Первобытная религия

                                            План 
 

    1. Вступ

    2. Фетишизм

    3. Магія

    4. Висновок 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.Вступ 

    Питання про первісні релігійні вірування  — важливе і досить складне  в історії релігії.

    Наукове релігієзнавство обґрунтовує наявність  у людській історії не тільки безрелігійного періоду, а й періоду прарелігії (попередниці релігії) у формі так званих первісних або ранніх народних вірувань. Вони ще не були релігіями, але з розвитком суспільства еволюціонували до рівня релігій і увійшли до їх змісту.

    Відбулося це на тому етапі становлення людського  інтелекту, коли у людей формувалися  зародки теоретичного світогляду, супроводжувались відривом думки від дійсності; відокремленням змісту поняття від предмета, який воно позначає; перетворенням поняття  на самостійний феномен, одних абстракцій на інші, ще більш загальні і віддалені  від конкретного об’єкта аж до його повного спотворення. Такими абстракціями варто вважати об’єкти і предмети ранніх вірувань народів, а потім  — і абсолютну більшість релігійних догматів і культів. 

    2.Фетишизм 

    Найбільш  складним і суперечливим раннім віруванням, що тяжіє до соціоморфізму, є фетишизм (від фр. — талісман, амулет, ідол). Його суть полягає у наділенні певних предметів і явищ неживої природи надчуттєвими здатностями. Зміст цього поняття досить суперечливий. Одні дослідники називають фетишизмом шанобливе ставлення до будь-яких матеріальних предметів (у тому числі до небесних тіл, людей і тварин), інші схильні обмежувати обсяг цього поняття і включають до його змісту поважне ставлення тільки до земних неживих речей. При цьому деякі автори називають фетишем безпосередньо матеріальний предмет, що вшановується, інші вживають цю назву для позначення не самого предмета, а духу, що нібито перебуває у ньому, треті вважають характерною рисою фетишизму саму невід’ємність предмета від духа. Є дослідники, схильні настільки розширювати це поняття, що до його змісту включають не тільки об’єкти, а й предмети культу, наприклад, церковне вбрання, одяг священнослужителів, котрі самі по собі не є предметами шанування. Нарешті, для деяких вчених терміни “фетиш” і “фетишизм” означають певне ставлення людини до надприродного світу і віру її у здатність примусити надприродні істоти служити собі. Вони зовсім не пов’язують зміст цих термінів із шануванням конкретного виду предметів.

    Вперше  феномен фетишизації докладно описав французький дослідник Шарль  де Брос (1709—1777) у книзі “Культ богів фетишистів”. Він вважав, що фетиші — це предмети неживої природи, що привертали увагу людини якимись особливими рисами. Насправді, фетишистські уявлення пов’язувалися не з усіма, а лише з особливими предметами та явищами. Для людини раннього родового суспільства, наприклад, не кожен камінець міг бути фетишем, а лише той, що вражав її уяву особливостями форми чи обставинами, за яких був знайдений. Тому здається неправильною позиція де Броса та деяких інших дослідників, які сприймали фетишизм як віру в надприродні властивості мертвих предметів. Таке тлумачення фетишизму суперечить самій його сутності як уособленню неживої природи. 

    Фетиші — не просто предмети, а, за уявленням людини, яка їх вшановує, — істоти, наділені власним життям, які, завдяки таємничим, надприродним, надчуттєвим властивостям, здатні певним чином впливати на людину так оточення, тобто цим предметам приписувалися властивості, що їм не були притаманні (здатність зцілювати, охороняти від ворогів, допомагати під час полювання тощо). Якщо після звернення до предмета людині вдавалося досягти успіху у практичній діяльності, вона вважала, що в цьому їй допоміг фетиш, і залишала його собі. Якщо ж людина зазнавала якоїсь невдачі, то фетиш викидала або замінювала на інший. Поводження первісних людей з фетишами свідчить про те, що вони не завжди ставилися з належною повагою до обраного предмета: за надану допомогу йому дякували, а за безпорадність “карали”. Як приклад можна навести цікавий африканський звичай “катування” фетишів, причому не тільки з метою їхнього покарання, а й для спонукання до дії. Звертаючись до фетиша з проханням про сприяння у якійсь справі, африканці забивали у нього залізні цвяхи, бо вірили, що після цього він краще запам’ятає звернені до нього прохання й обов’язково виконає їх.

    Вважалося, що фетишам, амулетам і талісманам притаманна особлива прихована сила — так  звана мана. Термін “мана” європейські  антропологи XIX ст. запозичили в аборигенів Полінезії, які так називали силу, що керує природними процесами. Реальний зміст поняття “мана” не зводиться  ні до імперсональної сили, ні до надприродного. Найбільш відповідне значення цього  слова — “вища сила”. Побутувала думка, що людина володіє маною, якщо стає щасливою, талановитою, демонструє певні екстраординарні досягнення, наприклад, як хлібороб, воїн чи вождь.

