Автор: Пользователь скрыл имя, 30 Апреля 2013 в 02:34, реферат
Соціології масової комунікації притаманна також певна сукупність методів дослідження, які диференційовані щодо завдання того чи іншого етапу дослідження [4, 287-297]. На етапі збирання фактичного матеріалу та його первинної систематизації використовуються методи опитування, експертних оцінок, лабораторних і польових експериментів, що допускають також різні види спостереження. На етапі обробки отриманих даних та змістовної інтерпретації результатів їх аналізу використовуються методи кореляційного, факторного, детермінаційного, дисперсійного та латентно-структурного аналізу, а також метод імплікаційних шкал і контент-аналізу. На завершальному етапі аналізу використовуються методи тестування та шкалювання, що дають змогу перевірити надійність отриманих результатів.
Індивідуальна робота
з навчальної дисципліни
«Соціологія»
на тему:
«Соціологія масових комунікацій»
Запоріжжя - 2013
Соціологія масових
комунікацій — галузь соціології,
предметом якої є закономірності
масових інформаційних явищ і
процесів, діяльність соціальних інститутів,
що виробляють та поширюють масову інформацію.
Найпоширеніша точка зору на предмет соціології масової комунікації представлена
в "Енциклопедичному соціологічному
словнику" [2, 724-725], згідно з якою предметом
цієї соціологічної теорії є закономірності
масових інформаційних процесів та діяльність
соціальних інститутів, що виробляють
та поширюють масову інформацію.
Об'єкт — сукупність масових інформаційних і комунікаційних явищ у їх соціальному вимірі.
Поняття «соціології масових комунікацій» бере свій початок з поняття «комунікація».
Комунікація (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.
З розвитком суспільства, ускладненням соціальної структури і соціокультурних відносин змінювалися форми та особливості аудиторії, на яку було спрямовано інформацію. Відповідно змінювалася й комунікація, що дало підставу вести мову про масову комунікацію в індустріальних суспільствах, яка здійснюється за допомогою технічних засобів поширення повідомлень.
Масова комунікація —
Комунікація, хоч і пов'язана з передачею інформації, але не обмежується лише цим. Тому часто розмежовують поняття масової комунікації та масової інформації.
Масова інформація — стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику, географічно розпорошену аудиторію.
Засоби масової інформації — соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення інформації [1].
Соціальна інформація: 1) відбиває суспільні стосунки; 2) пов'язана з різними видами людської діяльності; 3) зафіксована свідомістю; 4) опосередкована факторами психологічного плану; 5) використовується людиною для впливу на інших людей. Вона має складну структуру, яка включає науково-технічну, економічну, соціально-політичну, ідеологічну та інші види інформації [3].
Соціології масової комунікації притаманна також певна сукупність методів дослідження, які диференційовані щодо завдання того чи іншого етапу дослідження [4, 287-297]. На етапі збирання фактичного матеріалу та його первинної систематизації використовуються методи опитування, експертних оцінок, лабораторних і польових експериментів, що допускають також різні види спостереження. На етапі обробки отриманих даних та змістовної інтерпретації результатів їх аналізу використовуються методи кореляційного, факторного, детермінаційного, дисперсійного та латентно-структурного аналізу, а також метод імплікаційних шкал і контент-аналізу. На завершальному етапі аналізу використовуються методи тестування та шкалювання, що дають змогу перевірити надійність отриманих результатів.
Початок власне соціологічного етапу дослідження масової комунікації як соціального явища пов´язують з ім´ям М. Вебера, який у статті "До соціології преси" (1910 р.) методологічно обгрунтував необхідність вивчення преси в соціологічному аспекті, розкрив її орієнтацію на різні соціальні структури та вплив на формування людини як члена соціуму. Він також сформулював соціальні вимоги до журналіста та обгрунтував методи аналізу преси [5, 208].
Успіхи реклами й аналіз пропаганди союзників у першій світовій війні створили ілюзію всемогутності преси. Один з фундаторів американський соціології масової комунікації Г.Д.Лассуелл у книзі "Пропаганда союзників у першій світовій війні" (1927 р.) демонстрував можливості мас-медіа у маніпулюванні думками американців. На цьому етапі панує уявлення про аудиторію, як про пасивну масу, яка не може протистояти впливу пропаганди. Також у сучасній соціології популярністю користується формула, висунута Г.Д.Лассуеллом. Вона включає п'ять елементів процесу спілкування: хто повідомив, що, по яких каналах, кому, з яким ефектом.
Відомий американський журналіст і соціолог У. Ліпман випустив у 1922 р. книгу "Громадська думка", яка стала керівництвом до дії для багатьох поколінь американських журналістів та соціологів і до цього часу входить до програми навчання багатьох університетів США. Він стверджував, що сучасна людина через неможливість охопити особисто всю різноманітність життя, вимушена користуватися не реальними фактами, а їх замінювачами, "стереотипами", котрі поставляє їй масова комунікація, у владі якої вона тому і знаходиться [3].
Концепцію суспільства ізольованих індивідів, що на них впливають всемогутні медії, змінила доктрина індивідів - членів соціальних груп, спілкування в яких обмежує вплив масової інформації. Дослідження співробітника військового департаменту США К. Говленда та П. Лазарсфельда з бюро прикладних досліджень Колумбійського університету засвідчили, що вплив медій на індивідуальних споживачів масової інформації обмежений. Ця модель дістала назву "обмеженого впливу". У 1942-1945 рр. К. Говленд та його колеги під час контрольованих експериментів вивчали зміни мотивації солдатів, котрим показували навчальні чи пропагандистські фільми. Дослідження засвідчили, що перегляд подібних фільмів не посилював мотивацію солдатів.
Під час виборчої президентської кампанії 1940 р. П. Лазарсфельд, Б. Берельсон й Г. Годе вивчали чинники, що визначали точку зору виборців у дільниці Ері, штат Огайо. Вони з'ясували, що міжособистісні контакти набагато сильніше впливали, ніж медії. Інформація, яку спочатку оприлюднювали ЗМК, потім через впливових громадян, т. зв. лідерів громадської думки, передавалася іншим людям. Цей процес було названо двоступеневим потоком комунікації. У 1960 р. виходить монографія Дж. Клаппера "Вплив масових комунікацій". Ця класична робота становить огляд кількох сотень наукових праць із проблем медійних впливів. Висновок -ЗМК справляють обмежений вплив [6].
Грунтуючись на результатах виборів, розповсюдженні моди, ставленні лікарів до нових ліків, Є.Кац у 1957 р. вперше публікує основні положення концепції "двосхідинкового потоку комунікації", яка потім була розширена У.Шраммом і названа теорією "багатосходинкового потоку комунікації" [3].
У 70-х роках М. Мак-Люен у своїй книжці "Розуміння мас-медій" запропонував новий погляд на масову комунікацію. Він вважав, що вплив медій визначається не змістом інформації, а засобом її подання як таким. Іншими словами, вплив здійснюється на самому фундаментальному рівні, змінюючи моделі сприйняття і мислення.
Роблячи у середині 70-х рр. за завданням ЮНЕСКО огляд досліджень в області масової комунікації, Дж.Лі відмічає як загальноприйнятий факт комерційне походження досліджень в цій області й констатує їх кредо, вказуючи на те, що дослідження масової комунікації виходять з незмінності існуючої структури суспільства і, зокрема, структури апарата, який створює і передає повідомлення. Вони зосереджені на тому, наскільки ефективно впливає цей апарат на аудиторію своїми повідомленнями [3].
