Ісламська економіка

Ісламська економіка - це вид економіки заснований на законах шаріату. Іслам як релігія охоплює всі сторони життя мусульманина, не залишається осторонь і від економічної сторони життя його послідовників. Основними джерелами норм шаріаті регулюючих ісламську економіку, є священна книга мусульман - Коран і висловлювання пророка Мухаммеда (Сунна). 
 
Ісламське право поділяється на дві сфери - це ібадат (акти поклоніння) включає в себе молитву, піст, милостиню та паломництво, а також муаламат включає в себе сімейне, кримінальне, державне право та інші види взаємовідносин між людьми. У першому випадку діє принцип «все, що не дозволено, заборонене», у другому - «все, що не заборонено, дозволено». У зв'язку з цим основним завданням фікха є виявлення заборон і слідування рекомендаціям зазначеним в Корані і Сунні. 
 
За ступенем дозволеності, всі дії суб'єктів економіки поділяються на кілька видів: заборонені (харам), обов'язкові (фард), бажані (суннат), заохочувані (мустахабб) і нейтральні (мубах)..

Приватна і суспільна власність.

Іслам, на відміну від соціалізму, визнає право приватної власності і гарантує повний захист. Багатство розглядається як випробування[1] і минуще задоволення мирського життя[2]. Суспільне благо превалює над приватним, зокрема всі природні ресурси (води морів, лісу тощо) можуть бути тільки спільним багатством і не може бути в одних руках. На думку відомого ісламського богослова Юсуфа Кардаві ісламська держава має не втручатися в справи громадян, а спостерігати та контролювати.

Придбання майна

Заборонні дії 
-операції з забороненими товарами або послугами. 
-вкладення коштів у компанії, що займаються забороненою шаріатом діяльністю. До них відносяться: 
-виробництво, торгівля, і будь-яке інше посередництво у сфері виробництві алкоголю і свинини 
-обман і обважування і приховування недоліків свого товару 
-лихварство 
-азартні ігри

                                                        Бажані дії 
пожертвування на користь бідних 
дотримання «золотої середини» між скупістю та марнотратством 
щиросердне витрачання коштів 
дотримання договорів, відстрочення виплати боргу в разі необхідності та укладення договорів в письмовому вигляді з присутністю свідків: 

                                                    Оподаткування 
Система мусульманських податків склалася в 7-8 ст. у процесі арабських завоювань і формування фінансової структури Арабського халіфату. Спочатку існувало два види податків: податки з іновірців (джизья, харадж) і з мусульман (закят, ушр). У сучасних концепціях ісламської економіки мусульманські податки є засобом забезпечення соціальної справедливості шляхом перерозподілу доходів у суспільстві. У деяких ісламських країнах (наприклад, Пакистан) закят і ушр мають державний статус.

Податки з мусульман 
Мусульмани можуть виплачувати 3 види податків: закят (обов'язковий річний податок на користь бідних, нужденних),

Закят є важливим соціально-економічним інститутом, покликаним утвердити в суспільстві принципи справедливості, і зачіпає багато аспектів життєдіяльності суспільства. Сьогодні до послуг мусульман відкриті благодійні організації по збору і поширенню закят. Закят виплачується з наступних категорій майна: цінності (золото, срібло, гроші і т. д.) худобу, урожай (зерно і плоди), товари (майно, призначене для продажу) і мущество, здобуте з землі. Закят виплачується біднякам; незаможним; тим, хто займається збором закят; нововибрани мусульманам; полоненим; боржникам; муджахидам; подорожнім. 

ушр (податок або збір у розмірі 1/10) 
Ушр з продуктів землеробства виплачувався мусульманами з тих земель, які по праву завоювання, окультурення або дарування правителем не підлягають обкладенню хараджем. Зазвичай ушр дається з урожаю зернових і фруктів, а городні культури зазвичай не обкладаються ушром. Теоретично ушр являє собою обов'язкову милостиню (закят) з продуктів землеробства.Насправді великі землевласники, які платили ушр, отримували з орендарів харадж і платили з нього ушр, залишаючи собі різницю. 

  Хумс (відрахування з різних видів видобутку в розмірі 1/5 частини). 
введений пророком Мухаммадом як виділившися йому частка військової здобичі; замінив традиційну чверть, яка відраховувалася вождю. В подальший час хумсом називалося: частка видобутку (ганима), яка відраховувалася у розпорядження глави держави (халіфа); мито державі при продажу мусульманином землі іновірцеві; податок з добутих продуктів моря (амбра, дорогоцінні камені, перли); відрахування частки знайденого скарбу(кафиру).

                                        Податки з іновірців  
З немусульман стягувалася джизья (подушний податок) і харадж (державний податок, який справляється за користування землею) 
 
Джизьей обкладалися чоловіки, які досягнули зрілості. Від сплати податку звільнялися жінки, люди похилого віку, інваліди, жебраки, раби, ченці (до початку VIII століття) і християни, які воювали в мусульманської армії. Залежно від майнового стану платника податків, джизья дорівнювала 12, 24 або 48 дірхамів, а в країнах з золотим зверненням - 1,2,4 динара. Теоретично джизья повинна була виплачуватися одноразово після закінчення податкового року, однак на практиці вона стягувалася частинами. Залежно від чисельності іновірців кожній громаді встановлювалася загальна сума джизьи. Іноді джизья виплачували жінки, які отримали у спадщину землю. Від джизьи звільнялися християни, які воювали в мусульманської армії.

 
Харадж брався з земель, які були завойовані мусульманами. Прийнявши іслам іновірці звільнялися від виплати джизьи, але продовжували платити харадж, факихи тлумачили харадж як плату (фай), яка стягується з жителів завойованих областей за користування його землями[26].