Контрольная работа по "Социологии"

взрослого роль зеркала, как правило, играют значимые другие и компетентные в конкретных вопросах специалисты.

Дж. Г. Мид, разрабатывая направление, получившее название символического интеракционизма, центральным понятием социальной психологии считал межиндивидуальное взаимодействие. Совокупность процессов взаимодействия, по Дж. Г. Миду, конституирует общество и социального индивида. Богатство и своеобразие имеющихся у того или иного индивидуального Я реакций и способов действий зависят от разнообразия и широты систем взаимодействия, в которых участвует. В то же время социальный индивид является источником движения и развития общества.

Дж. Мид разработал теорию, объясняющую процесс восприятия человека человеком. В этой теории предложена концепция «обобщенного другого», которая в некоторой степени перекликается с теорией «зеркального Я» Ч. Кули и дополняет ее. «Обобщенный другой» представляет собой некие ценности и нормы поведения той или иной группы, под влиянием которых у членов этой группы формируется образ Я. Согласно Дж. Г. Миду, человек, взаимодействуя в группе с другими людьми, как бы встает на их место, видит себя их глазами и оценивает себя в целом и отдельные свои свойства и поступает в соответствии с представляемыми оценками «обобщенного другого».

Попутно заметим, что  в дополнение к теории Дж. Мида другой американский ученый А. Халлер разработал концепцию «значимого другого». Согласно А. Халлеру, «значимый другой» — это тот человек, чье мнение и оценки наиболее важны, а потому они оказывают наиболее существенное влияние на формирование образа Я. На различных возрастных этапах состав «значимых других» меняется. Ими могут быть и родители, и соседи, и учителя, и тренеры, и сверстники и другие лица.

Влияние «обобщенного другого» происходит благодаря стремлению человека к «принятию роли» и к «исполнению роли». «Исполнение роли» — реальное ролевое поведение, а «принятие роли» во многом происходит в процессе игры.

Дж. Г. Мид считал, что  естественным типом поведения, в результате которого человек овладевает системой значений данного общества и осознает себя, является ролевая игра. Дж. Г. Мид различал два этапа такой игры — «р1ау» и «§ате», соответствующие двум основным этапам социализации ребенка и развития его самосознания.

На первом  этапе, когда сфера жизнедеятельности ребенка ограничена и он взаимодействует с узким кругом лиц непосредственного окружения, ребенок повторяет, имитирует действия окружающих (р1ау). По выражению Дж. Г. Мида, он «берет роль» других людей. Попеременно принимая на себя роли других, он действует соответственно требованиям принятых ролей, овладевая тем самым социальными отношениями в определенной ситуации. На этом этапе Я ребенка состоит из суммы образов других людей, которым он подражает. Причем сумма ролей других не представляет собой системы. Соответственно и Я ребенка как устоявшаяся структура, как идентичность на этой стадии еще не существует. Переход от одной роли к другой может быть мотивирован и не мотивирован. Здесь отсутствует жесткая связь между ролями, которая объединяла бы их в целое. Такая связь появляется на втором  этапе развития ребенка. Это— период игры по правилам (ёате).

По мере расширения сферы  деятельности и общения отношения, в которые ребенок вступает с окружающими, усложняются, приходят в систему. Теперь уже ребенок не беспорядочно принимает роли других и переходит от одной роли к другой, но делает это по системе, по правилам игры. Точность, эффективность действия в одной роли предполагает знание другой роли и знание отношений между всеми ролями участников игры, т. е. правил игры. Организация, «упорядоченность» правил игры отражается в системе представлений ребенка о себе, ребенок усваивает теперь не просто отношения частной ситуации, а организованные отношения групповой деятельности.

    Игра, в понимании Дж. Мида, — это не только механизм овладения отношениями игровой ситуации, но и модель социального взаимодействия индивидов в группе. Игра по правилам в концентрированной форме воспроизводит процесс овладения отношениями социальной ситуации вообще, не обязательно игровой, благодаря этому закладывается фундамент зрелого социального Я, складывается идентичность, целостность представлений о себе, которая отражает целостность и системность социальных отношений общества.

