Насильство в сім’ї та його наслідки для особистості та суспільства

2. Зневажливе ставлення до дітей (економічне насильство) – неналежна увага до основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, медичному обслуговуванні, нагляді.        

   3. Психологічне насильство передбачає постійні звинувачення на адресу дитини, заниження її успіхів, приниження її гідності; тривале позбавлення дитини любові, ніжності, турботи; ізоляція; скоєння в присутності дитини насильства щодо жінки (чоловіка) чи інших дітей; завдання болю домашнім тваринам з метою залякати дитину.       

4. Сексуальне  насильство над дітьми – будь-який  контакт чи взаємодія між дитиною  та дорослим, в якому дитина  сексуально стимулюється чи використовується  для сексуальної стимуляції: ласка, еротизована турбота, демонстрація  статевих органів, використання  дитини для сексуальної стимуляції  дорослого, зґвалтування, орально-генітальний  контакт, сексуальна експлуатація (порнографічні  фотографії з дітьми), примушування  до проституції. За статистикою  в Україні кожна четверта дівчинка  та кожен восьмий хлопчик віком  до 16 років стають жертвами сексуальних  домагань, причому дві третини  таких випадків трапляються в  домі жертви, як і кожне сьоме  зґвалтування дитини.

Необхідно пам’ятати, що насильство по відношенню до дитини породжує в кінцевому рахунку нове насильство. Те, що людина отримує в дитинстві, те вона в подальшому й віддає суспільству, а в першу чергу своїм батькам. І тоді виникає наступний тип насильства в сім’ї, тобто вчинення дорослими дітьми насильства по відношенню до своїх батьків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наслідки насильства над дітьми

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але їх все об'єднує одне - збиток здоров'ю дитини чи небезпека для його життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата або погіршення функції якого-небудь органу, розвиток захворювання, порушення фізичного або психічного розвитку. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, пошкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок та ін Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевні рани, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

Розрізняють найближчі та віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей [12, c.74-78].

До найближчих наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головні болі, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається у маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Крім зазначених ознак, у дітей при цьому синдромі з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть виявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися, або у вигляді глибокої загальмованості, зовнішнього байдужості. Проте в обох випадках дитина охоплений найгостріших переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної ущербності, неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення, фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Також наявні і соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми. Суспільні наслідки насильства над дітьми - це, насамперед, втрата людського життя у результаті вбивств дітей і підлітків чи їхніх самогубств, це втрати в їхньому обличчі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення психічного і фізичного здоров'я, низький освітній і професійний рівень. В майбутньому це втрата батьків, здатних виховувати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками, людьми, здатними на різні види насильства [13, c.37]. 

Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не володіють достатнім рівнем знань і ерудицією, щоб завоювати авторитет у школі та ін. Рішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто пов'язано з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші кримінально карані дії.

Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом зазнають труднощів при створенні власної сім'ї, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблем.

Будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні та поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

Допомога жертвам насильства в сім’ї

 

Для допомоги потрпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї по-страждалим надають первинну медико-санітарнута психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх[13, c.37-40].

Вміщені далі поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.

• Передусім варто пам'ятати народну мудрість: "Хто сам себе береже, того й лихо оминає". Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще "легкими") проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей.

• Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер "102" і вимагайте термінового втручання.

• Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

•  Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

• Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).

•  Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей.

•  Подумайте проте, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

• Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організацій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї[13, c.37-40].

ВИСНОВОК

Сім’я зазнала багаточисельних змін на шляху до сучасного її стану в цивілізованому світі. При цьому змінювалось і насильство одного члена сім’ї над іншим, зберігаючи багатоманітність, властиву різним релігійним системам, національним, культурним та іншим традиціям, законам та моральним правилам. Однак, в сучасному суспільстві насильство прийнято кваліфікувати, як порушення основних прав та свобод людини, які закріплені національним та міжнародним законодавством, оскільки насильство в любих його проявах не сумісне з принципами функціонування демократичного суспільства та правової держави. Проникнення насильства в життя сім’ї призводить до деконструкції моральних, гуманістичних основ сімейного виховання, до зростання дитячої безнаглядності та безпритульності, втягнення дітей до вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин, проституцію та злочинну діяльність. За таких обставин вдосконалення заходів попередження насильства в сім’ї стає важливою задачею не лише органів внутрішніх справ, а й усього суспільства.         

