Сучасні політичні технології

Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Февраля 2013 в 09:01, реферат

Краткое описание

В сучасному політичному житті важливо не тільки знання теоретичних підходів, концепцій, але й те, “як насправді? якими методами, засобами? за допомогою яких технологій реалізується політика?”
На ці питання відповідає прикладна або практична політологія, яка займається дослідженням, прогнозуванням конкретних політичних подій, надає можливостей суб’єктам політичної діяльності за допомогою технологій дістати намічених цілей.

Файлы: 1 файл

Політологія реферат.doc

— 91.00 Кб (Скачать)

Натомість, жорсткий адмінресурс - це використання владних повноважень  для досягнення цілей, непередбачених законом із порушенням законодавства. Жорсткий адміністративний ресурс виявляється у формі впливу на підлеглих, виборців, інших членів учасників політичного процесу з боку владних осіб за допомогою примусу чи переконання у формі винагороди (підвищення в кар'єрі, надання пільг, грошова винагорода тощо) або покарання (звільнення з роботи, перевірки контрольних органів тощо). Жорсткий адміністративний ресурс в Україні найбільше виявився стосовно управлінського апарату, працівників бюджетної сфери, бізнесових структур, засобів масової інформації, політичних конкурентів, членів виборчих комісій, судів тощо.

Політична реклама .

Політична реклама –  комунікація за допомогою засобів  масової інформації та інших засобів  зв’язку з метою вплинути на установки  людей щодо суб’єктів і об’єктів політики.

Політична реклама —  це розповсюджувана суб’єктом проведення політичної агітації інформація про кандидата, оплачена за його рахунок з метою оформлення його політичного іміджу, створення позитивної громадської думки про нього та бажаного впливу на подальшу поведінку учасників виборчого процесу.

Суб’єктами політичної реклами виступають: кандидати на виборах, діячі політики, партії, державні структури. Об’єктами є програми, політичні події, документи, бюджет.

В політичній рекламі  і антирекламі є обов’язковим використання політичної символіки. Наведемо її різновиди:

політико-музична символіка (гімни, революційні і народні  пісні). Яскравий приклад – пісня  гурту Ґринджоли – „Разом нас  багато”, як гімн Помаранчевої революції;

люди – політичні  символи (політичні лідери – Ленін, Сталін; легендарні герої – Ілля Муромець, Робін Гуд). В своїй президентській кампанії Кучма проти Симоненка використовував в рекламних роликах кадри концтаборів, розстрілів, голодомору, порожніх полиць в магазинах, пов’язуючи їх з комунізмом і теперішнім лідером компартії України ;

 

умовно-графічні символи (зірка, троянда, хрест, свастика, леви, ведмеді тощо);

наглядно-агітаційна символіка (гасла, плакати, передвиборчі листівки, спалювання опудал і прапорів, портрети, карикатури тощо);

Етапи політичного рекламування:

1.Дослідження характеристик ідеального іміджу;

2.Дослідження характеристик  реального іміджу;

3.„Упаковка” (проектування) іміджу, що планується на „продаж”;

4.Розробка форм, методів,  засобів „упакованого” іміджу  на політичний ринок;

5.„Продаж” створеного  через засоби політичної комунікації,  аналіз ефективності рекламної  кампанії та коригування запланованих  дій.

Види політичної реклами (за носіями) : усна політична реклама; політична радіореклама; політична  карикатура; фотографія; політичний плакат; листівка; телевізійна реклама; мультиплікація; сувенірна продукція із символікою.

Комунікативні функції  реклами:

привернення уваги до повідомлення;

інформаційна функція  – створення у адресата образу стосовно об’єкта реклами;

переконуюча функція – за допомогою логічних схем, малюнків переконує людину, в тому, що цей об’єкт може задовольнити його потреби;

спонукальна функція  – зміна поведінки у відношенні до суб’єкта.

На відміну від реклами  комерційної, політична часто місить неприємну критику опонента чи відверте „закидання багном” з метою створення різко негативного образу. Використання антиреклами є невід’ємною складовою політичного маніпулювання.

Політичне маніпулювання.

Політичне маніпулювання  — приховане управління політичною свідомістю і поведінкою людей, щоб примусити їх діяти (або не діяти) всупереч власним інтересам. Маніпулювання ґрунтується на неправді й ошуканстві. Причому це — не «брехня в ім'я порятунку», а корисливі дії. Без належної боротьби з маніпулюванням вона може стати головною функцією ЗМІ і звести нанівець офіційно проголошувані державою демократичні принципи.