«Устойчивость индивидуального Я предполагает равнение не просто на отдельных "значимых других" (родителей, друзей и т.д.), требования и отношения которых могут существенно расходиться, а на "генерализованного другого". Таковым может быть не только конкретный коллектив, члены которого непосредственно общаются друг с другом, но и более общие и абстрактные безличные социальные образования, например, общественные институты и ценности, в их деятельности воплощенные. Индивидуальное Я, заключает Дж. Г. Мид, есть по самой сути своей социальная структура, возникающая из социального опыта».

Идеи Ч.Х.Кули, У.И.Томаса и Ф.Знанецкого, Дж.Г.Мида оказали  мощное влияние на разработку концепций  социализации с точки зрения субъект-субъектного подхода. Возрастающая активность сторонников этого подхода отмечается авторами десятитомной Международной энциклопедии по вопросам воспитания: «последние исследования характеризуют социализацию как систему коммуникационного взаимодействия общества и индивида».

Один из типичных представителей этого подхода У. М. Уэнт-ворт отмечает, что процесс социализации, будучи частью реальной культуры общества, является по своей природе интерсубъектным. Ребенок от рождения становится его полноправным участником. Уэнтворт прямо предлагает рассматривать социализацию как интеракцию, которая есть диалог «активностей». По его мнению, социализация — это определяемая наличествующими структурами жизни активность «новых членов, направленная на их вхождение в существующий мир или его сектор»³.

Концепция У. М. Уэнтворта  базируется на двух положениях: а) общество не есть главенствующая детерминанта в процессе социализации человека; б) человек и общество «взаимопроникают». Из этого он делает следующие выводы. Социализация через процесс взаимодействия представляет «мир взрослых» «новичку» (ребенку). Социализация «конструирует» минимум мира, который всегда неполон, а потому проблематичен как с точки зрения взрослых, так и с точки зрения детей. Пытаясь свести к минимуму проблематичность мира, представляемого в процессе социализации, «взрослые» и «новички» устанавливают между собой определенный порядок, «договорную реальность». Таким образом, социализация не только представляет «мир взрослых», но также конструирует и новый мир, устанавливаемый договором в процессе интеракции. Следовательно, как «новичок», так и агенты социализации становятся субъектами социального контроля и социальной власти. У. М. Уэнтворт не одинок в подобных взглядах на процесс социализации.

Как уже говорилось, сейчас существует довольно большое количество концепций социализации подрастающих поколений, разработанных в рамках этнографии, социологии, социальной психологии, педагогики. Кратко рассмотрим лишь некоторые концепции отечественных и зарубежных ученых.

24. Проаналізутей  психоаналітичну теорію процеса  соціалізації З. Фрейда.

З. Фрейд  виокремлює такі механізми соціалізації:

-- імітація -- усвідомлені  спроби дитини копіювати і  наслідувати поведінку дорослих  і друзів;

-- ідентифікація -- засвоєння  дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;

-- почуття сорому і  провини -- негативні механізми  соціалізації, що забороняють і  придушують деякі моделі поведінки.

Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але  думки Фрейда були пристосовані деякими соціологами і до стадії дорослого життя особистості. Так, Т. Парсонс вживає фрейдівські поняття у теорії соціальної дії. Для нього імітація -- це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а ідентифікація -- вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.

Теорія соціалізації виходить з того, що людина як активний суб'єкт суспільства є одним  з чинників, що створює умови і обставини для власного і суспільного життя в цілому. Її дії органічно вплетені в механізм функціонування різноманітних соціальних систем (підприємство, населений пункт тощо). Особистість -- об'єкт і суб'єкт соціальної взаємодії. Взаємодія соціальної системи і особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу як на соціальні якості індивіда з боку соціальних систем, так і навпаки. Перша група трактується як механізм соціалізації індивіда, друга -- як механізм зміни соціальної системи.

Теория социализации З. Фрейда

Одним из первых выделил  элементы социализации ребенка. По Фрейду, личность включает три элемента: «ид» – источник энергии, стимулируемый  стремлением к удовольствию; «эго»  – осуществляющий контроль личности, на основе принципа реальности, и «суперэго», или нравственный оценочный элемент. Социализация представляется Фрейдом процессом развертывания врожденных свойств человека, в результате которого происходят становления этих трех составляющих элементов личности. В этом процессе Фрейд выделяет четыре этапа, каждый из которых связан с определенными участками тела, так называемыми эрогенными зонами: оральный, анальный, фаллический и этап половой зрелости.