 Держава повинна  ефективно реагувати на випадки  насильства в сім’ї та забезпечувати  повну реабілітацію тих, хто пережив  це насильство. Однак, з цього  задача держав не починається  та цим вона не обмежується. На нашу думку, головна задача  сьогодні – це не ліквідація  наслідків насильства, а попередження  насильства в сім’ї. Необхідними  заходами з попередження насильства  в сім’ї, насамперед, повинні бути  популяризація Закону України  “Про попередження насильства  в сім’ї”, стимулювання як громадськості, так і органів влади та місцевого  самоврядування до його більш  широкого застосування, і, зрештою, підвищення рівня ознайомленості  громадян з їх природними і  охоронюваними законом правами.        

 Одними із  напрямків вирішення зазначених  питань, на наш погляд, є: сприяння  діяльності жіночих неурядових  організацій; регулярне опублікування  офіційної статистики насильства  в сім’ї; розроблення методичних  рекомендацій з наведеним невичерпним  переліком дій, що можуть відноситись  до того чи іншого виду насильства  в сім’ї, та із зазначенням  індикаторів, які можуть свідчити, що по відношенню до особи  було скоєно той чи інший  вид насильства в сім’ї; сприяння  суспільному усвідомленню серйозності  проблеми за допомогою рекламної  кампанії в пресі, телевізійних  програм та фільмів на тему  попередження насильства в сім’ї; корекція сімейного виховання, насамперед, заборона фізичного покарання  дитини, підвищення педагогічної  культури батьків; створення науково-практичного  коментарю до Закону України  “Про попередження насильства  в сім’ї”, в якому необхідно  більш чітко визначити коло  осіб, на яких розповсюджується  дія закону.

 

Список використаних джерел

1. Берковец Л. Агрессия: причины, последствия, контроль. - СПб.: прайм - ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.
2. Бова А.А. Модель факторів, що обумовлюють насильство в сім’ї // Український соціум. – 2005. - № 1. – С. 15-25.
3. Головкін Б.М. Особливості детермінації тяжких насильницьких злочинів проти особи в сімейно-побутовій сфері // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – 2001. - №4. – С. 145-156.
4. Гончарова Н.І. Проблема насильства в сім’ї в сучасній Україні: соціально-філософський аспект // Громадська програма співробітництва по запобіганню насильства в сім’ї / За ред. Ф.К. Думка. – Одеса: ОІВС, 1999. – С. 36-41.
5. Конституція України: прийнята 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради. – 2001. - №30. – Ст. 141.
6. Курс “Побутового насильства”: Посібник учасника. – Б.м., 1999. – 264 с.
7. Кучеріна І. Молоде покоління потребує надійного правового захисту // Вісник прокуратури. - №7. – 2006. – С. 38-42.
8. Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню. Інформаційно-практичний посібник. – Дніпропетровськ: УМВС України в Дніпропетровській області, 2006. – 72 с.
9. Підлісний Є. Жертви сімейних воєн // Український юрист. – 2004. - №12. – Київ: Юридична практика, 2003. – С. 58-61.
10. Правові та кримінологічні засади запобігання насильству в сім’ї: Навч. посіб. / За заг. ред. О.М. Джужі, І.В. Опришка, О.Г. Кулика. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2005. – 124 с.
11. Предместніков О.Г. Деякі типові риси особи жінки, яка потерпіла від насильства в сім'ї // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. - №4. Ч.1. – С. 164-166.
12. Роменський Г.І. Домашнє насильство та шляхи його подолання // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 2004. – Вип.5. – С. 74-78.
13. Сидоренко О. Правові та психологічні аспекти вирішення конфліктів, пов’язаних з насильством у сім’ях // Право України. – 2001. - №6. – С. 37-40.