Вимагаючи більшої гнучкості  в політиці, маніпулювання як спосіб соціального управління має для  його суб'єктів ряд переваг порівняно  із силовими й економічними методами панування. Воно здійснюється непомітно для керованих, не спричинює прямих жертв і крові і не потребує великих матеріальних витрат, необхідних для підкупу чи заспокоєння численних політичних супротивників.

Способи маніпулювання.

Ефект первинності. При  надходженні суперечливої інформації (перевірити яку неможливо) люди віддають перевагу тій, що надійшла першою. Цей ефект враховується при „зливі компромату”. Винен завжди той, кого облили брудом – йому потрібно відмитися.

нформаційна блокада . Головне  завдання позбавити конкурента можливості публічно відстоювати свою позицію. Влада може блокувати інформацію по якісь проблемі, а потім видає вигідну для себе точку зору. Оскільки люди до цього часу дуже зацікавлені в тому, що трапилось, то єдина доступна інформація розповсюджується швидко і стає головною версією того, що сталося.

Повторення. Постійне повторення одних і тих же тверджень, щоб  до них звикли і стали розуміти не розумом, а на віру. Людині завжди здається переконливим те, що вона запам’ятала.

Констатація факту. Бажане становище речей подається як факт, що відбувся. Розрахунок простий – більшість людей переконані, що „диму без вогню не буває”. Така пропаганда подається під видом новин чи як результат соціологічних опитувань про рейтинги кандидатів.

Створення загрози. Потрібно примусити людей боятися. Загроза будь-якого явища ( тероризм, повернення нацизму, бархатна революція) багаторазово посилюється і доводиться до абсурду. Масовий страх дозволяє легко маніпулювати громадською думкою.

Пробний шар. Аби не втрачати час, майбутні сенсації спочатку оприлюднюють невеликими порціями, аби перевірити реакцію публіки. Ті, що нікого не зацікавили більше не оголошуються. Інші посилено розкручуються за допомогою підконтрольних засобів масової інформації.

Політичний менеджмент

Поняття „політична технологія”  перетинається з визначенням  сучасного менеджменту. Термін „менеджмент” має подібне лексичне значення з  українським словом „управління”.

Взагалі під терміном „менеджмент”, як правило, розуміють:

· менеджмент у звичайному значенні цього слова – уміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей;

· менеджмент – це управління, функція, вид діяльності з управління людьми у найрізноманітніших ситуаціях;

· менеджмент, як збірне поняття „менеджер”, – це певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто виконує роботу з управління .

Політичний менеджмент – наука і процес ефективного  управління використанням матеріальних і людських ресурсів, щоб досягти  мети управління суспільством ( політичною, економічною або соціальної сферою, окремими спільнотами тощо).

За іншим визначенням  політичний менеджмент – це наука  і мистецтво аналізу політичного  розвитку суспільства на основі використання форм, методів і технологій політичного  маркетингу.

Однією з важливих проблем, яка вирішується за допомогою  політичного менеджменту, є організація  і проведення виборчої кампанії.

Здійснення його при  управлінні виборчою кампанією вимагає  дотримання загальних принципів  сучасного менеджменту: єдиноначальності, мотивації підлеглих, лідерства, науковості, відповідальності, правильного добору і розстановки кадрів, економічності (тобто раціонального використання людських і матеріальних ресурсів) та забезпечення зворотного зв’язку.

Політичний менеджмент як один із різновидів менеджменту являє собою таку систему управління, в основі якої покладено політичні процеси, передбачення їх наслідків, вироблення рекомендації для політичного керівництва та забезпечення реалізації їх у політичній практиці.

Політичний менеджмент розглядається як вчення про проблеми управління і як практичні рекомендації щодо керування об’єктом управління (державою, регіоном, організацією, фірмою, концерном).

 

Управлінськими функціями  менеджменту виступають:

планування – полягає  у формулюванні мети управління і шляхів досягнення її. Створює уявлення про існуючий стан, напрями необхідного і вірогідного розвитку, а також способи реалізації поставлених цілей;

організація – відповідає на запитання щодо організаційної побудови об’єкта управління, його внутрішньої структурної ієрархії, конкретних завдань, повноважень і відповідальності підрозділів або окремих людей;

мотивація – використовується для створення відповідних матеріальних і моральних стимулів для працівників, щоб вони виконали свої обов’язки  щодо об’єкта управління і суспільства в цілому;

контроль – полягає  в ретельній перевірці виконання  намічених планів, їхньої відповідності  структур організації, відповідності  самої структури цілям організації.

 

Отже, сутність політичного  менеджменту полягає в безпосередньому розгляді, прийманні і втіленні в практику політичних рішень. Займається цим спеціалізована група людей (політична і правляча еліта), яка хоче домогтися необхідної поведінки членів суспільства за допомогою правових норм, засобів заохочення, умовлянь і маніпуляцій.

