Моральні аспекти в соціологічній концепції Толкотта Парсонса

1. Вступ

Сучасний розвиток процесів взаємодії людини і суспільства  в динаміці різного роду змін (політичних, економічних, культурних, ціннісних) актуалізує проблему поведінки людини, тобто її взаємодію з соціумом. Останні десятиріччя характеризуються різкою зміною життя людини та її поведінки. Змінились ціннісні орієнтири людей: те що було ненормальним, стає нормою і навпаки. Тому вивчення моралі, моральних цінностей та норм не втрачає актуальності і в наш час [1; с.72].

Варто зазначити, що суспільна мораль давно є предметом досліджень соціологів. Проблемі цінностей, моралі присвячено безліч наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Формування і розвиток системи цінностей привертає пильну увагу представників усіх галузей соціально-гуманітарного знання: філософів, соціологів, психологів, істориків та ін.  Інтенсивне дослідження природи цінностей та моралі припадає на кінець XIX та початок XX століття. Даною проблематикою займалися такі авторитетні дослідники суспільного життя як Е. Дюркгейм, М.Вебер, Т. Парсонс, У. Томас і Ф. Знанецький, К. Клакхон, У. Колб, Дж.Дьюі, Р. Перрі, Р. Інглехарт та інші [2].

Особливо цікава концепція суспільної моралі, цінностей та норм була висунута видатним американським соціологом Толкоттом Парсонсом, фундатором досить впливової структурно-функціональної школи у світовій соціології.

2. Волюнтаристська теорія дії.

Парсонсівська стратегія побудови соціологічної теорії вперше була викладена  у двотомнику «Структура соціальної дії» (1937 р.). Т. Парсонс був досить добре обізнаний в ідеях утилітаризму, де його увагу привернула теза про  те, що в умовах вільного ринку кожна  людина має змогу раціонально  вибирати ту лінію поведінки, яка  забезпечує їй максимальну вигоду в  її справах, тобто стихійний раціоналізм є тим принципом, з котрого немов виростає соціальний порядок.

Т. Парсонс ставить перед собою  питання, чи завжди люди поводять себе раціонально? Чи справді вони вільні й не підкоряються жодним правилам? Як взагалі можливий порядок у  системі, котра не управляється і  конкурує при цьому з іншими системами?

Т. Парсонс не погодився з Т. Гоббсом, який вважав, що тільки загроза зовнішніх  санкцій може забезпечити підкорення громадян нормам, що соціальний порядок  породжується не спонтанно, а витікає з централізованої влади. Т.Парсонс прагне запропонувати нове вирішення соціального порядку та пояснити, як цей порядок стає можливим. Парсонсівське рішення даної проблеми часто називають нормативним, оскільки вчений постійно апелює до цінностей та норм. Проте точніше його треба було б назвати волюнтаристським.

Термін «волюнтаристський» підкреслює ту обставину, що соціальний порядок повністю не детермінується зовнішнім тиском. Волюнтаризм дії означає передусім суб’єктивний процес прийняття рішень, котрий, правда, може зазнати тиску як з боку цінностей і норм (нормативний аспект), так і з боку умов ситуації (ситуаційний аспект) [3; с.145].

Дія у Парсонса характеризується цілеспрямованістю, суб'єктивним значенням і більш чи менш виразною мотивацією. Той, хто здійснює дію, повинен, по-перше, володіти певним знанням як про умови, в яких він намагатиметься реалізувати свою мету, так і про предмети, з якими матиме справу в ході цієї реалізації, а по-друге, відчувати потребу в досягненні  поставленої мети і в емоційній реакції на неї; повинен він, зрештою, мати критерій оцінки мети і засобів, які слугують для її досягнення, з тим щоб здійснювати вибір, необхідний для правильного витрачання енергії.

Внутрішня структура індивідуальної дії або поодинокого акту складається, за Парсонсом, з таких елементів: «актора» (дійової особи); мети, яку він намагається реалізувати; засобів, якими «актор» володіє, прагнучи досягти мети; ситуаційних умов, з якими «актор» стикається в процесі дії, наприклад з різноманітними зовнішніми екологічними факторами або з власною біологічною природою і спадковістю; нормативних принципів відбору, котрими «актор» керується при виборі мети і відборі засобів, що підходять для її досягнення.

З-поміж елементів наведеної  структури індивідуальної дії мета і засоби так чи інакше контролюються  дійовою особою, ситуаційні умови  ж від неї не залежать. Щодо нормативних  принципів відбору (ідей, цінностей, норм), то вони мають для дійової  особи фундаментальне значення, бо заперечують сталу нормативну орієнтацію незалежно від ситуацій, що змінюються.

