Відносні величини структури та їх використання при вивченні доходів і витрат населення

За останніми дослідженнями українських вчених, частка заробітної плати у сукупних доходах населення в 2009 році реально знизилася (з 41,0% до 20%), що відповідає негативній тенденції, яка позначається на спаді виробництва, скороченні зайнятості і, відповідно, на зростанні безробіття, тінізації економіки.

Простежимо, що відбулося з іншими складовими доходів населення, якщо знизилась основна частка доходів. Друге місце за вагомістю після заробітної плати становлять доходи населення у вигляді соціальних допомог і трансфертів: у 2010 році вони становили 39,4% і в 2008 році — 38,6%; далі — доходи від підприємницької діяльності та від власності — 19,6% та 18,7% відповідно за роками. Така ситуація свідчить про те, що більше третини населення одержує дохід від держави у формі соціальної допомоги й трансфертів, і тільки менше п'ятої частини населення заробляє підприємницькою діяльністю або використовуючи свою власність.[11]

Звичайно, можна сказати, що відбулися значні зміни у структурі доходів населення, але їх ніяк не можна характеризувати як ринкові, навпаки.

Рівень заробітної плати та державних виплат у вигляді різноманітних соціальних допомог, пенсій, стипендій, субсидій недостатній для нормального проживання населення, що потребує від держави значного відтоку бюджетних коштів на його соціальне забезпечення.

Однак збільшення частки соціальних виплат свідчить не лише про турботу населення, а й про скорочення зайнятості, зростанні частки соціально незахищених і про вади діючої державної системи соціальних виплат.

Порівняємо ці дані з іноземними. Так, за останні три десятиріччя заробітна плата в сумі особистих доходів населення США становила 60—70%, доходи від неакціонерного підприємництва — 5—8, доходи від власності — 13-19, соціальні трансфертні платежі - 10-16%. Як, бачимо, в Україні простежується протилежне - негативна диспропорція доходів населення.

4.Перспективи розвитку державної політики регулювання доходів і витрат населення

Протягом останніх 10 років ми спостерігали низький рівень трудових доходів, що призвело до зниження якості життя широких верств населення, міграції  активної частини населення, неповного використання трудового потенціалу, зниження ролі праці.

Реформування пенсійної політики, стабільність процесу інфляції, підвищення рівня прожиткового мінімуму, економічне зростання створило об’єктивні умови для підвищення реальних доходів населення, зокрема заробітної плати, збільшення її частки у сукупних доходах населення. Протее загальний рівень фактичних доходів у країні залишається низьким [2].

У міжнародній практиці політика доходів (регулювання витрат) є одним з класичних напрямів антиінфляційної політики, комплекс державних заходів, спрямованих на врегулювання грошового обігу, зменшення грошової маси, припинення непомірного зростання цін [3]. Сутність політики доходів полягає у прямому обмеженні зростання цін і заробітної плати, а також використання економічних стимулів або санкцій з метою утримання їх зростання в певних межах. Політика доходів створює подвійний вплив на інфляцію. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів, ціни яких включають такі величини. Це перешкоджає саморозвитку інфляційних процесів і стримує їхню інтенсивність. Водночас отримання зростання цін на товари і заробітної плати визначає динаміку  доходів населення, що сприяє обмеженню платоспроможного попиту. Тому політика доходів часто використовується поєднано з напрямами дефляційної політики, сукупності заходів, здійснюваних державою з метою стримання інфляції та оздоровлення платіжного балансу (система показників, які характеризують співвідношення між сумою фактичних грошових надходжень із-за кордону та сумою платежів іншим державам за певний період (рік, квартал, місяць) або на певну дату.

Адміністративне стримування цін як інструменту антиінфляційної політики може застосовуватися в умовах перехідного періоду, тобто лише як тимчасовий елемент для подолання спекулятивних і стихійних процесів. Для проведення політики доходів держава може створювати спеціальні тимчасові органи або використовувати традиційні структури, наприклад Міністерство фінансів України. Вважається, що найбільшу результативність політика доходів приносить тоді, коли врегулюванні беруть участь представники трьох зацікавлених сторін : держави, підприємств іпрофспілок.

