Шпаргалка по "Поавоохранительным органам"

Автор: Пользователь скрыл имя, 11 Мая 2012 в 16:36, шпаргалка

Краткое описание

Работа содержит ответы на вопросы по дисциплине "Правоохранительные органы"

Файлы: 1 файл

Судов_ та правоохоронн_ органи.doc

— 883.50 Кб (Скачать)

ПИТАННЯ ДО ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

1.  Поняття правоохоронної діяльності та її характерні ознаки.

2.  Правоохоронні функції, їх види та характеристика.

3.  Правоохоронні органи держави та їх види.

4.  Значення Конституції України для організації і діяльності судових та правоохоронних органів.

5.  Соціальний і правовий захист працівників суду та правоохоронних органів.

6      Судова влада, її поняття, характерні ознаки та функції.

7.  Поняття правосуддя, його завдання та характерні риси.

8.  Право на заняття посади  професійного судді та порядок його обрання (призначення).

9.  Поняття статусу суддів, вимоги до суддів та їх повноваження.

10. Гарантії незалежності суддів та відповідальність за неповагу до суду або судді.

11. Підстави та порядок припинення повноважень судді.

12. Недоторканість    суддів,    порядок    притягнення    їх    до    кримінальної відповідальності.

13. Кваліфікаційні комісії суддів. їх статус, види, склад, порядок формування  і повноваження.

1 4. Кваліфікаційна  атестація,  її завдання,  форми  і  порядок  проведення та

оскарження рішення.

15.  Повноваження      кваліфікаційних      комісій      щодо      дисциплінарної відповідальності суддів.

16. Суддівське самоврядування в Україні, його поняття, організаційні форми та завдання.

17. Збори та конференції суддів, їх види та повноваження.

18. З'їзд суддів України - найвищий орган суддівського самоврядування та його повноваження.

19. Рада суддів України, її склад і повноваження.

20. Вища рада юстиції, її склад і повноваження.

21. Організаційне забезпечення діяльності судів, порядок їх фінансування та матеріально-технічного забезпечення.

22. Державна судова адміністрація України, її територіальні  органи та їх компетенція.

23. Голова    Державної   судової    адміністрації    України    ,    порядок    його призначення на посаду та повноваження.

24. Поняття і загальна характеристика судової системи та судова реформа в Україні.

25. Державна програма (концепція) судово - правової реформи.

26. Система судів загальної юрисдикції, принципи її побудови, єдність та спеціалізація судів.

27. Поняття судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

28. Порядок утворення судів загальної юрисдикції та призначення суддів на адміністративні посади.

29. Місцеві   суди   -   основна   ланка   судової   системи,   їх   види,   склад і повноваження.

30. Суддя,    голова    місцевого    суду,    його    заступник    (заступники).    їх повноваження та строк.

З1. Апеляційні суди, їх види, склад, структура і повноваження.

32. Апеляційний суд України, його склад, структура і повноваження.

33. Суддя, голова апеляційного суду, його заступники, їх повноваження та строк.

34. Президія апеляційного суду, її склад і повноваження. Суд присяжних.

35. Виші спеціалізовані суди, їх види, склад, структура і повноваження.

36. Суддя,   голова   вищого   спеціалізованого   суду,    його   заступники.   їх повноваження та строк.

37. Президія вищого спеціалізованого суду, її склад і повноваження.

38. Пленум вищого спеціалізованого суду, його склад і повноваження.

39. Верховний Суд України - найвищий судовий  орган у системі  судів загальної юрисдикції, його склад і повноваження.

40. Суддя Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження та їх строк.

41. Голова Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження та їх строк.

42. Заступники Голови Верховного Суду України, порядок їх призначення, повноваження та строк.

43. Судові палати Верховного Суду України, їх види, Військова судова колегія, порядок їх утворення та повноваження.

44. Голова Судової палати Верховного Суду України, його заступник, порядок їх призначення, повноваження та звільнення з посади.

45. Президія   Верховного  Суду   України,   порядок  її  формування,  склад і повноваження.

46. Пленум Верховного Суду України, його склад і повноваження.

47. Поняття і загальна характеристика судової системи держави та судова реформа в Україні.

48. Державна програма (концепція) судово - правової реформи.

49. Конституційний   Суд   України.   Система   судів   загальної   юрисдикції, принципи її побудови, єдність та спеціалізація судів.

50. Поняття судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

51. Порядок утворення судів загальної юрисдикції та призначення суддів на адміністративні посади.

52. Місцеві   суди   -   основна   ланка   судової   системи,   їх   види,   склад   і повноваження.

53. Суддя,    голова    місцевого    суду,    його    заступник    (заступники),    їх повноваження та строк.

54. Апеляційні суди, їх види, склад, структура і повноваження.

55. Апеляційний суд України, його склад, структура і повноваження.

56. Суддя, голова і заступники голови апеляційного суду, їх повноваження та строк

57. Президія апеляційного суду, її склад і повноваження. Суд присяжних.

58. Вищі спеціалізовані суди, їх види, склад, структура і повноваження.

59. Суддя,   голова   вищого    спеціалізованого   суду,   його   заступники повноваження та строк.

60. Президія вищого спеціалізованого суду, її склад і повноваження.

61. Пленум вищого спеціалізованого суду, його склад і повноваження.

62. Верховний  Суд  України   -  найвищий  судовий   орган  у   системі  судів загальної юрисдикції, його склад, структура і повноваження.

63. Суддя Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження та їх строк.

64. Голова Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження та їх строк.

65. Заступники Голови Верховного Суду України, порядок їх призначення повноваження та строк,

66. Судові палати Верховного Суду України, їх види, Військова судова колегії , порядок їх утворення та повноваження.

67. Голова Судової палати Верховного Суду України, його заступник, порядок їх призначення і звільнення з посади та повноваження.

68. Президія   Верховного  Сулу   України,   порядок  її  формування,   склад повноваження.

69. Пленум Верховного Суду України, його склад і повноваження.

70. Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції: Україні, його завдання та принципи діяльності.

71. Вимоги до кандидатів на посаду судді КСУ склад,   порядок   формування   та   повноваження   Конституційного   Суд;. України.

72. Статус та гарантії діяльності суддів Конституційного Сулу України, в повноваження та підстави припинення повноважень.

73. Голова Конституційного   Суду   України,  його  заступники,   порядок їх обрання,   повноваження,  строк та  підстави дострокового  звільнення з посади.

74. Юрисдикція Європейського суду з прав людини та правова природа його рішень.

75. Забезпечення прав і свобод людини у Європейському суді з прав людини.

76. Прокуратура України, ЇЇ функції,  правова основа діяльності,  принципі організації і діяльності та місце в системі державних органів.

77. Система і структура органів прокуратури та їх характеристика.

78. Гарантії     незалежності      прокуратури     у     здійсненні      повноважень обов'язковість  виконання   вимог  прокурора,  координація  діяльності по боротьбі із злочинністю та право невідкладного прийому.

79. Генеральна   прокуратура   України,  її  склад  і   структура.   Генеральний прокурор України, порядок його призначення, повноваження, їх строк та підстави звільнення з посади.

80. Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), їх склад, структура, повноваження прокурорів та їх строк.

81. Міські, районні, міжрайонні, районні у містах, військові та спеціалізовані прокуратури, їх склад, повноваження прокурорів та їх строк.

82. Сутність підтримання прокурором державного обвинувачення, його роль під час представництва інтересів громадянина або держави в суді та форми такого представництва.

83. Суть нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

84. Порядок   здійснення   нагляду   за  додержанням   законів   при   виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів   примусового   характеру,   пов'язаних   з   обмеженням   особистої свободи   громадян,   та   обов'язковість   виконання   постанов   і   вказівок прокурора.

85. Сутність нагляду за додержанням і застосуванням законів, повноваження прокурора при виявленні їм порушень та акти його реагування.

86. Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих, їх правовий і соціальний захист та дисциплінарна відповідальність.

87. Поняття Служби безпеки України, правова основа її діяльності, завдання, основні  засади  діяльності  та  місце  в  системі   правоохоронних  органів держави.

88. Система і структура Служби безпеки України, її кадровий склад, його характеристика та умови прийняття на службу до її органів. Система судів загальної юрисдикції, принципи її побудови, єдність та спеціалізація судів. Поняття судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

89. Повноваження Служби безпеки України, підстави і порядок застосування її військовослужбовцями зброї та спеціальних засобів.

90. Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

91. Контроль    і    нагляд    за    діяльністю    Служби    безпеки    України    та відповідальність її співробітників за протиправні дії чи бездіяльність.

92. Військова  служба  правопорядку  у   Збройних   Силах   України  (Служба правопорядку), її поняття, завдання, правова основа і принципи діяльності.

93. Основні   завдання  Служби   правопорядку,  її  комплектування   особовим складом та порядок проходження служби.

94. Права і функції Служби правопорядку та умови і порядок застосування її військовослужбовцями заходів фізичного  впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.

95. Соціальний і правовий захист військовослужбовців та працівників Служби

правопорядку.

96. Контроль і нагляд за діяльністю Служби правопорядку та відповідальність її військовослужбовців за протиправні дії або бездіяльність.

97. Органи внутрішніх справ України, правова основа їх діяльності, основні завдання та місце в системі правоохоронних органів держави.

98. Система   і   структура  органів   внутрішніх   справ   України   та   шляхи їх реформування,

99. Міністерство  внутрішніх  справ  України,  його  завдання,  структура та повноваження.

100. Головні    управління,    управління    Міністерства    внутрішніх    справ    в Автономній  Республіці  Крим, областях,  містах  Києві  та Севастополі, управління, відділи МВС України на транспорті, їх завдання, структура та повноваження.

101. Міські,   районні   управління ' та   відділи,   лінійні   управління,   відділи, відділення, пункти, їх завдання, структура та повноваження.

102. Поняття,   основні  завдання,  структура та  принципи  діяльності   міліції. Умови прийняття на службу в міліцію, порядок її проходження, основні обов'язки і права міліції та відповідальність її працівників за протиправні дії і бездіяльність.

103. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України та їх завдання і функції.

104. Правовий   і   соціальний   захист  працівників   органів   внутрішніх   справ.

105. Міжнародне   співробітництво   і   участь   МВС   України   в   Міжнародній організації кримінальної поліції (інтерполі).

106. Правова основа діяльності   органів  державної  податкової  служби, їх система, завдання та функції.

107. Державна  податкова адміністрація  України,  її територіальні  органи, їх

повноваження та відповідальність посадових і службових осіб.

108. Податкова міліція, її завдання, структура та повноваження.

109. Правовий і соціальний захист працівників державної податкової служби.

110. Законодавство України з питань митної справи.

111. Структура митної служби України та ЇЇ основні завдання.

112. Посадові особи митної служби України, їх статус та порядок проходження

113. Порядок   застосування   фізичної   сили,   спеціальних   засобів   та   зброї посадовими особами митної служби України.

114. Правовий та соціальний захист працівників митної служби України.

115. Кримінально - виконавче законодавство України та його завдання.

116. Органи і установи виконання покарань та їх види

 



1.Поняття правоохоронної діяльності та її характерні ознаки.

 

Правоохоронна діяльність - це державна право­мірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шля­хом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням установлених у законі процедур для цієї діяльності.

Ознаки:

1) публічний характер діяльності - охорона права фізичної або юридичної особи публічно встановленими процедурами .

2) процедурний ха­рактер діяльності (процесуальна ознака).

Способи здійснення правоохоронної діяль­ності складаються зі спеціально встановлених юридичних проце­дур, таких як подання позову, подання заяви про правопорушення

3) статусна (професійна) ознака особи, яка є вповноваженим державою суб'єктом такої діяльності. Здійснювати заходи з охорони права, відновлення порушеного права, виявлення та розслідування злочинів, підтримання правопорядку має лише компетентна, фа­хово підготовлена, процесуально вповноважена державою посадо­ва особа, яку позбавлено права обіймати будь-яку іншу посаду або займатися іншою діяльністю (крім наукової та творчої) й делегу­вати свої повноваження іншій особі.

 


2Правоохоронні функції, їх види та характеристика.

 

До складу юрисдикції правоохоронних органів входять:

- охорона та захист права,

- відновлення порушеного права,

- припинення або розгляд порушення права,

- ви­явлення або розслідування злочинів.

Правоохоронні функції або завдання здебільшого залежать від участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопоряд­ку. Правопорядок - об'єктивна потреба розвитку держави й сусп­ільства. Його забезпечення має відбуватися в межах законності.

Підтримання правопорядку та припинення правопорушень по­кладено на компетентні державні органи (прокуратуру, органи внутрішніх справ, податкову міліцію, органи Служби безпеки Ук­раїни), для яких діяльність із підтримання правопорядку, запобі­гання правопорушенням, дізнання й розслідування злочинів є обо­в'язковою і полягає в невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб.

У процесі діяльності з припинення правопорушень здійснюють пра­вомірний вплив (реагування на умови та причини правопорушень, роз'яснення процесуальних прав і обов'язків, інформування пра­вопорушника та його мікросередовища про наслідки правопору­шення тощо). Разом з тим неприпустимими є протиправні дії щодо правопорушників з боку працівників правоохоронних органів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо.

Відновлення порушеного права - систему правомірних дій, до яких примушують фізичну або юридичну особу, що своїми діями зумовила збитки або будь-які інші негативні наслідки, щодо їх відшкодування. Для цього передбачено процедури ска­сування незаконного рішення, прийнятого державним (або й пра­воохоронним) органом, встановлено порядок відновлення по­рушених правовідносин, відшкодування моральної або матері­альної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за неправомірні дії правоохоронних органів тощо.

Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворюють цілісну правоохоронну діяльність, у якій охорону правового по­рядку здійснюють органи внутрішніх справ, захист національної безпеки - органи Служби безпеки України, розслідування зло­чинів - органи досудового слідства, відновлення порушеного пра­ва - органи державної виконавчої служби. Діяльність правоохо­ронних органів є публічною, багатоплановою. Кожний із зазначе­них органів відповідає, в межах наділених повноважень, за власний внесок у вдосконалення його діяльності, щоденні контакти з грома­дянами, допомогу їм у виконанні конституційних обов'язків.

 


3.  Правоохоронні органи держави та їх види.

 

Правоохоронний орган - це юрисдикційний орган, упов­новажений державою виконувати в установленому законом по­рядку функції або завдання з охорони права, охорони правопоряд­ку, розслідування або запобігання порушень права, відновлення порушеного права, захист національної (державної) безпеки, підтри­мання правопорядку, забезпечення стану законності.

Правоохоронні органи - державні органи, ос­новною (спеціальною) функцією яких є забезпечення законності та охорона правопорядку, боротьба з правопорушеннями, охорона за­конних прав та інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства і держави в цілому.

Характерними рисами правоохоронних органів є:

- здійснення ними зазначених вище функцій, які в сукупності на­зиваються правоохоронною діяльністю;

- наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних державно-владних повноважень, зокрема можливості видавати правові акти (в основному індивідуального характеру), обов'язкові для ви­конання тими, кому вони адресовані;

- можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (затримання особи, арешт, позбавлення волі тощо);

- перебування їх діяльності під особливим державним контролем і на­глядом, здійснення лише на основі закону й у встановленому ним порядку.

Правоохоронною діяльністю в Україні відповідно до ЗУ "Про державний захист працівників суду і правоохоронних орга­нів", займаються:

- органи прокуратури,

- Міністерство внутрішніх справ з його системою органів,

- Служба безпеки України,

- митні органи,

- ор­гани державного кордону,

- органи державної податкової служби,

- дер­жавної контрольно-ревізійної служби та інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

До системи правоохоронних органів належать деякі інші державні установи й громадські організації які відповідно до законодавства, наді­лені значними повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності хоча в цілому їх функції не зводяться до останньої, а також не забезпечуються можливістю застосування державного примусу. Серед таких установ і ор­ганізацій слід звернути особливу увагу на органи юстиції та адвокатури.

 


4.  Значення Конституції України для організації і діяльності судових та правоохоронних органів.

 

КУ виступає є підвалиною на якій заснована діяльність судових та правоохоронних органів так як встановлює:

- принцип верховенства права;

- державний устрій;

- основні права свободи і обов’язки людини і громадянина (розділ 4);

- основні функції прокуратури, як контролюючого органну (розділ 8);

- принцип організації  (територіальний та за спеціалізацією) судів та засади їх діяльності (розділ 7) та функції КСУ, як єдиного суду конституційної юрисдикції (12).

Центральне місце у вищезазначеному переліку займають основні права свободи і обов’язки людини і громадянина задля забезпечення дотримання  яких власне і існують судові та правоохоронні органи.

Їх діяльність регулюється низкою законів та процесуальних норм, заснованих саме на нормах Конституції або у відповідності до них, бо ж державні органи мають право робити тільки те що дозволено законом і знаходиться в межах їх компетенції.

 


5.  Соціальний і правовий захист працівників суду та правоохоронних органів.

 

Правоохоронні  органи  -  органи  прокуратури,  внутрішніх справ,  служби  безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах  України,  митні  органи, органи охорони державного кордону, органи  державної  податкової  служби, органи і установи виконання покарань,  державної  контрольно-ревізійної  служби,  рибоохорони, державної   лісової   охорони,   інші   органи,   які   здійснюють правозастосовні  або  правоохоронні  функції.

ЗУ „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”

Стаття 3. Права працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів щодо заходів державного захисту

Відповідно до законодавства України працівники суду, правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право:

а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту особистої безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна;

б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов’язків, а в разі необхідності - для особистого захисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів;

в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки;

г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, знищення чи пошкодження його житла і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Життя і здоров’я працівників суду і правоохоронних органів підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Стаття 4. Правова основа захисту працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів

Правовою основою захисту працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів є Конституція України, цей Закон, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, закони України “Про статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про міліцію”, “Про Службу безпеки України”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” та інші акти законодавства України.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їхнє матеріальне та соціальне забезпечення. Держава гарантує судді заробітну плату, яка складаєть­ся з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, над­бавок за вислугу років та інших надбавок. Судді військових судів одержують грошове утримання, яке складається з посадового окла­ду, окладу за військове звання, доплат за кваліфікаційний клас судді та за вислугу років військовослужбовця.

Законом України «Про статус суддів» (ст. 44) передбачено, що не пізніше як через шість місяців після обрання, суддю Конститу­ційного Суду, Верховного Суду або вищого спеціалізованого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечують благоус­троєним житлом у вигляді окремої квартири або будинку - Кабі­нет Міністрів України, а суддю іншого суду - відповідні місцеві органи державної виконавчої влади за місцезнаходженням суду. Суддів військових судів забезпечують таким же житлом і в ті самі строки за рахунок Міністерства оборони України. В разі незабез­печення судді благоустроєним житлом у зазначені строки суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або буди­нок за ринковими цінами й передати їх у користування судді.

Судді мають й інші пільги, передбачені законодавством.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей (ст. 126 Конституції).

У разі надходження від судді заяви про вчинення в зв'язку з його службовою діяльністю посягання на його життя і здоров'я, знищення чи пошкодження його майна, погрозу вбивством, насиль­ством чи пошкодженням майна судді, образу чи наклеп на нього, а також про посягання на життя й здоров'я близьких родичів судді (батьків, дружини, чоловіка, дітей), погрозу їм вбивством, пошкод­женням майна органи внутрішніх справ зобов'язані вжити необхі­дних заходів, щоб забезпечити безпеку судді, членів його сім'ї та збереження їхнього майна.

Життя й здоров'я суддів підлягають обов'язковому державно­му страхуванню. В разі загибелі (смерті) судді, що сталася в зв'яз­ку з виконанням службових обов'язків, сім'ї загиблого виплачу­ють одноразову допомогу в розмірі десятирічного грошового ут­римання за останньою посадою.

Пенсію чи довічне грошове утримання судді виплачують йому повністю, незалежно від заробітку, одержуваного після виходу на пенсію.

 


6   Судова влада, її поняття, характерні ознаки та функції.

 

Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу вла­ди є самостійною, незалежною сферою публічної влади й стано­вить сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачен­ня норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально вповноважених органів - судів.

Атрибутами судової влади є широкі юрисдикційні повноважен­ня: це правовий статус судів як особливих органів державної вла­ди; це й власне виконання владних суддівських повноважень.

Поняття судової влади містить два основні компоненти: по-пер­ше, цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди); по-друге, ці органи має бути наділено тільки їм при­таманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через такі повноваження:  

• здійснення правосуддя;                                           

• конституційний контроль;                                     

• контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;

• формування органів суддівського самоврядування;

• роз'яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

• утворення державної судової адміністрації. Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя.

Судову владу реалізують у діях суду, які не пов'язано з розглядом справ. Насамперед це організаційні та інформаційно-аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації про усунення порушень закону, вирі­шення скарг позивачів, відповідачів, підозрюваних, обвинувачу­ваних, адвокатів тощо).

Ознаки:

1) його здійснюють шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях цивільних справ щодо спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; розв'язання господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.

2) розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кри­мінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.

3) правосуддя здійснюють відповідно до законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду й рішень, які виносить суд.

4) судові рішення ухвалюють суди іменем України, вони обов'язкові до виконання на всій території України. Рішення, що набрали законної сили у кожній конкретній справі, є такими ж обов'язковими для всіх фізичних та юридичних осіб, яких стосу­ються, як і закон.

 


7.  Поняття правосуддя, його завдання та характерні риси.

 

Правосудця - це державна діяльність, яку проводить суд шля­хом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, вста­новленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і закон­них інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття вин­них і забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України).

Завданнями цивільного судочинства, виходячи з того, як вони сформульовані в ЦПК 2004 p., є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК 2004 p.).

Суди забезпечують захист і відновлення порушених прав гро­мадян і юридичних осіб. Цивільне судочинство дедалі реальніше наповнюється новим змістом - захистом найважливіших прав людини.

Стаття  124 -  Правосуддя  в  Україні  здійснюється   виключно судами. 

Статтею 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є:

- законність;

- рівність усіх учасників судо­вого процесу перед законом і судом;

- забезпечення доведеності вини;

- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх непереконливості;

- підтримання держав­ного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваче­ному права на захист, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установле­них законом;

- обов'язковість рішень суду.

 


8.  Право на заняття посади  професійного судді та порядок його обрання (призначення).

 

Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого складу суду є складання кваліфікаційного екзамени. Цю умову не поширено на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує одинадцяти років

На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомен­дувати громадян України, які досягли 25-річного віку, мають вищу юридичну освіту й стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживають в Україні не менш як десять років і воло­діють державною мовою (ст. 59 ЗУ «Про судоустрій України»).

Кандидат на  посаду  судді  військового  суду  крім  того  повинен перебувати   на   військовій   службі   і  мати  військове  звання офіцерського складу.

Не  можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають  хронічні  психічні  чи  інші  захворювання,  що перешкоджають виконанню обов'язків судді;

3) щодо  яких  провадиться  дізнання,  досудове  слідство  чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту  чи  не погашену судимість.

