Озвиток видавничої справи в Україні: проблеми і перспективи

РОЗВИТОК ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Карчаєвої В. М. – студентка.

Постановка проблеми. Законом України «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р. визначено видавничу сферу як таку, що забезпечує національно-культурний розвиток українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції [1]. Однак, незважаючи на її важливість, частка друку вітчизняної книги на внутрішньому ринку за роки української незалежності продовжує скорочуватися. Якщо 1999 р. у вільний продаж надійшло (без врахування видань за держзамовленням та відомчих для службового користування) близько 9 млн. примірників книг, то 2000 р. - на мільйон менше. Щорічно Україна відправляє 350 млн. грн. до російських видавців і поліграфістів, які займають більшу частку вітчизняного ринку. Отож, ідеться про пряме інвестування закордонного виробника, і це за умов, коли вітчизнянїй поліграфії не вистачає інвестицій Для глибшого розуміння ситуації, що склалася, варто окреслити той суспільно-політичний фон, який визначав характер діяльності видавців і поліграфістів України в останнє десятиліття розвитку держави. Дані положення обумовили вибір теми дослідження [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізу проблем розвитку видавничо поліграфічної галузі приділяють велику увагу такі науковці, як В.І. Шпак, М. Сенченко, В.І. Теремко, В.І. Воробйов, А.М. Штангрет, Є.М. Палига, Г.І. Пушак, О. Афонін та ін. Проблеми інновацій та інноваційного розвитку підприємств досліджено у роботах І. Ансоффа, П. Друкера, М. Портера, Б. Твисса, Й. Шумпетера, А. Амоші, А. Гриньова, В. Гриньової, А. Гречан, С. Ілляшенко, Р. Фатхутдінова, Д. Черваньова, М. Єрмошенка, М. Рогози, Л.І. Федулової та ін. Незважаючи на значну кількість вітчизняних і зарубіжних праць, проблема теоретичного і методичного обґрунтування інноваційного розвитку підприємств видавничо-поліграфічного комплексу на основі впровадження ІТ залишається не до кінця вирішеною, що відбивається на загальному розвитку видавничої діяльності [3].

Методика дослідження. У дослідженні використовувалися загальні і спеціальні методи, такі як поєднання логічного та історичного підходів; кількісного і якісного аналізу; порівнянь. Крім того, застосовувались методи наукової абстракції, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, соціологічного опитування, табличний та ін.

Об’єкти дослідження. Метою даного дослідження є вивчення ринку видавничої справи України у порівнянні із країнами Європи. Об’єктом дослідження виступає процес становлення ринку видавничої продукції. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних аспектів формування та розвитку видавничої справи.

Результати досліджень. За минуле десятиліття поліпшення процесу книговидання не відбулося. 1990 р. після проголошення Україною державного суверенітету, Росія скоротила поставки в республіку товарів, визнаних нею як стратегічна сировина, через що зупинялася діяльність цілого ряду видавництв. 5 липня 1991 р. Президія Верховної Ради України прийняла постанову щодо державного захисту книговидання та преси України в умовах переходу до ринкової економіки. Українська книга в умовах різкого зменшення державного замовлення, відсутності дотацій та пільг ставала економічно невигідною, а для багатьох видавців - і непотрібною. Особливо загрозливою ця тенденція стала з 1996 р., коли Росія запровадила за аналогом більшості високорозвинених держав світу, нульову ставку податку доданої вартості на всю друковану продукцію. Україна ж, ризикуючи повністю втратити цей простір, довела величину цього податку до 20, опинившись за цим показником у хвості всіх держав світу. 1995 р. Парламентом України було "провалено" Закон про видавничу справу. Влітку 2000 р. будо прийнято звернення до Президента України з клопотанням про необхідність нагальних змін у податковому законодавстві. Характер сучасного законодавчого поля нашої держави щодо друкованого слова найкраще виокремити, проаналізувавши таблицю.

Таблиця

Відсоткові ставки оподаткування на друковану продукцію у розрізі країн світу

До здобуття Україною незалежності в 1991 р. існувало 25 державних видавництв. За останні десять років більшість із них залишається в підпорядкуванні державних органів. У цілому обсяг продукції державних видавництв має тенденцію до скорочення. Так, за даними Книжкової палати, частка державного сектору вітчизняного книговидання у 1997 р. складала: за кількістю назв - 46,6 %, за накладами - 59,4 %. Усього в Україні на початок нового тисячоліття їх налічувалося понад 1500 книг (проти 705 у 1996 р.). Однак переважна їх більшість - малопродуктивні (випускають від однієї до кількох назв на рік). В останні роки помітна тенденція до збільшення кількості видавництв, які протягом року не надрукували жодної книжки (у 1997 - 788 проти 252 у 1996 р.) [3, 4, 5].

Отже, держава могла б посприяти  розвитку книговидання, якби перейняла досвід Європейських країн. Тенденція до зростання книги та її потенціал ще повністю не розкритий. Якщо віддати належну увагу цій проблемі і налагодити процес книговидання, Україна має всі шанси буди однією із перших серед країн світу у напрямі поліграфії.

Висновки та пропозиції. Нині в Україні розповсюджується потужний інтелектуальний рух. На початок третього тисячоліття є гурт професійно підготовлених і рішуче налаштованих на працю видавців і друкарів різних форм власності, які продовжують кращі традиції своїх попередників на книговидавничому полі, продукуючи конкурентоспроможні на європейському рівні книги. У суспільстві існує стабільно високий попит на добротну українську книгу: навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову, художню тощо. Задовольнити цей попит не вдається не через високу ціну книги, а через її географічну недоступність. На даний час виникла необхідність у створенні (чи відновленні) друкованого органу на зразок колишнього "Друга читача", якому б надавалася державна підтримка, а його тематика мала б державницький характер.

За прикладом країн Західної Європи, Україна все більше починає  відчувати вплив щорічного ярмаркового  буму в книжковій справі. Уже визначилися  чотири центри таких виставок-ярмарків - у Києві, Львові, Одесі і Харкові [6, 7, 8, 9].

Отже, Україна  має вже все необхідне для розвитку поліграфії: гарні фахівці, попит на книгу і підтримку держави. Якщо всі ці факти згрупувати і створити спеціальні органи саме з видавничої справи, піде стрімкий розвиток книговидання.

Використана література

1. Закон України «Про видавничу справу»

2. Видавнича справа в Україні. 1991-1996: Бібліографічний покажчик. - К., 1996. - С. 5.

3. Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформаційної, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка: У 2 ч. Ч. 2. Правове регулювання у сфері видавничої та бібліотечної справи. - К., 200. - 234 с.

4. Про захист національного ринку книговидання: Матеріали слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань культури і духовності. - К., 2000. - 115 с.

5. Національна книга: нинішній стан, його причини, наслідки і перспективи. - К., 200. - 16 с.

6. Тимошик М. Ситуація у видавничій справі вийшла з-під контролю держави: післямова до Всеукраїнських загальних зборів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів // Друкарство. - 2000. - № 4. - С. 4-7.

7. Тимошик М. Ситуація у видавничо-поліграфічній справі вселяє стриманий оптимізм: післямова до Всеукраїнських зборів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів // Друкарство. - 2000. - № 4. - С. 6-8.

8. Тимошик М. Тенденції сучасного українського книговидання // Вісник Книжкової палати. - 2001. - № 7.

9. Тимошик М. Українське друкарство у дзеркалі Харківського Міжнародного фестивалю "Світ книги-2001": набутки, тенденції, проблеми // Друкарство. - 2001. - № 3. - С. 4-7.