Кінцевою метою державної політики є поліпшення якості життя широких верств населення, забезпечення єдиних соціальних стандартів на всій території України. При цьому якість життя є результатом дії цілої низки об’єктивних і суб’єктивних чинників, які мають як загальнонаціональний, так і регіональний характер [4].

Рівень якості життя людини виміряється кількістю й якістю благ, які вона може придбати за свої доходи. Мова йде насамперед про найнеобхідніші соціальні блага, які внесено до мінімального  споживчого кошика – розрахунковий набір, асортимент товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини чи сім’ї, який використовують для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи з вартості споживчого кошика у чинних цінах [3].

Для визначення основних напрямів удосконалення політики доходів і витрат населення розглянемо структуру зміни рівня доходів (див. рис. 1), витрат і заощаджень населення :

за січень – листопад 2008 – 2009 р. [4].

У січні – листопаді 2009 року порівняно з відповідним періодом попереднього року  номінальні доходи населення зросли на 28,1 %. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 26,5 %, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, – на 16,3 %.

Однією зі складових доходу є заробітна плата. У 2009 році ця частина зросла, що є позитивним. Але все таки, мінімальна заробітна плата, всупереч законодавству, встановлюється без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата не стає соціальним стандартом оплати праці, а залишається технічним нормативом для розрахунку зарплати у бюджетній сфері відповідно до можливостей видаткової частини бюджету.

Соціальні допомоги в складі доходів населення все ще займають велику частку, що не може оцінюватися позитивно. Оскільки в світовій практиці основну частину доходу (до 90 %) мають становити заробітна плата і доходи від власності прибуток, а соціальні виплати з бюджету максимум до 20 % всіх доходів.

Витрати населення у січні – листопаді 2009 р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 32,4 % [5] . Зростання доходів населення, яке відбулося за рахунок зростання соціальних виплат, збільшення рівня мінімальної заробітної плати, зростання розмірів пенсій та окремих видів соціальної допомоги відповідно вплинули на збільшення середньомісячних сукупних витрат домогосподарств і сприяли скороченню диференціації населення за рівнем добробуту.

Приріст (зниження) доходів та витрат населення України наростаючим підсумком у відсотках до відповідного періоду попереднього року розглянемо на рис. 3 [5].

Номінальний дохід – дохід у грошовому вираженні, обчислений без урахування купівельної спроможності грошей, рівня цін, інфляції.

Реальний наявний дохід – купівельна спроможність номінального доходу залежить від рівняцін на товари (роботи, послуги) та від розмірів податків.

Причини сучасної диференціації населення за рівнем доходів полягають як у галузевій диференціації в оплаті праці, так і в різниці щодо отримання інших доходів, в основі якої майнованерівність внаслідок приватизації, а також нерівний доступ до користування суспільним і державним майном. Соціально несправедлива система розподілу грошових доходів між різними

доходними групами вказує на те, що і використання ВВП зорієнтоване переважно на інтереси незначної за чисельністю групи населення, що залишається фактором нестабільності у суспільстві.

Зростання частки соціальних трансфертів позитивно позначилося на динаміці заощаджень населення. При цьому знаковим є те, що порівняно високі темпи інфляції не стримували зростання рівня заощаджень. Негативний аспект таких тенденцій полягає у тому, що зростання заощаджень не трансформується в інвестиції.

Першою і основною причиною низького рівня участі населення в інвестиційному процесі є незначні обсяги вільних коштів (заощаджень) населення через низький рівень доходів. По-друге, існує значна недовіра населення до фінансових установ: банків, інвестиційних компаній, пенсійних

фондів, страхових компаній. Треба зазначити, що цей чинник є дуже серйозним, оскільки протягом останнього десятиріччя населення неодноразово зазнавало втрат внаслідок різноманітних фінансових махінацій. Для подолання негативного ставлення населення до діяльності фінансових

установ необхідно докласти значних зусиль як з боку уряду, так і з боку власне фінансових установ.