Кожен,  хто відповідає встановленим вимогам до кандидата в судді, має право звернутися до відповідної кваліфікаційної комісії суддів  із заявою про рекомендацію його для призначення чи обрання професійним суддею.

Порядок  внесення  подання про призначення судді на посаду встановлюється законом „Про Вищу раду юстиції.

Особа,  призначена  на  посаду  судді  чи  обрана   суддею безстроково  згідно  з  вимогами  цього  закону,  набуває  статусу професійного судді відповідного рівня і спеціалізації судів: судді місцевого  чи апеляційного загального або військового суду,  судді Апеляційного суду України,  судді місцевого, апеляційного або вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду України.

Посада  судді  та  інші  умови   його   праці   згідно   з законодавством про працю визначаються в наказі голови відповідного суду.  Суддя може бути  переведений  до  іншого  суду  в  порядку, встановленому цим Законом.

Перше призначення на посаду професійного судді строком  на п'ять   років   здійснюється   Президентом   України  на  підставі рекомендації  відповідної  кваліфікаційної   комісії   суддів   за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Верховною   Радою   України   на   підставі   рекомендації   Вищої кваліфікаційної   комісії   суддів   України  за  поданням  Голови Верховного    Суду    України    (голови    відповідного    вищого спеціалізованого суду).

Вимоги:

місцевого суду загальної юрисдикції:

- не молодший 25 років;

-  з вищого юридичною освітою і стажем роботи в галузі права2 не менше З років;

- який проживає в Україні (не менше 10 років);

- який володіє державного мовою.

військового судді:

- не молодший 25 років;                                                          

- має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше 3 років;

- проживає в Україні (не менше 10 років);      

- володіє державного мовою;                                          

- знаходиться на військовій службі;                   

- мас військове звання офіцера.                          

судді апеляційного:

- досяг на день обрання 30 років;                             

- має вищу юридичну освіту;

-  має стаж роботи у галузі права не менше 5 років, в тому числі не менше як 3 роки на посаді судді.

вищого спеціалізованого:                                                                                                                            

-  не молодший 30 років;                      

- має вищу юридичну освіту;                   

-  має стаж роботи у галузі права не менше 7 років, в тому числі не менше як 5 роки на посаді судді.

Верховного Суду України:

-  досяг 35 років;                                                        

- має вишу юридичну освіту;

-  мас стаж роботи у галузі права не менше 10 років, в тому числі не менше 5 років на посаді судді.

КСУ :

- досяг 40 років;                                                                                          

- має вищу юридичну освіту;                                        

- має стаж роботи за фахом не менше 10 років;        

- проживає в Україні протягом останніх 20 років;    

- володіє державною мовою.

 


9.  Поняття статусу суддів, вимоги до суддів та їх повноваження.

 

Судді є посадовими особами судової влади,  які відповідно до  Конституції  України   наділені   повноваженнями   здійснювати правосуддя  і  виконувати  свої  обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції

Статус суддів - це сукупність прав і обов'язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності.

Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією Украї­ни, законами України «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України».

Судді в своїй діяльності є незалежними, підкоряються лише законові й нікому не підзвітні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Не може бути рекомендовано на посаду судді осіб, визнаних судом обмежено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні чи психічні захворювання, що перешкоджають виконанню обо­в'язків судді; щодо яких провадять дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.                                                              

Додаткові вимоги до окремих категорій судців щодо стажу, віку та їхнього професійного рівня встановлює закон, зокрема Закон України «Про статус суддів».

 


10. Гарантії незалежності суддів та відповідальність за неповагу до суду або судді.

 

Стаття  126 КУ.   Незалежність    і    недоторканність    суддів гарантуються   Конституцією   і   законами   України. 

Суддя  не  може  бути  без  згоди  Верховної  Ради    України

затриманий чи заарештований  до  винесення  обвинувального  вироку

судом.

ЗУ „Про статус суддів”

Стаття 11. Забезпечення незалежності суддів

1. Незалежність суддів забезпечується:

- встановленим  законом  порядком  їх обрання (призначення), зупинення  їх  повноважень  та звільнення з посади;

- особливим  порядком  присвоєння  військових  звань  суддям військових судів;

- передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

- таємницею  прийняття  судового  рішення  і  забороною  її розголошення;

- забороною   під  загрозою відповідальності  втручання  у здійснення правосуддя;

- відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

- правом судді на відставку;

- недоторканністю суддів;

- створенням    необхідних    організаційно-технічних   та

інформаційних   умов   для   діяльності   судів,   матеріальним  і

соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

- особливим порядком фінансування судів;

- системою органів судового самоврядування.

2. Всі  державні  органи,  установи  та  організації,  органи

місцевого  самоврядування,  громадяни та їх об'єднання зобов'язані

поважати  незалежність  судових  органів  і  не  посягати  на неї.

3.  Гарантії  незалежності  судді,  включаючи  заходи    його правового  захисту,  матеріального  і  соціального   забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України  і  не можуть  бути  скасовані  чи  знижені  іншими  нормативними  актами України і АРК.

Стаття 14. Відповідальність за неповагу до суду або судді

Прояв неповаги до суду або судді  з  боку  осіб,  які  беруть участь  у  справі  або  присутні  у судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій,  що  свідчать  про явну зневагу до суду чи судді у зв'язку з їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність згідно з законом. : ст.185-3 КАП. Прояв неповаги до суду тягнуть за собою накладення штрафу від 6 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

 


11. Підстави та порядок припинення повноважень судді.

 

Звільнення судді або припинення його повноважень розглядають у контексті незалежності й недоторканності суддів.

Законі України «Про статус суддів» (ст. 15)

Суддя звільняється  з  посади  органом,  що  його  обрав  або призначив, у разі:

1) закінчення строку,  на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливості  виконувати  свої  повноваження   за   станом здоров'я;

4) порушення  суддею  вимог  щодо несумісності;

5) порушення  суддею  присяги;

6) набрання  законної  сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання  його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або  про  звільнення  з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його  смерті.

Порядок:

Про наявність підстав для  припинення  повноважень   судді та про висунення кандидатур для  обрання  суддею  голова  суду,  в якому працює суддя, або голова вищестоящого суду повідомляє орган, який  призначив або обрав суддю, в строк не більше одного місяця з дня  виникнення  підстав,  передбачених  Законом.  До повідомлення додаються  документи,  які  свідчать  про  наявність  підстав  для припинення  повноважень  судді. 

Суддя  не пізніш як за  місяць  до  досягнення  65-річного віку  повинен  подати  особисту  заяву  про    припинення    своїх повноважень  на  ім'я  голови  суду  чи  голови вищестоящого суду,

органу,  який  призначив  або  обрав  суддю.  В  разі  неподання у встановлений    термін    особистої   заяви   повноваження   судді припиняються  через  місяць з дня досягнення відповідного віку без права  на відставку.

 


12. Недоторканість    суддів,    порядок    притягнення    їх    до    кримінальної відповідальності.

 

«Про статус суддів» (ст. 13) Недоторканність суддів

1. Судді - недоторканні. Недоторканність судді поширюється на його житло,  службове  приміщення,  транспорт  і  засоби  зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.

2. Суддя не  може  бути  без  згоди  Верховної  Ради  України затриманий чи  заарештований  до  винесення  обвинувального вироку судом.

3. Суддя не може  бути  затриманий  за  підозрою  у  вчиненні злочину, а також  підданий  приводу  чи  примусово  доставлений  у будь-який державний орган в  порядку  провадження  у  справах  про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий  за  підозрою  у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке  накладається  у  судовому  порядку,  повинен  бути    негайно звільнений після з'ясування його особи.

4. Проникнення в житло чи службове приміщення судді,  в  його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних  розмов,  особистий  обшук судді, а так само  огляд,  виїмка  його  кореспонденції,  речей  і документів  можуть  провадитись  тільки  за  вмотивованим рішенням суду,   а   також   за  згодою  судді  в  разі  прийняття  головою відповідного   суду   рішення   про   вжиття  спеціальних  заходів забезпечення безпеки.

5. Кримінальна   справа  щодо  судді   КСУ  та  будь-якого  суду загальної юрисдикції розглядається у першій  інстанції  апеляційним  судом.

6. Підсудність справи визначається  Головою  Верховного  Суду України  або  його  заступником.  При  цьому  справа    не    може розглядатись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею.

 


13. Кваліфікаційні комісії суддів, їх статус, види, склад, порядок формування  і повноваження.

 

Кваліфікаційні  комісії суддів є постійно діючими органами в  системі  судоустрою  України,  повноваження  яких  визначаються Конституцією України та  ЗУ „Про судоустрій України”.

Для забезпечення формування корпусу професійних суддів і визначення рівня їхньої фахової підготовленості, а також для роз­гляду питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади в системі судо­устрою України діють такі кваліфікаційні комісії:

• кваліфікаційні комісії суддів загальних судів;

• кваліфікаційна комісія суддів військових судів;

•  кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів;

•  Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить три роки з дня їх утворення.

Члени   кваліфікаційних  комісій  суддів  здійснюють  свої повноваження на громадських засадах і на  час  роботи  в  комісіях звільняються від виконання службових обов'язків за основним місцем роботи із збереженням середнього заробітку.

До складу кваліфікаційних комісій суддів входять 11 членів, які мають вищу юридичну освіту:

• шість суддів, обраних до складу кваліфікаційної комісії відпо­відно до вимог ЗУ «Про судоустрій України»;

• дві особи від Міністерства юстиції України;

• дві особи, вповноважені відповідною обласною (Київською, міською) радою за місцезнаходженням кваліфікаційної комісії суддів;

•  одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.                                                                          

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє в складі 13 чле­нів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

•  сім суддів, обраних до Комісії відповідно до вимог ЗУ «Про судоустрій України»;

• дві особи, призначені Верховною Радою України;

• дві особи, призначені Президентом України;

•  одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

• одна особа від Міністерства юстиції України.

Стаття 76. «Про судоустрій України».

Порядок формування кваліфікаційних комісій суддів

1. Члени  кваліфікаційних  комісій  з числа суддів обираються таємним   або   відкритим   голосуванням   конференціями    суддів

відповідних  судів,  а  члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України  -  з'їздом   суддів   України   відкритим   або   таємним

голосуванням. У разі вибуття судді - члена кваліфікаційної комісії суддів  до  закінчення  її  повноважень  замість  нього  на  строк повноважень   комісії,   що   залишився,   Радою   суддів  України призначається інша особа з числа суддів.

До складу   кваліфікаційних   комісій   суддів    та    Вищої кваліфікаційної  комісії  суддів  України  не  можуть  бути обрані Голова  Верховного  Суду  України,  голови  вищих  спеціалізованих судів,  голови  Касаційного  суду України та апеляційних судів,  а також їх заступники, члени Вищої ради юстиції.

2. Верховна Рада України приймає  постанову  про  призначення двох  членів  Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа осіб, які не є народними депутатами України.

3. Президент України призначає своїм указом двох членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

4. Уповноважений   Верховної   Ради  України  з  прав  людини призначає   членів   кваліфікаційних    комісій    суддів    своїм розпорядженням.

5. Міністр  юстиції  України призначає членів кваліфікаційних комісій суддів своїм наказом.

6. Відповідна рада,  зазначена у  частині  першій  статті  75 ЗУ «Про судоустрій України»,    приймає   рішення   про   призначення   членів кваліфікаційної комісії в порядку, встановленому її регламентом.

7. Кваліфікаційна комісія суддів  вважається  повноважною  за умови  призначення  (обрання)  не менше дев'яти членів комісії,  а

Вища кваліфікаційна комісія суддів України - за умови  призначення (обрання) не менше одинадцяти членів Комісії.

8. Повноваження  нового складу кваліфікаційної комісії суддів починаються  з  дня  закінчення  повноважень  попереднього  складу

комісії,  а повноваження новоутвореної комісії - з дня призначення її повноважного складу відповідно до цієї статті.

Стаття 77. . «Про судоустрій України».

Повноваження кваліфікаційної комісії суддів

1. Кваліфікаційна комісія суддів:

1) перевіряє   відповідність   кандидатів  у  судді  вимогам, встановленим законом,  проводить їх кваліфікаційне  атестування  і дає   висновок  про  підготовленість  до  судової  роботи  кожного кандидата,  який пропонується на посаду судді;  дає  висновки  про звільнення з посади судді;

2) проводить   кваліфікаційну  атестацію  суддів  відповідних судів і присвоює суддям кваліфікаційні класи (не вище другого);

3) розглядає   звернення   та   подання   про   дисциплінарну відповідальність суддів місцевих судів,  проводить пов'язані з цим службові перевірки,  за наявності  підстав  порушує  дисциплінарне провадження  і  вирішує питання про дисциплінарну відповідальність

судді;

4) припиняє перебування у відставці суддів місцевих судів;

5) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

2. Кваліфікаційна комісія суддів  має  право  для  здійснення своїх повноважень витребовувати та одержувати необхідну інформацію

від голів судів,  підприємств,  установ, організацій незалежно від форм власності,  а також громадян та їх об'єднань. Посадові особи, які безпідставно відмовляють у наданні  інформації  чи  ухиляються від її надання, несуть передбачену законом відповідальність.

Вища кваліфікаційна комісія судців України за своїми повно­важеннями може:

- давати висновок про можливість обрання суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Апе­ляційного суду України, а також висновок про звільнення зазначе­них суддів із посади;

- проводити атестацію суддів Верховного Суду України, ви­щих спеціалізованих судів та Апеляційного суду України й при­своювати їм відповідні кваліфікаційні класи;

- розглядати звернення про дисциплінарну відповідальність та суддів апеляційних судів; проводити пов'язані з цим службові пе­ревірки, за наявності підстав, порушувати дисциплінарні провадження та вирішувати справи про дисциплінарну відповідальність суддів зазначених судів;

- розглядати скарги на рішення (висновки) кваліфікаційних комісій суддів;

- давати дозвіл на складання та приймати повторний (додат­ковий) іспит у суддів, яким відмовлено в рекомендації до обрання суддею безстроково;

- припиняти перебування у відставці судді (крім суддів місце­вих судів) та ін.

 


14. Кваліфікаційна  атестація:  її завдання,  форми  і  порядок  проведення та оскарження рішення.

 

Завдання - в оцінка професійного рівня  судді  (кандидата на  посаду  судді)  та  прийнятті комісією рішення щодо присвоєння судді  відповідного  кваліфікаційного  класу,   рекомендації   для зайняття посади судді, в тому числі у суді вищого рівня.

Форми:

- кваліфікаційний іспит,

- кваліфікаційна співбесіда,

- повторний (додатковий) іспиту.

Порядок проведення кваліфікаційної атестації суддів передба­чає, що на суддю, який підлягає кваліфікаційній атестації, голова відповідного суду складає характеристику, в якій відображено ділові та моральні якості, дано оцінку його професійної діяльності. Харак­теристику на голів судів складають голови судів вищого рівня.

Суддя має бути ознайомлений із характеристикою не пізніше як за п'ятнадцять днів до проведення атестації.

Атестацію проводять у присутності судді, якого атестують, у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту.

Кваліфікаційна комісія, залеж­но від рівня професійних знань, стажу, досвіду роботи судді, прий­має рішення про:

- присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу;

- присвоєння судді більш високого кваліфікаційного класу;

- залишення судді в раніше присвоєному кваліфікаційному класі;

- відкладення атестації до шести місяців.

За своїми повноваженнями кваліфікаційна комісія може дати висновок про невідповідність рівня професійних знань судді зай­маній посаді й звільнення його з посади судді.

Крім того, за наявності підстав, кваліфікаційна комісія може присвоїти судді більш високий кваліфікаційний клас, ніж запро­поновано в поданні, внести подання про заохочення судді.

Рішення кваліфікаційної комісії з питань кваліфікаційної атес­тації може бути оскаржено суддею, стосовно якого розглядали пи­тання, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в п'ятнадцятиденвий строк з дня вручення йому рішення. Скаргу подають через комісію, яка проводила атестацію. Скаргу з матеріалами ате­стації надсилають до Вищої кваліфікаційної комісії суддів Украї­ни протягом трьох днів. її мають розглянути протягом місяця з дня надходження.

За своїми повноваженнями, за наявності підстав, Вища квалі­фікаційна комісія може прийняти одне з таких рішень:

- залишити скаргу без задоволення;

- змінити рішення й присвоїти судді кваліфікаційний клас; 

- залишити в раніше присвоєному кваліфікаційному класі;

- призначити повторний (додатковий) іспит.

 


15.  Повноваження      кваліфікаційних      комісій      щодо      дисциплінарної відповідальності суддів.

 

За порушення законодавства під час розгляду судових справ, вимог, які ставлять до судді, та обов'язків судді його притягують до дисциплінарної відповідальності.

За кожне з порушень накладають лише одне з таких дисциплінарних стягнень (ст. 32 ЗУ «Про статус суддів»):

- догана;

- пониження кваліфікаційного класу;

За наслідками дисциплінарного провадження відповідна ква­ліфікаційна комісія суддів може прийняти рішення про направ­лення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питан­ня про внесення подання про звільнення судді з посади.

Дисциплінарне провадження включає:

- перевірку даних про дисциплінарний проступок судді; 

- порушення дисциплінарного провадження;

- розгляд дисциплінарної справи.

Право ініціювати порушення дисциплінарного провадження відповідно до ст. 97 ЗУ «Про судоустрій України» мають:

- Міністерства юстиції України;

- Голова ВСУ (голова вищого спеціалізо­ваного суду);

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- члени Ради суддів України;

- голова відповідної ради суддів;             

- народні депутати України.                                     

Відповідно до ст. 98 ЗУ «Про судоустрій України» дисциплінарне провадження здійснюють:

1) кваліфікаційні комісії суддів - щодо суддів місцевих судів;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів апеляційних судів;

3)  Вища рада юстиції - щодо судців вищих спеціалізованих судів і суддів Верховного Суду України.

Рішення в дисциплінарній справі судді приймають більшістю голосів членів кваліфікаційної комісії судців, присутніх на засі­данні.

При накладенні на суддю дисциплінарного стягнення врахову­ють характер проступку, його наслідки, особу судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання міри дисциплінарної відповідальності.

Рішення в дисциплінарній справі судді про притягнення його до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено до Вищої ради юстиції.

 


16. Суддівське самоврядування в Україні, його поняття, організаційні форми та завдання.

 

Для  вирішення  питань  внутрішньої  діяльності  судів   в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених питань професійними суддями.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання органі­заційного забезпечення судів і діяльності суддів, соціальний за­хист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, які безпосередньо не пов'язано зі здійсненням правосуддя. Рішення із зазначених питань не пов'язані зі здісненням правосуддя, приймають їх органи суддівського самоврядування відповідно до закону.

Завданням органів суддівського самоврядування є:

- забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності суддів, захист від втручан­ня в їх діяльність;

- участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матері­ально-технічного та іншого забезпечення судів і контроль за додер­жанням установлених нормативів зазначеного забезпечення;

- погодження призначення суддів на посади в судах загальної юрисдикції, призначення частини суддів КСУ та суддів до складу Вищої ради юстиції і обрання до квалі­фікаційних комісій суддів;

- заохочення суддів і працівників апарату судів;

- здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади.

Організаційними формами суддівського самоврядування є:

1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Апеляційно­го суду України, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

2) конференції суддів загальних (крім військових) місцевих і апеляційних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

3) конференції суддів військових судів;

4) конференції суддів спеціалізованих судів;

5) з'їзд суддів України.

 

17. Збори та конференції суддів, їх види та повноваження.

 

Відповідно до ст. 105 ЗУ «Про судоустрій Украї­ни»

збори суддів - це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Крім того, збори суддів місцевих і апеляційних судів обирають делегатів на відповідні конференції суддів, а збори суддів Апеляц­ійного суду України, вищих спеціалізованих судів і ВСУ - делегатів на з'їзди суддів України. Їх скликає за потреби, але не рідше одного разу на шість місяців голова відповід­ного суду як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як третини від загальної кількості суддів даного суду. Збори суддів апеляційних судів скликає президія відповідного суду за власною ініціативою або за пропозицією голови суду, або на вимогу не менш як третини від загальної кількості суддів даного суду не рідше од­ного разу на три місяці. Збори суддів Верховного Суду України, збори суддів вищого спеціалізованого суду скликають за потреби, але не рідше одного разу на три місяці.

Обов'язок виконувати рішення зборів суддів покладено на го­лову відповідного суду, а в судах, де діють президії суду - на ці президії.

Відповідно до ст. 108 ЗУ «Про судоустрій Украї­ни»

конференція суддів - це зібрання пред­ставників суддів (делегатів) відповідних судів, на якому вони об­говорюють питання діяльності цих судів і приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

До повноважень конференції суддів належить вирішення таких питань:

- обговорення й вирішення питань щодо фінансування та органі­заційного забезпечення діяльності відповідних судів;

-  заслуховування звітів виконавчих органів конференції, інформації відповідних управлінь державної судової адміністрації;

- визначення кількісного складу ради суддів і обрання ЇЇ членів;

- обрання членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів;

- розробка пропозицій на розгляд з'їзду суддів України;

- звернення з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- обрання делегатів на з'їзд суддів України;

- обговорення інших питань, віднесених до повноважень органів суддівського самоврядування.

У період між конференціями суддів функції суддівського само­врядування виконує відповідна рада суддів, яка організовує вико­нання та контроль рішень конференції, а також вирішує питання про скликання конференції суддів.

 

18. З'їзд суддів України - найвищий орган суддівського самоврядування та його повноваження.

 

З'їзд суддів України - найвищий орган суддівського самовря­дування.

На з'їзді суддів України:

- заслуховують звіт Ради суддів України про виконання зав­дань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення не­залежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;

-   заслуховують інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та голови Державної судової адміністрації України про їхню діяльність, може висловлюватися недовіра голові Дер­жавної судової адміністрації України;

- призначають і звільняють суддів КСУ ;

- призначають членів Вищої ради юстиції та приймають рішен­ня про припинення їхніх повноважень;

- обирають членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ук­раїни;

- обговорюють потребу звернення з пропозиціями щодо вирі­шення питань діяльності судів до органів і посадових осіб державної влади;

- визначають кількісний склад Ради суддів України та обира­ють Раду суддів України;

- розглядають інші питання суддівського самоврядування.

24 жовтня 2003 р. на V з'їзді суддів України був затверджений Кодекс професійної етики судді, норм якого судді мають прагнути додержуватися в своїй професійній, громадській діяльності та при­ватному житті.

З'їзд суддів України скликає Рада суддів України один раз на три роки.

 

19. Рада суддів України, її склад і повноваження.

 

Рада суддів України - вищим  органом суддівського самоврядування у   період  між  з'їздами  суддів.

Рада суддів України обирається з'їздом  суддів  України  у кількісному  складі,  визначеному рішенням з'їзду.  До складу Ради

суддів  України  повинні  бути  обрані  не  менш  як   по   одному представнику  від  суддів  Апеляційного суду України,  Касаційного суду України,  конференції суддів  військових  судів,  конференцій суддів  відповідних спеціалізованих судів,  суддів Верховного Суду

України, а також суддів КСУ . Представники суддів загальних місцевих та апеляційних судів повинні складати не менш як  половину  від  загальної  кількості  членів  Ради  суддів України.  Пропозиції щодо кандидатур до складу Ради суддів України можуть вносити делегації від конференцій чи зборів суддів, а також окремі делегати з'їзду.

