Статистика природних ресурсів

До другої групи належать ліси районів з розвиненою мережею транспорту, великою кількістю населення, тобто ті, що мають обмежене експлуатаційне значення. 

Третя група  об’єднує ліси багатолісових районів. 

Для лісів різних груп установлено різний режим користування. Так, у лісах першої групи вирубування насаджень обмежене, а ліси третьої групи здебільшого мають задовольняти потреби народного господарства щодо деревини без втрат захисних якостей лісів. 

Найдокладніша інформація про кількісний та якісний  стан лісових масивів міститься в матеріалах періодичного обліку лісового фонду. Під лісовим фондом розуміють землі, що вкриті або не вкриті лісами, але призначені для потреб лісового господарства, тобто площі, на яких мають бути вирощені ліси: вигорілі ділянки, площі загиблих лісів, галявини, розріджені частини лісових насаджень тощо. Такий облік провадиться, як правило, один раз на 5 років. При цьому весь лісовий фонд поділяється за категоріями земель на лісову та нелісову площі; остання включає в себе невикористані в лісовому господарстві площі усередині лісового фонду (шляхи, канави, болота, яруги і т. ін.) з виокремленням груп та категорій лісів. Запаси лісонасаджень класифікують за віковими групами та переважними породами (хвойні, м’яколистяні, твердолистяні), класами та категоріями стиглості (молоді, приспілі, спілі та перестійні ліси). 

На базі цих  показників можуть бути розроблені важливі  узагальнюючі характеристики території  та лісу:

лісистість території: відношення площі лісу до площі регіону;

лісові насадження на душу населення, м3;

вкрита лісом  площа зеленої зони на одну особу, га;

загальний середній приріст лісу — усього, у тому числі за групами порід, тис. м3;

середній приріст  на 1 га вкритої лісом площі, м3/га. 

Отже, статистика лісових ресурсів дозволяє характеризувати наявність, склад, стан, рух, відтворення і використання лісового фонду. 

На відміну  від інших видів природних  ресурсів корисні копалини не відновлюються, а потреба щодо них безперервно  збільшується. Це потребує дбайливого ставлення до багатств надр. 

Показники статистики корисних копалин. Головне завдання обліку корисних копалин — отримання  повних та достовірних даних про  стан мінерально-сировинної бази підприємства, галузі та країни на початок кожного  року, рівень розвіданості та підготовленості родовищ до промислового засвоєння, забезпеченість гірничодобувних підприємств розвіданими запасами. Запаси корисних копалин обліковуються згідно з класифікацією, за якою залежно від народногосподарського значення вони поділяються на дві групи, що підлягають роздільному обліку — балансові та позабалансові. 

Балансові —  це запаси, використання яких економічно доцільне і які відповідають кондиціям, що встановлюються для підрахунку запасів  у надрах. До позабалансових належать запаси, використання яких при досягнутому технічному рівні економічно недоцільне через їх малу кількість, малу потужність покладів, низький вміст цінних компонентів, але які згодом можуть стати об’єктом промислового засвоєння. 

Облік наявності  і руху запасів відбивається статистикою  в 

балансі запасів , що складається для кожного виду корисних копалин. У них ураховується наявність запасів на початок року з розподілом за рівнем розвіданості, придатності для промислового використання. Рух запасів характеризують показники видобутку та втрат корисних копалин за рік, зміни запасів за рік у зв’язку з розвідувальними роботами, зміною кондицій, переоцінюванням та з інших причин. У балансах ураховується забезпеченість діючих, а також тих, що будуються або проектуються, гірничодобувних підприємств розвіданими запасами мінеральної сировини. 

Показники статистики водних ресурсів. Водні ресурси —  це запаси поверхневих та підземних  вод, а також інших водних об’єктів. Державний фонд водних ресурсів країни включає ріки, озера, водосховища, ставки, канали, підземні ріки. 

Статистика водних ресурсів має забезпечити урядові  органи, органи управління та планування необхідною інформацією, що відбиває водозабезпеченість окремих районів країни, водоспоживання (забір води), використання води в  розподілі за галузями, призначенням, видами водних об’єктів, характеризувати обсяг скинутих стоків за водокористувачами і рівень забрудненості стоків, а також заходи щодо захисту водних ресурсів від забрудненості й ефективність цих заходів. Інакше кажучи, статистика водних ресурсів за допомогою системи показників має характеризувати наявність і використання водних ресурсів, а також зміну їх стану, що виникає під впливом господарської діяльності людини і заходів щодо охорони водних ресурсів. 

Показники, що характеризують водозабезпеченість конкретної території і якість води, обчислюються на підставі даних спеціальних обстежень. 

 Головні серед  них такі:

запас води, тис. м3, усього та за видами поверхневих  стоків рік;

запас води в  розрахунку на одну особу, на 1 км2 території. 

Критерій чистоти поверхневої води встановлюється за сумою якісних показників, що використовуються для оцінки придатності її для різних водокористувачів. 

Показники інших  розділів статистики водних ресурсів обчислюються за даними статистичної звітності. Для характеристики водоспоживання встановлюють загальний забір води та її використання за напрямами використання, а також втрати. Обсяг стоків розраховується за якістю очищення, а також кількістю забруднювачів (у тоннах), за окремими інгредієнтами в стоках. Провадиться також облік кількості, потужності та ефективності роботи очисних споруд. Статистичні дані розробляються як у територіальному, так і галузевому розрізах. При цьому широко використовується метод угруповань. 

Узагальнуючими  показниками в статистиці природних ресурсів можуть бути тільки вартісні показники. Даючи економічну оцінку природних ресурсів, застосовують два методи: затратний (оцінювання в ресурсі результатів праці) та рентний (оцінювання можливих доходів від ресурсу), а також різні їх комбінації. 

Основи трудового (затратного) методу закладені були С. Т. Струміліним, хоча він і обмежився  лише встановленням розміру витрат на первинне освоєння ресурсів без  урахування витрат на підтримання їх відтворення в процесі експлуатації. Тобто обчислювалась сукупність затрат праці на освоєння природного ресурсу. При використанні цього методу зберігається єдність підходу до оцінювання всіх елементів національного багатства як споживчих вартостей, що беруть участь у відтворенні. Але водночас вони не дістають вартісного вираження, необхідного для обміну на ринку. Найважливішими джерелами інформації про прямі та непрямі затрати праці є міжгалузеві баланси. 
 
 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТА УКРАЇНИ 

Одеський  національний політехнічний університет

Кафедра обліку, аналізу і аудиту 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розрахунково  – графічна робота 

З дисципліни 

«Статистика» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконала  студентка

Групи ОМ-101

Бевз  Н.С 
 
 
 
 
 

      Одеса 2011