Державне регулювання цін

Четверта — захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигідним імпортування іноземних товарів і, навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує механізм дотування національних виробників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їх ціни до необхідного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни, держава через механізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до необхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних методів (квотування, ліцензування).

П'ята — стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Ця ціль реалізується передовсім за умов переходу до ринкових відносин. На цьому етапі, коли практично немає конкуренції, кожне підприємство поводить себе як монополіст — підвищує ціни й скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати і прибутку. При цьому, вільно визначаючи в собівартості (а отже, в ціні) своєї продукції частку оплати праці, виробник прагне якось компенсувати це за рахунок споживача. Саме такий процес вільного ціноутворення в неконкурентному середовищі є головною причиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції.

Єдиним виходом  з такої ситуації є запровадження  державного регулювання цін і  тарифів передовсім підприємств-монополістів, до складу яких входять як природні монополії, так і підприємства, що займають монопольне становище на ринку. Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках — місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення, зокрема, прокат чорних металів, мінеральні добрива для сільського господарства, синтетичні смоли і пластмаси, гірничо-шахтне обладнання тощо.

Здійснення  державної цінової політики неможливе  без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки.

Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Головними завданнями інспекцій є здійснення державного контролю за дотриманням установленого порядку затвердження й застосування цін, захист законних інтересів громадян, викорінення фактів зловживань суб'єктами підприємництва з метою одержання незаконних доходів за рахунок підвищення цін, експертиза економічного обґрунтування цін і тарифів, установлених підприємствами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання.

Крім державних  інспекцій, право контролю за дотриманням  порядку застосування цін і тарифів  мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів є дещо вужчими, ніж права інспекцій. Якщо державні інспекції цін мають право самостійно приймати рішення щодо застосування фінансових санкцій і стягнення штрафів через податкові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для дальшого розгляду.

Контроль за цінами із застосуванням економічних  санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб'єктів  господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та іншу комерційну діяльність.

2. НАСЛІДКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН

В більшості розвинених країн ринки регулюються державою. Однією із форм державного регулювання  є контроль над цінами. Для покупця ціна товару оцінюється ним як його витрати. Тому покупці вважають підвищення цін несправедливим. Для виробників, власників економічних ресурсів ціна обумовлює величину їх доходу. Зниження ціни вони оцінюють як загрозу своєму добробуту. Тому і перші, і другі часто прагнуть заставити уряд не допускати таких змін. Крім того, ринкова економіка не здатна забезпечити виробництво суспільних благ в необхідній кількості, "продукує" негативні зовнішні ефекти (забруднення навколишнього середовища тощо), розвивається циклічно з притаманними економічному циклу інфляцією чи дефляцією. В таких випадках з мстою послаблення негативних наслідків функціонування ринку держава вдається до регулювання механізму ринкового ціноутворення шляхом встановлення максимальної і нижньої межі ціни.

Максимальна межа ціни - це законодавчо встановлена максимальна ціна, по якій продавець може продати свій товар. Причинами встановлення максимальної ціни є бажання уряду забезпечити необхідний рівень споживання товарів першої необхідності для більшості населення, яке не змогло би придбати ці товари і послуги по ринковій ціні (наприклад, ціни на хліб, тарифи на комунальні послуги), а також необхідність зниження інфляції, якщо остання має місце. Максимальна ціна, таким чином, є нижчою за ринкову ціну. На перший погляд здається, що слід очікувати лише позитивних наслідків від встановлення такої максимальної ціни. Проте негативними наслідками максимальної межі ціни є виникнення дефіциту такого товару чи послуги.

Проявами наслідків  встановлення максимальної ціни є пусті полиці в магазинах, черги, "чорний" ринок. Наслідком встановлення максимальної межі ціни є і зміни у ренті, яку одержують виробники і споживачі.