Члени  Ради  суддів  України на засіданні Ради обирають із свого складу  голову  Ради  суддів  України,  його  заступника  та

секретаря,  а  також  президію Ради суддів України.  Кількісний та персональний склад  президії  визначається  Радою  суддів  України відповідно до положення про Раду суддів України.

Повноваження:

1) розробляє    та   організовує   виконання   заходів   щодо забезпечення  незалежності  судів  і  суддів,   поліпшення   стану організаційного забезпечення діяльності судів;

2) розглядає  питання  правового захисту суддів,  соціального захисту суддів та їх сімей і  приймає  відповідні  рішення  з  цих питань;

3) здійснює  контроль  за  організацією  діяльності  судів та діяльністю державної судової адміністрації,  заслуховує інформацію голів  судів  і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність;

4) вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом;

5) заслуховує  звіти  про роботу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у складі Комісії;

6) звертається   з   пропозиціями   щодо   вирішення   питань діяльності  судів  до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

7) має право зупиняти рішення рад суддів,  що не відповідають Конституції України  та   закону   чи    суперечать рішенням з'їзду суддів України;

8) приймає  інші  рішення  з   питань,   віднесених   до   її повноважень.

6. Рішення  Ради  суддів  України  є  обов'язковими  для всіх органів суддівського самоврядування.  Рішення Ради суддів  України може бути скасовано з'їздом суддів України.

 

20. Вища рада юстиції, її склад і повноваження.

 

Вища рада юстиції - єдиний орган, якому Конституцією Украї­ни надано право відкривати дисциплінарне провадження щодо Го­лови, заступників Голови, суддів ВСУ та ви­щих спеціалізованих судів. Зазначені посадові особи можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності за порушення при­сяги та за наявності підстав, передбачених Законом України «Про статус суддів». Процедуру притягнення цих посадових осіб судо­вої влади до дисциплінарної відповідальності може бути розпоча­то лише за поданням народного депутата України, Уповноважено­го Верховної Ради України з прав людини або члена Вищої ради юстиції. Для забезпечення виконання своїх повноважень Вищу раду юстиції наділено відповідними правами.

Вища рада юстиції належить до кола державних органів, місце яких визначено їх контрольно-наглядовими повно­важеннями та конституційним статусом серед інших органів дер­жави, зокрема міністерств, відомств, контролюючих і правоохо­ронних органів.

Вища рада юстиції цілеспрямовано впливає на такий важли­вий суспільний процес, як формування суддівського корпусу й забезпечення правосуддя. Отже опосередковано ВРЮ впливає на правосуддя, на формування системи судочинства.

Крім того, Вища рада юстиції є апеляційною інстанцією в сис­темі дисциплінарного провадження щодо суддів апеляційних і місцевих судів та прокурорів усіх рівнів.

Вона має забезпечувати гарантію незалежності суддів у здісненні правосуддя від можливого тиску з боку інших гілок вла­ди або посадових осіб.

Вища рада юстиції складається  з  20  членів

Верховна Рада України,  Президент  України,  з'їзд  суддів  України,  з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих  навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції  по три члени, а всеукраїнська конференція працівників  прокуратури  - двох членів Вищої ради юстиції.

     До складу  Вищої  ради  юстиції  входять  за  посадою  Голова Верховного Суду  України,  Міністр  юстиції  України,  Генеральний

прокурор України.

В Україні діє Вища рада юстиції, до відання  якої належить:

     1) внесення подання про призначення суддів на посади або  про звільнення їх з посад;

     2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

     3) здійснення  дисциплінарного  провадження  стосовно  суддів ВСУ і суддів вищих  спеціалізованих  судів  та

розгляд  скарг  на  рішення  про  притягнення  до   дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та  місцевих  судів,  а  також

прокурорів.

 

21. Організаційне забезпечення діяльності судів, порядок їх фінансування та матеріально-технічного забезпечення.

 

    „Про судоустрій України” ст. 119.

Система забезпечення функціонування судової влади

2. Організаційне забезпечення діяльності  судів  покладається на  державну  судову  адміністрацію,  що  утворюється і функціонує

відповідно  до  вимог  цього  Закону.  Організаційне  забезпечення діяльності  судів  відповідно  до  цього  Закону становлять заходи фінансового,  матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного  характеру,  спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.

    „Про судоустрій України” ст.  Засади фінансування судів

1. Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за  рахунок коштів Державного бюджету України.

2. Функції  головного  розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд України,  Конституційний Суд  України,  вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;

2) Державна судова адміністрація України -  щодо  фінансового забезпечення  діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції,  а

також  діяльності  кваліфікаційних  комісій  суддів  усіх  рівнів, органів   суддівського   самоврядування   та   державної   судової адміністрації.

3. Видатки на утримання судів у  Державному  бюджеті  України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих

судах,  а також окремими рядками по  місцевих  судах,  апеляційних судах  (у тому числі Апеляційному суду України),  військових судах (місцевих та апеляційних разом)  та  окремо  по  Касаційному  суду України  та  кожному  вищому спеціалізованому суду.  Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

4. Державна  судова   адміністрація   України   розробляє   і затверджує  за  погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення  судів  загальної  юрисдикції. 

5. Відповідальність   за  фінансове  забезпечення  діяльності кожного суду згідно з затвердженими  нормативами  покладається  на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону  щодо  фінансування  судів  здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.

„Про судоустрій України” ст.  Матеріально-технічне забезпечення судів

1. Матеріально-технічне     забезпечення    місцевих    судів покладається на державну судову адміністрацію  і  здійснюється  на

підставі   замовлень  відповідного  суду,  в  межах  кошторису  на утримання даного суду. Щодо забезпечення військових судів державна судова   адміністрація   взаємодіє   з   відповідними   установами Міністерства оборони  України.  Особовий  склад  військових  судів користується   всіма  видами  військового  спорядження  нарівні  з особовим складом військових частин і установ Міністерства  оборони України.

2. Суди та інші установи,  що мають статус  юридичної  особи, забезпечують  поточні  потреби  своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через  державну  судову  адміністрацію. Витрати  на потреби капітального ремонту,  реконструкції та нового будівництва приміщень  судів,  а  також  інші  капітальні  витрати здійснюються через державну судову адміністрацію.

 

22. Державна судова адміністрація України (ДСАУ), її територіальні  органи та їх компетенція.

 

„Про судоустрій України”ст.125. Статус державної судової адміністрації

1. ДСАУ становить систему органів, що  складається  з  Державної  судової  адміністрації  України  та територіальних управлінь державної судової адміністрації.

2. ДСАУ  є  центральним органом виконавчої влади,  що здійснює організаційне  забезпечення діяльності  судів  загальної юрисдикції,  а також інших органів та установ судової системи відповідно до цього Закону.  Організаційне забезпечення  діяльності Верховного Суду України,  КСУ та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів.

3. Територіальні  управління  ДСАУ утворюються в Автономній Республіці Крим,  областях,  містах Києві та   Севастополі.   Територіальні   управління  ДСАУ підпорядковуються  Державній  судовій  адміністрації України.  У  структурі  Державної  судової  адміністрації  України утворюється структурний  підрозділ  по  управлінню  організаційним забезпеченням військових судів.

5. ДСАУ є юридичною  особою, має  печатку  із  зображенням  Державного  Герба  України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в установах банку.

Територіальні  управління  державної судової адміністрації здійснюють свою діяльність на основі положення про державну судову адміністрацію,  яке  затверджується  указом  Президента України за поданням Прем'єр-міністра  України,  погодженим  із  Радою  суддів України.

„Про судоустрій України” ст.126. Повноваження державної судової адміністрації

Компетенція ДСАУ

1) забезпечує  належні  умови  діяльності   судів   загальної юрисдикції,  кваліфікаційних комісій суддів,  органів суддівського самоврядування, Академії суддів України;

2) вивчає практику організації діяльності судів,  розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

3) вивчає кадрові питання апарату судів,  прогнозує необхідну потребу  у  спеціалістах,  здійснює  через  Міністерство   юстиції України  та  інші  органи  замовлення  на  підготовку  відповідних спеціалістів;

4) веде статистичний і персональний  облік  даних  про  кадри судів,  готує  матеріали  щодо призначення,  обрання та звільнення

суддів;

4-1) оприлюднює  інформацію  щодо  ініціювання  питання   про обрання  суддів  безстроково;

5) забезпечує необхідні  умови  для  підвищення  кваліфікації суддів  і  працівників  апарату судів,  створює систему підвищення кваліфікації;

6) організовує  проходження  навчальної  практики  в  судових установах і розробляє відповідні програми;

7) організовує   роботу   по   веденню   судової  статистики, діловодства  та  архіву;  контролює  стан  діловодства   в   судах загальної юрисдикції;

8) готує  матеріали  для  формування  пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до  цього Закону;

9) виконує  функції головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом;

10) здійснює матеріальне і соціальне забезпечення  суддів,  у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів;

11) забезпечує  медичне  обслуговування  і санаторно-курортне лікування суддів та працівників апарату судів, вживає заходів щодо

забезпечення їх благоустроєним житлом;

12) забезпечує    у   взаємодії   з   органами   суддівського самоврядування,  судами   та   іншими   правоохоронними   органами незалежність, недоторканність і безпеку суддів;

13) організовує  та фінансує будівництво і ремонт будинків та

приміщень судів, а також забезпечує їх технічне оснащення;

14) організовує  впровадження  в  судах  комп'ютеризації  для судочинства, діловодства та інформаційно-нормативного забезпечення судової  діяльності;  забезпечує   суди   необхідними   технічними засобами фіксування судового процесу;

15) здійснює зв'язки з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав,  з  метою  вдосконалення  організаційного забезпечення діяльності судів;

16) організовує діяльність служби судових розпорядників;

17) разом   з   Радою   суддів   України  визначає  нормативи навантаження суддів у судах усіх  рівнів  та  виробляє  пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;

18) здійснює інші повноваження, визначені законом.

 

23. Голова    Державної   судової    адміністрації    України (ГДСАУ),    порядок    його призначення на посаду та повноваження.

 

„Про судоустрій України” ст. 127. Голова Державної судової адміністрації України

1. Державну  судову  адміністрацію  очолює  ГДСАУ.

Порядок призначення:

2. ГДСАУ призначається  на  посаду  і  звільняється  з  посади  Президентом України  в порядку,  встановленому  для  призначення   керівників центральних органів виконавчої влади, за поданням Прем'єр-міністра України,  погодженим з  Радою  суддів  України.  ГДСАУ може бути звільнений з посади також за рекомендацією з'їзду суддів України.

Повноваження ГДСАУ:

1) керує діяльністю  державної  судової  адміністрації,  несе персональну   відповідальність  за  виконання  покладених  на  неї

завдань;

2) організовує   роботу   Державної   судової   адміністрації України;

3) призначає  на  посади  та  звільняє  з  посад  працівників державної  судової адміністрації відповідно до закону та положення

про державну судову адміністрацію;

4) затверджує положення про структурні  підрозділи  Державної судової  адміністрації  України  та  визначає  службові  обов'язки працівників Державної судової адміністрації України;

5) встановлює посадові оклади працівникам  державної  судової адміністрації,  присвоює  їм ранги державного службовця відповідно до  закону,  застосовує  заохочення  та   накладає   дисциплінарні стягнення відповідно до законодавства;

6) інформує  про  діяльність  державної судової адміністрації Раду суддів України;

7) бере участь у підготовці пропозицій до проекту  Державного бюджету України щодо фінансування судової влади.

8) здійснює інші передбачені законом повноваження.

5. Голова  Державної  судової адміністрації України з питань, що належать до його повноважень, видає накази та розпорядження.

    

24. Поняття і загальна характеристика судової системи та судова реформа в Україні.

 

Судова система України - сукупність усіх судів дер­жави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

„Про судоустрій України” ст. 3. Судова система України

1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

2. Суди  загальної  юрисдикції утворюють єдину систему судів. Конституційний  Суд  України  є  єдиним   органом   конституційної юрисдикції в Україні.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.

Характерними ознаками судової системи України є її присто­сованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття «ланка судової систе­ми» пов'язане з компетенцією кожного конкретного судового орга­ну. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міські, районні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військо-во-Морських Сил; Апеляційний суд України;

3) Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими суда­ми в системі судів загальної юрисдикції.

Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

1) місцеві господарські суди;

2) апеляційні господарські суди;

3) Вищий господарський суд;

4)  Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

28 квітня 1992 року було прийнято Концепцію судово-правової реформи, яка передбачала вдосконалення судової системи: утво­рення Конституційного Суду, утворення спеціалізованих судів, введення апеляційних судів і побудову органів суддівського само­врядування.

За цей проміжок часу в Закон України «Про судоустрій» не­одноразово вносили зміни. Найсуттєвіші відбулися 21 червня 2001 року, на основі яких стало можливим удосконалення проце­суальних кодексів, тобто тих нормативних актів, що регламенту­ють процедуру розгляду справ. Вагомим внеском у розбудову су­дової системи України можна вважати прийняття 7 лютого 2002 року нового ЗУ «Про судоустрій України».

Згідно указу президента України Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартіввід 10 травня 2006 року завданнями Концепції, що випливають з її мети, є:

- створення цілеспрямованої, науково обгрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Україні на найближчі десять років;

- визначення шляхів удосконалення законодавства у цій сфері;

- усунення негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності здійснення попередньої судової реформи;

- забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції;

- посилення гарантій незалежності суддів;

- якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу;

- підвищення статусу суддів у суспільстві;

- істотне поліпшення умов професійної діяльності суддів;

- радикальне поліпшення стану виконання судових рішень;

- створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв’язання спорів.

 

25. Державна програма (концепція) судово - правової реформи.

 

28 квітня 1992 року було прийнято Концепцію судово-правової реформи, яка передбачала вдосконалення судової системи: утво­рення Конституційного Суду, утворення спеціалізованих судів, введення апеляційних судів і побудову органів суддівського само­врядування.

За цей проміжок часу в Закон України «Про судоустрій» не­одноразово вносили зміни. Найсуттєвіші відбулися 21 червня 2001 року, на основі яких стало можливим удосконалення проце­суальних кодексів, тобто тих нормативних актів, що регламенту­ють процедуру розгляду справ. Вагомим внеском у розбудову су­дової системи України можна вважати прийняття 7 лютого 2002 року нового ЗУ «Про судоустрій України».

Згідно указу президента України Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартіввід 10 травня 2006 року завданнями Концепції, що випливають з її мети, є:

- створення цілеспрямованої, науково обгрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Україні на найближчі десять років;

- визначення шляхів удосконалення законодавства у цій сфері;

- усунення негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності здійснення попередньої судової реформи;

- забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції;

- посилення гарантій незалежності суддів;

- якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу;

- підвищення статусу суддів у суспільстві;

- істотне поліпшення умов професійної діяльності суддів;

- радикальне поліпшення стану виконання судових рішень;

- створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв’язання спорів.

Згідно Концепції дальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення:

- доступності правосуддя;

- справедливої судової процедури;

- незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів;

- юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень;

- ефективності судового захисту.

 

26. Система судів загальної юрисдикції, принципи її побудови, єдність та спеціалізація судів.

 

„Про судоустрій України” ст. 18. Види судів загальної юрисдикції

Система   судів   загальної   юрисдикції   відповідно   до Конституції  України будується   за   принципами

територіальності і спеціалізації.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

4) вищі спеціалізовані суди;

5) Верховний Суд України.

Найвищим   судовим   органом  у  системі судів  загальної юрисдикції є  Верховний  Суд  України.  Вищими  судовими  органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

- єдиними засадами організації та діяльності судів;

- єдиним статусом суддів;

- обов'язковістю для всіх судів правил судочинства,  визначених законом;

- забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;

- обов'язковістю виконання на території України судових рішень;

- єдиним порядком   організаційного   забезпечення   діяльності судів;

- фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

- вирішенням питань  внутрішньої  діяльності   судів   органами суддівського самоврядування.

 

„Про судоустрій України” ст. 19. Спеціалізація судів загальної юрисдикції

1. Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та  спеціалізовані суди  окремих  судових  юрисдикцій.  Військові  суди  належать  до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних  Силах  України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

2. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

3. У судах різних судових  юрисдикцій  може  запроваджуватися спеціалізація  суддів  з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

 

27 (50). Поняття судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

 

Судова інстанція - це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядають у першій інстанції, другій інстанції - апеляційній та третій інстанції - касаційній. Справи також можуть перегляда­ти в порядку виключного провадження.

Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи в передбаче­них законом випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.

У передбачених законом випадках місцевий суд розглядає спра­ви про адміністративні правопорушення.

Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції щодо рі­шень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних справах, які віднесено до їхньої підсуд­ності законом.

Для забезпечення права на апеляційне оскарження судових по­станов, ухвалених апеляційними судами в першій інстанції, відпо­відно до ЗУ «Про судоустрій України» (ст. 26) утво­рено Апеляційний суд України.

Апеляція - це основний спосіб перегляду судових рішень у ци­вільних, кримінальних і господарських справах, закріплений у за­конодавстві більшості країн світу.

Верховний Суд України в межах своїх повноважень розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, пере­глядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті су­дами загальної юрисдикції в касаційному порядку, та справи, по­в'язані з винятковими обставинами в порядку, встановленому про­цесуальним законом, а також здійснює інші повноваження, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України.

Суди першої ланки (місцеві суди району, району в місті, міські, районні, військові суди гарнізонів) є виключно судами першої інстанції. Вони не можуть виступати ні як касаційна, ні як апеляційна інстанція.

Самостійною формою перегляду постанов суду, що набрали за­конної сили, є перегляд у зв'язку з нововиявленими та виняткови­ми обставинами в порядку виключного провадження. Такий поря­док встановлено в кримінальному й цивільному судочинстві та під час вирішення господарських спорів.

 

28. Порядок утворення судів загальної юрисдикції та призначення суддів на адміністративні посади.

 

„Про судоустрій України” ст. 20. Порядок утворення судів

1. Суди  загальної  юрисдикції  утворюються  і   ліквідуються Президентом   України  відповідно  до  цього  Закону  за  поданням Міністра юстиції України,  погодженим з  Головою  Верховного  Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

2. Місцезнаходження  і статус суду визначаються з урахуванням принципів    територіальності     (адміністративно-територіального устрою) та спеціалізації.

3. Підставами  для  утворення  чи  ліквідації  суду  є  зміна адміністративно-територіального устрою,  передислокація військ або реорганізація  Збройних Сил України,  зміна визначеної цим Законом системи судів, а також інші підстави, передбачені законом.

4. Кількість суддів у судах визначається Президентом  України за   поданням  Голови  Державної  судової  адміністрації  України, погодженим  із  Головою  Верховного  Суду   України   чи   головою відповідного  вищого  спеціалізованого суду,  з урахуванням обсягу роботи суду,  та  в  межах  видатків,  затверджених  у  Державному бюджеті України на утримання судів.

5. Голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду строком на п'ять років з числа суддів  та  звільняються  з  посади Президентом  України за поданням Голови ВСУ щодо  спеціалізованих   судів   -   голови   відповідного   вищого спеціалізованого   суду)  на  підставі  рекомендації  Ради  суддів України (щодо спеціалізованих  судів  -  рекомендації  відповідної ради суддів).  Призначення на інші адміністративні посади в судах, а  також  призначення  (обрання)  на  адміністративні   посади   у Верховному  Суді  України та звільнення з цих посад здійснюється в порядку,  встановленому цим Законом.  Суддя може бути звільнений з адміністративної  посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді України)  в  порядку,  визначеному  цією  статтею,  також  за ініціативою Вищої ради юстиції.

Призначення судді  на  адміністративну  посаду без додержання вимог цієї статті не допускається.

6. Перебування судді на адміністративній посаді  не  звільняє його   від   здійснення   повноважень   судді  відповідного  суду, передбачених цим Законом.

7. Звільнення судді з  адміністративної  посади  не  припиняє його  повноважень  судді.  Припинення  повноважень  судді припиняє здійснення ним повноважень на адміністративній посаді в суді.

 

29. Місцеві   суди   -   основна   ланка   судової   системи,   їх   види,   склад і повноваження.

 

Місцевий суд є основною ланкою в системі судів загальної юрисдикції. Це випливає насамперед з того, що суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та ад­міністративні справи, за винятком тих, які віднесено законодав­ством до компетенції інших судів.

Засади його організації та діяльності закріплено в Конституції, законах України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» і деяких інших нормативних актах.

Згідно із Законом України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. місцевими загальними судами є районні у містах, мі­ські та міжрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.

В назві місце­вого суду використовують назву населеного пункту, в якому він знаходиться.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Авто­номної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами - окружні суди, які утво­рюють у округах відповідно до Указу Президента України.

До складу місцевого суду входять: судді місцевого суду, голова та заступник голови суду.

В місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного за­ступника голови суду.

За своїми повноваженнями місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Зокрема, місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення; місцеві господарські суди розглядають справи, що виника­ють із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідно­синами в сфері державного управління та місцевого самовряду­вання (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адмініст­ративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.

Порядок призначення (обрання) суддів до місцевого суду ви­значено Конституцією України (статті 126 і 128) та Законом України «Про статус суддів» (ст. 9).

 

30. Суддя,    голова    місцевого    суду,    його    заступник    (заступники),    їх повноваження та строк.

 

Голову місцевого суду та його заступника (ст. 20 ЗУ „Про судоустрій України”) призначає на посаду строком на п'ять років із числа суддів і звільняє з посади Президент України за по­данням Голови ВСУ (а щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів - рекомендації відповідної ради суддів).

Обов'язки голови місцевого суду досить місткі. Він, зокрема, здійснює організаційне керівництво діяльністю суду; визначає обсяг обов'язків заступника (заступників) голови суду; на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання суддею безстро­ково або припинення повноважень судді видає відповідний на­каз; приймає на роботу й звільняє працівників апарату суду, при­своює їм ранги державного службовця в установленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплі­нарні стягнення; здійснює заходи щодо забезпечення формуван­ня складу народних засідателів; організовує ведення судової ста­тистики; проводить роботу щодо підвищення кваліфікації праці­вників апарату суду; представляє суд у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями; здійснює інші передбачені зако­ном повноваження.

Голова місцевого суду з питань, що належать до його повнова­жень, видає накази й розпорядження.

Голова  місцевого  суду  має   заступника   (заступників). Заступник  голови  місцевого суду відповідно до визначених головою суду обов'язків бере участь в організації діяльності суду.  У разі відсутності  голови  суду  виконання  його обов'язків здійснюється

відповідно  до  встановленого  ним   розподілу   обов'язків   щодо організації діяльності суду.

Як суддя голова суду здійснює правосуддя у судових справах.

„Про судоустрій України” ст. 23.

