Правове забезпечення якості продукції

 Особливого значення набуває також критерій інноваційності продукції. Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуга, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру й якість виробництва і (або) соціальної сфери. В цьому ж Законі зазначено, що інноваційна продукція - це нові конкурентоспроможні товари чи послуги, що відповідають таким вимогам: виробляється (буде вироблена) в Україні вперше або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоспроможною та має вищі техніко-еко-номічні показники. Цей критерій забезпечує таку характеристику якості, як здатність задовольняти не лише встановлені, а й передбачувані потреби споживачів.

 У сучасних умовах з'являється ще такий показник якості, як зовнішнє сприйняття якості тобто суб'єктивна оцінка на підставі іміджу, бренду, реклами за допомогою естетичного оригінального оформлення товарів. Кожне підприємство прагне до того, щоб його товари закріпилися на ринку та в уяві споживачів і контрагентів якісними. Для цього використовуються сертифікація продукції, патентування та інші засоби правового захисту.

 Таким чином, під належною якістю продукції слід розуміти властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у національних та міжнародних нормативно-правових актах і нормативних документах, і/або умовам договору, а також загальним критеріям якості. Загальними критеріями, що відрізняють якісну продукцію від неякісної, є безпечність, надійність, відповідність стандартам, технологічність, можливість використання за призначенням, інноваційність, естетичність.  
 
 
 

2. Механізм захисту прав споживачів

   Після прийняття і введення в дію Цивільного кодексу України (далі — ЦК) відбулися якісні зміни вітчизняного цивільного законодавства Наприклад, ст. 707 ЦК, а також ст. 9 Закону «Про захист прав споживачів (у ред. від 1 січня 2005 р.) закріплює за покупцем право на обмін товару, що може свідчити про спонукання боржника до виконання умов договору в натурі. Ці наслідки об'єднує те, що вони є негативною реакцією на факт порушення зобов'язання, як певну дію чи бездіяльність його сторони. Однак умови та порядок застосування даних прав, наслідків мають свої особливості, які випливають з їх неоднорідної юридичної природи. Можна розрізняти міри цивільно-правової відповідальності, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди — оскільки вони становлять додаткове майнове обтяження та їх необхідною умовою застосування є вина боржника. Одностороння ж відмова від зобов'язання — захід оперативного впливу, розірвання договору та зміна умов зобов'язання є заходами правоохоронного характеру і не потребують встановлення вини при їх застосуванні. Але, незважаючи на окремі зміни в законодавстві, а саме прийняття нової редакції Закону «Про захист прав споживачів», рівень порушення прав споживачів істотно не змінився. Аналіз чинного законодавства свідчить, що український споживач має значні переваги перед продавцем, реалізувати які він може самостійно, тобто звернутися безпосередньо до продавця чи виробника товару, до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суду.

   У разі заподіяння особам шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) застосовуються норми цивільного права, які можна поділити на три групи, а саме:

1. Норми договірного (зобов'язального) права, .що надають можливість такого захисту лише за наявності певних умов: контрагентом споживача є зазвичай продавець, котрому, як правило, у цих випадках буває що поставити за провину
2. Норми загальної деліктної відповідальності, які встановлюють обов'язок відшкодування заподіяної шкоди всім тим особам, з котрими особа, що завдає шкоди, в договірних відносинах не перебувала.

   3. Інститут «спеціального делікту» — зобов'язання не договірного типу, побудовані на принципі об'єктивного зобов'язання, що зближує даний вид зобов'язань з відповідальністю за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Цей інститут не скасовує, не заміщає собою норми договірної та загальної не договірної відповідальності, що зберігають свою силу і діють поряд з правилами про спеціальну деліктну відповідальність. Необхідно розрізняти загальні (основні) права та спеціальні права споживача. Загальні права належать будь-якому споживачеві при виникненні правовідносин з виробником (виконавцем, продавцем), а наявність спеціальних прав обумовлена специфікою відповідних відносин сторін.

   До загальних суб'єктивних прав споживачів можна відносити: право на захист своїх прав державою; право на належну якість продукції та обслуговування; право на безпеку продукції; право на доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про ЇЇ виробника (виконавця або продавця); право на відшкодування шкоди, (збитків), завданих де фектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством; право на звернення до суду та Інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав; право на об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

  До спеціальних прав належать: права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості; у випадку порушення умов договору про виконання робіт чи надання послуг; у разі придбання ним продукції у кредит; у випадку укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями; у разі укладання договору на відстані; у сфері торговельного та інших видів обслуговування тощо. Адміністративно-правові заходи охорони прав споживачів спрямовані на переконання суб'єктів господарювання — підприємців (їх посадових осіб), які обслуговують споживачів, щодо необхідності їх здійснення. Ці заходи постійно вдосконалюються, ґрунтуючись на дотриманні законності, що гарантується встановленням та активізацією систематичного контролю за їх реалізацією, можливістю оскарження, іншими засобами, закріпленими законодавством.

  Закріплення і практична реалізація різних адміністративно-правових заходів створюють умови для охорони прав споживачів. Застосування окремих адміністративно-правових заходів сприяє боротьбі з порушеннями в цій сфері, а також їх попередженню.

  У зв'язку з тим, що адміністративно-правова охорона прав споживачів є частиною державного управління, здійснюється вона з використанням методів державного управління.

  Вчені-адміністративісти називають найчастіше два основні методи — метод переконання та метод примусу.

  Переконання становить систему заходів виховного, роз'яснювального.

