Український іконопис ХІІ – ХІХ століття

«Спас у силах» - одна з центральних тем іконопису  ХV – ХVІ ст. Ікону з зображенням цього сюжету розміщували в центрі іконостаса. Вона давала уявлення про Верховне Божество, його силу як Вседержителя, володаря Всесвіту. Ця ікона з села Мальнів. Акцент тут зроблено на лінеарній пластиці, на тонких вигнутих лініях. Колорит стриманий і гармонійний, збагачений грою золотих расистів на м`яко спадаючих складках. Тут проявився не тільки пізній відгомін гуманізму Палеологівського Ренесансу, але і вплив народної естетики, яка по-своєму трансформує релігійний образ. Ікона відзначається більш енергійним і вільним ліпленням форм. Надзвичайно виразний колорит, напружені контрасти насичених кольорів створюють дзвінку і яскраву мелодію.

На межі ХV і ХVІ століть в українському іконописі помітне співіснування різних тенденцій і напрямів: з одного боку, прагнення до величної, узагальненої класичної форми, з другого, - схильність до вільної індивідуальної стилістики у трактуванні сюжетів. Часом ікони набувають локального забарвлення, притаманного тій чи іншій іконописній школі.

До давньої  традиції тяжіють аскетично суворі, відчужені лики святих в іконі  «Апостоли Петро та Павло». Тут  узагальнено художній локанізм, прояв  архаїзуючої тенденції в мистецтві кінця ХV ст. В іконі

В іконі «Стрітення»  першої половини ХVІ ст. з села Звертів пружна ритміка тонких ліній і благородна стриманість колориту ще не виходять за межі традиційної іконописної системи, але в живописній пластиці спостерігаються риси, властиві місцевій школі.

Ця тенденція  яскравіше проявляється в іконі  середини ХVІ ст. «Хрещення» з міста Калуш. В енергійних контурах силуетів, відчувається динамічна живописна манера галицького майстра.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ще кардинальніші  зміни у стилістиці українського іконопису відбуваються у другій половині ХVІ ст.

Під впливом  європейського Ренесансу в нього  проникають ідеї гуманізму, що суттєво  вплинуло на весь художній процес. Саме в цю епоху починається руйнування середньовічного догматичного світогляду, переосмислення і трансформування традиційних іконописних форм.   

Особливо  напруженим і насиченим подіями  періодом був рубіж ХVІ і ХVІІ ст. Після Люблінської (1569) та Берестейської (1596) уній Річ Посполита посилила національне та релігійне гноблення на українських землях, що викликало хвилю протесту і вилилося у народний рух, який охопив усі верстви населення. Основною силою було міщанство, саме вони були виразниками визвольних ідей, відстоювали свої національні та релігійні права.

«Страсті  Христові» кінця ХVІ ст. села Білі Ослави яскраво репрезентують зрушення в еволюції українського іконопису. Страсні цикли,  або пасії, разом зі «Страшними судами» входили до кола сюжетів, що зображувалися майже в кожній церкві Прикарпаття та Галичини. Страсні сюжети потрапляють в Україну з готичної Європи в ХV ст.

Досить гнучка і різноманітна є ікона з деісусного ряду «Апостоли Петро та Іоанн» другої половини ХVІ ст. з тонким лінійним ритмом і гармонією стриманих неяскравих тонів.

Не менш виразною є ікона декоративного узагальнення галицьких майстрів іноді була спрощеною і схематичною-це ікона «Апостоли Фома і Варфоломій» другої половини ХVІ ст.

Не порушуючи  традиційної іконографії, усталених  композиційних схем і структур, художники  ніби відчиняли вікно в живий і реальний світ. Усе частіше в ікону проникають елементи життєвих вражень чи місцевого краєвиду (гірський краєвид Прикарпаття у «Воскресінні» з Галичини). Тоді цей процес тільки розпочинався, але з часом почав розвиватися.

Бароко проникає в українську культуру, де сильними ще були середньовічні норми. Урочистість і світлоносна сила кольорів, їх мажорне звучання, підсилене багатством декоративного орнаментування, застосування позолоченого, різьбленого тла – все це поєднується в святково-піднесеному ладі ікон, вбирає нові барокові тенденції.

Ікона «Свята Анна» (1680-1685) є свідченням досить суттєвих змін у трактуванні релігійного образу. Вбрана в червоний кунтуш, з квіткою в руці, свята, сповнена реальної краси і жіночності, «виліплена» з конкретного життєвого матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

 Але земне  начало не позбавляє її поетичної  ідеалізації, об`ємне світлотіньове моделювання лику і постаті поєднується з монолітним узагальненням монументальної форми.

Нове, світське спрямування ще виразніше проступає  в іконі «Розп`яття” кінця ХVІІ ст. з ктиторським портретом лубенського полковника Леонтія Свічки. Об`ємне трактування постаті надає їй матеріальної вагомості, замкнений простір проривається в глиб через реалістично відтворений краєвид. Отже, в українській іконі відбувається злам у бік світського світосприймання. Художники опановують засоби західноєвропейського живопису.

Виразно світською  є ікона «Соглядатаї землі  Ханаанської» з села Сулимівка. Композиція ікони запозичена з гравюри Біблії Піскатора. Динаміка постатей, сильне пластичне ліплення мускулястих тіл, соковиті акорди колірних плям, чітко виражені плани краєвиду, також висвітлені ідеї бароко.

У циклі ікон з Успенського собору, що збереглися, виявляється манера різних майстрів. Празникові ікони «Вхід до Єрусалима», «Різдво Христове» засвідчують руку найобдарованішого маляра, який добре володів світським письмом. Його творам властива вільна побудова багатофігурної композиції з соковитим бароковим моделюванням постатей, складними ракурсами руху. Серед празникових ікон виділяються твори майстра, якому належить «Зішестя Святого Духу» та інші ікони.

У першій половині ХVІІІ ст. найдовершенішими зразками живопису можна назвати парні ікони великомучениць: Анастасії та Іулянії, Варвари та Катерини – справжні перлини музейного зібрання. Вишуканих, витончено жіночних, сповнених грації святих дів. Написані з ювелірною довершеністю візерунки й орнаменти на коштовному вбранні.

Ікони «Деісус» та «Апостоли» дають відчуття грандіозності  всього іконостаса. Написані за новими живописними законами реальності, постаті апостолів не втратили величі та ідеалізації духовних якостей. З декоративної народної традиції бере художник натхнення і сили, збагачуючи композиції щедрою орнаментальністю, величними акордами кольору, незвичайного за насиченістю і красою.

Окрему групу  становлять ікони та алегоричні композиції євхаристичного змісту: «Дерево життя», «Христос у точилі», «Христос у чаші», «Христос – лоза виноградна», «Недремне око», «Пелікан». Вони висвітлюють основний догмат християнської символіки – тайну Євхаристії, спокуту вальної жертви Христа.

 

   

 

 

 

 

 

Запозичені  із західної художньої культури сюжети, насичені бароковою алегоричністю, набули поширення в Україні. Особливо був поширеним сюжет «Христос – лоза виноградна», пов`язаний зі втіленням найдавнішого християнського символу – виноградної лози, з якою, за євангельським міфом, ототожнював себе Христос.

Більшість ікон з подібним сюжетом, а також ікони «Трійця», «Деісус» походять з однієї майстерні на Волині, на що вказує їх стильова спорідненість.

Паралельно  з високою професійною художньою  культурою в Україні існував  і низинний шар, що спирався на народне  демократичне середовище. Він розвивався не ізольовано від загальної лінії  художнього процесу, а у тісному  взаємозв`язку.

На всіх етапах розвитку українського іконопису роль народних декоративних традицій у формуванні національного стилю була визначальною. З кінця ХІІІ ст. а особливо в ХІХ ст. народна ікона була основним носієм національних художніх традицій. Мистецтво селянського примітиву протиставляло їй могутню життєдайну силу і цілісність художньої позиції.

Народний  іконопис був поширений і в  гірських районах Карпат і на Гуцульщині. Місцеві майстри творили самобутній і багатогранний стиль, спираючись на поетичну образність народного сприйняття. З-посеред них яскравою індивідуальністю виділяється майстер із села Космач на Гуцульщині, якому належать ікони «Деісус», «Покрова», «Апостоли». Гуцульський іконописець володів бездоганним відчуттям стилю, сміливою фантазією і гострим баченням. Він створив образи, які ніколи не нагадують, не копіюють і чарують своєю безпосередністю і наівністю.

У кожному  з них пульсує живе почуття  художника, його образне, емоційне сприйняття світу. Сила майстрів не у відвертій  декоративній яскравості, а в особливому відчутті монолітності й узагальненості форми, в енергійній графічній окресленості контурів. Спрощеність і деформація пропорцій, відтинання усього зайвого сприяє надзвичайній, художній виразності, що базується на традиціях образотворчого фольклору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

 

Український іконопис  ХІІ – ХІХ ст. з  колекції Національного художнього музею України.

Альбом українською  та англійською мовами.

Автор проекту Анатолій Мельник.