Лобізм як політична  технологія

В сучасному політичному  житті для досягнення необхідного  рішення або задоволення інтересів  на владу чиниться організований  і цілеспрямований тиск з боку лобістських груп.

Лобізм — це система  і практика реалізації інтересів різних груп, союзів, об'єднань громадян, корпорацій тощо шляхом організованого впливу на законодавчу та адміністративну діяльність державних органів.

Незважаючи на часто  нелегітимний статус лобістських груп, механізми їхньої діяльності не можна однозначно оцінювати негативно і зводити до банального підкупу посадовців. Лобістські групи є природними інститутами плюралістичної демократії і втілюють активні політичні технології, а також механізм обліку та реалізації багатопланових соціальних інтересів у суспільстві. Тобто політичним призначенням лобізму є здійснення функції соціального посередництва між громадянським суспільством та державою, а також сприяння спрямованому «обміну інформацією» в процесі законотворчості. Сучасні внутрішні механізми лобіювання складаються з комплексу можливостей донести та «нав'язати» свій інтерес структурі або політичній персоні, яка приймає рішення: наближеність до політичної фігури або організації, від яких залежить рішення; наявність ресурсів та коштів, що забезпечують реалізацію даного інтересу; можливість вдаватися до політичного (і неполітичного, зокрема нелегітимного) тиску; можливість вдаватися до економічного тиску (погрози щодо припинення сплати податків, виплати відрахувань, вимоги економічної автономії, ліцензій, зняття квот тощо); інформаційні можливості популяризації або компрометації даної структури та її дій в очах громадської думки.

Головною цінністю лобізму  є наявність легітимної можливості участі у розробці та прийнятті рішень як найбільш зацікавлених суспільних груп, так і висококомпетентних спеціалістів.

Політичне прогнозування

Людство завжди прагне передбачити  результати своєї діяльності і зазирнути  в майбутнє, в тому числі і в  політичній сфері. На сучасному етапі  на зміну астрології і пророцтвам прийшло наукове прогнозування, що спирається на знання реальних взаємозв’язків і закономірностей.

Науковий прогноз - імовірнісне  науково обґрунтоване судження про  перспективи, можливі стани того чи іншого явища у майбутньому  чи про альтернативні терміни його існування”.

Звідси можна зробити  висновок, що

політичне прогнозування  – це процес науково обґрунтованого припущення про можливі шляхи  розвитку політичних подій у майбутньому, вироблення рекомендацій для практичної діяльності в певних умовах.

Метою політичного прогнозування є підвищення ефективності та результативності прийнятих політичних рішень, запобігання небажаному розвитку політичних процесів.

Політичне прогнозування  передбачає:

проектування в політичній сфері, вироблення політичних сценаріїв проектів майбутнього політичного буття, за якими передбачається або планується розвиток подій у певному суспільстві;

здатність до політичного  передбачення окремо взятої особи або  групи індивідів за допомогою  інтуїції, знання, інтелектуального чи соціального проектування на основі спільного досвіду.

Залежно від сфери  прогнозу виділяють:

внутрішньополітичне прогнозування  – охоплює всю сферу внутрішньої  політики, надає оцінки політичним подіям і політичним інститутам;

зовнішньополітичне прогнозування  стосується галузі міжнародних відносин і зовнішньої політики, оцінок політичної обстановки у світі, , відносини між державами.

За термінами виділяються:

Короткостроковий прогноз (до 1 року). Стосується перспективної  оцінки окремих подій, таких як результат  виборів, розвиток тієї або іншої політичної кризи;

Середньострокові прогнози (5—7 років), пов’язані з розвитком  рівня держави, системи міжнародних  відносин;

Довгострокові прогнози (до 20 років), торкаються найчастіше найзагальніших проблем глобального політичного розвитку.

 

 

 

 

 

 

2 питання –  Лобізм як політична технологія

 

 

У соціально-політичних механізмах сучасної плюралістичної демократії важливу та своєрідну роль відіграють групи інтересів, що використовують тактику тиску; їх називають, як відомо, лобістськими угрупованнями. Перші дослідники лобізму американський політолог А.Бентлі та француз Ж.Мейно вважали його специфічною рисою практичну відсутність правової регламентації подібної діяльності. Тиск на парламент та адміністрацію виконавчої влади здійснюється так званим лобі з ціллю реалізації реалізації групових інтересів. Ф.Трумен диференціював групи інтересів як певні соціальні субстрати (“вихідний суспільний матеріал”) та групи тиску (лобі) як політично інституціоналізоване відображення перших.

Информация о работе Сучасні політичні технології