Молодіжна політика в Україні

Молодіжна політика в Україні

    Молодь  – найбільш енергійна та продуктивна  частина суспільства, його стратегічний ресурс. Разом із старшим поколінням вона несе відповідальність за розвиток та майбутнє держави, за історичну та культурну спадщину свого народу.

    Перед суспільством і державою завжди стоятимуть завдання оптимального залучення молоді до суспільного життя, організації  ефективної передачі їй досвіду старших  поколінь, створення сприятливих  умов для самореалізації.

    Роль  молоді у суспільстві визначається характерними рисами цієї соціальної категорії: з однієї сторони –  потенційна суспільна енергія; здатність  відчувати та гостро сприймати усі  негаразди суспільства на кожному  етапі його розвитку; потреба у  змінах та впевненість у своїх  можливостях щодо їх проведення; з  іншої – максималізм та неохота  до компромісів, відсутність життєвого  досвіду; переоцінка власних можливостей; великий діапазон соціальної мобільності тощо [3].

    Впродовж  останнього десятиліття молоде покоління  України залишилося без надійних соціальних орієнтирів. Порушення традиційних форм соціалізації, відсутність чітких ціннісних орієнтацій збільшило особисту відповідальність молодих людей за власну долю, і разом з тим виявило неготовність молоді включатися до нових суспільних процесів. Вибір життєвого шляху став визначатися не здібностями та переконаннями молодої людини, а випадковими інтересами та конкретними обставинами.

    Формування  життєздатного молодого покоління  є складовою стратегії розвитку України. У цьому розумінні молодь – об’єкт національно-державних  інтересів, один із головних факторів розвитку держави і суспільства. Молодь характеризується як специфічна соціально-демографічна група, яка  є неоднорідною, має внутрішню  диференціацію, визначається специфічними можливостями діяльності, способу життя, динамічності та високим потенціалом [4].

    Сучасна молодь вступає у самостійне життя  в складний і динамічний період, який характеризується формуванням  нових суспільств на постсоціалістичному  просторі, високими темпами розвитку системи масових комунікацій, технологічною  революцією, глобалізацією економіки  і культури, екологічними проблемами тощо.

    Молодіжні проблеми в Україні мають свою специфіку, яка зумовлена швидкими та іноді не прогнозованими змінами, національною та культурною неоднорідністю українського суспільства, політичним плюралізмом тощо. Саме молодь знаходиться  у найбільш скрутному стані, оскільки вона перебуває наодинці з проблемами визначення свого призначення і  місця в житті. Особливість становища  молодих людей полягає в тому, що, з однієї сторони, вони входять  у той соціальний простір, який було створено попередніми поколіннями; з іншої, - вони мають бажання кардинально  цей простір змінити. Тому факт участі молодого покоління у всіх сферах суспільного життя набуває особливого значення [2].

Визначальний  вплив на формування нового покоління  має життєве середовище, яке по-різному  визначає роль в цьому процесі  молоді в цілому та кожної молодої  людини зокрема.

    Основною  метою молодіжної політики є створення  умов та гарантій для всебічного та гармонійного розвитку молодої людини шляхом:

- забезпечення  справжньої рівності прав, обов’язків  та соціальної перспективи молоді  поряд з іншими соціальними  групами, але не за їх рахунок;

- соціальний  захист молоді, вирішення соціально-політичних, економічних проблем, створення  необхідних стартових можливостей  для влаштування власного життя,  адаптації у ньому для саморозвитку  і самореалізації;

- підтримка  та стимулювання основних суспільно-корисних  ініціатив молоді, її організацій  і рухів, що реально вирішують  як суто молодіжні, так і  загальносуспільні проблеми;

- забезпечення  становлення особистості та громадянина  України;

- розвиток  і реалізація потенційних можливостей  молоді у навчанні, праці та  суспільно-корисній діяльності;

- правове  забезпечення основних політичних, економічних та соціальних гарантій  для реалізації молоддю своїх  прав і свобод, зокрема стосовно  набуття освіти, професії, розвитку  самостійності, активності та  підприємництва.

    Молодіжна політика будується з урахуванням:

- мети  та конкретних завдань державної  політики, визнанні молоді як  стратегічного ресурсу стійкого  соціально-економічного розвитку, зміцнення  демократичної, правової держави  та громадського суспільства,  національної безпеки України;

- реальних  можливостей держави, результатів  соціально-економічної політики;

- актуальності  та специфіки соціальних проблем  молоді.

    Стратегічними напрямами молодіжної політики є:

- забезпечення  умов для формування індивіда  – морально та фізично розвиненого  громадянина, який веде здоровий  спосіб життя, сім’янина, який  піклується про виховання майбутніх  поколінь, має освіту, відповідну  потребам сучасного матеріального  й духовного виробництва, володіє  якостями заповзятливості, сумлінності,  відповідальності, здатного проявити  себе кваліфікованим фахівцем, підприємцем,  грамотним споживачем;

- сприяння  соціальному становленню особистості  – громадянина, який знає й  збагачує власну історію та  культуру, досягнення суспільства  в економіці, науці, літературі  та мистецтві, бере активну  участь у державному й суспільному  житті, у функціонуванні інститутів  правової держави та громадянського  суспільства, у тому числі у  роботі молодіжних та дитячих  громадських об’єднань;

- виховання  індивідуальності – неповторної  особистості, громадянина держави  та світу, який піклується про  захист інтересів своєї країни, про матеріальну та духовну  стійкість суспільства, про спадкоємність  традицій і моральних цінностей,  духовну неповторність та багатство  власного народу, людину – творця  майбутнього [1].

    Молоді  люди є неоднорідною верствою населення, яка живе в суспільстві, що постійно змінюється. Тому програми, які пропонує держава повинні відображати  цю неоднорідність і різноманітність. Для ефективного формування підходів в галузі проблем молоді необхідно  враховувати потреби різних категорій  молоді. Також суттєвим є необхідність чітких меж для молодіжної політики, а також українського координуючого  органу [5].

    Отже, державна молодіжна політика – це системна діяльність держави щодо конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що має здійснюватися в законодавчій, виконавчі, судовій сферах. Метою  державної молодіжної політики є  створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства. 

Література

1. Головатий Н.Ф. Соціологія молоді: Курс лекцій. – К.: Академія Наук України, 1999. – С. 200-208.

2. Грузін В. Діалог із студентством // Сільські вісті. – 2007. – 7 вересня. №101. – С. 2.

3. Кравченко  А.И. Социология: Учебное пособие для ВУЗ. – К.: Издательский центр «Академия», 2002. – С. 29-30.

4. Нечипоренко Є.М. Молодіжна політика в Україні. – К.: ТОВ Імідж Принт, 2007. – С. 14-15.

5. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Л.: Кальварія, 2002. – С. 169-175. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Відомості про автора

Щербина Олександр  Сергійович – студент ІІ курсу  спеціальності «Політологія» Миколаївського навчально-наукового інституту Одеського  національного університету ім. І.І. Мечникова.

Місце проживання:

Індекс: 56600

Миколаївська  область

м. Нова Одеса

вул. Першотравнева, 59

Телефон: 80682700507 

Коло  наукових інтересів: Молодіжна політика.