     Суддя місцевого суду здійснює:

1) правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) процесуальні  дії  та   організаційні   заходи   з   метою забезпечення розгляду справи;

3) контроль  відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням;

4) інші передбачені законом повноваження.

 

З1. Апеляційні суди, їх види, склад, структура і повноваження.

 

Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місце­вих судів і нижчими стосовно ВСУ та вищих спеціалізованих судів.

У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди, а саме: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Ав­тономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів і апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апе­ляційний суд України. За потреби замість апеляційного суду об­ласті можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіаль­ну юрисдикцію яких поширено на кілька районів області. Апеляц­ійними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляцій­них округах відповідно до Указу Президента України.

В апеляційних судах утворюються судові палати. В складі за­гального апеляційного суду утворюється судова палата в цивіль­них справах і судова палата в кримінальних справах. У складі спеці­алізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціаліза­цією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Апеляційний суд України має діяти в складі 2 палат: судової палати у кримінальних справах та військової судової палати.

Суди другої ланки мають однакову компетенцію та рівні права щодо розгляду кримінальних, цивільних, господарських і адміні­стративних справ. Вони діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністратив­них, кримінальних та цивільних справах, які віднесено до їхньої підсудності законом. Апеляційні господарські суди справ у першій інстанції не розглядають. Апеляційні суди вивчають і узагальню­ють судову практику, а також здійснюють інші повноваження, на­дані їм законом. Апеляційний суд України розглядає справи, відне­сені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. Цей суд має переглядати в апеляцій­ному порядку судові рішення у справах, розглянутих апеляційни­ми загальними судами у першій інстанції. До його компетенції не віднесено перегляд судових рішень у господарських і адміністра­тивних справах.

Повноваження:

1) розглядають  справи  в  апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

2) розглядають по першій інстанції справи,  визначені законом (крім апеляційних господарських судів);

3) ведуть   та   аналізують  судову  статистику,  вивчають  і узагальнюють судову практику;

4) надають методичну допомогу  у  застосуванні  законодавства місцевим судам;

5) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

До складу апеляційних судів входять судді, як правило, обрані Верховною Радою України безстроково чи, в окремих випадках, призначені Президентом України в межах п'ятирічного строку. Кількість суддів у кожному апеляційному суді визначає Прези­дент України.

Голова апеляційного суду має першого заступника та заступ­ників голови суду - голів судових палат.

Голову апеляційного суду та його заступників зі складу суддів відповідного апеляційного суду строком на п'ять років призначає і звільняє Президент України за поданням Голови ВСУ (а щодо спеціалізованих судів - голови вищого спеціалі­зованого суду).

Для вирішення організаційних питань у апеляційних судах діє президія апеляційного суду. До повноважень президії апеляційно­го суду віднесено також розгляд узагальнень судової практики, на­дання методичної допомоги місцевим судам тощо.

 

32. Апеляційний суд України, його склад, структура і повноваження.

 

Апеляційний суд України діє у складі (ст.25):

     1) судової палати у кримінальних справах;

     2) військової судової палати.

До  складу  апеляційного  суду входять судді,  як правило, обрані  на  посаду  судді  безстроково,  голова   суду   та   його заступники.

Судді   апеляційного   суду   призначаються   до    складу відповідної  судової  палати  розпорядженням  голови  апеляційного суду.

В апеляційних судах для  вирішення  організаційних  питань діє президія апеляційного суду відповідно до вимог цього Закону.

Повноваження апеляційних судів (ст.26):

1) розглядають  справи  в  апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

2) розглядають по першій інстанції справи,  визначені законом (крім апеляційних господарських судів);

3) ведуть   та   аналізують  судову  статистику,  вивчають  і узагальнюють судову практику;

4) надають методичну допомогу  у  застосуванні  законодавства місцевим судам;

5) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Апеляційний  суд  України  розглядає справи,  віднесені до його підсудності,  в  апеляційному  порядку  відповідно  до  вимог процесуального закону.

 

33. Суддя, голова апеляційного суду, його заступники, їх повноваження та строк.

 

Головним обов'язком судді апеляційного суду є здійснення правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом. Судді апеляційних загальних судів беруть участь у розгляді справ у апеляційному порядку та у першій інстанції. Під час розгляду справи у першій інстанції суддя може бути головуючим у судово­му засіданні або входити до складу колегії суддів, а в апеляційно­му порядку - головуючим, доповідачем у справі або членом складу суду.

Суддя здійснює процесуальні дії та організаційні заходи, спря­мовані на забезпечення розгляду справи; контроль за своєчасним зверненням до виконання постановлених за його участі судових рішень. Суддя може проводити узагальнення судової практики, надавати методичну допомогу місцевим судам тощо.

 

Голову апеляційного суду та його заступників зі складу суддів відповідного апеляційного суду строком на п'ять років призначає і звільняє Президент України за поданням Голови ВСУ (а щодо спеціалізованих судів - голови вищого спеціалі­зованого суду).

Повноваження голови апеляційного суду визначено в Законі України "Про судоустрій України" - (ст. 28). Так, зокрема, він:

- здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

- розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;

- на підставі акта про обрання (призначення) суддею чи припи­нення повноважень судді видає відповідний наказ; утворює судові палати та вносить на затвердження президії суду їхній персональ­ний склад;

- організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд пи­тання й головує на засіданнях президії;

- організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, має право витребувати з відповід­ного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили;

- приймає на роботу та звільняє працівників апарату суду, при­своює їм ранги державного службовця в порядку, встановленому законом, застосовує щодо них заохочення й накладає дисциплі­нарні стягнення;

- організовує підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату відповідного суду;

- подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансу­вання витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності;

- представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та орга­нізаціями;

- вносить пропозиції Голові ВСУ чи голові відповідного вищого спеціалізованого суду щодо кандидатур для призначення на посади голів місцевих судів та їхніх заступників;

- здійснює інші передбачені законом повноваження.

Перший заступник голови апеляційного суду здійснює органі­заційне керівництво роботою структурних підрозділів суду та виконує інші обов'язки, визначені головою суду.

Заступник голови апеляційного суду (ст. 29 Закону) - голова судової палати:

- організовує роботу відповідної судової палати;

- формує колегії суддів для розгляду справ, головує в судових засіданнях або призначає для цього суддів;

- організовує ведення судової статистики, аналіз І узагальнен­ня судової практики в справах, віднесених до компетенції палати;

- має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили;                                               

- інформує президію суду про діяльність судової палати;

- здійснює інші передбачені законом повноваження.               

Голова апеляційного суду та його заступники здійснюють також функції судді і беруть участь у здійсненні правосуддя.

 

34. Президія апеляційного суду, її склад і повноваження. Суд присяжних.

 

Ст. 30. „Про судоустрій України”

Склад:

До президії апеляційного суду входять  голова  суду,  його заступники,  а  також  судді,  кількісний  склад яких визначається рішенням загальних зборів суддів цього суду.  Судді обираються  до складу  президії  загальними  зборами  суддів  цього  суду  шляхом таємного голосування.

Повноваження президії апеляційного суду:

1) розглядає питання  організації  діяльності  суду,  судових палат та апарату суду;

2) за    поданням   голови   апеляційного   суду   затверджує персональний склад судових палат,  визначає кількість  заступників голів судових палат;

3) заслуховує  інформацію голів судових палат щодо діяльності судових палат;

4) розглядає  матеріали  узагальнення  судової  практики   та аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

5) розглядає  питання організаційного забезпечення діяльності суду та виробляє пропозиції щодо його поліпшення;

6) розглядає питання роботи з кадрами  суддів  і  працівників апарату суду та підвищення їх кваліфікації;

7) заслуховує    інформацію   голів   місцевих   судів   щодо організації діяльності цих судів;

8) надає  методичну   допомогу   місцевим   судам   з   метою забезпечення правильного застосування ними законодавства;

9) забезпечує  виконання  рішень  зборів  суддів відповідного суду;

10) здійснює інші передбачені законом повноваження.

3. Засідання президії апеляційного суду проводяться не  рідше одного разу на місяць.  Засідання президії є повноважним,  якщо на засіданні присутні не  менше  двох  третин  її  складу.  Постанови

президії  приймаються відкритим або таємним голосуванням більшістю голосів її членів,  які брали участь у засіданні,  і  підписуються головою суду чи його заступником, який головував на засіданні.

Ст. 30. ЗУ „Про судоустрій України”

Суд присяжних

     Призначення - розгляду справ,  визначених процесуальним законом,  у загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України)

Порядок  формування  складу  присяжних  встановлюється ЗУ „Про судоустрій України”,  а  порядок  участі  їх   у   здійсненні   правосуддя   - процесуальним законом.

 

35. Виші спеціалізовані суди, їх види, склад, структура і повноваження.

 

Вищими судовими органами в системі спеціалізованих судів є: Вищий господарський суд України, що здійснює судочинство в господарських справах, віднесених до його підсудності Господарсь­ким процесуальним кодексом, у встановленому законом порядку, та Вищий адміністративний суд України, що буде розглядати спо­ри в сфері публічних правовідносин. Закон «Про судоустрій Ук­раїни» (ст. 38) передбачає утворення й інших вищих спеціалізова­них судів у порядку, встановленому цим Законом.

Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на по­саду безстроково, голови суду та його заступників.

У вищому спеціалізованому суді діє Президія суду для вирі­шення організаційних питань і Пленум для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів.

При вищих спеціалізованих судах можуть утворювати науко­во-консультативні структури (наприклад, Науково-консультатив­ний центр Вищого господарського суду України).

У вищому спеціалізованому суді можуть утворювати судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціа­лізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції, що формуються за поданням голови цього суду, яке він направляє до президії вищого спеціалізованого суду. Президія затверджує як кількісний, так і персональний склад судової палати.

Повноваження вищого спеціалізованого суду визначають Кон­ституція України, Закон «Про судоустрій України» та відповідні процесуальні кодекси.

Зокрема:

1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також Інші справи у випадках, визначених процесу­альним законом;

2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює су­дову практику;

3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою од­накового застосування норм Конституції України та законів у су­довій практиці на основі її узагальнення й аналізу судової статис­тики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

4) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюють ко­легіально, в кількості не менше трьох суддів у порядку, визначено­му процесуальним законом.

 

36. Суддя,   голова   вищого   спеціалізованого   суду,    його   заступники,   їх повноваження та строк.

 

Суддя вищого спеціалізованого суду, як і судді всіх інших судо­вих органів, є носієм судової влади, а отже його статус визначено Конституцією України та Законом України «Про статус суддів». Згідно з вимогами закону суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України не молодший 30 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж 7 років, з них 5 безпосередньо на посаді судді. Крім цього, обов'язко­вою умовою є володіння державною мовою та проживання на те­риторії України протягом 10 років, а також наявність фахової підго­товки з питань юрисдикції цих судів.

Суддя вищого спеціалізованого суду має помічника, який ви­конує роботу, спрямовану на забезпечення діяльності судді.

Помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту.

Голову вищого спеціалізованого суду призначає на посаду з числа суддів відповідного суду та звільняє з посади Президент України за поданням Голови Верховного Суду України. Він є керівником суду й на нього покладають обов'язки, за виконання яких він несе особисту відповідальність.

Відповідно до ст. 41 Закону «Про судоустрій України» голова вищого спеціалізованого суду:                                              

1) здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

2) розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;  

3) на підставі акта про обрання суддею вищого спеціалізованого суду або припинення повноважень судді цього суду видає відповід­ний наказ; утворює судові палати та вносить на затвердження пре­зидії суду пропозиції щодо їхнього персонального складу;

4) організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд пи­тання та головує на її засіданнях; скликає Пленум вищого спеціалі­зованого суду, вносить на його розгляд питання та головує на його засіданнях; може головувати в судових засіданнях колегій суддів вищого спеціалізованого суду під час розгляду будь-якої справи, що належить до юрисдикції цього суду;

5) керує організацією роботи судових палат, здійснює керів­ництво роботою апарату відповідного вищого спеціалізованого суду;

6) організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, має право витребувати з відпо­відного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили;

7) приймає на роботу та звільняє працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця в порядку, встановлено­му законом, застосовує щодо них заохочення й накладає дисцип­лінарні стягнення;

8) погоджує подання щодо утворення та ліквідації відповідних місцевих і апеляційних спеціалізованих судів;

9)  вносить подання про призначення та обрання безстроко­во суддів відповідних місцевих і апеляційних спеціалізованих

судів, вищого спеціалізованого суду, а також про звільнення їх з

посад;

10) вносить подання про призначення суддів на адміністративні по­сади в порядку, встановленому Законом «Про судоустрій України»-;

11) затверджує штатний розпис і кошторис витрат на утриман­ня відповідного вищого спеціалізованого суду;

12)  організовує підвищення кваліфікації суддів і праців­ників апарату вищого спеціалізованого суду;

13) подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансу­вання витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності;

14) інформує Пленум ВСУ про діяльність вищого спеціалізованого суду;

15) представляє вищий спеціалізований суд і відповідну систе­му спеціалізованих судів у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами й орга­нізаціями, органами влади та організаціями інших держав;

16) здійснює інші передбачені законом повноваження.

Перебу­вання на посаді голови суду не звільняє від здійснення повнова­жень судді вищого спеціалізованого суду.

Голова вищого спеціалізованого суду з питань, що належать до його повноважень, видає накази та розпорядження.

Для ефективнішої організації роботи суду голова вищого спеціа­лізованого суду має першого заступника та заступників голови суду, між якими він розподіляє функціональні обов'язки. За відсут­ності голови вищого спеціалізованого суду його обов'язки вико­нує перший заступник голови суду, а за його відсутності - один із заступників голови цього суду.

Заступники голови вищого спеціалізованого суду здійснюють керівництво роботою структурних підрозділів суду відповідно до встановленого розподілу обов'язків і виконують інші обов'язки, визначені головою суду; можуть головувати в судових засіданнях колегій суддів відповідного вищого спеціалізованого суду.

Заступник голови вищого спеціалізованого суду одночасно є головою однієї із судових палат, утворених у вищому спеціалізо­ваному суді.

Заступник голови вищого спеціалізованого суду - голова судо­вої палати:

- організовує роботу відповідної судової палати;

- формує колегії суддів для розгляду судових справ, головує в судових засіданнях або призначає для цього суддів;

- організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики в справах, віднесених до компетенції судової палати; має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення щодо яких набрали законної сили;

-  інформує президію вищого спеціалізованого суду про діяльність судової палати;

- надає методичну допомогу спеціалізованим судам з метою правильного застосування законодавства;

- здійснює інші передбачені законом повноваження (ст. 42 За­кону „Про судоустрій України”).

Першого заступника й заступника голови вищого спеціалізова­ного суду призначає на посаду з числа суддів даного суду Президент України за поданням голови вищого спеціалізованого суду на підставі рекомендації ради суддів відповідного спеціалізованого суду.

Як голова, так і заступники голови вищого спеціалізованого суду можуть бути призначені на зазначені посади повторно.

У разі необхідності голова вищого спеціалізованого суду за по­годженням з президією суду може з числа суддів цього суду при­значити в складі судової палати заступника голови судової палати, який виконує доручення голови судової палати щодо організації її діяльності та за його відсутності здійснює обов'язки голови судо­вої палати. За відсутності голови й заступника голови судової па­лати обов'язки голови судової палати виконує старший за віком суддя палати.

 

37. Президія вищого спеціалізованого суду, її склад і повноваження.

 

Важливе місце в діяльності вищого спеціалізованого суду нале­жить президії.

До президії вищого спеціалізованого суду входять голова, його заступники, а також судді, кількісний склад яких ви­значає Пленум вищого спеціалізованого суду. Суддів обирають до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таєм­ного голосування.

Відповідно до ст. 43 Закону «Про судоустрій України» президія вищого спеціалізованого суду:

1 ) розглядає питання організації діяльності суду, судових палат і апарату суду;

2) за поданням голови вищого спеціалізованого суду затвер­джує склад кожної з судових палат;

3) заслуховує інформацію голів судових палат про діяльність судових палат;

4) розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналі­зу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

5) розглядає питання організаційного забезпечення діяльності суду й виробляє пропозиції щодо його поліпшення;

6) розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апа­рату вищого спеціалізованого суду та підвищення їхньої кваліфі­кації;

7) заслуховує інформацію голів апеляційних і місцевих спеціа­лізованих судів щодо організації роботи цих судів;

8) опрацьовує пропозиції щодо кількості суддів у відповідних спеціалізованих місцевих і апеляційних судах;

9) надає методичну допомогу апеляційним і місцевим судам для забезпечення правильного застосування ними законодавства та здійснює інші повноваження.

Засідання президії вищого спеціалізованого суду проводять не рідше одного разу на два місяці. Засідання президії є повноважним за присутності не менше двох третин її складу.

Постанови президії приймають відкритим або таємним голосу­ванням більшістю голосів членів президії, присутніх на засіданні, й підписують голова суду чи його заступник, який головував на за­сіданні.

 

38. Пленум вищого спеціалізованого суду, його склад і повноваження.

 

Однією з найважливіших форм діяльності вищого спеціалізо­ваного суду є робота Пленуму вищого спеціалізованого суду, який діє в складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду та голів апе­ляційних спеціалізованих судів. Під час розгляду Пленумом пи­тань щодо роз'яснень про застосування законодавства в роботі Пле­нуму беруть участь Генеральний прокурор України та Міністр юс­тиції України, які вправі виступати в обговоренні цих питань. На засідання Пленуму можуть бути запрошені судді інших судів, чле­ни Науково-консультативної ради, представники органів законо­давчої і виконавчої влади, науковці тощо.

Відповідно до ст. 44 ЗУ «Про судоустрій України» Пленум вищого спеціалізованого суду:

1) дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства під час вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

2) затверджує   склад   Науково-консультативної   ради   при вищому спеціалізованому суді та положення про неї; затверджує склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізо­ваного суду;

3) визначає кількісний склад суддів - членів президії вищого спеціалізованого суду;

4) заслуховує інформацію голови вищого спеціалізованого суду про діяльність відповідних спеціалізованих судів, а також повідом­лення заступників голови вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних і місцевих спеціалізованих судів про практику вирі­шення судових справ;

5) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо необхід­ності змін чинного законодавства;

6) приймає рішення про звернення до КСУ з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

Скликають Пленум не рідше двох разів на рік. Про дату його скликання членів Пленуму повідомляють за десять днів до засідан­ня. В цей же строк надсилають матеріали щодо питань, які вносять на розгляд Пленуму. Постанови Пленуму підписує головуючий на його засіданні.

Під час роботи Пленуму ведуть протокол засідання або звуко­запис. При вищому спеціалізованому суді з метою опрацювання питань, пов'язаних із роз'ясненням законодавства, а також для на­дання висновків щодо проектів законів та інших нормативно-пра­вових актів і з інших питань, пов'язаних із необхідністю наукового забезпечення діяльності вищого спеціалізованого суду, створюють Науково-консультативну раду. Порядок організації та діяльності Науково-консультативної ради визначають положенням, яке за­тверджує Пленум вищого спеціалізованого суду.

Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган, у якому публікують матеріали судової практики, рішення з організа­ційних питань діяльності вищого спеціалізованого суду та відповід­них спеціалізованих судів, інші матеріали (ст. 46 Закону «Про су­доустрій України).

 

39. Верховний Суд України - найвищий судовий  орган у системі  судів загальної юрисдикції, його склад і повноваження.

 

У Конституції України визначено, що найвищим судовим ор­ганом у системі судів загальної юрисдикції є ВСУ (ст.125).

До  складу  Верховного  Суду   України   входять   судді Верховного Суду України,  обрані на посаду безстроково,  кількість

яких встановлюється указом Президента України за  поданням  Голови Верховного  Суду  України,  погодженим з Радою суддів України.

Розгляд та перегляд справ, віднесе­них законом до підсудності ВСУ, відбуваєть­ся в судових палатах. Верховний Суд України є остаточною судо­вою інстанцією в усіх справах, розглянутих судами загальної юрисдикції.

У складі ВСУ діють:      

- Судова палата у цивільних справах;                    

- Судова палата у кримінальних справах;      

- Судова палата у господарських справах;                           

- Судова палата в адміністративних справах;                       

- Військова судова колегія.

Кількісний склад судових палат і Військової Судової колегії визначає Пленум ВСУ з числа суддів ВСУ.

Голова ВСУ в разі потреби має право своїм розпо­рядженням залучати суддів однієї палати для розгляду справ у складі іншої палати.

(повноваження) Ст. 47 ЗУ «Про судоустрій України» ВСУ:

1) розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключ­ними обставинами;

2) дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової стати­стики; у разі необхідності визнає не чинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду з питань застосування спеціалізова­ними судами законодавства при вирішенні справ відповідної судо­вої юрисдикції;

3) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про можливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

4) звертається до КСУ у випад­ках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших право­вих актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції Ук­раїни та законів;

5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює су­дову практику, знайомиться в судах з практикою застосування за­конодавства;

6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що виплива­ють з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав;

7) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Судові палати в межах своїх повноважень здійснюють судо­чинство в справах, віднесених до їх відання, в порядку, встановле­ному процесуальним законом; готують проекти постанов Пленуму ВСУ, вивчають і узагальнюють судову прак­тику, аналізують судову статистику та виконують інші повнова­ження, надані їм законом.

При судових палатах діють групи наукових консультантів ВСУ, які займаються підготовкою проектів по­станов Пленуму ВСУ, виконують завдання керівників судових палат.

У Верховному Суді України діють: Президія ВСУ для вирішення внутрішніх організаційних питань діяль­ності Верховного Суду України; Пленум ВСУ для вирішення питань, визначених Конституцією України та ст. 55 Закону «Про судоустрій України»; Науково-консультативна рада, яку утворюють з числа висококваліфікованих фахівців у га­лузі права для розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій з принципових питань судової практики, попереднього розгляду проектів постанов ВСУ щодо роз'яснення законодавства, надання висновків стосовно проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності ВСУ, підго­товка яких потребує наукового забезпечення. Діяльність Науково-консультативної ради регламентовано Положенням про Науково-консультативну раду при ВСУ, затвердже­ним постановою Президії ВСУ 14 січня 2003 р.№3.

Організаційно-методичне та інформаційне забезпечення діяль­ності ВСУ здійснює апарат ВСУ, численність і структуру якого затверджує Президія ВСУ за поданням Голови ВСУ. До складу апарату ВСУ входять: уп­равління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних спра­вах; управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах; управління забезпечення діяльності Судо­вої палати у господарських справах; управління забезпечення діяль­ності Військової колегії; управління систематизації законодавства; управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з «питань застосування законодавства; управління законопроектної роботи та представництва в судах; управління міжнародно-право­вого співробітництва; управління бюджетного планування та гро­шового утримання; управління кадрового забезпечення, відділ прийому громадян і попереднього розгляду їх звернень, а також інші управління та структурні підрозділи, які забезпечують діяльність ВСУ. Положення про апарат за­тверджує Голова ВСУ за погодженням з Президією ВСУ.

 

40. Суддя Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження та їх строк.

