Політика як суспільне явище

1. Політика як суспільне явище.

Своєрідність політики в системі суспільних зв'язків полягає в тому, що вона покликана бути засобом регулювання всієї різноманітності стосунків між людьми. Власне з політичної сфери виходять основні імпульси управління соціальним організмом, які скеровують зусилля багатьох на виконання поточних і перспективних завдань. Засоби політики, політичної сфери дають змогу сконцентрувати економічний, соціальний, духовно-культурний потенціал суспільства для досягнення поставленої мети.

Термін "політика" —  грецького походження. У своєму первісному (давньогрецькому) розумінні воно означало важливі справи для великих груп людей, мистецтво управління державою. Особливість політичної сфери суспільного  життя випливає ще з боротьби родів і племен за існування. У рамках цих основоположних соціальних структур непросто окреслити власне політичну діяльність. Елементи політики виникають, коли член суспільства починає усвідомлювати джерела свого існування.

Сучасні дослідження доводять, що політика постійно присутня в суспільних відносинах. Однак не все можна вирішити за допомогою політики. Політика, політична діяльність — це дуже складна форма людської діяльності, що вимагає високої майстерності від її учасників. Адже політична діяльність не схожа на діяльність сім'ї, ремісничого цеху або людини за комп'ютером. Людина, потрапивши до цієї сфери, вступає у гру, яка має свої правила.

 

2. Структура політики.

Политика имеет сложную  структуру. Составными элементами политики являются:

– субъекты политики;– объекты политики; – политические процессы; – политическая власть; – политические идеи и концепции; – политические отношения.

Субъекты политики – непосредственные участники политических отношений. Среди них индивиды, социальные группы, слои, организации, общественные движения, прямо или косвенно участвующие в процессе реализации государственной власти, осуществляющие влияние на нее. Как правило, субъект политики структурно организован и представляет собой социальный институт (если это политическая партия, общественное движение, государство, средство массовой информации, инициативная группа граждан и т. д.).

Объекты политики – общественные проблемы, возникающие в процессе развития общества. Решение данных проблем требует адекватного реагирования всей системы политических институтов, а также принятия эффективных управленческих решений.

Политические процессы – система взаимодействия различных политических сил, субъектов политики для решения политических проблем и оказания воздействия на объекты политики. Формы взаимодействия политических сил:

– согласие; – сотрудничество – политическая борьба; – конфронтация (противостояние).

Политическая власть – наличие возможностей у тех или иных политических сил оказывать воздействие на общество, разрабатывать и осуществлять политику на основе баланса интересов социальных групп. Понятие «политическая власть» отражает способность и возможность индивидов или групп оказывать определяющее воздействие на общество, проводить свою волю в управлении им, мобилизовывать большие массы людей на достижение поставленных целей, а также регулировать отношения между определенными социальными группами.

Политические идеи и концепции – теоретические основы развития политических отношений общества. Объясняют все аспекты политического, в том числе функционирование политических институтов.

Политические концепции – создаваемые на основе обобщения наблюдений и фактов предположения. Концепции являются основой для создания теорий.

Политические отношения – отношения между различными социальными силами, институтами, которые могут выступать в качестве самостоятельных субъектов политических отношений. Регулируются определенными нормами, правилами, ценностями и т. д., которые складываются в практике политической жизни.

 

 

3. Види та функції політики.

У політології існують різні погляди на функції політики. Толкотт Парсонс відносить до них визначення колективної мети суспільного розвитку, мобілізацію і прийняття рішень, збереження стабільності в суспільстві і розподіл ресурсів. Французький політолог Рене Дебре вбачав функції політики у збереженні цілісності і стабільності суспільства; Девід Істон — в авторитарному привласненні цінностей.

У вітчизняній політології виділяють такі функції політики:

-керівництво та управління  суспільством, збереження організованості  й загального порядку;

-забезпечення захисту  основних прав людини;

-управлінська (політичне  керівництво суспільством);

-інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;

-регулятивна, що сприяє  упорядкуванню, регламентації політичної  поведінки та політичних відносин;

-теоретико-прогностичну, мета  якої — вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;

-сприяння виявленню інтересів  різних груп суспільства та  узгодження цих інтересів;

-нормативна, пов'язана з  виробленням і затвердженням  системи норм і цінностей у  суспільстві;

-соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певне політичне середовище;

-забезпечення суспільства  дієвим принципом розподільчої справедливості;

-забезпечення наступності  та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;

-гарантування як усередині  самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства.