 Нормативні принципи відбору, нормативна орієнтація дії (а саме їм Парсонс під впливом Дюркгейма надавав великого значення) набувають у його соціології статусу фундаментальних. У цьому зв'язку Парсонс підкреслює, що «нормативна орієнтація є фундаментальною для схеми дії в тому розумінні, як і простір є фундаментальним для класичної механіки». Для його концептуальної схеми «не існує дії, окрім прагнення відповідати нормам, як не існує дії, окрім зміни місцезнаходження в просторі». Взагалі, вважає американський соціолог, для соціальних наук на зламі XIX і XX ст. було великим відкриттям установлення величезної ролі суспільної моралі та соціальних цінностей і норм, яку вони відіграють формуванні поведінки людей. В цілому вони утворюють нормативний порядок міжлюдських відносин, який складається в процесі цих відносин і водночас закріплює їх [4;с. 93-94].

Нормативний порядок і умови ситуації є тими чільними факторами, під тиском яких «актор» приймає суб’єктивні рішення щодо засобів досягнення мети. При цьому саме соціальні цінності і норми визначають, що вважати метою і які засоби необхідні для їх досягнення.

Головне призначення парсонсівської моделі індивідуальної дії чи поодинокого  акту полягає у забезпеченні підходу  та інструментарію для аналізу того способу, яким окремі індивіди формують і підтримують соціальний порядок [3; с.147].

Він виходив з того, що для соціального життя більш  характерні "взаємна вигода і  мирна кооперація, ніж взаємна  ворожість і знищення" і тільки прихильність загальним цінностям забезпечує основу порядку в суспільстві. Свої погляди він ілюстрував прикладами комерційних угод. При здійсненні угоди зацікавлені сторони складають контракт, в основі якого лежать нормативні правила. На думку Парсонса, страх санкцій за порушення правил недостатній, щоб змусити людей слідувати їм безумовно, головне - моральні зобов'язання. Тому правила, що регулюють комерційні угоди, повинні випливати з загальновизнаних цінностей. Отже, порядок в економічній системі ґрунтується на спільній згоді щодо комерційної моралі. Сфера бізнесу, як і будь-яка інша складова частина діяльності суспільства, за твердженням Парсонса, за необхідністю є і сферою моралі

Консенсус щодо цінностей - фундаментальний інтегративний принцип в суспільстві. Із загальновизнаних цінностей випливають загальні цілі, які визначають загальний напрям руху в конкретних ситуаціях. Так, у західному суспільстві працівники конкретної фабрики поділяють мету ефективного виробництва, яка випливає з загального погляду на економічну продуктивність. Загальна мета стає спонукальним мотивом для співпраці. Засобами втілення цінностей і цілей в дії є ролі. Будь-який соціальний інститут припускає наявність цілої комбінації ролей, зміст яких можна виразити за допомогою норм, що визначають права і обов'язки стосовно до кожної конкретної ролі. Норми стандартизують і впорядковують рольова поведінка, забезпечують його передбачуваність, що створює основу для соціального порядку

Вважаючи, що консенсус являє  собою найважливішу суспільну цінність, Парсонс вважає головним завданням  соціології аналіз інституціалізації  зразків ціннісних орієнтації в  соціальній системі. Коли цінності інституціолізовані і поведінку структуровано згідно з ними, виникає стабільна система - стан "соціальної рівноваги". При цьому є два шляхи досягнення соціальної рівноваги: ​​соціалізація, за допомогою якої суспільні цінності передаються від одного покоління до іншого (найважливіші інститути, які виконують цю функцію, - сім'я, освітня система); створення різноманітних механізмів соціального контролю.

Консенсус і стабільність системи не означає, що вона не здатна до змін. Навпаки, на практиці жодна  соціальна система не знаходиться  в стані ідеального рівноваги, хоча певна ступінь рівноваги необхідна  для її життєздатності. Тому процес соціального зміни можна представити  як "рухлива рівновага". Так, якщо зміниться взаємовідношення суспільства з середовищем, то це призведе до змін в соціальній системі в цілому. Процес "рухомого рівноваги" може зачіпати не тільки частини, а й усе суспільство[5]. Проблеми координації, що виникають в процесі еволюції, повинні бути вирішені завдяки створенню нових систем цінностей, пристосованих до нових, складніших відносин. Зростаюча складність соціальної структури потребує того, щоб культурні взірці ставали дедалі більш загальними [3; с. 152].

3. Функції суспільної моралі.

В роботах Т. Парсонса з  позиції структурно-функціонального  аналізу були розглянуті різні аспекти  функціонування моралі в сучасному, модернізованому суспільстві. Мораль на рівні культури в його концепції  виступає в якості відповідного аспекту  цінностей і передбачає оцінку об'єктів  в контексті соціальних відносин. Система цінностей є для Парсонса одним із центральних факторів у  процесі модернізації [6].