 

До  складу  Верховного  Суду   України   входять   судді Верховного Суду України,  обрані на посаду безстроково,  кількість

яких встановлюється указом Президента України за  поданням  Голови Верховного  Суду  України,  погодженим з Радою суддів України.

Суддя ВСУ є посадовою особою судової влади й носієм судової влади в Україні.

Стаття 49. Суддя ВСУ:

1) здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) здійснює необхідні процесуальні та організаційні заходи  з метою забезпечення своєчасного та якісного розгляду справ;

3) бере  участь у розгляді питань,  що вносяться на засідання відповідної Судової палати та Пленуму Верховного Суду України;

4) вивчає у судах нижчого рівня стан  організації  здійснення судочинства і надає їм методичну допомогу;

5)  аналізує судову практику, вносить в установленому порядку пропозиції щодо її поліпшення та удосконалення законодавства;

6) здійснює інші передбачені законом повноваження.

Під час здійснення правосуддя суд­дя є незалежним від законодавчої та виконавчої влади й підко­ряється лише закону, нікому не підзвітний, недоторканний і незмінюваний.

Суддею ВСУ може бути громадянин Ук­раїни, який володіє державною мовою, досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менш як десять років, у тому числі не менш як п'ять років на посаді судді, проживає на території України не менш як десять років. Суд­дю ВСУ обирає на посаду Верховна Рада Ук­раїни безстроково.

Він не може належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади й виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Суддю ВСУ звільняє з посади Верховна Рада України, за наявності підстав, передбачених ст. 15 Закону «Про статус суддів»: досягнення суддею шістдесяти п'яти років; немож­ливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; подан­ня суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за влас­ним бажанням; порушення суддею присяги та інших підстав, зазна­чених у законі.

 

41. Голова Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження та їх строк.

 

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду Ук­раїни.

Голову Верховного Суду обирає на посаду та звільняє з неї Пленум ВСУ шляхом таємного голосування. Обраним на посаду Голови ВСУ вважають кандидата, за якого подано більшість голосів від загального складу Пленуму. Обрання Голови ВСУ затверджу­ють, на підставі протоколу таємного голосування постановою Пле­нуму. Голова ВСУ не може бути обраний на цю посаду більш ніж на два строки підряд.

До компетенції Голови ВСУ належить вирішення таких питань:

- організація діяльності ВСУ;

- розподіл обов'язків між заступниками ВСУ;

- організація роботи Президії та скликання Пленуму ВСУ, внесення питань на їх розгляд і головування на їх засіданнях;

Голова Верховного Суду України:

- може головувати в судових засіданнях колегій суддів ВСУ під час розгляду будь-якої справи;

- погоджує відповідно до Закону «Про судоустрій України» подання щодо утворення та ліквідації судів загальної юрисдикції;

-  вносить подання про призначення та обрання, а також звільнення з посади суддів судів загальної юрисдикції та вносить подання про призначення суддів на адміністративні посади у ви­падках і порядку, передбачених Законом «Про судоустрій»; вно­сить подання до відповідної кваліфікаційної комісії про надання висновку щодо можливості обрання або призначення суддів на посади;

- на підставі актів про обрання суддею ВСУ або припинення повноважень суддів видає відповідний наказ;

- вносить на розгляд Пленуму ВСУ про­позиції щодо кількості суддів у складі Президії ВСУ й у складі судових палат Верховного Суду України; вно­сить пропозиції Президії ВСУ щодо персо­нального складу судових палат;

-  вносить подання до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про проведення кваліфікаційної атестації суддів відпові­дних судів;

- вносить Президенту України подання про затвердження пе­реліку штатних посад військових суддів і відповідних цим поса­дам військових звань, а також про присвоєння відповідно до зако­ну військових звань військовим суддям;

- організовує фінансування та здійснює керівництво організа­ційним забезпеченням діяльності Верховного Суду України, за­тверджує штатний розпис і кошторис витрат на утримання Вер­ховного Суду України;

- затверджує положення про структурні підрозділи Верховно­го Суду України;

- керує організацією роботи судових палат; здійснює керівниц­тво роботою апарату Верховного Суду України, приймає на роботу та звільняє працівників апарату, присвоює їм ранги державного службовця в установленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення відповідно до за­конодавства;

- інформує Пленум і Президію ВСУ про діяльність Верховного Суду України;

- представляє Верховний Суд України та систему судів загаль­ної юрисдикції у зносинах з іншими органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, а також з судовими * органами інших держав міжнародними організаціями;

- здійснює інші передбачені законом повноваження, (ст. 50 За­кону «Про судоустрій України»).

 

42. Заступники Голови Верховного Суду України, порядок їх призначення, повноваження та строк.

 

Голова ВСУ має Першого заступника та заступників, яких згідно зі ст. 52 ЗУ «Про судоустрій України» наділено такими повноваженнями:

-  можуть головувати в судових засіданнях палат і колегій суддів Верховного Суду України, бути доповідачами в конкрет­них судових справах;

- організовують роботу відповідних судових палат;

- у межах своїх повноважень видають накази й розпорядження;

- здійснюють відповідно до розподілу обов'язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату Верховного Суду України;

- виконують інші обов'язки, визначені розпорядженням Голо­ви Верховного Суду України.

Перший заступник Голови ВСУ за відсут­ності Голови ВСУ здійснює його повнова­ження, а за відсутності Першого заступника - заступник Голови Верховного Суду України, який має більший суддівський стаж.

Перший заступник  та  заступники  Голови  ВСУ  призначаються  на  посаду  з числа суддів ВСУ строком на п'ять років та звільняються з  посади  Пленумом ВСУ  за  поданням  Голови ВСУ,  погодженим з Радою суддів України.  Рішення Пленуму  про

призначення  на  посаду  Першого  заступника  та заступника Голови ВСУ приймається шляхом таємного голосування  у строк  не  пізніше  трьох  місяців  з  дня  утворення  відповідної

вакантної посади.  Вони можуть бути призначені на  адміністративні

посади повторно.

Перший  заступник  та  заступники  Голови  ВСУ  можуть  бути  достроково  звільнені  з  посади  також  за ініціативою   Ради   суддів   України   в  порядку,  встановленому Регламентом Пленуму ВСУ.

 

43. Судові палати Верховного Суду України, їх види, Військова судова колегія, порядок їх утворення та повноваження.

 

У складі ВСУ діють:      

- Судова палата у цивільних справах;                    

- Судова палата у кримінальних справах;      

- Судова палата у господарських справах;                           

- Судова палата в адміністративних справах;                       

- Військова судова колегія.

Стаття 53. Судові палати Верховного Суду України

1) здійснюють  судочинство  у  справах,  віднесених   до   їх відання, в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) аналізують судову статистику та вивчають судову практику;

3) готують проекти постанов Пленуму Верховного Суду України;

4) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Судова  палата  Верховного  Суду  України  утворюється  за рішенням  Пленуму  Верховного  Суду  України  за  поданням  Голови Верховного  Суду  України.  Судову  палату ВСУ  очолює голова Судової палати.

Військову  судову  колегію очолює голова колегії,  який за посадою прирівнюється до заступника голови Судової палати.

Згідно ППВСУ 18.10.2005

Судова палата у кримінальних справах — 44 судді;

Судова палата у цивільних справах — 24 судді;

Судова палата у господарських справах — 11 суддів;

Судова палата в адміністративних справах — 7 суддів;

Військова судова колегія — 4 судді.

Повноваження – здійснення судочинства у справах відповідно до спеціалізації.

 

44. Голова Судової палати Верховного Суду України, його заступник, порядок їх призначення, повноваження та звільнення з посади.

 

Стаття 53. Судові палати Верховного Суду України

Голова Судової палати:

1) організовує роботу відповідної Судової палати;

2) формує колегії суддів для розгляду судових справ,  головує в судових засіданнях або призначає для цього суддів;

3) організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення і узагальнення  судової  практики  у  справах  юрисдикції  Судової палати;  має право витребувати з відповідних судів справи,  судові

рішення в яких набрали законної сили;

4) інформує Президію ВСУ  про  діяльність Судової палати;

5) вносить   на   розгляд  Пленуму  Верховного  Суду  України пропозиції щодо  необхідності  роз'яснення  судам  окремих  питань застосування законодавства у судовій практиці;

6) забезпечує  надання  методичної допомоги відповідним судам нижчого рівня з метою правильного застосування законодавства;

7) здійснює інші передбачені законом повноваження.

 

Голова   Судової   палати    Верховного    Суду    України призначається  на посаду за рекомендацією Президії ВСУ  з числа суддів ВСУ  строком  на  п'ять років та  звільняється  з посади Пленумом ВСУ  шляхом таємного голосування.

 

Голова Судової  палати  має  заступника,  який  забезпечує організацію  розгляду  справ  у  судових засіданнях,  виконує інші доручення  голови  палати  щодо  організації  діяльності   Судової

палати,  а  також  виконує обов'язки голови Судової палати за його відсутності.  Заступник голови  Судової  палати  призначається  на посаду  з  числа  суддів ВСУ  та звільняється з посади в порядку,  передбаченому для  призначення  голови  Судової палати.

 

Пропозиція  про  звільнення  судді з посади голови Судової палати чи його заступника може  бути  внесена  Головою  ВСУ  або  не менш як половиною складу суддів відповідної палати за їх підписами.

Голова  Судової  палати  та  його  заступник  можуть  бути

призначені на адміністративні посади повторно.

 

45. Президія   Верховного  Суду   України,   порядок  її  формування,  склад   і повноваження.

 

З метою організації ефективнішої діяльності при ВСУ утворюють Президію.

Склад Президії визначає Пле­нум ВСУ. За посадою до складу Президії ВСУ входять Голова ВСУ, його заступники, голови судових палат, секретар Пленуму Верхов­ного Суду України.

Суддів ВСУ до Президії обирає Пленум ВСУ за поданням Голови ВСУ чи за пропозицією суддів ВСУ таємним голосуванням строком на п'ять років. Обраним вважають суддю за якого подано більшість голосів суддів, які бра­ли участь у засіданні Пленуму. В такому ж порядку суддів достро­ково звільняють від обов'язків члена Президії.

Законом України «Про судоустрій України» (ст. 54) визначено повноваження Президії ВСУ, а саме:

1) розглядає питання організації діяльності Верховного Суду і України, судових палат і апарату ВСУ;

2) затверджує персональний склад судових палат; заслуховує інформацію голів судових палат і Військової судової колегії про їх діяльність;

3) розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналі­зу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

4) розглядає питання фінансування та організаційного забезпе­чення діяльності ВСУ й виробляє пропозиції щодо їх поліпшення; схвалює пропозиції до проекту Державного бюджету України щодо фінансування діяльності ВСУ;

5) розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апа­рату ВСУ та підвищення їх кваліфікації;

6) затверджує положення про преміювання суддів і працівників апарату Верховного Суду України, про надання матеріальної допо­моги; встановлює надбавки до посадових окладів суддів, які зай­мають адміністративні посади;

7) заслуховує інформацію голів апеляційних загальних судів і вищих спеціалізованих судів щодо організації роботи цих судів; розглядає матеріали вивчення стану організації здійснення судо­чинства судами загальної юрисдикції;

8) виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах на основі нормативів навантаження суддів у судах усіх рівнів;

9) вирішує питання щодо заснування друкованих видань ВСУ та заслуховує звіти про роботу редакційних колегій цих органів; затверджує за поданням Голови ВСУ положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України та її персональний склад;

10) вносить на розгляд Пленуму ВСУ пи­тання відповідно до його Регламенту;

11) здійснює інші повноваження, передбачені законом. Засідання Президії ВСУ проводять не

рідше одного разу на два місяці. Вони є повноважними за наявності двох третин її членів.

За потреби можуть провадити спільні засідання Президії ВСУ та Ради суддів України, а також Державної судової адміністрації України.

Президія приймає постанови більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. Постанови підписує Голова ВСУ або його заступник, який головував на засіданні.

 

46. Пленум Верховного Суду України, його склад і повноваження.

 

Відповідно до ЗУ «Про судоустрій України» (ст. 55) до складу Пленуму ВСУ входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голова Апеляційного суду України.

Засідання Пленуму веде Голова ВСУ, а в разі його відсутності Перший заступник або інший заступник Го­лови ВСУ. Порядок роботи Пленуму встановлено За­коном «Про судоустрій України» та прийнятим відповідно до ньо­го Регламентом Пленуму ВСУ.

В засіданнях Пленуму беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор і Міністр юстиції України.

На засідання Пленуму можуть бути запрошені судді інших судів, члени Науково-консультативної ради при ВСУ, інші фахівці відповідних галузей права, які вправі брати участь у обговоренні питань, з яких їх запрошено на засідання Пленуму.

Засідання Пленуму ВСУ є повноважним за умови присутності на ньому не менш як двох третин складу Пленуму.

Повноваження Пленуму ВСУ:

-  відповідно до Конституції України обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Голову Верховно­го Суду України, а також здійснює призначення та звільнення суддів з інших адміністративних посад у Верховному Суді України;

- призначає на посаду та звільняє з посади першого заступника, заступників Голови Верховного Суду України;

- утворює судові палати Верховного Суду України, визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступ­ників, голову Військової судової колегії;

- визначає кількісний склад суддів Президії ВСУ та обирає їх у порядку, передбаченому Законом «Про су­доустрій України»;

- призначає на посаду з числа суддів ВСУ за поданням Голови ВСУ та звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду України;

- заслуховує інформацію Голови Верховного Суду України, голів судових палат Верховного Суду України, голів вищих спеці­алізованих і апеляційних судів щодо організації роботи судових палат та діяльності відповідних судів;

- дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосу­вання законодавства, в разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів;

- приймає рішення про звернення до КСУ з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України й за­конів;

- відповідно до Конституції України схвалює висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Прези­дент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також ухвалює подання до Верховної Ради України про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здо­ров'я;

- затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України;

- здійснює інші повноваження, передбачені законом (ст. 55 За­кону «Про судоустрій України»).

ЗУ «Про судоустрій України» передбачено, що Пленум ВСУ скликають не менш як один раз на три місяці. Про час скликання Пленуму й питання, які вносять на його розгляд, суддів, що входять до складу Пленуму, та інших учасників засідання Пленуму повідомляють, не пізніше як за де­сять днів до засідання.

Члени Пленуму, Голова Вищої ради юстиції. Генеральний про­курор України й Міністр юстиції України заздалегідь знайомлять­ся з проектами постанов Пленуму та іншими матеріалами. Ці доку­менти надають, надсилаються їм не пізніше як за десять днів до засідання.

Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор і Міністр юстиції України на засіданні Пленуму висловлюють свою думку з питань, що обговорюються (за винятком питань про обрання, при­значення суддів ВСУ на адміністративні по­сади та звільнення їх з цих посад). Неявка зазначених посадових осіб на засідання Пленуму не є перепоною для його проведення.

Секретар Пленуму ВСУ організовує підго­товку засідань Пленуму, забезпечує ведення протоколу, контро­лює виконання постанов Пленуму.

Ведення протоколу, в якому письмово фіксується перебіг засі­дання Пленуму та фіксування засідання технічними засобами по­кладено на сектор організаційної роботи й протокольного забезпе­чення Пленуму та Президії Верховного Суду України. Протокол підписують головуючий на засіданні Пленуму й секретар Пленуму.

Постанови Пленуму підписують Голова ВСУ (а в разі його відсутності - заступник, головуючий на засі­данні) та секретар Пленуму Й публікують у офіційному друковано­му органі - журналі «Вісник Верховного Суду України».

 

47. Поняття і загальна характеристика судової системи держави та судова реформа в Україні. 24

48. Державна програма (концепція) судово - правової реформи. 25

 

49.  Конституційний   Суд   України.   Система   судів   загальної   юрисдикції, принципи її побудови, єдність та спеціалізація судів.

50. Поняття судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

51. Порядок утворення судів загальної юрисдикції та призначення суддів на адміністративні посади.

52. Місцеві   суди   -   основна   ланка   судової   системи,   їх   види,   склад   і повноваження.

53. Суддя,    голова    місцевого    суду,    його    заступник    (заступники),    їх повноваження та строк.

54. Апеляційні суди, їх види, склад, структура і повноваження.

55. Апеляційний суд України, його склад, структура і повноваження.

56. Суддя, голова і заступники голови апеляційного суду, їх повноваження та строк

57. Президія апеляційного суду, її склад і повноваження. Суд присяжних.

58. Вищі спеціалізовані суди, їх види, склад, структура і повноваження.

59. Суддя,   голова   вищого    спеціалізованого   суду,   його   заступники повноваження та строк.

60. Президія вищого спеціалізованого суду, її склад і повноваження.

61. Пленум вищого спеціалізованого суду, його склад і повноваження.

62. Верховний  Суд  України   -  найвищий  судовий   орган  у   системі  судів загальної юрисдикції, його склад, структура і повноваження.

63. Суддя Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження та їх строк.

64. Голова Верховного Суду України, порядок його обрання, повноваження та їх строк.

65. Заступники Голови Верховного Суду України, порядок їх призначення повноваження та строк,

66. Судові палати Верховного Суду України, їх види, Військова судова колегії , порядок їх утворення та повноваження.

67. Голова Судової палати Верховного Суду України, його заступник, порядок їх призначення і звільнення з посади та повноваження.

68. Президія   Верховного  Сулу   України,   порядок  її  формування,   склад повноваження.

69. Пленум Верховного Суду України, його склад і повноваження.

 

70. Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції: Україні, його завдання та принципи діяльності.

 

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завдання його полягає в гарантуванні вер­ховенства Конституції як Основного Закону держави на всій те­риторії України.

Його рішення є остаточними: вони не можуть бути оскаржені. Вісімнадцять суддів КСУ за своїм скла­дом відображають паритет трьох гілок влади в державі. Об'єктом конституційної перевірки не можуть бути заяви, звернення та інші акти загальнополітичного характеру, що не мають прямого юри­дичного значення.

Діяльність Конституційного Суду ґрунтується на засадах неза­лежності та колегіальності, повноти й усебічності розгляду справ, гласності, обґрунтованості прийнятих рішень, рівноправності суддів, верховенства права..

До  повноважень  КСУ   України

належить:

1) вирішення питань  про  відповідність  Конституції  України (конституційність):

- законів та інших правових актів Верховної Ради України;

- актів  Президента  України

- актів Кабінету Міністрів України;

- правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

     Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента  України; не менш як сорока п'яти  народних  депутатів  України;  ВСУ; Уповноваженого ВРУ з прав людини; Верховної Ради АРК;

     2) офіційне   тлумачення   Конституції   України  та  законів України.

     З  питань,  передбачених  цією  статтею,  Конституційний  Суд України ухвалює рішення,  які  є  обов'язковими  до  виконання  на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Консти­туційного Суду про визнання правового акта (окремих його поло­жень) неконституційним, про визначення конституційності міжна­родного договору або про необхідність офіційного тлумачення Кон­ституції та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про надання висновку щодо конституційності процедури розслідування, розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Конституційне подання має складатися з додержанням певних вимог. Воно має містити:

Конституційне звернення - це письмове клопотання до КСУ про необхідність офіційного тлума­чення Конституції України та законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини й гро­мадянина, а також прав юридичної особи.

 

71. Вимоги до кандидатів на посаду судді КСУ склад,   порядок   формування   та   повноваження   КСУ.

 

Конституційний Суд складається з вісімнадцяти суддів.

Президент України, Верховна  Рада  України  та  з'їзд  суддів України призначають по шість суддів КСУ .

Суддею КСУ   України  може  бути  громадянин України, який на день призначення досяг  сорока  років,  має  вищу

юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш  як  десять  років, проживає в Україні протягом останніх  двадцяти  років  та  володіє державною мовою.

Судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій полі­тичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, ви­конувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Суддя КСУ призначається  на  дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

ЗУ „Про КСУ”

Стаття 6. Порядок  призначення  суддів  КСУ Президентом України

Президент України  проводить консультації з Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України  щодо  кандидатур  на  посади суддів КСУ . Призначеною на  посаду  судді  КСУ   України вважається  особа,  про  призначення  якої  видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України.

У разі  припинення  повноважень  судді  КСУ, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Стаття 7. Порядок  призначення  суддів  КСУ Верховною Радою України

Верховна Рада  України  призначає суддів КСУ таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо  кандидатур  на посади суддів КСУ вносить Голова Верховної Ради України,  а також  може вносити   не   менш   як   1/4   народних  депутатів  України  від конституційного складу Верховної Ради України;  при цьому  депутат має  право  поставити  підпис  під  пропозицією про висунення лише однієї  кандидатури  і  ці  підписи  депутатів  не  відкликаються.

Відповідний  Комітет  Верховної  Ради України подає Верховній Раді свої  висновки   щодо   кожної   кандидатури   на   посаду   судді КСУ , внесеної у встановленому порядку.

Призначеними на посади суддів  КСУ   України вважаються  кандидати,  які  набрали  найбільшу  кількість голосів депутатів,   але   більше   половини   голосів    депутатів    від конституційного   складу   Верховної  Ради  України.  Якщо  кілька кандидатів  набрали  однакову  кількість  голосів   і   після   їх призначення було б  перевищено  необхідне  для  призначення  число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

У разі  припинення  повноважень  судді  КСУ ,  який призначався Верховною Радою України,  Верховна Рада України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.   За результатами голосування  Головою  Верховної  Ради України підписуються  постанови  Верховної  Ради  України  про призначення суддів КСУ .

Стаття 8. Порядок  призначення  суддів  КСУ з'їздом суддів України

З'їзд суддів   України   за   пропозицією   делегатів  з'їзду відкритим  голосуванням  більшістю  голосів  присутніх   делегатів з'їзду  визначає кандидатури на посади суддів КСУ для включення в бюлетені для таємного голосування.

Призначеним на  посаду  судді  КСУ   України вважається  кандидат,  який  у  результаті  таємного   голосування одержав  більшість  голосів  від  числа  обраних  делегатів з'їзду суддів України.

Якщо голосування  проводиться  щодо  кандидатур,  число  яких перевищує квоту для призначення на посади  суддів  Конституційного

Суду  України,  призначеними  вважаються  кандидати,  які за умов, визначених у частині другій цієї статті,  набрали більше  голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

У разі  припинення  повноважень  судді  КСУ ,  який  призначався  з'їздом суддів України,  з'їзд суддів України у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами  голосування  головуючим  і секретарем з'їзду підписуються рішення з'їзду суддів України про призначення  суддів КСУ .

 

Суддя Конституційного Суду під час виконання своїх обов'язків на засіданні суду пови­нен бути одягнений у мантію, мати нагрудний знак.

Голова  Конституційного   Суду    України    обирається    на спеціальному пленарному засіданні КСУ   зі складу  суддів  КСУ   України  шляхом    таємного голосування лише на один трирічний строк.

Вступаючи на посаду, судді Конституційного Суду складають присягу на засіданні Верховної Ради, яке проводять за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верхов­ного Суду України. Вони урочисто присягають чесно й сумлінно виконувати обов'язки судді КСУ , за­безпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права і свободи людини й громадянина.

Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки з та­ких питань:

1) конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних до­говорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання зго­ди на їхню обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування й роз­гляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень КСУ не належать питання законності підзаконних актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції

Підставами для прийняття КСУ рішення про неконституційність правових актів (повністю чи в їхніх окремих частинах) є:

- невідповідність Конституції України;

- порушення встановленої Конституцією процедури їхнього роз­гляду, ухвалення або набрання ними чинності;

- перевищення конституційних повноважень під час їх прийняття.

 

72. Статус та гарантії діяльності суддів Конституційного Сулу України, повноваження та підстави припинення повноважень.

 

Статус судді Конституційного Суду визначено Конституцією, Законом України «Про Конституційний Суд України» та закона­ми України щодо статусу суддів.

Повноваження судді КСУ та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені під час запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Особа судді є недоторканною. Суддя Конституційного Суду не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом. Судді не не­суть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання, за винятком відповідальності за образу чи наклеп під час розгляду справ, прийняття рішень і надання висновків Кон­ституційним Судом

Суддя Конституційного Суду готує питання для розгляду ко­легією Конституційного Суду та Конституційним Судом, бере участь у розгляді справ. Він має право витребувати від Верховної Ради, Президента України, Прем'єр-міністра, Генерального про­курора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядуван­ня, посадових осіб, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окре­мих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформа­цію з питань, які готують до розгляду Конституційний Суд Ук­раїни та його колегія.

Ухилення від надання документів, матеріалів, інформації тягне за собою відповідальність винних осіб згідно з законом.

Суддя має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження в Конституційному Суді лише щодо тих справ, у яких Конституційним Судом прийнято рішення чи дано висновок.

Повноваження судді припиняються в разі:

- закінчення строку призначення;

- досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров'я;

- порушення суддею вимог, що встановлені до судді;

- порушення суддею присяги;

-  набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього;

- визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

- подання суддею заяви про відставку або про звільнення з по­сади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються в разі його смерті. Судді, здійснюючи свої повноваження, є незалежними, підко­ряються лише Конституції України та керуються законами України, крім тих законів або їхніх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду.

 

73. Голова Конституційного   Суду   України,  його  заступники,   порядок їх обрання,   повноваження,  строк та  підстави дострокового  звільнення з посади.

 

Очолює КСУ та організовує його діяльність Голова КСУ, якого обирають таєм­ним голосуванням на спеціальному пленарному засіданні КСУ з числа суддів Конституційного Суду не пізніше двомісячного строку з дня, коли посада Голови стала ва­кантною.

На спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду головує один із заступників Голови. Якщо до списку кандидатур на посаду Голови внесено кандидатуру судді, який є головуючим, то на засіданні головує старший за віком суддя, не внесений до списку кандидатур. Спеціальне пленарне засідання вважають повноваж­ним, якщо на ньому присутні не менш як дванадцять суддів. Відкри­тим голосуванням затверджують форму бюлетеня для голосуван­ня щодо виборів Голови та форму протоколу голосування.

До списку кандидатур на посаду Голови вносять будь-яку кількість кандидатів, які дали згоду балотуватися на посаду Голови,

Список затверджують на спеціальному пленарному засіданні відкритим голосуванням і оформляють протоколом, який підпи­сує головуючий на засіданні. Для організації та проведення ви­борів Голови обирають комісію в складі трьох суддів з числа тих, які не балотуються на посаду Голови. Комісія забезпечує виготов­лення бюлетенів для таємного голосування. Після проведення тає­много голосування комісія перевіряє дійсність бюлетенів, підрахо­вує голоси, складає протокол голосування, який підписує голова й члени комісії. Протокол голосування оголошують на спеціальному пленарному засіданні й затверджують більшістю голосів від загальної кількості суддів, які беруть участь у засіданні. Обраним на по­саду Голови вважають того з кандидатів, за якого проголосувало не менш як десять суддів КСУ .

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про Конституційний Суд України» до повноважень Голови КСУ належать:

- організація роботи колегій Конституційного Суду, комісій, секретаріату;

- скликання й проведення засідань, пленарних засідань Кон­ституційного Суду;

- розпорядження бюджетними коштами на утримання й за­безпечення діяльності Конституційного Суду відповідно до кош­торису.

Докладніше повноваження Голови Конституційного Суду ви­значено в Регламенті КСУ . Зокрема, Голова:

- подає на затвердження суддів Конституційного Суду проект кошторису на кожний наступний рік;

- подає на затвердження суддів Конституційного Суду план роботи суду на кожний квартал року;

- скликає чергові засідання Конституційного Суду з організац­ійних та інших питань діяльності Суду, а також позачергові засі­дання з власної ініціативи або на вимогу не менше трьох суддів Конституційного Суду;

- видає розпорядження;

- призначає на посади радників і помічників Голови КСУ , наукових консультантів і помічників суддів Конституційного Суду за пропозицією суддів, заступників керів­ника секретаріату, керівників самостійних структурних підрозділів секретаріату та їхніх заступників, керівників інших структурних підрозділів, кандидатури яких погоджують на засіданні Конститу­ційного Суду, та їхніх заступників;

- присвоює ранги державного службовця працівникам секре­таріату;

- застосовує до працівників секретаріату заходи заохочення та дисциплінарного стягнення;

- звітує протягом січня кожного року на пленарному засіданні Конституційного Суду про діяльність Суду, а також щоквартально інформує суддів про свою діяльність;

- представляє Конституційний Суд України у відносинах з органами державної влади України та органами інших держав і міжнародних організацій;

- виступає від імені Конституційного Суду з офіційними заявами.

Голова КСУ має двох заступників. Вони виконують за дорученням Голови окремі його розпорядження.

За відсутності Голови або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, старший за віком.

У разі відсутності обох заступників обов'язки Голови виконує найстарший за віком суддя.

Обирають заступників Голови за його пропозицією на один трирічний строк таємним голосуванням.

Голова Конституційного Суду, його заступники мають право достроково звільнитися з посад, які обіймають. Рішення про дост­рокове звільнення вважають прийнятим, якщо за нього проголосу­вало більше половини конституційного складу суддів.

Звільнення з посади Голови, заступника Голови не позбавляє їх повноважень судді.

 

74. Юрисдикція Європейського суду з прав людини та правова природа його рішень.

 

„Конвенція про захист прав людини та основних свобод”(Рим, 4.XI.1950)

Для забезпечення додержання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далі “Суд"), який функціонує на постійній основі.

Юрисдикція Європейського суду з прав людини

1. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.

2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір вирішується Судом.

Стаття 33 Міждержавні справи

Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке, як вона вважає, було допущене іншою Високою Договірною Стороною.

Стаття 34 Індивідуальні заяви

Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, що вважають себе потерпілими від порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права.

Стаття 35 Критерії прийнятності

1. Суд може прийняти питання до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту - відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.

2. Суд не розглядає жодної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона:

a) є анонімною; або

b) за своєю суттю порушує питання, що вже було розглянуте Судом або вже подане на розгляд за іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить відповідної нової інформації.

3. Суд визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є несумісною з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необгрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви.

4. Суд відхиляє будь-яку заяву, якщо він вважає її неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.

Стаття 47 Консультативні висновки

1. Суд може, на запит Комітету міністрів, надавати консультативні висновки з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції та протоколів до неї.

2. Такі висновки не поширюються на питання, які стосуються змісту чи обсягу прав і свобод, визначених у розділі I Конвенції та протоколах до неї, або на будь-яке інше питання, яке Суд чи Комітет міністрів можуть розглядати внаслідок будь-якого провадження, що може бути порушене відповідно до Конвенції.

3. Рішення Комітету міністрів про подання запиту щодо консультативного висновку Суду ухвалюються більшістю голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.

 

75. Забезпечення прав і свобод людини у Європейському суді з прав людини.

 

 

76. Прокуратура України, її функції,  правова основа діяльності,  принципи організації і діяльності та місце в системі державних органів.

 

Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів дер­жави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспіль­ний і державний лад, права й свободи людини, а також основи де­мократичного устрою засобами та методами, які передбачено за­коном.

Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру по­кладено:                                                                                   

- підтримання державного обвинувачення в суді;

- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

- нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

-  нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням  законів  з  цих  питань  органами  виконавчої  влади.

Правовою основою організації і діяльності органів прокурату­ри є Конституція, Закон України «Про прокуратуру», криміналь­но-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, кри­мінально-виконавче, господарсько-процесуальне законодав­ство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори й угоди.

В основу побудови та функціонування системи органів проку­ратури покладено такі принципи:

1. Принцип централізму, який проявляється ось у чім:

1) органи прокуратури становлять жорстку ієрархічну систему -нижчі за належністю прокурори підпорядковані вищим і всі про­курори підпорядковані Генеральному прокуророві України;

2)  Генеральний прокурор призначає підлеглих прокурорів тер­міном на 5 років і звільняє їх з посади;

3)  вищі за належністю прокурори мають право давати підлег­лим прокурорам обов'язкові для виконання вказівки й доручення.

2.  Принцип законності, який передбачає, що органи прокура­тури:

1) здійснюють свої повноваження на підставі додержання Кон­ституції України та чинних на території республіки законів, неза­лежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їхніх органів;

2)  захищають у межах своєї компетенції права і свободи гро­мадян на засадах їхньої рівності перед законом, незалежно від на­ціонального чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану

та інших ознак;

3)  вживають заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які до­пустили ці порушення.

3.  Принцип гласності - органи прокуратури діють гласно, ін­формують державні органи влади, громадськість про стан закон­ності та заходи щодо її зміцнення.

4. Принцип незалежності у здійсненні своїх завдань і функцій, який знаходить свій прояв у тому, що органи прокуратури:

1)  наділені Конституцією і законами України власною компе­тенцією;

2) у здійснення повноважень органів прокуратури заборонено втручання інших органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, об'єднань громадян, засобів масової інформації тощо.

 

77. Система і структура органів прокуратури та їх характеристика.

 

Згідно з Конституцією України (ст. 121) прокуратура становить єдину систему, до якої входять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспорт­ні та інші спеціалізовані прокуратури.

До   органів   військових   прокуратур   належать   військові прокуратури  регіонів  і  військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на  правах  міських).

Військові прокуратури, що входять до системи прокуратури України, які очолює заступник Генерального прокурора України - начальник головного управління військових прокуратур, здійснюють свої повноваження в Збройних Силах України, При­кордонних військах України та інших військових формуваннях. У системі органів прокуратури діють спеціальні прокурори (на правах районних), що підпорядковуються обласному прокуророві. До спеціальних прокуратур, за принцип організації діяльності яких узято виокремлення найбільш специфічних сфер, що потре­бують особливої правоохорони, належать природоохоронні, транс­портні, прокуратури з питань нагляду за додержанням криміналь­но-виконавчого законодавства.

Штатна чисельність  органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати затверджується Генеральним прокурором України.

 

Генеральна прокуратура України є центральним органом сис­теми прокуратури, що його очолює Генеральний прокурор Украї­ни, який керує діяльністю всіх прокуратур і підпорядкованих зак­ладів та забезпечує виконання завдань, покладених Конституцією й Законом України «Про прокуратуру».

 

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва й Севасто­поля та прирівняних до них прокуратурах утворюють колегії. Колегію Генеральної прокуратури України утворюють у складі Генерального прокурора, його першого заступника, заступників прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим і деяких ке­рівників апарату Генеральної прокуратури.

Персональний склад колегії Генеральної прокуратури України затверджують наказом Генерального прокурора. Персональний склад колегій прокура­тур обласного рівня затверджує Генеральний прокурор України за поданням відповідного прокурора.

Колегії прокуратур є дорадчими органами й розглядають най­важливіші питання стосовно додержання законності, стану пра­вопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

ЗУ „Про прокуратуру” ст. 17. Слідчі прокуратури

У  Генеральній  прокуратурі  України,  прокуратурі Автономної Республіки  Крим  є  старші  слідчі  в особливо важливих справах і слідчі  в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та  інших  прирівняних  до  них  прокуратурах можуть бути слідчі в

особливо   важливих   справах   і   старші   слідчі;  у  районних, міжрайонних, міських - старші слідчі і слідчі.

Слідчі прокуратури провадять попереднє слідство у справах про діяння,  що  містять  ознаки  злочину,  віднесені  законом  до  їх підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

 

78. Гарантії     незалежності      прокуратури     у     здійсненні      повноважень, обов'язковість  виконання   вимог  прокурора,  координація  діяльності по боротьбі із злочинністю та право невідкладного прийому.

 

ЗУ „Про прокуратуру”

Стаття 7. Гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень

Втручання   органів   державної  влади  і  органів  місцевого самоврядування,   посадових   осіб,  засобів  масової  інформації, громадсько-політичних  організацій  (рухів)  та їх представників у діяльність  прокуратури  по  нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Вплив  у  будь-якій  формі  на працівника прокуратури з метою перешкодити   виконанню  ним  службових  обов'язків  або  добитися прийняття  неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Звернення  представників  влади,  інших  посадових  осіб   до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що  знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть  містити  будь-яких  вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.

Ніхто  не  має  права  без  дозволу  прокурора  або  слідчого розголошувати  дані  перевірок  і  попереднього  слідства  до   їх закінчення.

Стаття 8. Обов'язковість виконання вимог прокурора

Вимоги прокурора, які відповідають  чинному  законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових  осіб  та  громадян  і  виконуються  невідкладно  або  у передбачені законом чи визначені прокурором строки.

Статистична та інша інформація або їх  копії,  необхідні  для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування,  видаються  на вимогу прокурора або слідчого безкоштовно.

Невиконання без  поважних  причин  законних  вимог  прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність.

     Посадові особи і громадяни зобов'язані з'являтись за викликом прокурора   і   давати  пояснення  з  обставин,  які  з'ясовуються прокурорською перевіркою. В разі ухилення  від  прибуття  посадова особа   або   громадянин   за  постановою  прокурора  можуть  бути доставлені примусово органами міліції.

Стаття 10. Координація діяльності по боротьбі із злочинністю

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують  діяльність  по  боротьбі   із   злочинністю   органів внутрішніх  справ,  органів  служби  безпеки,  органів  податкової міліції,  органів  митної служби, Військової служби правопорядку у Збройних  Силах України та інших правоохоронних органів.

У цілях забезпечення координації діяльності органів, вказаних у  частині  першій  цієї   статті,  прокурор скликає координаційні наради,  організує робочі  групи,  витребує  статистичну  та  іншу необхідну  інформацію,  а  також  бере  участь в організації нарад Координаційного комітету по боротьбі з  організованою  злочинністю та корупцією при Президенті України.

Стаття 11. Право невідкладного прийому

Генеральний  прокурор  України  має  право  бути  невідкладно прийнятим Головою Верховної  Ради  України,  Президентом  України, Прем'єр-міністром України.

Прокурор   Автономної   Республіки   Крим   має   право  бути невідкладно прийнятим Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим і головою Уряду Автономної Республіки Крим.

Прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міські і  прирівняні  до  них інші прокурори мають право бути невідкладно прийнятими  керівниками,  іншими  посадовими  особами  відповідних органів  державної  влади  та  управління,  підприємств, установ і організацій.

 

79. Генеральна   прокуратура   України,  її  склад  і   структура.   Генеральний прокурор України, порядок його призначення, повноваження, їх строк та  підстави звільнення з посади.

 

Генеральна прокуратура України є центральним органом сис­теми прокуратури, що його очолює Генеральний прокурор Украї­ни, який керує діяльністю всіх прокуратур і підпорядкованих зак­ладів та забезпечує виконання завдань, покладених Конституцією й Законом України «Про прокуратуру».

Генеральний прокурор України має першого заступника та за­ступників і затверджує структуру Генеральної прокуратури Украї­ни і Положення про її структурні підрозділи.

У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за подан­ням Генерального прокурора України.

Генеральний прокурор України є найвищою посадовою особою в системі органів прокуратури, він призначається на посаду Пре­зидентом України за згодою Верховної Ради України (ст. 122, п. 25 ст. 85 і п. 11 ст. 106 Конституції України) та звільняється з посади Президентом України (при цьому Конституція України вже не ви­магає згоди Верховної Ради України). Верховна Рада України мо­же висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Генерального прокурора звільняють з посади також у разі:

- закінчення строку, на який його призначено;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров'я;

- порушення вимог щодо несумісності;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- припинення його громадянства;

- подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

Генеральний прокурор України, здійснюючи керівництво орга­нами прокуратури:

1)  спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їхньою діяльністю;

2)  призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням із Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

5)  призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їхніх заступ­ників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

6)  відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів;

7)  відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положен­ня та інструкції;

8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президентові Украї­ни про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3-го класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розсліду­вання є обов'язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства.

 

80. Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), їх склад, структура, повноваження прокурорів та їх строк.

 

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в міс­тах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори. Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних) (ЗУ „Про прокуратуру” ст.  16. ):

1)  призначають на посади і звільняють працівників, окрім тих, яких призначає Генеральний прокурор України;

2)  за погодженням із Генеральним прокурором України вно­сять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур у ме­жах затвердженої чисельності й фонду заробітної плати.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступни­ків, інших керівних працівників. Персональний склад колегії за­тверджується Генеральним прокурором України.

(ЗУ „Про прокуратуру” ст. 18. Колегії органів прокуратури)

Колегії  прокуратур  є  дорадчими  органами  і    розглядають найбільш  важливі  питання,  що  стосуються додержання законності, стану  правопорядку,  діяльності  органів  прокуратури,  виконання наказів  Генерального  прокурора   України,    кадрові    питання, заслуховують  звіти  підпорядкованих    прокурорів,    начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

На засіданнях колегій можуть заслуховуватись  повідомлення  і пояснення керівників  міністерств,  відомств,  органів  державного управління,  нагляду  та  контролю,   підприємств,    установ    і організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення  колегій  доводяться  до  відома  працівників органів прокуратури.  В разі розбіжностей між прокурором  і  колегією  він проводить в життя своє рішення,  але зобов'язаний доповісти про це Генеральному прокурору України.  Члени колегії  можуть  повідомити свою  особисту думку Генеральному прокурору України,  що може бути підставою для розгляду цих  розбіжностей  на  колегії  Генеральної прокуратури  України.               

(ЗУ „Про прокуратуру” ст. 17. Слідчі прокуратури)

У  Генеральній  прокуратурі  України,  прокуратурі Автономної Республіки  Крим  є  старші  слідчі  в особливо важливих справах і слідчі  в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та  інших  прирівняних  до  них  прокуратурах можуть бути слідчі в особливо   важливих   справах   і   старші   слідчі.

Слідчі прокуратури провадять попереднє слідство у справах про діяння,  що  містять  ознаки  злочину,  віднесені  законом  до  їх

підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

(ЗУ „Про прокуратуру” ст. 20.) Повноваження прокурора

При   здійсненні  прокурорського  нагляду  за  додержанням  і застосуванням  законів  прокурор має право:

1) безперешкодно   за  посвідченням,  що підтверджує займану посаду,  входити  у  приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та  організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності,   до   військових  частин,  установ  без  особливих перепусток,  де  такі  запроваджено;  мати  доступ до документів і матеріалів,  необхідних  для проведення перевірки, в тому числі за письмовою  вимогою,  і  таких,  що містять комерційну таємницю або конфіденційну  інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для   перевірки   зазначених   документів  та  матеріалів,  видачі необхідних   довідок,  в  тому  числі  щодо  операцій  і  рахунків юридичних   осіб  та  інших  організацій,  для  вирішення  питань, пов'язаних  з  перевіркою.  Отримання  від  банків інформації, яка містить  банківську  таємницю,  здійснюється  у порядку та обсязі, встановлених  Законом  України "Про банки і банківську діяльність"; 

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати  інформацію  про  стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок,  ревізій  діяльності  підпорядкованих  і підконтрольних підприємств,  установ, організацій та інших структур незалежно від форм  власності,  а  також  виділення  спеціалістів для проведення перевірок,  відомчих  і  позавідомчих  експертиз; 

4) викликати посадових осіб  і  громадян,  вимагати  від  них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його  заступник  у межах своєї компетенції мають право:

1)  опротестовувати  акти  Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів  України,  Ради  міністрів  Автономної  Республіки Крим, міністерств    та  інших  центральних  органів  виконавчої  влади,

виконавчих    органів    місцевих   Рад,   підприємств,   установ, організацій,   громадських   об'єднань,  а  також  рішення  і  дії посадових  осіб; 

2)  вносити  подання  або  протест  на  рішення  місцевих Рад залежно  від  характеру  порушень; 

3) порушувати у  встановленому  законом  порядку  кримінальну справу,  дисциплінарне    провадження    або    провадження    про адміністративне правопорушення, передавати  матеріали  на  розгляд громадських організацій;

4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;

5)  вносити  подання  до  державних   органів,    громадських організацій і посадовим особам про  усунення  порушень  закону  та умов, що їм сприяли;

6)  звертатись  до  суду з заявами про захист прав і законних інтересів   громадян,   держави,  а також  підприємств  та  інших юридичних  осіб. 

 

 

81. Міські, районні, міжрайонні, районні у містах, військові та спеціалізовані прокуратури, їх склад, повноваження прокурорів та їх строк.

 

(ЗУ „Про прокуратуру” ст.  16. ) Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, районні і міські прокуратури

     Прокуратури  Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і  Севастополя,  міські,  районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

(ЗУ „Про прокуратуру” ст. 17.) Слідчі прокуратури

У  районних, міжрайонних, міських прокуратурах є старші слідчі і слідчі.

Слідчі прокуратури провадять попереднє слідство у справах про діяння,  що  містять  ознаки  злочину,  віднесені  законом  до  їх

підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

(ЗУ „Про прокуратуру” ст. 20.) Повноваження прокурора

При   здійсненні  прокурорського  нагляду  за  додержанням  і застосуванням  законів  прокурор має право:

1) безперешкодно   за  посвідченням,  що підтверджує займану посаду,  входити  у  приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та  організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності,   до   військових  частин,  установ  без  особливих перепусток,  де  такі  запроваджено;  мати  доступ до документів і матеріалів,  необхідних  для проведення перевірки, в тому числі за письмовою  вимогою,  і  таких,  що містять комерційну таємницю або конфіденційну  інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для   перевірки   зазначених   документів  та  матеріалів,  видачі необхідних   довідок,  в  тому  числі  щодо  операцій  і  рахунків юридичних   осіб  та  інших  організацій,  для  вирішення  питань, пов'язаних  з  перевіркою.  Отримання  від  банків інформації, яка містить  банківську  таємницю,  здійснюється  у порядку та обсязі, встановлених  Законом  України "Про банки і банківську діяльність"; 

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати  інформацію  про  стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок,  ревізій  діяльності  підпорядкованих  і підконтрольних підприємств,  установ, організацій та інших структур незалежно від форм  власності,  а  також  виділення  спеціалістів для проведення перевірок,  відомчих  і  позавідомчих  експертиз; 

4) викликати посадових осіб  і  громадян,  вимагати  від  них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його  заступник  у межах своєї компетенції мають право:

1)  опротестовувати  акти  Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів  України,  Ради  міністрів  Автономної  Республіки Крим, міністерств    та  інших  центральних  органів  виконавчої  влади,

виконавчих    органів    місцевих   Рад,   підприємств,   установ, організацій,   громадських   об'єднань,  а  також  рішення  і  дії посадових  осіб; 

2)  вносити  подання  або  протест  на  рішення  місцевих Рад залежно  від  характеру  порушень; 

3) порушувати у  встановленому  законом  порядку  кримінальну справу,  дисциплінарне    провадження    або    провадження    про адміністративне правопорушення, передавати  матеріали  на  розгляд громадських організацій;

4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;

5)  вносити  подання  до  державних   органів,    громадських організацій і посадовим особам про  усунення  порушень  закону  та умов, що їм сприяли;

6)  звертатись  до  суду з заявами про захист прав і законних інтересів   громадян,   держави,  а також  підприємств  та  інших юридичних  осіб. 