Теорія спіралі мовчання виникає 1973 р. Згідно з Е. Ноель-Нойман, люди намагаються приховувати свої переконання, якщо вони суперечать поглядам більшості (теорія доволі сильних медійних впливів). ЗМК тут виступають інструментом формування панівної громадської думки. 1976 р. - теорія залежності С. Болл-Рокеша та М. Де Флера, яка наголошує зв'язок між суспільною системою, медіями та авдиторією. Вона стверджує, що ступінь залежності авдиторії від ЗМК визначається індивідуальними відмінностями адресатів, масштабом соціальних конфліктів, а також кількістю й централізацією інформаційних функцій, які виконують мас-медіа [8].
У Доповіді Національного інституту психічного здоров'я США 1983 р. було зроблено огляд наукових досліджень з проблем телевізійного насильства і виявлено очевидний зв'язок між переглядом сцен насильства та наступними проявами агресії у дітей і підлітків. Фундаментальне дослідження С. Болл-Рокеша, М. Рокеша і Дж. Грубе про головні американські життєві цінності (1984 р.) показало, що люди переглядають свої цінності, переконання та моделі поведінки, якщо в них виявляються недоречності [6].
У зв'язку с тим, що Інтернет набуває все більшої популярності й стає доступним для все більшої масси людей, в Україні постає проблема законодавчої основи для Інтернет-журналістики, яка і буде розглянута в даній роботі.
Донедавна Інтернет не міг розглядатися у якості загальнодоступного засобу масової інформації на кшталт традиційних радіо, телебачення чи друкованих ЗМІ. Проте, нині Інтернет-журналістика стала вагомою складовою інформаційної індустрії в Україні, а Інтернет-ЗМІ для українських користувачів – впливовим джерелом інформації. Проте, чинне законодавство України не містить, а ні визначення поняття засобу масової інформації в мережі Інтернет, а ні спеціального нормативно-правового акту, який би визначав їх статус, порядок створення, засади діяльності тощо.
Подібний стан нормативно-правового забезпечення діяльності Інтернет-ЗМІ призводить до низки проблем розвитку в сфері забезпечення громадян інформацією та, передусім, – забезпечення необхідних умов роботи для самих Інтернет-ЗМІ.
Органами державної влади України протягом останніх років було напрацьовано декілька проектів нормативно-правових актів щодо впорядкування правовідносин в даній сфері. Зокрема, на вирішення цих питань були спрямовані: Указ Президента України від 31 липня 2000 року № 928 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», наказ Міністерства транспорту і зв'язку від 27 квітня 2005 року № 153 «Про затвердження Порядку проведення державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів», Розпорядження Кабінету міністрів України від 18 лютого 2009 року №185-р «Про затвердження орієнтовного плану законопроектних робіт на 2009 рік», а також Проект Закону України про «Концепцію державної інформаційної політики» від 13.10.2010 р. № 7251. Проте, передовсім в наслідок суспільного резонансу, ці проекти так і не набули чинності.
Нині у вітчизняному професійному журналістському середовищі наявні тенденції до усвідомлення необхідності визнання приналежності Інтернет-ЗМІ до засобів масової інформації. Формально приводом для цього в Україні могло б слугувати створення офіційного національного реєстру Інтернет-ЗМІ. Однак, враховуючи специфіку питання, зокрема той факт, що більшість Інтернет-ЗМІ та їх професійних об’єднань, виступають категорично проти обов’язкової реєстрації Інтернет-ЗМІ (через застереження щодо потенційних загроз свободі слова) або ж, як Незалежна медіа-профспілка України, виступають за добровільну недержавну реєстрацію Інтернет-ЗМІ, зазначена робота з регулювання правовідносин триває і досі.
Зокрема, у серпні 2012 року Незалежна медіа-профспілка України (далі – НМПУ) закликала медійні організації та редакції провідних видань розпочати дискусію щодо необхідності ведення реєстру Інтернет-ЗМІ, на принципі включення до нього на добровільних засадах [8].
Водночас варто зауважити,
що створення національного
Список використаних джерел