Водночас політиці властиві й латентні функції. Американський соціолог, нобелівський лауреат, Роберт Кінг Мертон вважав, що у конкретному суспільстві окремі функції можуть бути нерозвиненими, за характером здійснення основних функцій можна визначити зрілість політичного життя суспільства і держави.

Види  політики. Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльностідержави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:

економічну політику; національну політику; соціальну політику; демографічну політику; культурну політику; аграрну політику; науково-технічну політику;е кологічну політику;військову політику, або оборонну політику; антропологічну політику.

Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин^[5].

Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером її внутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, ізовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин.

За пріоритетами політика поділяється на нейтральну, відкритих дверей, національного примирення, компромісів; за змістом і характером — напрогресивну і реакційну, на науково обгрунтовану і волюнтаристичну тощо.

 

 

 

 

 

 

4. Предмет політології.

Політологія (грец. politika – державні й суспільні справи і logos – слово, поняття, вчення) – наука, об’єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

Предметом політології є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

Політологія виступає як спеціальна теорія політики, котра відрізняється від інших наук наступним:

– вивчає політичну сферу  суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об’єкт;

– вивчає не окремі аспекти  політичного життя, а розглядає  його як багатомірну, цілісну систему;

– головним своїм предметом  має пізнання закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

– має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися  в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій.

Сутність політології полягає в аналізі структури державної влади, функціонуванні політичних інститутів, їх відносин з політичними ідеями і теоріями в різних політичних системах, політичної культури, взаємозв'язку політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності. Зважаючи на те, що сутністю політики є не влада, а управління суспільством (влада виступає лише засобом політики), політологія може бути визначена і як наука про закономірності діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

 

5. Методи та мова політичної науки

Сучасна політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, загальнологічні  та емпіричні методи дослідження.

1. Серед методів теоретичного пізнання, тобто прийомів дослідження, способів узагальнення і формування системи знання, як правило, виділяють такі:

інституціональний метод, який передбачає, що в центрі дослідження повинні знаходитися політичні структури, їхні властивості і взаємозв'язки, а також фіксовані норми, на основі яких функціонують ці інститути;

соціологічний метод орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури, ідеології та соціальної структури;

історичний  метод, який розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому і розвитку в теперішньому;

системний метод, котрий застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути); об'єкт розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів і знаходиться в багатогранних зв'язках із зовнішнім середовищем;

порівняльний  метод передбачає співставлення однотипних об'єктів (політичних систем або їх окремих структурних компонентів, моделей політичних режимів у різних країнах) у різних народів з метою виявлення подібностей і відмінностей;

2. У другу групу входять філософські та загально-логічні методи, які використовуються не тільки в політології, але й в інших науках:

діалектичний  метод, який передбачає розгляд політичних явищ з урахуванням їхньої постійної зміни, взаємозв'язку частин, компонентів і внутрішнього протиріччя;

метод сходження  від абстрактного до конкретного;

аналіз і  синтез;

індукція  і дедукція;

узагальнення.

3. Поряд з теоретичними  в політології застосовуються  численні емпіричні методи збору  і аналізу інформації, запозичені  з природничих наук, кібернетики  і соціології. До них відносять:

опитування - один з найпоширеніших методів збору політичної інформації; воно може проводитися у формі розмов, інтерв'ю, анкетування, що дозволяє виявити стан суспільної думки з того чи іншого питання;

спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні факти; спостереження буває двох типів: невключеним і включеним; у першому випадку події і факти відслідковуються зі сторони, у другому - передбачається безпосередня участь спостерігача в якій-небудь події або діяльності організації;

статистичні методи, за допомогою яких здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення різнобічних емпіричних даних, що характеризують різні стани об'єкта;

 

6. Структура та функції політології.

Структура політології має  свою внутрішню логіку й охоплює  теоретичні та практичні основи: знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяльності в  межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про  теорію міжнародної політики. На думку  Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і світова  політика, управління соціальними процесами, політична ідеологія, історія політичних учень. 
Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві відмінності. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмета, а навчальна дисципліна вивчає частину загальнотеоретичного й прикладного матеріалу: динаміку розвитку політичного життя, взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності; розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та політичної культури; роль людини в політичному житті сучасного світу; роль і місце демократії в політичному житті суспільства як способу й умови діалогу, гласного обговорення проблем, взаємного врахування суперечливих інтересів, претензій і переконань суб´єктів політичного процесу.