По-третє, значною мірою через дію вищезазначених чинників низьким залишається рівень розвитку ощадних інституцій. Можна стверджувати, що сьогодні майже не існує ефективної політики % залучення заощаджень населення. Банківські установи у своїй діяльності використовують традиційні способи залучення заощаджень населення. По-четверте, громадянам України поки що властивий низький рівень економічних знань, корпоративної культури, поінформованості про можливі об'єкти вкладення грошей та оптимальні методи зберігання заощаджень [5].

Отже, ключовими проблемами політики доходів і витрат населення України є:

– загальний низький рівень доходів населення;

– зменшення ролі заробітної плати у формуванні доходів населення;

– зростання частки "інших надходжень" у грошових доходах населення (значна частина цієї статті відображає "тіньові" доходи населення);

– значна міжгалузева та міжпосадова диференціація заробітної плати;

– істотна диференціація між регіонами України за показником доходу у розрахунку на одну особу;

– зростання частки неврахованих доходів населення, які потенційно можуть розглядатись як інвестиційні ресурси; – велика частка споживчих витрат у загальній структурі витрат і низький рівень участі населення в інвестиційному процесі;

– зміщення споживчого попиту у напрямі споживання імпортної продукції. На це явище на споживчому ринку накладається i прискорене відкриття національної економіки світовому ринку.

Необхідним є удосконалення політики доходів і витрат, в основному через збільшення доходів за рахунок оплати праці, при цьому механізм удосконалення повинен передбачати:

– уточнення прожиткового мінімуму для основних соціально-демографічних груп населення з урахуванням регіональної диференціації та забезпечення його функціонування як державного соціального стандарту;

– удосконалення механізму договірного регулювання соціально-трудових відносин (шляхом конкретизації змісту угод і договорів);

– прийняття нових та удосконалення системи чинних нормативно-правових актів, що стосуються оплати праці, прожиткового мінімуму, податкової системи України.

– формування чіткої та стабільної правової бази для легальної та ефективної діяльності всіх підприємницьких структур, а також посилення боротьби з економічною злочинністю та корупцією.

А також, при удосконаленні політики доходів і витрат населення України, треба звернути увагу на:

– зменшення бюджетних соціальних витрат внаслідок запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим і бідним сім'ям з урахуванням як поточних сукупних доходів, так і вартості накопиченого майна, поступової ліквідації пільг для працездатних і відшкодування їх у процесі реформування системи оплати праці;

– запровадження механізму підтвердження законності доходів громадян у разі купівлі дорогих товарів (квартир, будинків, автомобілів), а також акцій, інших цінних паперів на велику суму, внесення (переведення) на банківські рахунки значних сум вкладів тощо;

– організацію громадських робіт з метою залучення до них безробітних;

– посилення фінансової, адміністративної та кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Удосконалення структури доходів (отримання в доходах підвищеної частки від оплати праці, дивідендів, процентів на вклади, від володіння власністю), розвитку споживчого ринку, зменшення соціальних зобов'язань держави перед громадянами, становлення та розвитку нового способу життя приведе до формування і зміцнення середнього класу, що для України, на шляху до інтеграції в світову економіку, є одним із найважливішим завданням.

Дотримання вищенаведених механізмів удосконалення політики щодо грошових доходів і витрат населення, приведе до підвищення реальних доходів і економічної активності населення, зменшення диференціації населення за рівнем доходу, конкурентоспроможності економіки України.

Висновки

Економічна статистика відрізняється від інших галузей статистики не тільки своїми особливими предметом та об’єктом дослідження. ЇЇ всебічність полягає і в особливих каналах отримання інформації, та використанні спеціальних прийомів обробки та узагальнені цієї інформації, і в особливих шляхах практичного використання результатів аналізу. Все це підтверджує необхідність виділення економічної статистики в окреме направлення обліково-статистичних робіт, а також як особливого направлення наукових розробок, в рамках якого вирішуються теоретико-методологічні питання економічної статистики.