    На  підставі багатовікового досвіду людина раннього родового суспільства вже  сформувала думку про те, що будь-яка  її дія певним чином пов’язана  з її власними зусиллями, бажаннями, метою. Але, будучи обмеженою в знаннях  про навколишній світ і про  саму себе, вона ще не могла дати ґрунтовне  пояснення ні природі цього зв’язку, ні причинам змін, що відбуваються навколо  неї. Абстрагуючи різні прояви власної  розумової і вольової діяльності, люди за аналогією з собою дійшли висновку, що предмети та явища природи  є живими істотами, наділеними такими ж якостями, як і вони, причому  природні речі і стихії є чуттєво-надчуттєвими і можуть вступати з людьми і між  собою у певні стосунки. Таке перенесення  власних розумових і вольових якостей на природу предметів  і явищ сприяло формуванню у свідомості людей уявлень про здатність  речей цілеспрямовано змінювати  свої дії щодо них, подібно до того, як самі люди змінюють спрямованість  своїх зусиль стосовно навколишнього  світу.

    Елементи  фетишизму збереглися у релігійних поглядах людей і сьогодні. Досить проаналізувати історію релігій, щоб  переконатися в тому, що фетишистські уявлення становлять невід’ємну складову будь-якого релігійного світогляду. Навряд чи існує хоч один із них, у якому фетишистські вірування  не посідали б помітного місця. Фетишизм є одним із постійних структурних  елементів будь-якої релігії. Це — універсальне явище історії релігійних вірувань. Його підтвердженням є дуже поширене в сучасних релігіях поклоніння, наприклад” Каабі (чорному каменю) в ісламі; ступам-реліквіям (від лат. — залишки) з останками померлих ченців у буддизмі; численним “чудотворним” іконам і мощам у християнстві тощо. 
 

    3.Магія 

    Значне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія.

    Магія (від гр. — чаклунство, чарівництво) — сукупність уявлень і обрядів, в основі яких лежить віра у можливість впливу на людей, предмети і явища об’єктивного світу за допомогою надприродних сил. Розпочинаючи аналіз цього важливого явища в житті людей, слід констатувати наявність великих розбіжностей у його оцінці з боку фахівців. Це стосується передусім питань походження магії, її сутності та співвідношення з релігією.

    Відомі  різні види первісної магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкідлива та ін. Вони полягають  у заклинанні мисливських пасток, у чаклунських процедурах на полі, у чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях і  т. ін. Але в кожному випадку  магія була і є або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною.

    Під час досліджень магічного мислення тубільців Полінезії англійський  етнограф і релігієзнавець Дж. Фрезер помітив цікаву закономірність: тубільці використовують магію в землеробстві, у процесі садіння бульбових рослин, врожайність яких нестабільна, але магія не застосовується ними при насадженні плодових дерев, що дають стійкий, стабільний врожай. У рибальстві магічні прийоми практикуються під час промислу акул та інших великих і небезпечних риб і морських тварин, але при ловленні дрібної риби магія вважається зайвою. Будування човнів завжди супроводжується магічними обрядами, а під час зведення будинків магія не застосовується. Це дало можливість Фрезеру зробити висновок, що магічні уявлення виникають тоді, коли людина не впевнена у своїх силах, коли вона зіштовхується з проблемами, вирішення яких залежить не стільки від неї самої, скільки від безлічі привхідних чинників. Саме це і змушує її покладатися на допомогу таємничих сил і застосовувати магічні дії.

    За  Фрезером, магічне мислення ґрунтується  на двох принципах. Перший з них свідчить: подібне породжує подібне, або наслідок схожий на свою причину. Суть другого  принципу: речі, що хоча б раз взаємодіяли  одна з одною, продовжують взаємодіяти  й на відстані, після припинення прямого контакту. Перший принцип  названо законом подібності, а другий — законом контакту. Виходячи з першого принципу, а саме із закону подібності, маг робить висновок, що він може викликати будь-яку бажану подію шляхом простого наслідування їй, наприклад, імітуючи грім і блискавку, може викликати дощ. На підставі другого принципу, все, що маг вчиняє над предметом, має, на його думку, справити вплив і на особу, яка хоча б один раз була у контакті з цим предметом, наприклад, маніпулюючи з волоссям людини, маг гадає, що здатний вплинути на її свідомість і вчинки.