 

82. Сутність підтримання прокурором державного обвинувачення, його роль під час представництва інтересів громадянина або держави в суді та форми такого представництва.

 

1. Підтримання державного обвинувачення в суді. Прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, не здійснює нагляду за діяльністю суду. Додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, він сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний та об'єктивний розгляд справ.

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосу­вання кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор має керуватися вимогами закону та об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів, а його завданням є сприяння правильному здійсненню правосуддя;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, яке полягає у здійсненні проку­рорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямова­них на захист у суді інтересів громадянина або держави у випад­ках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорю­вані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Закон України «Про прокуратуру» (ст. 36-1) передбачає такі форми представництва:

•     звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання неза­конними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

•     участь у розгляді судами справ;

•     внесення  апеляційного,  касаційного  подання  на  судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими. обстави­нами;

 

83. Суть нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

 

На­гляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спрямова­ний на забезпечення встановленого порядку, виявлення й розкриття злочинів, розгляду заяв і повідомлень про них, закон­ності здійснення оперативних заходів, слідства, правомірності прийнятих зазначеними органами рішень. «Розслідування зло­чинів - це така діяльність, у якій зведено до мінімуму будь-які «зовнішні» види контролю (наприклад, народний, громадський, позавідомчий). У зв'язку з чим прокурорський нагляд тут має бути максимальний, з імперативними повноваженнями проку­рора».

Предметом правозахисної діяльності прокуратури при цьому є насамперед інтереси суспільства, держави, їх охорона від зло­чинних посягань. Не менш важливе значення має також захист прав і законних інтересів громадян, зокрема, потерпілих від зло­чину, забезпечення об'єктивного розгляду їхніх заяв і скарг, вжит­тя заходів для відшкодування їм матеріальних і моральних збитків. Сутність правоохоронної діяльності прокуратури виявляється в протидії протиправним вчинкам у першу чергу з боку державних органів і їх посадових осіб, які мають спеціальні, визначені зако­ном повноваження з обмеження конституційних прав громадян, нейтралізації та ліквідації порушень, правової оцінки вчиненого й притягнення винних до відповідальності.

Прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю поширено на оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, прикордонних військ, управління держав­ної охорони України, органів державної податкової служби, органів і установ Державного департаменту України з питань ви­конання покарань2.

Компетенцію прокурора, визначену кримінально-процесуаль­ним законодавством та іншими нормативними актами, поширено на слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпе­ки й податкової міліції, що об'єднані процесуальним поняттям «орга­ни досудового слідства». У ст. 227 КПК України передбачено такі повноваження:

перевірка кримінальних справ, матеріалів та інших відомостей про вчинені злочини;

скасування незаконних і необґрунтованих постанов слідчих і осіб, які проводять дізнання;

дача письмових вказівок про розслідування злочинів; безпосе­редня участь у провадженні окремих слідчих дій або розслідуван­ня в повному обсязі будь-якої справи;

санкціонування проведення окремих слідчих дій; продовження строку розслідування та погодження утримання під вартою як за­побіжного заходу;

повернення кримінальних справ органам попереднього слідства з вказівками щодо провадження додаткового розслі­дування; вилучення справи від органу дізнання й передача її слідчому; усунення особи, яка проводить дізнання, або слідчо­го від подальшого ведення дізнання або попереднього слідства, якщо вони допустили порушення закону підчас розслідування справи; порушення кримінальної справи або відмова порушити її; закриття або зупинення провадження у кримінальних спра­вах; затвердження обвинувального висновку; направлення спра­ви до суду.

Значення прокурорського нагляду на цьому комплексному на­прямі правоохоронної діяльності важко переоцінити. Як відомо, під час провадження оперативно-розшукової діяльності, дізнання та попереднього слідства неминуче зачіпають, а часто й суттєво обмежують права й законні інтереси громадян, гарантовані Кон­ституцією України та іншими законами (право на свободу, недо­торканність житла тощо).

Під час виконання професійного обов'язку з додержання по­рядку розгляду заяв і повідомлень про злочини прокурор по­винен стежити за тим, щоб усі заяви та повідомлення було за­реєстровано й своєчасно прийнято щодо них одне з таких рішень: порушено кримінальну справу; відмовлено в порушенні кримінальної справи; заяву направлено на розгляд за належ­ністю.

Порядок досудового слідства детально регламентовано Кри­мінально-процесуальним кодексом України. Прокурорський нагляд за безумовним його додержанням є однією з гарантій забезпечен­ня прав учасників кримінального процесу (підозрюваних, обви­нуваченого, потерпілого, свідків), невідворотності відповідаль­ності за вчинений злочин. Одночасно слід звернути увагу на підви­щення ролі судового контролю за розслідуванням кримінальних справ. Ця загальновизнана розвинутими правовими системами тенденція в Україні знаходить своє втілення в зміні порядку про­ведення обшуку житла, прослуховування телефонних розмов, взяття особи під варту. Більш того, згідно з рішенням Конституційного Суду України підлягає судовому оскарженню постанова про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи.

 

84. Порядок   здійснення   нагляду   за  додержанням   законів   при   виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів   примусового   характеру,   пов'язаних   з   обмеженням   особистої свободи   громадян,   та   обов'язковість   виконання   постанов   і   вказівок прокурора.

 

Прокуратура, здійснюючи цю функцію, покликана забезпечити, з одного боку, законність перебування зат­риманих, заарештованих, осіб, що за вироком суду перебувають у місцях відбування покарання у вигляді арешту, обмеження та поз­бавлення волі, а з іншого - законність діяльності закладів для ви­конання судових рішень у кримінальних справах і закладів, що за­стосовують інші заходи примусового характеру, пов'язані з обме­женням особистої свободи громадян.

Цей напрям прокурорської діяльності суттєво відрізняється від інших як за методами його здійснення, так і за повноваженнями. Прокурор не тільки перевіряє законність правових актів, які видає адміністрація установи виконання покарань, а й здійснює нагляд за законністю всієї діяльності цієї установи.

Згідно з вимогами закону прокуратура здійснює нагляд для того, щоб своєчасно й правильно виконували вироки; утримання засуд­жених у місцях відбування покарання у вигляді арешту, обмежен­ня та позбавлення волі проводили не інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом; було забезпечено додержання вста­новлених законом прав і обов'язків засуджених; було виконано законодавство про умовно-дострокове звільнення засуджених від відбуття покарання.

Предметом нагляду є додержання законності під час перебу­вання осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнен­ня, інших установах, що виконують покарання або заходи приму­сового характеру, які призначає суд, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами в цих установах, їхніх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Прокурор, який здійснює такий нагляд, має право:

1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, по­переднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають по­карання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитися з документами, на підставі яких цих осіб затримано, заарештовано, засуджено або до них застосовано заходи примусового характеру;

2)  перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов ад­міністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавст­ву, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

3) прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка неза­конно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

(ЗУ „Про прокуратуру” ст. 8.) Обов'язковість виконання вимог прокурора

Вимоги прокурора, які відповідають  чинному  законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових  осіб  та  громадян  і  виконуються  невідкладно  або  у передбачені законом чи визначені прокурором строки.

Статистична та інша інформація або їх  копії,  необхідні  для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування,  видаються  на вимогу прокурора або слідчого безкоштовно.

Невиконання без  поважних  причин  законних  вимог  прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Посадові особи і громадяни зобов'язані з'являтись за викликом прокурора   і   давати  пояснення  з  обставин,  які  з'ясовуються прокурорською перевіркою. В разі ухилення  від  прибуття  посадова особа   або   громадянин   за  постановою  прокурора  можуть  бути доставлені примусово органами міліції.

 

85. Сутність нагляду за додержанням і застосуванням законів, повноваження прокурора при виявленні їм порушень та акти його реагування.

 

Згідно з п. 9 Перехідних положень Конституції України проку­ратура також продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функ­цію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регу­люватимуть діяльність державних органів стосовно контролю за додержанням законів, і до сформування системи досудового слід­ства ї введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Предметом прокурорського нагляду за додержанням і правиль­ним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерст­вами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою мініст­рів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їхніми вико­навчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, підпо­рядкованості й належності, посадовими особами та громадянами є:

1) відповідність актів, що видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями й посадовими особами, вимо­гам Конституції України та чинним законам;

2)  додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їхніх честі й гідності, якщо законом не передбачено іншого поряд­ку захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціо­нальних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Документами прокурорського реагування на факти порушення законності, встановлені під час здійснення прокурорського нагля­ду, є:

1) протест прокурора на акт, що суперечить закону, прино­ситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи;

2) припис прокурора про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які до­пустили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правочинні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному вико­нанню, про що повідомляється прокуророві;

3) подання прокурора з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться прокурором, його заступником до державного органу, громадської органі­зації або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути по­рушення закону, і підлягає невідкладному розгляду;

4) постанова прокурора про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про по­рушення кримінальної справи - виноситься прокурором, його за­ступником у разі порушення закону посадовою особою або гро­мадянином.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і Законом України «Про про­куратуру».

 

86. Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих, їх правовий і соціальний захист та дисциплінарна відповідальність.

 

Прокурорами та слідчими можуть призначати громадян Ук­раїни, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові й мо­ральні якості.

Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальні­стю, проходять у органах прокуратури стажування строком до одного року. Особи, вперше призначені на посаду помічників про­курорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури скла­дають Присягу працівника прокуратури.

На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя та прирівняних до них прокурорів при­значають осіб віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менш як сім років. На посади районних і міських прокурорів призначають осіб віком не молодше 25 років, зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менш як три роки.

Прокурори й слідчі прокуратури підлягають атестації один раз на 5 років.

Прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам нау­ково-навчальних закладів прокуратури присвоюють класні чини відповідно до посад, які вони обіймають, і стажу роботи. Працівникам органів прокуратури встановлено 10 класних чинів: державний радник юстиції України, державний радник

Важливою умовою забезпечення незалежності прокурорів і слідчих прокуратури під час здійснення ними їх повноважень є гарантована законом недоторканність особи цих працівників.

На­несення тілесних ушкоджень, образа, погроза щодо працівника прокуратури чи його близького родича, а також знищення їхньо­го майна, інші насильницькі дії у зв'язку з виконанням прокуро­ром або слідчим прокуратури своїх службових обов'язків тягнуть за собою встановлену законом відповідальність (статті 342, 343, 345, 346-349 Кримінального кодексу України).

Збитки, заподіяні знищенням або пошкодженням майна прокурору, слідчому чи пенсіонеру з числа прокурорських слідчих працівників, членам їхніх сімей і близьким родичам у зв'язку з виконанням працівни­ком прокуратури своїх службових обов'язків, відшкодовує держа­ва в повному обсязі за рахунок державного бюджету.

Законом України «Про прокуратуру» встановлено порядок прокуратури. Передбачено матеріальне та соціальне забезпечення прокурорських працівників з урахуванням надбавок за вислу­гу років і класні чини.

Ст. 50 ЗУ «Про прокуратуру» регламентує пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих.

Слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсію призначають у розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати. За кожний повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшуєть­ся на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

До пенсії за вислугу років, призначеної згідно з цією статтею, встановлюють надбавки на утримання непрацездатних членів сім'ї та на догляд за одиноким пенсіонером у розмірах і за умов, перед­бачених ст. 21 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».

За порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи вчинення ганебного вчинку прокурори й слідчі не­суть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокура­тури України, затвердженим Верховною Радою України 6 листо­пада 1991 року.

В разі вчинення працівником діяння, несумісного з пере­буванням на роботі в органах прокуратури, його звільняють неза­лежно від часу вчинення проступку.

 

87. Поняття Служби безпеки України, правова основа її діяльності, завдання, основні  засади  діяльності  та  місце  в  системі   правоохоронних  органів держави.

 

Поняття  (Ст. 1.ЗУ „Про СБУ”)

СБУ  -  державний  правоохоронний  орган спеціального  призначення,  який  забезпечує   державну    безпеку України.

Служба безпеки України підпорядкована  Президенту  України  і підконтрольна Верховній Раді України.

Завдання (Ст. 2.ЗУ „Про СБУ”)

На Службу безпеки України  покладається  у  межах  визначеної законодавством  компетенції 

- захист    державного    суверенітету,

- конституційного  ладу, 

- територіальної  цілісності, 

- економічного, науково-технічного  і  оборонного  потенціалу  України, 

- законних інтересів держави та  прав  громадян  від  розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань  з  боку 

- окремих організацій,  груп та осіб, а також

- забезпечення охорони державної таємниці.

     До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру  і  безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки  та  інших  протиправних  дій,  які безпосередньо  створюють  загрозу  життєво   важливим    інтересам України.

Засади  (Ст. 3 ЗУ „Про СБУ”)

Діяльність  Служби  безпеки    України,    її    органів    і співробітників ґрунтується на засадах

- законності,

- поваги до прав і гідності особи,

- позапартійності та

- відповідальності перед  народом України.

В  оперативно-службовій  діяльності  Служба  безпеки  України дотримується    принципів    поєднання    єдиноначальності       і колегіальності, гласності і конспірації.

Правова основа діяльності (Ст. 4. ЗУ „Про СБУ”)

Правову основу діяльності Служби безпеки  України  становлять Конституція  України  ,  ЗУ "Про Службу безпеки України"  та  інші акти законодавства  України,  відповідні   міжнародні   правові   акти, визнані Україною.

 

88. Система і структура Служби безпеки України, її кадровий склад, його характеристика та умови прийняття на службу до її органів.

 

Систему СБУ становлять Центральне управління СБУ, підпо­рядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові фор­мування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ. Організаційну структуру СБУ визначає Президент України.

Центральне управління СБУ, інші органи та установи, що на­лежать до системи СБУ, є юридичними особами, мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуван­ням, інші печатки й штампи, рахунки в банках, у тому числі ва­лютні.

Для організації і проведення антитерористичних операцій і ко­ординації діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з терориз­мом чи залучаються до антитерористичних операцій, при СБУ функціонує Антитерористичний центр. Положення про Антитерористичний центр при СБУ затверджує Президент України за поданням Кабінету Міністрів України.

Центральне управління СБУ відповідає за стан державної без­пеки, координує й контролює діяльність інших органів СБУ. До його складу входять апарат Голови СБУ та функціональні підрозд­іли: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією й організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв'яз­ку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою СБУ.

Функціональний підрозділ розвідки в складі Центрального уп­равління СБУ має статус розвідувального органу СБУ. Центральне управління СБУ видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання в системі СБУ. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлено не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників СБУ або антиконституційні обмеження прав і сво­бод громадян. У межах своєї компетенції Центральне управління СБУ вносить Президентові України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов'язкових для вико­нання органами державного управління, підприємствами, устано­вами, організаціями та громадянами.

З метою ефективного виконання своїх завдань Службою без­пеки України створено її регіональні органи: обласні управління СБУ, їхні міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення й територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адмініст­ративно-територіальним поділом України.

В інтересах державної безпеки органи й підрозділи СБУ мо­жуть створювати на окремих державних стратегічних об'єктах і територіях, у військових формуваннях. У своїй оперативно-служ­бовій діяльності регіональні органи СБУ є незалежними від органів місцевої державної адміністрації та місцевого самовряду­вання, посадових осіб, партій і рухів.

Органи військової контррозвідки створено для контррозвіду-вального забезпечення Збройних Сил України, Державної при кордонної служби України та інших військових формувань, дис­локованих на території України.

Керівництво всією діяльністю СБУ, її Центральним управлін­ням здійснює Голова СБУ. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на СБУ.

Голову СБУ призна­чає Верховна Рада України за поданням Президента України, він має заступників, яких за його поданням призначає Президент України.

У СБУ створено колегіальний дорадчий орган - колегію, яка визначає шляхи виконання покладених на СБУ завдань, приймає рішення з основних напрямів і проблем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами. Рішення колегії приймають більшістю голосів і оголошують наказами Голови СБУ. До складу колегії входять Голова СБУ, його заступники, Голова Служби без­пеки Автономної Республіки Крим та інші особи, крім народних депутатів України, призначені Президентом України за погоджен­ням з Верховною Радою України. Перебування членів колегії в пар­тіях, рухах, інших громадських об'єднаннях, що мають політичні цілі, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про Службу безпеки Ук­раїни» зупиняють. Положення про колегію СБУ затверджує Пре­зидент України.

Начальників підрозділів Центрального управління СБУ: розві­дки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національ­ної державності, боротьби з корупцією й організованою злочин­ною діяльністю, інформаційно-аналітичного, оперативно-технічно­го, оперативного документування, слідчого, урядового зв'язку, по роботі з особовим складом, а також начальників регіональних органів - обласних управлінь СБУ призначає Президент України за поданням Голови СБУ. Голову Служби безпеки АРК призначають відповідно до законодавства Автоном­ної Республіки Крим за погодженням з Головою СБУ.

Порядок призначення інших посадових осіб СБУ визначає Го­лова СБУ. Начальників регіональних органів СБУ призначають з відома глави місцевої державної адміністрації.

 

Кадри СБУ становлять: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір зі Службою безпеки Ук­раїни, а також військовослужбовці строкової служби.

До органів СБУ приймають на конкурсній, добровільній і до­говірній основі громадян України, здатних за діловими та мораль­ними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я ефективно ви­конувати службові обов'язки. Критерії професійної придатності, зокрема юридичної обізнаності, визначають кваліфікаційно-нор­мативними документами, які затверджує Голова СБУ. Кількісний склад співробітників СБУ визначає Президент України за подан­ням Голови СБУ, відповідно до потреб надійного захисту держав­ної безпеки України, в межах встановленого бюджету. Умови й порядок виконання обов'язків співробітниками-військовослужбовцями СБУ визначають укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширено порядок проходження військової служби в Збройних Силах України, визначений законодавством. Військо­вослужбовці СБУ приймають Військову присягу на вірність наро­ду України. Військовослужбовцям СБУ видають службове по свідчення, вони мають єдину форму одягу, зразки якого затверджує Президент України.

Використання військових звань, відзнак, форми одягу й служ­бового посвідчення військовослужбовців СБУ іншими особами тягне за собою встановлену законодавством відповідальність. Трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, регулює законодавство України про працю.

Запас СБУ складають військовослужбовці, що вислужили вста­новлені строки в СБУ, а також інші військовозобов'язані громадя­ни, зараховані за їхньою згодою в запас СБУ. Зазначені особи пере­бувають на військовому обліку в регіональних органах СБУ й про­ходять учбові збори у визначеному законодавством порядку.

 

89. Повноваження Служби безпеки України, підстави і порядок застосування її військовослужбовцями зброї та спеціальних засобів.

 

(Ст. 25. ЗУ „Про СБУ”) СБУ,  її  органам  і  співробітникам  для виконання покладених на них обов'язків

надається право:

- здійснювати інформаційно-аналітичну, розв'язання про­блем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-тех­нічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних із націо­нальною безпекою України;

- здійснювати розвідувальну діяльність відповідно до закону;

- здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дип­ломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;

- виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції СБУ; проводити дізнання та слідство в цих справах; розшукувати осіб, які перехо­вуються в зв'язку з вчиненням зазначених злочинів;

- здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попереджен­ня, виявлення, припинення й розкриття будь-яких форм розвіду­вально-підривної діяльності проти України;

- забезпечувати захист державного суверенітету, конституцій­ного ладу й територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб і їхніх об'єднань;

- здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв'яз­ку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства;

- брати участь у розробці та здійсненні заходів щодо захисту державних таємниць України, сприяти в порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям і підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України;

- здійснювати відповідно до законодавства профілактику пра­вопорушень у сфері державної безпеки;

- у межах визначеної законодавством компетенції забезпечу­вати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в разі надходження від них, членів їхніх сімей і близьких родичів заяви, звернення керівника відпо­відного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їхньому життю, здоров'ю, жит­лу чи майну; брати участь у реабілітації і поновленні прав неза­конно репресованих осіб;

- сприяти Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону України;

- сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їхнього оголошення, а також ліквідації наслідків сти­хійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій;

- подавати наявними силами та засобами, в тому числі й тех­нічними, допомогу органам внутрішніх справ, іншим правоохорон­ним органам у боротьбі зі злочинністю;

- брати участь у розробці заходів і розв'язанні питань щодо в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців і осіб без громадянства, прикордонного режиму й мит­них правил;

- забезпечувати засекреченим і шифрованим зв'язком державні органи України й посадових;

- проводити наукові дослідження та дослідно-конструкторські роботи, впроваджувати їхні результати в практику діяльності СБУ;

- виконувати за дорученням Верховної Ради України або Пре­зидента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на за­безпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави;

- брати участь у розробленні та здійсненні заходів щодо фізич­ного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактив­них відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.

СБУ, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надано право:

- вимагати від громадян і посадових осіб припинення право­порушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень СБУ, перевіряти в зв'язку з цим документи, які посвідчують їхню осо­бу, а також проводити огляд осіб, їхніх речей і транспортних за­собів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи при­ховання речових доказів злочинної діяльності;

-  подавати органам державного управління обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки України, в тому числі про припинення роботи, пов'язаної з державними таємни­цями, яку виконують з порушенням установлених правил;

- одержувати на письмовий запит керівника відповідного орга­ну СБУ від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян і їхніх об'єднань дані й відомості, необхідні для забезпечення дер­жавної безпеки України, а також користуватися з цією метою службовою документацією та звітністю. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюють у по­рядку й обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банк­івську діяльність»; .

