Відмінності догматики та культу в католицизмі і православ'ї

 Відмінності догматики та культу в католицизмі  і православ'ї

 По-перше, в католицизмі і православ'ї  по-різному тлумачиться догмат сходження  Святого Духа: у католиків —  від Бога-Отця і Бога-Сина (згідно з рішенням Толедського вселенського собору 589 р. про філіокве); у православних — від Бога-Отця.

 По-друге, немає згоди між католиками та православними і з питання  щодо буття людей після їхньої смерті. У православ'ї — це Рай і пекло, у католицизмі — ще й чистилище. Вчення про чистилище розробив італійський середньовічний філософ, знаменитий систематизатор схоластики Фома Лквінський (1225—1274), а догмат про нього прийняв у 1439 р. Флорентійський собор і підтвердив у 1562 р. Тридентський собор.

 Згідно  з католицьким віровченням, чистилище  — проміжна ланка між Раєм і  пеклом, де душі "грішників", перш ніж попасти до Раю, горять у вогні, завдяки чому очищуються. Саме "горіння" в чистилищі тлумачиться неоднозначно. Одні богослови розглядають його як символ мук совісті і розкаяння, інші вважають його реальним. І перші, і другі єдині в тому, що рідні та близькі небіжчика своїми "добрими справами" в його пам'ять (молитвами, месами і матеріальними пожертвуваннями на користь церкви) можуть полегшити муки душі покійного і скоротити термін її перебування в чистилищі.

 Соціальна функція догмата про чистилище очевидна: укорі-нити у свідомості віруючих додаткові надії на Рай після смерті і, таким чином, залучити до католицизму якомога більше людей; збільшити доходи церкви не тільки за допомоги парафіян, а й за рахунок родичів та близьких людей померлих.

 По-третє, католики і православні по-різному виконують обряди своїх таїнств. Католика, у процесі хрещення, обов'язково окроплюють водою, а православного — занурюють у воду; підчас причастя католику дають попробувати прісного хліба, а православному — хліба, приготованого на дріжджах; православний сповідується перед кожним причастям, а католик — обов'язково один раз на рік; миропомазання у православ'ї відбувається після хрещення, а в католицизмі — у семи—дванадцятирічному віці.

 У православ'ї існують три ступені  священства: диякон, священик (ієрей), архієрей.

 Диякон — нижчий ступінь священства, помічник священика у процесі здійснення ним таїнств і богослужіння.

 Священик — служитель культу, що очолює церковне життя у парафіях (приходах), здійснює таїнства і богослужіння. Старший священик у парафії називається настоятелем.

 Архієрей — вищий ступінь священства. Це єпископи, архієпископи, митрополити, патріархи.

 Дияконів  та священиків також називають "отцями" і, під час звернення до них, до слова "диякон", "священик" чи "настоятель" додають слово "отець" (наприклад, "отець Олександр", "отець настоятель"). Часто до них звертаються зі словом "батюшка", а письмово — "Ваше преподобіє". До архієреїв звертаються зі словом "владико"; письмово, до єпископів — "Ваше Преосвященство", до архієпископів і митрополитів — "Ваше Високопреосвященство", до патріарха — "Ваша Святість".

 Ченці (монахи), які прийняли вищий ступінь  чернецтва схиму (від гр. — зовнішній вигляд, форма) і готові до виконання найсуворіших правил життя в монастирі, називаються ієросхимонахами, схиігуменами, схиархімандритами. Ченці-диякони називаються ієродияконами або архідияконами (старшими дияконами). Ченці-священики називаються ієромонахами, ігуменами (від гр. — той, хто йде попереду; ведучий — настоятель чоловічого монастиря або парафіяльної церкви ченців), архімандритами (від гр. — старший, головний і кошара — настоятель великого чоловічого монастиря, лаври, ректор духовного навчального закладу).

 Патріарх (від гр. — родоначальник) — глава православної церкви. Він обирається собором вищого духовенства, організовує і контролює роботу церкви, міжцерковні зв'язки, присвоює релігійні титули і відзнаки. Руську православну церкву патріарх очолює з 1689 р. Під час царювання Петра І в 1721 р. посаду патріарха було замінено на Священний синод на чолі з обер-прокурором. Відновлено її у 1917—1919 рр., а Священний синод став дорадчим органом при патріархові. При Синоді працюють відділи: духовних навчальних закладів, зовнішніх церковних зв'язків, видавничий, господарський та ін.