 

 

 

 

 

25. Проаналізуте  ідею виховання як стимулюючу  систему постійного зростання людини у процесі соціалізації Л. Кольберга.

"Когнітивна" модель  соціалізації (Ж. Піаже, Л. Кольберг, А. Маслоу й ін.) побудована  на ідеї, що поведінка особистості  детермінована її знаннями, сукупність  яких утворює у її свідомості  образ (картину) навколишнього світу. Саме ця картина світу, а не сама реальність керує поведінкою людей. Головним аспектом соціалізації при цьому виступає процес навчання мисленню, розвитку пізнавальних, моральних і емоційних структур особистості. Згідно Ж. Піаже, когнітивна соціалізація проходить кілька стадій, кожна з яких окреслюється новими навичками, що обмежують можливості навчання людини. Діти проходять ці стадії у визначеній послідовності, хоча швидкість і результативність соціалізації у різних дітей може відрізнятися.

Дана концепція була доповнена американським психологом Л. Кольбергом, який в основу переходу від однієї стадії соціалізації до наступної поклав не тільки результати розвитку когнітивних навичок, але  і здатність до розуміння і  співпереживання (емпатії) почуттям інших людей. Досягнення тих чи інших стадій не пов´язується з віком, а завершальні етапи доступні далеко не всім.

Особливе місце серед  прихильників когнітивної моделі посідає  й точка зору "гуманістичних" психологів (А. Маслоу, К. Роджерс і  ін.). Ґрунтуючись на ідеї самоактуалізації особистості в процесі її дозрівання, вони вважали, що природні внутрішні сили особистості в змозі самостійно реалізувати соціалізацію індивіда, а засоби, чинники й агенти соціалізації повинні лише не заважати цим силам. Звичайно, важко погодитися з недооцінкою в цій моделі агентів соціалізації в особі соціальних інститутів, зокрема, таких як освіта і виховання. Однак у цій концепції закладені застереження від зловживання їх можливостями для маніпулювання свідомістю людей.

Говорячи ж про зв´язок  із вихованням "когнітивної" моделі в цілому, можна відзначити її підвищену  схильність до ідеологізації виховання, коли абстрактна ідеологізована картина  світу (у вигляді якого-небудь "ізму") може виявитися неадекватною реальному світові, що в результаті може призвести до викривленого уявлення про систему соціальних ролей і про своє місце в суспільстві (наприклад, роль "гвинтика" у суспільному механізмі).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

26. Проаналізуте  Концепцію діяльнісного підходу.

              27. Визначте термін поняття «соціальний досвід».

Соціальний досвід –  це підсумок попереднього розвитку суспільства, в якому зафіксовано результати діяльності людей у суттєвому  їх значенні. Він є об’єктивованим, „опредмеченим” як у предметно-речових формах, так і в формах соціальних відносин, спілкування, діяльності. В соціальному досвіді акумулюються справжні досягнення людства і передаються від покоління до покоління в процесі соціалізації індивідів. Передача і засвоєння індивідами досягнень досвіду людства здійснюється завдяки соціальному успадкуванню через процес інкультурації.

Соціальний досвід індивіда – це його реальне соціальне життя, система його життєвих цінностей, той  образ світу, який складається в  результаті засвоєння соціального досвіду людства під впливом і в умовах „вільного соціуму”. Соціальний досвід є фактором процесу соціалізації особистості.

28. Визначте  термін поняття «соціальна зрілість».

В соціологічній літературі зміст та структура поняття "соціальна  зрілість особистості" визначається як "наявність стійких ціннісних орієнтацій" (О.Г.Харчев). Інші автори (С.Н.Іконникова та В.Г.Лисовський) пов'язують зрілість особистості з відповідальністю, готовністю до самостійної трудової діяльності. В основу цих та інших визначень покладена теза про те, що соціальну зрілість характеризують певні якості особистості, які здійснюють сильний вплив на саморегуляцію соціальної поведінки особистості. Це підтверджує фундаментальне дослідження В.О.Ядова, де він стверджує, що ціннісні орієнтації визначають вершину розробленої ним диспозиційної структури особистості .

Поздняков А. під соціальною зрілістю розуміє сукупність компетентностей: громадянську, побутову, комунікативну  та компетентність в області саморегуляції  та самостійної пізнавальної діяльності[21 с.58].