    За  типами впливу на об’єкт виокремлюють:

    • імітативну магію, коли впливу зазнає копія об’єкта. Цей тип магії ґрунтується на зв’язку ідей (речей) за подібністю. Його помилковість полягає у тому, що подібність ідей (речей) сприймається як їхня ідентичність;

    • контактну магію, що базується на законі контакту, тобто безпосередньому перенесенні магічної сили на об’єкт або його частину шляхом прямого контакту з ним (наприклад, клаптиком одягу чи пасмом волосся). При цьому характер впливу може бути різним — дотик руки, носіння амулетів, вживання зілля і т. ін. Контактна магія, на відміну від імітативної, припускається іншої помилки: вона виходить з того, що речі, які хоч раз торкалися одна одної, перебувають у контакті постійно. Теорія і практика доводять, що ця думка не відповідає дійсності.

    Обидва  розглянуті типи магії часто збігаються, тому їх позначають єдиним терміном “симпатична магія”, оскільки кожен із них допускає, що завдяки “таємній симпатії” об’єкти впливають один на одного на відстані і імпульс їхнього впливу передається від одного об’єкта до іншого за допомогою невидимого зв’язку. Синонімом “симпатичної” магії є поняття “магія безпосередньої дії” (“”агресивна магія”). Вся система “симпатичної магії” складається як з позитивних, так і з негативних приписів, або заборон. Вона вказує не лише на те, як слід чинити, а й на те, чого робити не можна. Сукупність позитивних приписів утворює чаклунство, негативних — табу.

    Багато  в чому схожа на “симпатичну” магію  так звана профілактична магія. У ній виокремлюють такі підтипи:

    • магію, що відганяє від людини негативні сили, не допускає їх наближення до неї (для чого, крім носіння оберегів, рекомендується створення шумів, укривання одягом тощо);

    • очищувальну магію, яка ґрунтується на використанні таких відомих засобів, як окурювання, кровопускання, обмивання та ін.

    За  призначенням магія поділяється  на шість основних видів: шкідлива, лікувальна, виробнича, метеорологічна, військова і любовна. Ця видова класифікація не є повною, оскільки у будь-якому  виді магії можна виокремити безліч підвидів. Так, виробничу магію дуже часто поділяють на мисливську, рибальську, будівельну, гончарну, ковальську, спортивну, навчальну і землеробську. Найпізнішим  проявом виробничої магії вважаються відомі навіть багатьом цивілізованим  народам обряди аграрного культу, яким були притаманні дві примітивні риси. Першою з них були систематичні людські жертвопринесення. Давні  люди, очевидно, вважали врожай подякою  духів за жертви, тому намагалися зробити  свої дари якомога дорожчими. Цілком зрозуміло, що таким було і є людське  життя. Друга риса була пов’язана  із суттєвим еротичним елементом, властивим  багатьом обрядам аграрної магії. Пращурам родючість землі і таїнство зародження нового життя здавалися явищами  одноплановими, тому імітація або реальні  дії сексуального плану, на їхню думку, мали викликати відповідну реакцію землі — її підвищену родючість. Цей приклад є типовим зразком примітивного тлумачення схожих подій.

    Цікавим і дуже суперечливим був також  зміст інших видів магії первісних  людей. Його детальний аналіз свідчить, що всі вони більшою або меншою мірою базувалися на законах подібності і контакту та перекрученому сприйнятті власної життєдіяльності. Дикуну не вистачало рівня абстрактного мислення для пояснення реалій повсякденної практики.

    Релігієзнавство надає великої уваги вивченню співвідношення магії і релігії. Якщо припустити, що епоха магії  повсюди передувала епосі релігії, то, природно, підлягають дослідженню  причини, що спонукали людство (чи його частину) полишити практику магії і  перейти до релігії. Можливо, це відбувалось  таким чином: з плином часу первісні люди помітили, що магічні обряди не приносять їм бажаних результатів. Це стало справжнім відкриттям для  них. Вони вперше визнали свою нездатність  на власний розсуд маніпулювати силами природи, які до того часу вважались  цілком підпорядкованими їхній волі. Люди все більше переконувалися, що природні явища, які вони намагалися викликати за допомогою ворожіння, чаклунства, обрядів та інших дій, дуже часто не відбувалися, що приносило  їм страждання і зневіру в магічні  обряди, або відбувалися й без  їхнього втручання: дощ, як завжди, випадав  на висохлу землю, Сонце продовжувало своє денне, а Місяць — нічне кругообертання. На Землі, як і раніше, народжувалися  люди для праці, кохання і страждань, і, як за старих часів, після короткого  перебування на ній навічно вирушали до своїх пращурів. Ці та інші чинники  сприяли формуванню у наших далеких  предків переконань у своєму безсиллі перед стихіями природи, висновків  про необхідність переходу до нової  системи віри, яка б угамувала  їхні тривожні думки і стала б  заміною магії.