 У католицизмі священство теж троїсте: єпископ, священик (пресвітер) і диякон. Єпископи вважаються наступниками апостола Петра — "учня" Ісуса Христа. Оскільки, згідно з твердженнями Євангелій, Петро був главою апостолів, Рим обраний місцем постійного перебування єпископів. їх головне призначення — зміцнювати і гарантувати єдність церкви та віри, нести повну відповідальність за діоцезу (єпархію), керувати якою їм доручено Папою (від гр. — папас — батько; звідси в усній мові з'явилося слово "під"). Папа — глава католицької церкви і одночасно єпископ Рима. Його офіційний титул такий: "Єпископ Рима, Намісник Ісуса Христа, Наступник Глави Апостолів, Первосвященик (Верховний Понтифік) Вселенської Церкви, Патріарх Заходу, Примас Італії, Монарх держави-міста Ватикану". Таким чином, Папа виконує три посади: єпископа Рима, пастиря вселенської церкви і глави держави Ватикан.

 Будучи  єпископом Рима, Папа цілком відповідає за Римську єпархію, бере участь у роботі єпископської колегії, є її головою. У турботах про єпархію йому допомагає кардинал — вікарій (від лат. — намісник, заступник) Рима, в якого, у свою чергу, є багато помічників. Вікаріат Рима розташований у Латеранському палаці біля базиліки (від гр. — царський дім, у Стародавньому Римі — один із головних типів християнського храму) святого Іоанна Латеранського.

 Єпископат верховенствує над усією католицькою церквою. Водночас Папу як наступника апостола Петра, главу єпископської колегії і первосвященика, наділено особистою верховною владою над церквою. Таким чином у католицизмі поєднується колективна відповідальність ЇЇ вищого керівництва з одноособовою відповідальністю Пали.

 Папа  ініціює проведення соборів католицького духовенства і головує на них, проголошує релігійні догми, здійснює віроповчальну місію, виступає з буденними й урочистими проповідями, кожного тижня звертається до паломників, які прибувають до Рима, щосереди проводить приватні аудієнції. Він виступає з проповідями в недільних богослужіннях, робить зарубіжні візити, видає енцикліки (від гр. — загальний, круговий) — послання до католиків, розсилає листи єпископам і всім віруючим.

 При Папі діє "Синод єпископів католицької церкви". Цей дорадчий орган було створено Папою Павлом VI згідно з рекомендаціями Другого Ватиканського собору. За ініціативи Папи Синод збирається на свої засідання раз на три роки для обговорення назрілих для церкви питань. Рішення приймаються двома третинами голосів і виконуються після затвердження їх Папою. Частина членів Синоду обирається конференціями єпископів, а частина призначається Папою.

 Як  голові держави Папі належить вся  повнота законодавчої, виконавчої і  судової влади. Він керує Ватиканом  за допомогою уряду. Його резиденція знаходиться у Ватіканському  соборі. Це палац, до якого входить  комплекс будівель. Там розташовані  робочі приміщення Папи, бібліотека, музей  релігійного і світського мистецтва, видавництво з великою типографією, Папська академія наук, урядові приміщення, різні служби, а також особисті покої Папи.

 Ватикан (Держава-Місто Ватикан) — монархія. Його площа становить 44 га. Він розташований на одному з семи римських пагорбів, що має назву "Ватикан" (звідси — назва держави). Тут є залізничний вокзал, автомобільний парк, будівлі архіву, жандармерії, трибуналу, в'язниці, інші організації та установи. Ватикан має державний гімн і прапор, грошові знаки (ватиканські ліри), органи розвідки та контррозвідки. Населення — італійці і швейцарці; державні мови — латинська та італійська; релігія — католицизм. Економічно держава існує за рахунок доходів від капіталовкладень і пожертвувань. Ватикан є одним із найбільших у світі капіталовласників і землевласників, отримує великі доходи від іноземного туризму і випуску поштових марок. Значна роль Вати-кану у світовій економіці і політиці пояснюється його величезним впливом на католицьке населення нашої планети.

 Кожний  наступний Папа обирається довічно колегією кардиналів із числа кардиналів. Голосування відбувається таємно, для обрання необхідно отримати більшість у дві третини голосів плюс один голос. Вибори проводяться у Сікстинській каплиці (культова споруда для приватних богослужінь, молитов і збереження релігійних реліквій в католицькій та англіканській церквах). У минулому, це була домова церква Ватикану, споруджену 1473— 1481 рр. (архітектор Дж. де Дольчі). Нині це — видатна пам'ятка культури епохи Відродження. її стіни розписали в 1481—1483 рр. С. Боттічеллі, Б. Пінтуріккьо та інші художники, а склепіння з люнетами (арочними прорізями), розпалубку і вівтарну стіну — неперевершений майстер живопису й архітектури Б. Мікеланджело.

 У Ватиканському реєстрі зафіксовані імена 266 пап. З 24 травня 2005 р. Ватикан очолює Папа Бенедикт XVI (Йозеф Ратцінгер).

 Перший  Ватиканський собор, що відбувся у 1869—1870 рр., проголосив догмат про непогрішність  Папи. Католики вірять у те, що в Бога і Папи однакові і думка, і воля. Однак історія католицизму свідчить про інше. Лише у період з V по ХУП ст. тридцять одного Папу було оголошено самозванцями і єретиками, тринадцять були заколоті, вісімнадцять — отруєні, дев'ять — задушені, тридцять — вигнані та вислані1.

 Історія зберегла послання Папи Климентія VII від 1527 р. німецькому імператору Карлу V, в  якому він вимагав забезпечити  довічну покірність народу владі  священнослужителів і царів (імператорів), убивати і спалювати на вогнищах усіх непокірних, особливо вчених, покласти край друкарству. На початку XV ст. Папа Мартін П вимагав від інквізиції і світської влади не жаліти людей, пам'ятати, що не існує жертви більш угодної Богу, ніж кров єретиків ("Хай на деревах буде більше повішених, ніж листя на них"). Папа Пій ХП благословив напередодні Другої світової війни Гітлера і його головорізів на знищувальну війну проти євреїв. Перелік папських злодіянь добре відомий теперішньому керівництву католицької церкви. На честі Папи Іоанна Павла П — його покаяння, прохання в народу прощення за неправедні справи його попередників. Значними є також його благодійні діяння.

 Між католицькою і православною догматикою є й інші суттєві відмінності. Так, у католицизмі духовенство зобов'язане дотримуватися целібату (від лат. — неодружений) — безшлюбності, що була встановлена Папою Григорієм УП. Насправді целібат утвердився в XIII ст. Завдяки його введенню католицька церква намагалася зберегти свою земельну власність, не допустити її поділу між спадкоємцями. Останнім підтвердженням непохитності целібату є констатація його у 1967 р. в енцикліці Папи Павла VI. Целібат є основною причиною, з якої багато католицьких священиків відмовляються від сану або порушують одну з основних християнських заповідей "не перелюбствуй", у тому числі через гомосексуалізм та педофілію. У православ'ї безшлюбність передбачена лише для представників чорного (чернечого) духовенства. Вони відмовляються від мирського життя, дають обітницю благочестивої поведінки, послуху й у богості, носять чорний одяг, що постійно нагадує їм про дану обітницю та глибоке смирення; отримують за свої "подвиги" благословення церкви.

 Очевидною історичною ганьбою католицької  церкви була здійснювана папською канцелярією  торгівля індульгенціями (від лат. — милість) — папськими грамотами про відпущення скоєних і ще не скоєних гріхів. Індульгенцію можна було придбати за гроші або отримати за особливі заслуги перед церквою. Виправдовувалася ця безпрецедентна торгівля тим, що католицька церква нібито могла компенсувати гріхи людей за рахунок накопичених у Папи добрих справ, здійснених Ісусом Христом, Дівою Марією і святими.

 У католіцизмі та православ'ї є  також відмінності у відправленні культу.

 По-перше, в католицьких храмах (костьолах) богослужіння відбувається латиною, хоч  більшість віруючих нею не володіють. Воно супроводжується органною музикою, а парафіяни моляться сидячи. У православних церквах богослужіння здійснюється державною мовою, без музикального супроводу, а парафіяни моляться стоячи.

 По-друге, православні храми облагоджуються іконами, лампадами, свічками, а католицькі — скульптурами Ісуса Христа, Діви Марії, святих.

 По-третє, католики хрестяться долонею правої руки, зліва направо, а православні справа наліво, трьома пальцями: з'єднують у пучку великий, вказівний і середній пальці, що символізує Божу Триєдність, Пресвяту Трійцю: Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа. Два інші пальці, безіменний і мізинець, зігнувши, притискують до долоні, що символізує два єства в Ісусі Христі -

 Боже  і людське (старообрядці виконують  хресне знамення двоперстям). Хрещення у віруючих — показник того, що хрест  є натхненням, силою і дійсним  змістом усього їхнього життя; не лише засобом всесвітнього спасіння, що на ньому був розіп'ятий Христос, а й постійним нагадуванням людям, що вони не можуть стати християнами, не прийнявши хрест за основу свого життя, не визнавши, що їх розум і серце віддані любові до Бога і до людей.