Социология экономики

ПЛАН

1. ВСТУП

2. Соціологія  економіки як наука: об’єкт, предметна  сфера та функції.

 

3. Закономірності  і характерні риси соціології економіки

 

4. Становлення радянської та вітчизняної  соціології економіки

5. Висновки

6. Список  використаної літератури

Лукашевич М.П. Соціологія економіки

Виникнення  й розвиток соціології економіки

Становлення і розвиток соціології економіки в Україні

      Соціологію  економіки нерідко розуміють як стикову, міждисциплінарну науку. За визначенням Т.Заславської та Р.Ривкіної, вона досліджує закономірності економічного життя (економічні відносини і процеси) за допомогою системи категорій, напрацьованих соціологією. Розвиток економіки при цьому описується як соціальний процес, що відбувається завдяки рушійній силі, активності соціальних суб’єктів, які функціонують у ній, інтересам, поведінці і взаємодії соціальних груп.

      Об’єктом  соціології економіки є люди –  учасники економічного життя суспільства, об’єднані в групи, організації  з відповідними економічними інститутами. Отже, соціологія економіки досліджує економічні явища і процеси як результат діяльності людей, а розвиток економіки – як соціальний процес.

      У деяких визначеннях об’єкта соціології економіки наголошується на виокремленні в його структурі закономірностей  взаємодії економічних і соціальних сфер суспільного життя, економічних і соціальних процесів. При цьому зазначається, що специфічним об’єктом соціології економіки є не стільки низка взаємопов’язаних економічних і соціальних явищ, скільки механізм зв’язку економічного і соціального розвитку.

      Як  бачимо, вже сам об’єкт дослідження  свідчить про специфічність, закладену  особливостями цієї соціологічної  науки. Найбільш чітко вони у предметі дослідження соціології економіки.

      У деяких працях цей предмет визначається переліком конкретних напрямів дослідження. Так А.Дорін відносить до конкретного предмета соціології економіки наступне:

• соціальне та економічне як самостійні явища суспільного життя;
• збіг соціального та економічного;
• взаємовплив соціального та економічного.

      Подекуди  під предметом розуміється соціальний механізм функціонування і розвитку економіки. Погоджуючись з авторами, які дотримуються такого погляду , слід зазначити, що, будучи одним (хоча і дуже важливим) з елементів предмета дослідження, соціальний механізм не вичерпує всього обсягу дослідження соціології економіки. На думку авторів, у визначенні предмета дослідження слід виходити з розуміння предмета загальної науки – соціології та інтерпретації його до галузевої соціологічної науки, тобто виходить з орієнтації на спільний предмет будь-якої соціологічної науки – соціальні відносини – і вносити до нього специфіку тієї сфери, спільноти або процесу, в яких ці відносини проявляються.

      Отже, предметом соціології економіки  є соціально-економічні відносини  і процеси, які виникають в економічній сфері суспільного життя і відображають неоднакові соціальні позиції в ньому людей різних соціальних груп і класів, соціальних організацій та інститутів.

      Підходи до визначення об’єкта і предмета розвивалися разом з розвитком  соціології економіки. Згідно з об’єктом і предметом дослідження соціологія економіки визначає своє місце серед інших соціально-гуманітарних наук і в суспільстві загалом. При цьому місце і роль соціології економіки в суспільстві визначається її функціями.

      Теоретично-пізнавальна функція реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя, осягнення нових знань у цій сфері.

      Прогнозуюча функція полягає у визначенні найбільш імовірних тенденцій та перспектив розвитку соціально-економічної діяльності, виходячи з пізнаних закономірностей їх розвитку.

      Управлінська  функція полягає в забезпеченні системи управління економічною сферою адекватними і достовірними даними щодо стану вирішення соціально-економічних проблем та відомостей щодо ефективності процесу управління.

      Ідеологічні функція полягає у формуванні соціально-економічного світогляду у всіх учасників економічного життя, орієнтації на сучасний погляд щодо ролі людини в соціально-економічних відносинах.

      Соціальна функція передбачає інформаційне забезпечення процесу економічної соціалізації індивіда в суспільно-економічні відносини, допомога у формуванні та розвитку соціально-економічної структури суспільства, здійснення моніторингу соціально-економічного напруження у суспільстві.

1. Закономірності і характерні риси соціології економіки.

      Для реалізації названих функцій соціологія економіки спирається на категоріальний апарат та на загальносоціологічні і специфічні методи дослідження. До основних категорій соціології економіки належать: людина, соціальна група, соціально-економічні відносини, поведінка, діяльність, свідомість, економічна культура, соціально0економічна структура, соціально-економічний статус, рівень життя і якість життя, потреби, мотиви, цінності та соціальні норми.

      Навіть  найповніший перелік категорій свідчить про їх запозичення з інших наук, зокрема із соціальної філософії, соціальної психології, політичної економії, правознавства, загальної соціології тощо.

      Такий термінологічний зв'язок з категоріями  інших наук пояснюється передусім тим, що соціологія економіки виокремилась у спеціальну галузь науки в той час, коли інші науки, були вже сформовані і мали свій категоріальний апарат, дія якого охоплювала спільні або споріднені явища, процеси, соціальні феномени, Зрозуміло, що багато з цих категорій, почали використовуватись і в соціології економіки. Однак слід зазначити, що при однаковій назві ці категорії в рамках соціології економіки набувають дещо нового змісту та інтерпретації. Наприклад, поняття «соціальна структура» отримує специфічний зміст суб’єкта розвитку економіки, до складу якого входять групи, що функціонують на різних рівнях системи управління нею. А термін «мотивація поведінки» поєднується з такими її видами, які вивчаються соціологією економіки – управлінсько- і сімейно-господарською поведінкою.