Т. Парсонс детально вивчав функції суспільної моралі. Суспільство  розглядається ним як підсистема загальної системи дії та передбачає наступні системи соціальних дій: досягнення цілей, адаптації, відтворення зразка, інтеграції в рамках соціуму. Останнє  забезпечується як суспільною мораллю, так і позаморальними засобами. У  тому числі прямим насильством. Але  в умовах модерну суспільство  починає складатися з рівних і  розумних членів, які усвідомлюють свою рівність. З цієї причини вони згодні будувати один з одним кооперативні відносини співпраці і взаємоповаги. У рамках модерну цей процес набуває  характеру цілеспрямованого суспільного  ідеалу і зачіпає сферу політичного. Але, як ми тепер переконуємось, не може освоїти цю сферу цілком. Вважаю, що функції суспільної моралі досить точно визначені Парсонсом в  рамках його структурної соціології.

Однією з необхідних функції  всякого соціуму, він вважав функцію  «інтеграції в рамках соцієтального  співтовариства». Загальний напрямок суспільного прогресу сучасних суспільств йшло шляхом поступової відмови від  найбільш грубих форм обману і насильства до класового співробітництва спочатку на основі нерівності, потім до все  більш складних форм рівності.

Таким чином, функція сучасної суспільної моралі за Парсонсом зводиться  до інтеграції в рамках соцієтальної спільності, на основі рівності і рефлексії, заснованої на відразі до експлуатації і гноблення [7].

3. Поняття цінностей та норм в соціальній системі.

Толкотт Парсонс  розглядав  цінності з точки зору виконуваної  ними функції. У рамках структурного функціоналізму Т.Парсонса цінності розглядаються як вищі принципи, на основі яких існує згода як в малих суспільних групах, так і у суспільстві в цілому. Цінності, які характеризуються як "неемпіричні об'єкти", що викликають благоговійне відношення, шанобу, повагу - у цьому зв'язку беруться, головним чином, цінності морально-релігійного порядку - надають відповідних якостей моральним нормам, які до них апелюють, додаючи їм загальнообов'язкової значимості. Цінність, за Т. Парсонсом, конструюється на основі загальноприйнятих уявлень про бажане. Тому "соціальні цінності - це загальноприйняті уявлення про бажаний тип соціальної системи, перш за все про суспільство в уявленні його власних членів". За Парсонсом, соціальні цінності є продуктом культури, а точніше культурної традиції [2].

 Для вивчення соціальних  систем Т. Парсонс пропонує  використовувати чотири типи  незалежних змінних: цінності, норми,  колективи і ролі. «Цінності займають  провідне місце в тому, що стосується  виконання соціальними системами  функції по збереженню та відтворенню  зразка, так як вони суть не  що інше, як уявлення про бажаний  тип соціальної системи, які  регулюють процеси прийняття  суб'єктами дії певних зобов'язань». Таким чином, Парсонс вказує на важливу роль цінностей у відтворенні соціокультурних зразків, розглядаючи їх у контексті не духовного, а соціального буття. Він так само, як і попередні класики, виділяє в цінностях їх суб'єктивно-нормативний компонент, розглядаючи їх не як самодостатнє буття, а як «уявлення» суб'єкта про кращий устрій суспільства.

Важливо також підкреслити, що Парсонс порівнює цінність з нормою і при цьому пов'язує поняття «цінність» з роллю, а поняття «норма» - з колективом. У своїй роботі «Соціальна зміна» він пише: «У зв'язку з розрізненням ролі і колективу на рівні одиниць встановлюється розрізнення між нормою і цінністю на рівні стандарту відношення. Цінність – нормативний стандарт, який визначає бажану поведінку системи щодо її оточення без диференціації функцій одиниць або їх приватних ситуацій. Норма, в свою чергу, є стандартом, що визначає бажану поведінку для одиниці або класу одиниць в специфічних для них контекстах ». Якщо цінність не припускає розділення функції суб'єктів і регулює їх поведінку незалежно від контексту, то норма, вказуючи на бажану поведінку, завжди реалізується в рамках конкретної ситуації. Однак і цінність, і норма для того, щоб реалізуватися в рамках певної соціальної структури, повинні носити інституційний характер. Для досягнення нормативного поведінки, підлеглого певним цінностям, повинен існувати «інституціональний комплекс», стійкість якого залежить насамперед від «стабільності самих нормативних стандартів». Т. Парсонс так пише про взаємозалежність інститутів, колективів і ролей, цінностей і норм: «Щоб досягти стабільної інституціоналізації, колективи та ролі повинні "керуватися" конкретними цінностями і нормами, а самі цінності і норми інституціоналізуються тільки настільки, наскільки вони "втілюються в життя" конкретними колективами і ролями».