Як бачимо, державна політика встановлення максимальної ціни має  і негативний результат: виникає стійкий дефіцит продукту, зменшується загальна рента виробника і споживача на величину загальних втрат. Разом з тим існують і випадки, коли державне втручання в механізм ринкового ціноутворення може збільшити добробут споживачів і виробників. Перш за все, цс відноситься до стану економіки, якій притаманна інфляція. Важливим індикатором негараздів у економіці є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін та зниженням купівельної спроможності грошей. Вона виникає не стихійно, а внаслідок перевищення випуску грошей над виробництвом товарів. Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика — це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією.

У зв'язку з виникненням  стійкого дефіциту товару в умовах встановлення максимальної ціни перед урядом виникають проблеми з його розподілом. Як розподілити цей товар: в порядку "живої" черги? Хто більше захопить? Кому пощастить? По знайомству, за суспільним положенням? Для розв'язання проблеми справедливого розподілу дефіцитного товару уряди багатьох країн вдаються до його нормування, а також стимулюють збільшення виробництва, здійснюють пряме фінансування його випуску, стимулюють імпорт дефіцитного продукту, або здійснюють його імпорт за державні кошти.

Нижній рівень ціни - це мінімальна ціна, встановлена державою, яка перевищує ринкову ціну. До таких цін уряд вдається тоді, коли ринкова ціна не дозволяє забезпечити необхідний рівень доходів виробникам і постачальникам економічних ресурсів. Прикладом такої ціни може бути законодавчо встановлена мінімальна зарплата, ціни на сільгосппродукцію тощо.

Негативним наслідком  встановлення мінімальної ціни є  надвиробництво продукції, недовикористання економічних ресурсів (зокрема, виникнення безробіття), зміни у вигодах (ренті) споживачів та виробників.

Слід зазначити, що за умови встановлення вищої від  ринкової ціни, кожний виробник прагне виробити більше продукції, сподіваючись повністю ЇЇ реалізувати. Тому встановлення мінімальної ціни викликає надвиробництво продукту. За таких обставин завданням уряду є зменшення цього надлишку. З цією мстою уряди багатьох країн проводять програми обмеження виробництва продукту, стимулюють збільшення попиту на надлишкову продукцію та її експорт, закуповують ці надлишки, що вимагає збільшення бюджетних витрат. В деяких країнах мали місце і випадки знищення надлишкової продукції.

Висновки::

Історичний досвід світової економіки підтверджує, що держава  в усі часи тією чи іншою мірою  була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступінь цього втручання на окремих етапах розвитку товарного виробництва був неоднаковим. Держава з метою одержання необхідних зрушень в економіці повинна не підміняти закони ринку штучними законами, а впливати на те економічне середовище, в якому діють ринкові закони. Впливаючи на це середовище, вона спрямовує розвиток економіки відповідно до визначених цілей та пріоритетів. Так, застосовуючи політику "дорогих" або "дешевих" грошей, держава не втручається в закон ціноутворення, а впливає лише на співвідношення між попитом і пропозицією на гроші і через це співвідношення використовує ціну для стримування чи стимулювання виробництва.

Таким чином, встановлення урядом максимальної і мінімальної  межі ціни позбавляє ринкову економіку механізму саморегуляції попиту і пропозиції, узгодження інтересів покупців і виробників. Держава повинна взяти на себе розв'язання проблеми надвиробництва чи нормування. Державне регулювання має суперечливі наслідки. Тому очікувані вигоди від введення максимальних і мінімальних цін слід завжди порівнювати з втратами, які у зв'язку з цим виникають.

Список  використаної літератури:

1. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2005 – 528с.
2. Кириленко В., Кириленко Г. «Теорія ціни та сучасне ціноутворення в Україні» // Економ. України – 2002 - №8 – с.56-62
3. Литвиненко Я.В. / Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003 – 240с.
4. Основи економічної теорії / За ред. Предборського В.А. – Київ. – Кондор. – 2002 – 621с.
5. Парижак Н.В. «Державне регулювання ціноутворення в Україні» // Фінанси України – 2000 - №4 – с.31-36
6. Тормоса Ю.Г. / Ціни та цінова політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2003 – 91с.