондом зі страхування життя має довготерміновий характер, що зумовлює можливість інвестувати його в активи, які не приносять великої віддачі в найближчій перспективі, але забезпечують ріст капіталу і з часом - значні прибутки. Управління фондом з ризикових видів страхування має діаметрально протилежний характер.

     Зі  страхування життя формують так звані математичні резерви, а з ризикових видів (інших, ніж страхування життя) - технічні резерви. Резерви зі страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування сформуються окремо від резервів з інших видів страхування.

     Згідно  зі ст. 31 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» страховики можуть вести облік таких  технічних резервів з ризикових  видів страхування:

     резерв  незароблених премій; -    резерв заявлених, але не виплачених збитків;

     резерв  збитків, які виникли, але не заявлені;

     резерв  катастроф;

     резерв  коливань збитковості.

     Така  структура максимально наближена  до системи технічних резервів згідно з Директивами Європейського  співтовариства [3].

     Базою для розрахунку розміру страхових резервів є страхова премія з укладених договорів, що надійшла в звітному періоді і розрахована відповідно до структури страхового тарифу з договорів страхування без врахування тієї частини, яка передана в перестрахування.

     Поняття незаробленої премії випливає із співставлення звітного періоду діяльності страховика з періодом дії конкретного договору страхування. Під незаробленою премією розуміють частину страхової премії, яка надійшла за договором страхування, що діяв у звітному періоді і належить до часу дії договорів страхування понад звітний період. Сума незаробленої премії і є страховим резервом, який призначений для виплати страхувальникам відшкодування або страхових сум у майбутньому, тому її називають резервом незаробленої премії. Формування цього резерву відображає факт отримання доходу у вигляді страхової премії в звітному періоді, а за своїм економічним змістом незароблена премія є витратами майбутніх періодів. При розрахунку резерву незароблених премій використовують метод «плаваючих кварталів», коли страхові премії групуються поквартальне.

     У резерв збитків зараховуються суми, які передбачено для виплати  зі страхових видів, які мали місце  до закінчення фінансового року.

     Згідно  з українським страховим законодавством оцінка платоспроможності здійснюється через співвідношення фактичного запасу платоспроможності і нормативного. Якщо фактичний запас платоспроможності перевищує нормативний, то страхова компанія є платоспроможною. В іншому випадку страховик повинен представити в уповноважений орган нагляду за страховою діяльністю план фінансового оздоровлення, і залежно від його виконання до компанії можуть застосовуватися ті чи інші санкції [4].

     Згідно  із чинним законодавством нормативний  запас платоспроможності встановлюється на рівні двох коефіцієнтів: 0,18 та 0,26, відповідно взятих від надходжень страхових платежів за звітний період, і страхових відшкодувань за аналогічний період. При цьому сума страхових премій, що належать перестраховикам, зменшується на 50 %, або сума страхових виплат, що компенсується лерестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування, зменшується на 50 %.

     Принциповим моментом в українському законодавстві  є введення маржі платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу над розрахунковим.

     У країнах Європейського Союзу для контролю за наявністю і відповідністю фактичної платоспроможності страховиків до вимог страхового законодавства розроблено І використовується показник нормативної платоспроможності, який визначає нижню межу цього нормативу, і гарантує достатньо надійний рівень фінансової стабільності. Природно, що такий норматив ґрунтується на статистиці відносно стабільної економіки і страхового законодавства цих країн, і не може повністю враховувати ні умови походження окремих ризиків, ні зміни страхового законодавства пострадянського економічного простору, до якого належить і Україна [2].

     Сьогодні  в Європейському Союзі застосовується дещо інший підхід щодо визначення платоспроможності. Принципи регулювання  в більшості держав уніфіковані  і виступають у формі мінімальних вимог. Страхові компанії Євросоюзу повинні мати у своєму розпорядженні визначений резерв платоспроможності, тобто мінімальні ресурси, якими повинна володіти компанія, у вигляді вільних активів. Розмір резерву платоспроможності залежить від обсягів операцій компанії у всьому світі. Отже, платоспроможність страхових компаній країн Європейського Союзу забезпечується: - до початку діяльності - сплаченою часткою статутного капіталу, яка не може бути меншою за

     гарантійний фонд, і фонду на організаційні  витрати;

     у процесі діяльності - резервним фондом, технічними резервами, які адекватні  зобов'язанням

     страхової компанії за обсягом, відповідно до розміщених активів і резерву платоспроможності (1/3

     резерву платоспроможності складає мінімальний  гарантійний фонд).

     Законодавство в сфері страхового бізнесу повинно  максимально враховувати вимоги сучасного страхового ринку України  та стандарти і вимоги європейського  законодавства.