  заохочувального характеру, спрямованих-, на формування у суб'єктів торговельної діяльності розуміння необхідності чіткого виконання вимог законів та інших правових актів.

  У Законі України «Про захист прав споживачів», інших нормативно-правових актах не визначено форм переконання у досліджуваній сфері. На нашу думку, основними видами переконання, які можуть застосовуватися при забезпеченні охорони прав споживачів, можуть виступати:

• правове виховання споживачів, а також посадових осіб суб'єктів господарювання з метою дотримання ними законодавства про захист прав споживачів;
• пропагування, роз'яснення сутності нормативних актів, що визначають права споживачів;
• публічна критика суб'єктів господарювання, які не дотримуються вимог законодавства про захист прав споживачів;
• заохочення посадових осіб, які при здійсненні своїх повноважень добросовісно виконують вимоги законодавства про захист прав споживачів;
• перевірка знань законодавства про захист прав споживачів у посадових осіб суб'єктів господарювання.

Метод переконання в адміністративно-правовій охороні прав споживачів, на жаль, сьогодні повною мірою не реалізується. По-перше, нормативио-пра-вові акти у сфері захисту прав споживачів не вказують на обов'язок суб'єктів державної влади у сфері охорони прав споживачів проводити бесіди та інші види роз'яснювальної роботи, пов'язаної з інформуванням посадових осіб підприємств, установ, організацій про існуючі у цій сфері правила, положення) перевіряти знання законодавства про захист прав споживачів, здійснювати заохочення тощо. По-друге, цей напрям державної діяльності позбавлений також належного державного фінансування. По-третє, відсутність практики застосування методу переконання у процесі охорони прав споживачів пояснюється неготовністго більшості до проведення роз'яснювальної, виховної роботи, відсутністю єдиної державної політики у сфері профілактичної роботи, відірваністю від проведення роз'яснювальної роботи широких верств населення, засобів масової Інформації, об'єднань громадян. У зв'язку з цим основний фронт роботи, пов'язаний із охороною і захистом прав споживачів, у нашій державі виконується за допомогою використання методу адміністративного примусу складовими елементами якого у досліджуваній сфері є заходи адміністративного попередження, заходи адміністративного припинення та адміністративні стягнення. 
 
 
 
 
 

Висновки 

 Якість - це комплексне та багатобічне поняття, що охоплює юридичні, економічні та технічні характеристики; крім стандартних показників якості (відповідність стандартам, безпечність, надійність), особливого значення у сучасних умовах набувають також показники технологічності й інноваційності, бо технології виробництва мають бути не лише безпечними, а й постійно вдосконалюватися, щоб продукція задовольняла не лише існуючі, а й передбачувані потреби споживачів.

 Важливе значення має закріплення загальних критеріїв якості на законодавчому рівні. Заслуговує також на увагу необхідність подальших наукових досліджень у сфері договірного регулювання якості та вдосконалення системи державного управління якістю, передусім нагляду та контролю, яка б гарантувала споживачам придбання лише якісних товарів, відповідний рівень конкурентоспроможності українських товарів.

 Важливе значення має закріплення загальних критеріїв якості на законодавчому рівні. Заслуговує також на увагу необхідність подальших наукових досліджень у сфері договірного регулювання якості та вдосконалення системи державного управління якістю, передусім нагляду та контролю, яка б гарантувала споживачам придбання лише якісних товарів, відповідний рівень конкурентоспроможності українських товарів.

  Державні стандарти тісно пов'язані з якістю продукції, дотриманням прав споживачів. Тож процедура розроблення та затвердження державного стандарту не може бути спрощеною. Аналізуючи діючу систему розроблення та затвердження державних стандартів, слід зауважити, шо більшість закріплених процедур є непрозорими.

Більш послідовним видасться механізм законодавчого регулювання, тобго закладення загальних норм розроблення державних стандартів до спеціального закону з визначенням заходів відповідальності усіх учасників даної процедури. Задля цього слід переглянути окремі норми, встановлені ДСТУ 1.2: 2003 та внести їх у Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності». Незважаючи на те, що законодавство України формально надає споживачам широке коло повноважень стосовно захисту своїх законних прав та інтересів, реалізувати цю можливість ще доволі складно. Тому необхідно вдосконалювати нормативно-правові акти, які регулюють дані правовідносини, і знаходити нові способи їх реалізації. Отже, ефективним засобом охорони прав споживачів є адміністративно-правова охорона, яку можна визначити як систему заходів, встановлених адміністративним законодавством України, які застосовують державні органи (їх посадові особи), органи місцевого самоврядування (їх посадові особи), з метою забезпечення законності; попередження, припинення правопорушень і притягнення винних у порушенні вимог законодавства про захист прав споживачів до адміністративної відповідальності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

1) Г. ЗАБАРНИЙ Адміністративно-правова характеристика  суб'єкта адміністративних порушеня законодавства про захист прав споживачів //Право України.-2009.-№19.с.145-148 

2)Г. ЗАБАРНИЙ Адміністративно-правова охорона прав споживачів //Право України.-2009.-№1.с.29-40 

3)Г.КОЛІСННКОВА Особливості цивільно-правового захисту прав споживачів//Право України.-2008.-№3. 

4)Д.Сакоян Правове регулювання розроблення державних стандартів України //Право України.- 2007.-№9 

5) Марина Кузьміна Визначення поняття «якість продукції» та критерії її оцінки //ПХП.- 2007.-№12.с.138-140