      Структура основних категорій соціології економіки  має багаторівневу ієрархію. Перший рівень утворюють категорії економічна і соціальна сфера. Вони відображають зміст процесів, що відбуваються на стику економіки і суспільства загалом.

      До  другого рівня належать категорії: соціальний механізм розвитку економіки та соціальні механізми регулювання окремих соціально-економічних процесів.

      Третій  рівень об’єднує категорії, які конкретизують зміст соціальних механізмів, – економічні свідомість, економічне мислення, економічна культура, соціально-економічні стереотипи, економічні інтереси, економічна діяльність, економічна поведінка та ін.

      Система категорій створює методологічну  основу для дослідження соціально-економічних  процесів, визначення найбільш стійких взаємозв’язків між ними, виявлення закономірностей їх перебігу.

      До  основних соціально-економічних закономірностей належать такі:

1. Закон розподілу праці. Цей закон визначає динаміку розподілу праці на різновиди і одночасно розподілу суспільства на соціальні групи, зайняті зазначеними видами праці, та співвідносини між групами залежно від їх соціального статусу й престижу праці.
2. Закон зміни праці. Цей закон відображає об’єктивний і суттєвий зв’язки між змінами в технічному базисі виробництва та функціями працівників і суспільними комбінаціями процесу праці.
3. Закон конкуренції. Цей закон відображає джерело саморозвитку виробництва – безперервне виникнення та вирішення суперечності між необхідністю максимальної самореалізації людини задля її самовиживання та опором цьому прояву з боку інших людей (конкурентів), соціального середовища загалом. Це змушує людину (виробника, бізнесмена) безперервно поліпшувати якість, збільшувати кількість та зменшувати вартість товарів і послуг для підвищення своєї конкурентоспроможності.

      Як  і будь-яка соціологічна наука, соціології економіки визначає методи дослідження, спираючись при цьому як на загально соціологічні методи, так і на методи прикладного соціологічного аналізу, які ми коротко й розглянемо.

      Перший  з них – проблемний (діагностичний) метод. Велику роль у соціальній інженерії у сфері економіки відіграє так зване проблемне бачення реальності. Для цього насамперед необхідно визнати самому і довести іншим, що певне явище є проблемою.

      Організатор і управлінець повинен: а) досягти певного розуміння людьми самої проблеми, необхідності саме цих заходів на її вирішення; б) дозволити людям бути певною мірою свідомими учасниками «процесу»; в) зробити так, щоб у результаті вирішення проблеми люди набули досвіду, здатного вплинути на майбутню поведінку.

      Соціально-економічні проблеми – це або негативний вплив людини на економічну організацію, або негативний вплив економічної організації на людину, згідно з чим можуть обиратися різні стратегії вирішення проблеми та зміни людини, її обов’язків і відповідальності, потреб і здібностей та зміни економічної організації. Кожна із стратегій має переваги і недоліки в кожному конкретному випадку, свої межі можливостей, вони можуть компенсувати одна одну.

      Оскільки  соціально-економічні проблеми найчастіше пов’язані з конфліктністю між керуючим і керованим, то вкрай важливо розділити і практично реалізувати ролі, можливості тих та інших у вирішенні цих проблем; розглядати вирішення проблем у партнерстві, взаємодії керуючого і керованих.

      Технологічний метод. У практиці організації та управління часто виникає необхідність визначити можливість і конкретні шляхи впливу на людину чи групу людей, тобто мається на увазі, що якість завдання, плани, програми можуть виконуватися лише за умови, що люди проводитимуться так, а не інакше. Шляхи впливу на людину чи групу людей у такому випадку – це і є технологія плану, завдання, програми.

      Кінцева мета будь-якого соціального впливу – певна поведінка. Вона може бути досягнута такими основними засобами: а) стимулюванням у формі примусу або заохочення; б) створення відповідного настрою; в) досягненням розуміння, знанням; г) формуванням і розвитком здібностей. Використання цих способів, у свою чергу, передбачає застосування у соціологічному вивченні економічної сфери таких конкретних методів.

1. Структурний метод. . Суть методу полягає у виділенні соціальних груп, тобто соціальних категорій і типів, значущих в якомусь відношенні.

     Різні соціальні групи вимагають у  різних соціальних методів організації  та керівництва, різної «мови спілкування» у трудових стосунках, різних програм у плані реалізації їх вимог.  У багатьох випадках ділових конфліктів, кадрових призначень, оплати праці і фінансування виявляється, що в якомусь приватному питанні відображаються складні групові інтереси, при цьому саме питання набуває зовсім іншого характеру. В той же час, не орієнтуючись у світі групових інтересів, навряд чи можна повноцінно і остаточно врегулювати взаємостосунки між двома працівниками, двома трудовими колективами, двома суб’єктами складних господарських угод.

    2.   Інституціональний метод.  Суть  методу полягає в аналізі впливу  соціально-економічних інститутів  на економічну поведінку людей  та корекції взаємодії інститутів  і суб’єктів соціально-економічної  діяльності.

    Як  відомо, не існує такого соціально-економічного інституту, який би був абсолютним, однаково визнавався усіма і слугував інтересам усіх. Попередньо задані, офіційно заплановані функції будь-якої установи з часом більш-менш змінюються внаслідок того, що різні категорії і типи людей неоднаково здатні впливати на ці установи, пристосуватися до них, використовувати їх. Тому, формуючи інститути, водночас необхідно передбачати конкретні механізми соціального контролю їх функціонування.

    Розрізняються два основних види соціально-економічних інститутів: ті, що вдосконалюють працю, поліпшують її умови; ті, що гарантують прибуток, захищають її права. Скільки працівники і трудові колективи не завжди усвідомлюють свої інтереси, то багато з інститутів можуть формуватись і скасовуватись адміністративним шляхом.