Типи конфліктних особистостей

Повної характеристики поведінки суб'єкта діяльності у  конфліктній ситуації пропонується двомірна модель регулювання конфлікту, що має дві основні стратегії.

Перша стратегія —  кооперація. Це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія  узгоджень, пошуку спільних інтересів.

Друга стратегія —  наполегливість. Передбачає реалізацію власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід. Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших.

Кожна з цих стратегій  може мати повну міру прояву — від  мінімального до максимального. Це дає можливість визначити п'ять основних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях :

1. Уникнення — відсутність  прагнення до кооперації і  відсутність тенденцій прагнення  досягти власних цілей; психологічні  ознаки цього стилю поведінки: *прагнення не брати на себе відповідальність за прийняття рішення, заперечувати конфлікт, вважати його безпечним; *прагнення вийти із ситуації не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; *бажання утриматися від суперечок, дискусій.

2. Суперництво — прагнення задовольнити свої інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом відвертої боротьби за свої інтереси, зайняття жорсткої антагоністичної позиції, застосування влади, тиску, використання залежності партнера.

 

3. Пристосування — жертовність щодо власних інтересів; цей стиль поведінки характеризується прагненням зберегти або налагодити приємні стосунки, забезпечити інтереси партнера згладжуванням суперечності; готовність до дії на шкоду власним інтересам.

4. Компроміс — бажання  запобігти конфлікту взаємними поступками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але й не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.

5. Співробітництво —  пошук альтернативи, яка повністю  задовольняє інтереси обох сторін  шляхом відвертого обговорення; спільний і відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення.

Оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, в якій застосовуються усі  п'ять стилів [4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином, існує багато класифікацій типів конфліктних особистостей, а також стратегій, які застосовуються людьми в конфліктних ситуаціях.

Конфлікт потрібен тоді, коли він допомагає нам вийти  на новий етап розвитку особистості, на новий рівень розвитку міжособистісних відносин. З цієї точки зору, конфлікт необхідний нам для життя в рівній мірі як повітря. Він є своєрідним каталізатором формування, становлення особистості.

Конфліктна особистість  несприятливо впливає на психологічний  клімат у групі. Конфліктна особистість схильна до загострення ситуацій навколо себе. Звичайна людина важко переносить стан конфронтації, прагнучи знайти вихід із ситуації. Людина конфліктний переносить тяготи протистояння істотно легше. По-перше, у нього знижена чутливість до невизначеності, він не здатний реалістично прогнозувати розвиток ситуації і тому не тривожиться. По-друге, для нього характерні завищена самооцінка, надлишкова жорсткість системи критеріїв оцінки інших і зайва категоричність в оцінках. Йому не спадає на думку ідея зблизити позиції та підлаштуватися до думки групи («Не можу поступатися принципами!"). На тлі завищеної самооцінки виникає агресивна невдоволення не тільки собою, але і всім оточуючим, а застигла система цінностей не дозволяє зберегти об'єктивність і гнучкість при поясненні вчинків оточуючих, породжуючи конфлікти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Емильянов С.М. Практикум по конфликтологии. – СПб.: Питер, 2000
2. Дмитриев А.В. Конфликтология : Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2000.
3. Анцупов А.Я., Шипілов А.І. Конфліктологія: теорія, історія бібліографія. - М., 2003.
4. Калаур С.М., Фалинська З.З Соціальна конфліктології: Навч. Посібник. – Тернопіль: Астон, 2010. – 360 с.