- заходити в порядку, погодженому з адміністрацією підпри­ємств, установ, організацій і командуванням військових частин, на їхню територію та до службових приміщень;

-  використовувати з наступним відшкодуванням витрат і збитків транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам, для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування й затримання осіб, яких підозрюють у їх вчиненні, доставки до лікувальних установ осіб, що потребу­ють термінової медичної допомоги;

- виключно під час безпосереднього припинення злочинів, роз­слідування яких віднесено законодавством до компетенції СБУ, переслідування осіб, яких підозрюють у їх вчиненні, заходити в житлові, службові, виробничі та інші приміщення, на території і земельні ділянки й оглядати їх: з наступним повідомленням проку­рору протягом 24 годин;

- проводити гласні і негласні оперативні заходи в порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

-здійснювати співробітництво з громадянами України та інши­ми особами, в тому числі на договірних засадах, дотримуючися при цьому умов добровільності й конфіденційності цих відносин;

- користуватися на договірних засадах службовими приміщен­нями підприємств, установ, організацій, військових частин, а та­кож жилими та іншими приміщеннями громадян;

- направляти військовослужбовців СБУ для роботи на штатних посадах у інші установи, підприємства й організації на час виконан­ня конкретних завдань у інтересах розвідки, контррозвідки, бороть­би з корупцією та організованою злочинною діяльністю; в окремих випадках у порядку, визначеному колегією СБУ, допускають направ­лення на роботу таких військовослужбовців в установи, підприєм­ства й організації за ініціативою їхніх керівників;

- у інтересах розвідки, контррозвідки й оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести опера­тивний облік у обсязі й порядку, визначеними завданнями, покла­деними на СБУ цим Законом;

- морально й матеріально заохочувати співробітників СБУ та інших осіб за заслуги щодо забезпечення державної безпеки; пред­ставляти їх у встановленому порядку до державних нагород;

- позачергово придбавати квитки на всі види транспорту не­залежно від наявності місць і поселятися в готелях за пред'явлен­ня посвідчення про відрядження;

- безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), залізничного та водного транспорту приміського сполучення й автобусами при­міських маршрутів, а також попутним транспортом;

- видавати за наявності небезпеки для життя й здоров'я осо­бам, узятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про не­безпеку.

У разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінан­суванням терористичної діяльності СБУ та її органи також мають право:

- одержувати в установленому законом порядку на письмову вимогу керівника органу або оперативного підрозділу СБУ від мит­них, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (неза­лежно від форми власності) інформацію й документи про операції, стан рахунків і руху коштів на них за конкретний проміжок часу (з розшифруванням сум, дати призначення та контрагента платежу), вклади, внутрішньо- та зовнішньоекономічні угоди, а також заві­рені копії документів, на підставі яких було відкрито рахунок кон­кретної юридичної або фізичної особи. Отримання від банків інфор­мації, яка містить банківську таємницю, здійснюють у порядку й обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Документи та інформацію має бути подано негайно, а якщо це неможливо - не пізніше як протягом 10 діб;

- залучати в установленому законодавством порядку до про­ведення перевірок, ревізій та експертиз кваліфікованих спеціалістів установ, організацій контрольних і фінансових органів;

-  одержувати в установленому законодавством порядку за письмовими запитами керівника органу або оперативного підроз­ділу СБУ Інформацію з автоматизованих інформаційних і довід­кових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Національним бан­ком України, Антимонопольним комітетом України, Фондом дер­жавного майна України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування України;

- подавати за матеріалами оперативно-розшукової діяльності до суду заяви про скасування реєстрації і припинення діяльності суб'єктів підприємництва, а також за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України;

- входити за письмовим розпорядженням керівника органу або оперативного підрозділу СБУ за службовими посвідченнями на територію, в приміщення, склади та сховища підприємств, орга­нізацій і установ (крім іноземних дипломатичних представництв) незалежно від форми власності, на пункти пропуску через держав­ний кордон і митниць, а також у виробничі приміщення громадян, які займаються підприємницькою діяльністю;

- за постановою слідчого та з санкції відповідного прокурора по нагляду за додержанням законів під час проведення оператив­но-розшукової діяльності, а в невідкладних випадках - з наступ­ним повідомленням прокурору протягом доби в разі загрози зни­щення, приховування або втрати предметів чи документів, які мо­жуть бути використані в розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщен­ня (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізичних і юри­дичних осіб, вилучати предмети й документи зі складанням відпо­відного акта. Копії акта вручають громадянину чи представнику підприємства, установи, організації.

Органи й підрозділи СБУ, які здійснюють боротьбу з терориз­мом, мають повноваження органу дізнання.

Військовослужбовці СБУ мають право зберігати, носити, ви­користовувати й застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію», військовими статутами Збройних Сил України та інши­ми актами законодавства.

 

90. Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

 

(Ст. 27. ЗУ „Про СБУ”). Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України

Держава   забезпечує    соціальний    і    правовий    захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці  СБУ    користуються політичними,  соціально-економічними  та  особистими  правами    і свободами, а також пільгами  відповідно  до  Закону  України  "Про соціальний і правовий  захист  військовослужбовців  та  членів  їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. Право на пільги зберігається за  військовослужбовцями  Служби безпеки  України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років. Соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір із СБУ,  забезпечується  на  загальних  підставах відповідно до законодавства про працю.

(Ст. 28 ЗУ „Про СБУ”) Правові гарантії захисту військовослужбовців СБУ  та громадян, які беруть участь у забезпеченні державної безпеки Військовослужбовці  СБУ  при   виконанні покладених на них обов'язків є  представниками  влади,  діють  від імені держави і перебувають під її  захистом.

Недоторканність  їх особи, їх честь і гідність охороняються законодавством.

Близькі  родичі військовослужбовців  Служби  безпеки  України також підлягають державному захисту.  Правопорушення щодо близьких родичів військовослужбовців  Служби  безпеки  України,  вчинені  у зв'язку   з   виконанням  покладених  на  цих  військовослужбовців обов'язків,  тягнуть  за   собою   відповідальність,   встановлену законом. 

Під захистом держави знаходяться  особи,  які  допомагають  і сприяють Службі безпеки України, а також пенсіонери Служби безпеки

України.

Особам, які допомагають і сприяють  Службі  безпеки  України, гарантується конфіденційність  відносин.  Розголошення  даних  про такі відносини, інші правопорушення щодо цих громадян та членів їх родин, які здійснюються у зв'язку з їх діяльністю по  забезпеченню державної безпеки, тягнуть  за  собою  встановлену  законодавством

відповідальність.

Працівники Служби безпеки України  в  разі  залучення  їх  до заходів  щодо  забезпечення  державної  безпеки,  не    пов'язаних безпосередньо  з  їх  функціональними  обов'язками,   користуються правами, які надаються військовослужбовцям СБУ пунктами 1, 4, 6 і 7 статті 25 цього Закону. У цих випадках на них поширюються  гарантії  правового    захисту,    встановлені    для

військовослужбовців Служби безпеки України.

Не допускається розголошення факту належності  співробітників СБУ до її оперативних підрозділів.

 

Фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове за­безпечення СБУ здійснюють Кабінет Міністрів України в поряд­ку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів Державного бюджету України.

Органи місцевої державної адміністрації та місцевого самовря­дування сприяють СБУ, її органам і підрозділам у розв'язанні жит­лових та інших соціально-побутових проблем, забезпеченні транс­портом і зв'язком.

СБУ має адміністративні приміщення та інші споруди, об'єкти охорони здоров'я, навчального, науково-дослідного, господар­ського та соціально-культурного призначення, відомчий житло­вий фонд.

 

91. Контроль    і    нагляд    за    діяльністю    Служби    безпеки    України    та відповідальність її співробітників за протиправні дії чи бездіяльність.

 

Постійний контроль за діяльністю СБУ, дотриманням нею за­конодавства здійснює Комісія Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки. Голова СБУ регулярно інформує Верховну Раду України, Президію Верховної Ради України та Ко­місію Верховної Ради України з питань оборони і державної безпе­ки про діяльність СБУ, стан державної безпеки, дотримання чинного законодавства, забезпечення прав і свобод людини та з інших питань. СБУ в порядку, встановленому законодавством, зобов'я­зана відповідати на запити постійних і тимчасових комісій Вер­ховної Ради України та народних депутатів України.

Голова СБУ щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність СБУ. Контроль за діяльністю СБУ здійснює Президент України та вповноважені ним державні органи. Постійний конт­роль за дотриманням конституційних прав громадян і законодав­ства в оперативно-розшуковій діяльності органів і підрозділів СБУ, а також контроль за відповідністю виданих СБУ положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вка­зівок Конституції і законам України здійснюють спеціально при­значені Президентом України посадові особи. Повноваження цих посадових осіб і правові гарантії їхньої діяльності визначено По­ложенням, затвердженим Президентом України. СБУ регулярно в порядку, визначеному Президентом України, інформує Прези­дента України, членів Ради національної безпеки і оборони Ук­раїни, посадових осіб, спеціально призначених Президентом Ук­раїни, з основних питань своєї діяльності, про випадки порушен­ня законодавства, а також на їхню вимогу подає інші необхідні відомості.

Голова СБУ щорічно подає Президентові України письмовий звіт про діяльність СБУ та несе персональну відповідальність за своєчасність, об'єктивність і повноту поданої інформації.

Контроль за адміністративно-господарською й фінансовою діяльністю СБУ здійснюють у порядку, визначеному Президен­том України.

Вищий нагляд за додержанням і застосуванням законів Служ­бою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України й уповноважені ним прокурори.

(Ст. 35 ЗУ „Про СБУ”) Відповідальність співробітників СБУ

Співробітники Служби  безпеки  України  самостійно  приймають рішення в межах своїх повноважень. Вони  повинні  відмовитись  від виконання  будь-яких  наказів,  розпоряджень  або  вказівок,   які суперечать  чинному  законодавству.  За   протиправні    дії    та бездіяльність  вони  несуть  дисциплінарну,  адміністративну    та кримінальну відповідальність.

Співробітники Служби  безпеки  України,  які  виконують  свої обов'язки відповідно до наданих  законодавством  повноважень  і  в рамках Закону,  не  несуть  відповідальності  за  завдані  майнові збитки.

Такі збитки  відповідно  до  законодавства  компенсуються  за рахунок державного бюджету Службою безпеки України.

 

92. Військова  служба  правопорядку  у   Збройних   Силах   України  (Служба правопорядку), її поняття, завдання, правова основа і принципи діяльності.

 

ЗУ „Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України

Військова служба правопорядку у Збройних Силах України (Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх розкриття і припинення; для захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.

Правова основа

Служба правопорядку у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом та іншими виданими у відповідності з ними нормативно-правовими актами.

Діяльність Служби правопорядку будується на принципах законності, поваги до особи, її прав і свобод, соціальної справедливості, централізованого керівництва та єдиноначальності, взаємодії з громадськістю.

Завдання

Основними завданнями Служби правопорядку є:

- виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об’єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби);

- запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України;

- участь в охороні військових об’єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях;

- провадження у встановленому законом порядку дізнання у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини;

- захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших злочинних посягань;

- забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів;

- участь у гарнізонних заходах;

- виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті;

- забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні;

- сприяння у межах своєї компетенції іншим органам дізнання, органам попереднього (досудового) слідства та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов’язків;

- участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об’єктах.

При прийнятті рішення про введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану на Службу правопорядку додатково покладаються завдання щодо:

- участі у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України;

- організації збору, супроводження та охорони військовополонених;

- забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах;

- охорони військових об’єктів, військових містечок та їх населення, сприяння його евакуації;

- відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах;

- контролю за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.

Забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку.

 

93. Основні   завдання  Служби   правопорядку,  її  комплектування   особовим складом та порядок проходження служби.

 

Основними завданнями Служби правопорядку є:

- виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об’єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби);

- запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України;

- участь в охороні військових об’єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях;

- провадження у встановленому законом порядку дізнання у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини;

- захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших злочинних посягань;

- забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів;

- участь у гарнізонних заходах;

- виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті;

- забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні;

- сприяння у межах своєї компетенції іншим органам дізнання, органам попереднього (досудового) слідства та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов’язків;

- участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об’єктах.

Служба правопорядку комплектується офіцерським складом, прапорщиками, сержантами та рядовими відповідно до ЗУ “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” (2232-12), а також працівниками Збройних Сил України.

Військовослужбовці, які відбираються на військову службу у Службу правопорядку на посади офіцерів, прапорщиків та сержантського і рядового складу, проходять добір та перевірку щодо професійної придатності до служби у цій Службі. Після професійного добору відповідно до вимог, що затверджуються Міністерством оборони України, кандидати отримують професійну підготовку за фаховими напрямами у Навчальному центрі Служби правопорядку.

Порядок і строки проходження військової служби військовослужбовцями Служби правопорядку, присвоєння їм військових звань та звільнення їх з військової служби визначаються відповідно до ЗУ “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, відповідних положень про проходження військової служби.

 

94. Права і функції Служби правопорядку та умови і порядок застосування її військовослужбовцями заходів фізичного  впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.

 

Стаття 9. Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї

Служба правопорядку має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим та іншими законами України.

Застосуванню фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо є така можливість. Без попередження фізичний вплив, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися лише в разі виникнення безпосередньої загрози життю або здоров’ю військовослужбовців чи інших осіб.

Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, військовослужбовців Служби правопорядку, або збройного нападу чи збройного опору.

Військовослужбовці Служби правопорядку мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам військовослужбовців Служби правопорядку, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на них обов’язків.

У разі неможливості уникнути застосування фізичної сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на Службу правопорядку завдань і функцій, і має зводитися до мінімально можливого завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян. У разі завдання їм шкоди військовослужбовці Служби правопорядку забезпечують надання необхідної першої медичної допомоги потерпілим у найкоротший строк.

Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів, поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного впливу і спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування зброї військовослужбовець Служби правопорядку протягом 24 годин зобов’язаний письмово доповісти безпосередньому начальнику для повідомлення прокурора у встановленому законом порядку.

Перевищення повноважень під час застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття 10. Застосування спеціальних засобів під час здійснення службових обов’язків

Військовослужбовці Служби правопорядку під час здійснення службових обов’язків мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, речовини сльозоточивої та дратівної дії, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службових собак у таких випадках:

1) для захисту військовослужбовців, інших осіб і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;

2) для припинення масових безпорядків у військових частинах, а також групових порушень громадського порядку військовослужбовцями;

3) для відбиття нападу без застосування зброї на військові містечка, військові об’єкти, будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби Збройних Сил України або їх звільнення у разі захоплення;

4) для затримання, конвоювання до місця розташування органу управління або підрозділу Служби правопорядку, в органи внутрішніх справ осіб, які вчинили правопорушення, а також тримання осіб, взятих під варту, якщо зазначені особи чинять опір військовослужбовцям Служби правопорядку або є підстави вважати, що вони можуть втекти чи завдати шкоди оточуючим чи собі;

5) для звільнення заручників, захоплених на території військової частини.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру злочину чи іншого правопорушення і особи, яка їх вчиняє.

Перелік спеціальних засобів та правила їх застосування затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, погодженим з Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством охорони здоров’я України та Генеральною прокуратурою України.

Стаття 11. Застосування вогнепальної зброї

Застосування вогнепальної зброї є крайнім заходом і допускається у разі, коли інші заходи виявилися неефективними або якщо за умовами обстановки застосування інших заходів є неможливим.

Військовослужбовці Служби правопорядку, крім визначених військовими статутами Збройних Сил України порядку і правил застосування зброї і фізичної сили, мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:

1) для захисту військовослужбовців, інших громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров’ю, а також звільнення заручників, захоплених на території військової частини;

2) для відбиття групового або збройного нападу на військовослужбовця Служби правопорядку або членів його сім’ї чи іншого нападу, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека;

3) для відбиття нападу на об’єкти, що знаходяться під охороною, конвої, приміщення, споруди, транспортні засоби військових частин, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочинів і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю військовослужбовця Служби правопорядку;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або військовослужбовця Служби правопорядку.

Військовослужбовці строкової служби у випадках, зазначених у цій статті, застосовують вогнепальну зброю за наказом свого безпосереднього командира (начальника), за винятком безпосередньої загрози життю і здоров’ю військовослужбовця.

Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Військовослужбовці Служби правопорядку мають право використовувати зброю також для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян та військовослужбовця Служби правопорядку.

Військовослужбовці Служби правопорядку мають право дістати вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважають, що в обстановці, що склалася, можуть виникнути передбачені законом підстави для її застосування.

Спроби особи, яка затримується військовослужбовцем Служби правопорядку з приведеною в готовність вогнепальною зброєю, наблизитися до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутися до його зброї дають військовослужбовцю Служби правопорядку право застосовувати вогнепальну зброю згідно з цим Законом.

 

95. Соціальний і правовий захист військовослужбовців та працівників Служби правопорядку.

Стаття 14. Соціальний і правовий захист військовослужбовців та працівників Служби правопорядку

Соціальний і правовий захист військовослужбовців та працівників Служби правопорядку і членів їх сімей здійснюється відповідно до ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.

 

96. Контроль і нагляд за діяльністю Служби правопорядку та відповідальність її військовослужбовців за протиправні дії або бездіяльність.

Стаття 16. Контроль за діяльністю Служби правопорядку

Контроль за діяльністю Служби правопорядку, дотриманням нею законодавства здійснюється Міністром оборони України.

Парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини Службою правопорядку здійснюється Верховною Радою України відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Стаття 17. Нагляд за дотриманням законності у діяльності Служби правопорядку

Нагляд за дотриманням законності у діяльності Служби правопорядку здійснюється органами прокуратури України.

 

97. Органи внутрішніх справ України, правова основа їх діяльності, основні завдання та місце в системі правоохоронних органів держави.

 

ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ - спеціаліз. держ. органи, що здійснюють функції забезпе­чення громадського порядку і громад, безпеки. Систему цих органів очолює Міністерство внутрішніх справ України (МВС України). До неї входять: Гол. управління МВС України в АР Крим та м. Києві й Київській обл.; уп­равління і відділи МВС України в областях, районах і містах; міліція, внутр. війська, орга­ни слідства і дізнання, пожеж, нагляду, Держ. автомоб. інспекція, спец. підрозділи.

Структура і повноваження О. в. с. регулюють­ся Законами України «Про міліцію» (1990), «Про внутрішні війська МВС України» (1992), «Про пожежну безпеку» (1993), положення­ми про відповідні органи та ін. нормат.-прав. актами.

Осн. функціями О. в. с. є: захист без­пеки та особистих прав і свобод гр-н; охоро­на громад, порядку; б-ба зі злочинністю та ін. правопорушеннями; здійснення дізнання і слідства; забезпечення безпеки дорож. руху і протипожеж. правил, а також правил кори­стування матеріалами, речовинами і предме­тами, які підпадають під дію дозвільної си­стеми; забезпечення разом з ін. органами ре­жиму надзв. стану тощо.

Діяльність системи ОВС можна поділити, в залежності від напрямків, на три групи: основні, забезпечувальні та загального керівництва.

До основних: гарантування особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод і законних Інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; запобігання, припинення злочинів та інших правопору­шень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів і розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання адмі­ністративних стягнень; гарантування тощо.

Забезпечення спрямовано на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ. До них належать матеріаль­но-технічне постачання, фінансове забезпечення, забезпечення умов праці співробітників зазначених органів тощо.

Загальне керівництво забезпечує ефективність уп­равління органами системи МВС України в процесі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю в державі.

Відпо­відно до цього система ОВС України включає в себе такі групи структурних підрозділів:

- галузеві служби (підрозділи), які реалізують основні функ­ції зазначених органів, а саме: міліція, слідчі апарати, внутрішні війська;

- функціональні служби (підрозділи), які виконують забез­печувальні функції цих органів: кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичної служби;

- загального керівництва: керівники служб (підрозділів), шта­би, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністра.

Систе­ма ОВС на транспорті, яку побудована з урахуванням специфіки за­безпечення охорони громадського порядку й боротьби зі злочинні­стю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті.

 

98. Система   і   структура  органів   внутрішніх   справ   України   та   шляхи їх реформування.

 

Система ОВС України включає в себе такі групи структурних підрозділів:

- галузеві служби (підрозділи), які реалізують основні функ­ції зазначених органів, а саме: міліція, слідчі апарати, внутрішні війська;

- функціональні служби (підрозділи), які виконують забез­печувальні функції цих органів: кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичної служби;

- загального керівництва: керівники служб (підрозділів), шта­би, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністра.

Систе­ма ОВС на транспорті, яку побудована з урахуванням специфіки за­безпечення охорони громадського порядку й боротьби зі злочинні­стю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті.

У великих аеропортах, морських і річкових портах функ­ціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіаль­ним УМВС областей, міст.

До складу ОВС на транспорті входять усі основні галузеві служ­би (за винятком державної автомобільної), паспортні підрозділи та деякі інші.

На окремих промислових підприємствах, в установах і органі­заціях, діяльність яких пов'язано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо висока технічна небезпека вироб­ництва та низка інших), створюють відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.

Система органів внутрішніх справ водночас управляє та управ­ляється, тобто фактично виступає як об'єкт і суб'єкт управління.

З метою підвищення рівня роботи органів внутрішніх справ і розвитку партнерських відносин між міліцією й населенням Ука­зом Президента України «Про утворення місцевої міліції» від 22 січня 2001 року на базі підрозділів дорожньо-патрульної служби Дер­жавної автомобільної інспекції України, патрульно-постової служби та служби дільничних інспекторів міліції в Україні органи місце­вого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим з МВС України, утворюють місцеву міліцію, підрозділи якої входять до складу управлінь (відділів) внутрішніх справ. Реалізація норм зазначеного Указу потребує вирішення ба­гатьох питань, пов'язаних із закріпленням правового статусу місце­вої міліції, визначенням її місця та ролі в системі органів внутрішніх справ і правоохоронних органів в цілому, регулюванням порядку й організації її функціонування, фінансового та матеріально-техніч­ного забезпечення тощо.

Здійснення положень Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України, про яку згадували раніше, має забезпечи­ти комплексний підхід до впорядкування системи МВС і розробку механізмів управління її структурними ланками на сучасному етапі, в зв'язку з чим очікують загального підвищення результативності функціонування системи МВС України, посилення її позитивного впливу на стабілізацію криміногенної ситуації в Україні.

 

99. Міністерство  внутрішніх  справ  України,  його  завдання,  структура та повноваження.

 

Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС) як го­ловний (провідний) орган у системі центральних органів вико­навчої влади спрямовує свою діяльність на формування й реалі­зацію державної політики в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, ве­дення боротьби зі злочинністю, охорону громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охо­рони та оборони особливо важливих державних об'єктів.

Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ (далі - ОВС) досить різнобічна, її здійснюють водночас на трьох рівнях - цент­ральному, регіональному та місцевому.

Основними завданнями МВС України згідно з Положенням про нього є організація та координація діяльності ОВС щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення безпеки громадян.

Видами правоохоронної діяльності органів системи МВС є про­філактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, ви­конавча, охоронна (на договірних засадах) і організаційно-правова.

Закон України "Про загальну структуру і чисельність Міністерст­ва внутрішніх справ України" від 10 січня 2002 р. затвердив таку зага­льну структуру Міністерства внутрішніх справ України:

1- Міністерство внутрішніх справ України - центральний орган управління;

2- головні управління, управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Се­вастополі управління, відділи Міністерства внутрішніх справ України на транспорті;

3- міські районні управління та відділи, лінійні управління, відді­ли, відділення, пункти;

4- підрозділи місцевої міліції;

5- підрозділи та допоміжні служби державної пожежної охорони;

6- з'єднання, військові частини, підрозділи, установи внутрішніх військ;

7- навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення.

МВС України має право: