Імідж політичного лідера, технологія створення

     Звичайно, політик повинен прагнути контролювати ситуацію, використовуючи інтуїцію та досвід, унеможливити дії проти себе. Він не утримає владні повноваження, якщо матиме залежність від волі тих, завдяки кому вони були отримані. Потрібно вдало маневрувати, щоб уникнути залежності та не позбутися політичної підтримки. Варто пригадати й слова Г. Лебона: «Маси поважають лише силу, і доброта їх мало зворушує, оскільки вони дивляться на неї, як на одну із форм слабкості» .

     Цікавою видається, на наш погляд, робота, спрямована на формування іміджу вождя, за часи радянської влади. Так, на імідж           В. І. Леніна працювали багато талановитих майстрів, наприклад,        В. Маяковський («Ленін жив, Ленін живий, Ленін житиме!»). До речі, В. І. Ленін чудово знав ціну іміджу: достатньо вдивитися в кінохроніку тих часів і стане помітним, скажімо, що він прекрасно відчував кінокамеру.

     Варто згадати і приклад Й. Сталіна. Троцький стверджував, що псевдонім  Йосипа Джугашвілі походить від слова  «сталь». Важко заперечити, якщо врахувати, що метал – необхідний елемент  іміджу тоталітарних структур. Достатньо  звернутися до роману «Як гартувалася сталь» М. Островського, де зустрічаються вирази: «залізна дисципліна», «залізна воля вождя». Безумовно, Сталін майстерно володів мистецтвом створення і управління власним іміджем, причому – у внутрішній і зовнішній політичних сферах. Що стосується, зокрема, зовнішньої, то він умів зачаровувати далеко не простаків, але – ні багато, ні мало – західну літературну інтелігенцію (А. Барбюс, Л. Фейхтвангер) . Про увагу, з якою Сталін відносився до власного іміджу, свідчить безліч фактів. Нагадаємо лише відому історію зміни його кінематографічних прототипів у фільмах М. Ромма «Ленін в Жовтні» і «Ленін в 1918 році». Візуальними домінантами іміджу Сталіна були, звичайно, френч, чоботи, вуса і трубка.

     У М. С. Хрущова – «коктейль» з лисини, черевика на трибуні ООН, виразів  «комунізм» і «кузькіна мати». Л. І. Брежнєв, в контексті стилістичної оцінки іміджу, володів зовнішністю оперного співака. Численні ордени і кудлаті брови доповнювали артистичну атрибутику. У М. С. Горбачова домінували округлість в зовнішності, поведінці й мові. Звичайно ж, пляма на голові і знамениті наголоси типу «поглибити». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.Основні складові іміджу політичного лідера

     Лідерство - це особливий механізм взаємозв'язку політика з послідовниками. На відміну  від лідерства в малих групах, лідерство загальнонаціонального  масштабу відрізняється відсутністю  безпосередніх особистих контактів  з масами. Це своєрідне дистанційне  керівництво. Про політика як реальну  людину та її лідерський потенціал  ми, як правило, судимо за тим образом, який складається під впливом  ЗМІ, політичної реклами і самих  заяв політика, а також за результатами його діяльності. При цьому "віртуальний" образ політика не завжди співпадає  з реальним прототипом. Наприклад, відсутність  якоїсь якості, настільки важливої для створення позитивного образу політика, може бути компенсовано роботою  іміджмейкерів, результатом чого стане  видимість наявності цієї якості у людини. Образи політика, якоїсь організації, сформовані у суспільній свідомості, позначаються поняттям імідж.

     Дослідники  зазначають, що стосовно будь-якого  політика, як і організації, можна  говорити про кілька типів іміджів:

     дзеркальний (суб'єктивний), тобто образ політика у власних очах. Це те, що думає  політик про самого себе;

     модельований  бажаний імідж-образ, який команда  політика намагається закріпити  у суспільній свідомості;

     негативний  імідж, що створюється опонентами;

     поточний  імідж, позитивний чи негативний образ, який складається у суспільній свідомості як стихійно, так і в силу застосування спеціальних технологій.

     Нижче піде мова про модельовані іміджі, які враховують стереотипи, що склалися у масовій свідомості, і відповідають соціальним очікуванням певних соціальних груп. З цієї точки зору імідж - це сконструйований образ, який може володіти будь-якими характеристиками, затребуваними послідовниками. За допомогою іміджу створюється яскравий образ політика, який запам'ятовується. Дійсно, якщо подивитися на ситуацію, яка склалася в Україні у 90-х pp. XX ст., то можна зазначити, що суспільство проявило значно більше уваги політикам, які зруйнували стереотипне уявлення про керівника, що склалося у радянські часи, і продемонстрували принципово нову модель поведінки (наприклад, перший президент незалежної України Л.Кравчук, який стояв у витоків злому тоталітарної системи, вперше з вітчизняних керівників зняв краватку і не приховував свої людські слабкості) - ніж політикам, які не зуміли створити свого образу.

     На  психологічному рівні суспільний діяч може асоціюватися з одним із образів: "мудрець", "герой-захисник", "вірний послідовник" (спадкоємець  ідей іншого популярного лідера), "батько нації", "слуга народу" тощо. Масова свідомість може ототожнювати політика з декількома образами одночасно, що значно розширює соціальну базу. Наприклад, всі перераховані вище образи були використані для створення  харизматичного образу Й.Сталіна. Нинішня  ситуація нестабільності в Україні  робить затребуваними образи політиків, що асоціюються у масовій свідомості з типом сильної особистості (лідер-"захисник"), здатним захистити населення  від хаосу і гарантувати суспільну  безпеку. Інший популярний образ - це політик господарник, здатний облаштувати  життя регіону чи країни в цілому.

     Імідж політика складається з цілої  низки компонентів, які в ідеалі повинні "працювати" на створення  єдиного образу:

     програм, заяв, в яких відображені  основні ідеї лідера. Це, як правило, кілька найбільш злободенних проблем суспільного життя, що вимагають вирішення. У передвиборчий період мета політичного курсу, що пропонується лідером, висловлюється в короткій і доступній для розуміння формулі-тезі. Багато претендентів на вищі державні посади асоціюються з простими за формулюванням, але яскравими гаслами своїх виборчих кампаній: "Новий курс" - Ф.Рузвельт, "Нові горизонти" -Дж.Картер, "Головне - це люди" - Б.Клінтон, "На захист працюючих сімей" - А.Гор;

     поведінки, що дозволяє продемонструвати риси характеру, які у суспільній свідомості пов'язуються з поняттям лідера. Серед них такі, як рішучість у відстоюванні своїх ідей, компетентність. Важливо, щоб поведінка політика демонструвала простоту, відкритість у спілкуванні та інші якості, які викликають симпатію і довір'я у людей;

     зовнішності (одяг, обличчя, фігура), жестів, красномовності. Психологи говорять, що ставлення до політика визначається не тільки тим, що він говорить і пропонує, але також і тим, як він виглядає. Навіть стиль одягу покликаний підкреслити візуальний образ політика, наблизити його до певних груп населення. Наприклад, символами деяких політиків стали певні деталі одягу: шинель (Й.Сталін), морський кітель (У.Черчілль). Відомо, що М.Тетчер, дочка дрібного купця, ставши британським прем'єр-міністром, підкреслювала свій зв'язок з середнім класом, купуючи одяг в системі магазинів для цього класу;

     біографії: походження, освіта, професія, партійність. Авторитет кандидата може підкріпити його посадовий статус та імідж тієї організації, з якою він у професійному плані пов'язаний. Підтвердити право на лідерство можуть і яскраві факти життєвого шляху, що підтверджують сміливість і рішучість політика, наприклад, служба в армії, участь у військових діях, боротьба з корупцією та привілеями, з проявами несправедливості.

     Імідж включає в себе додаткові складові, які покликані наблизити політика до пересічного громадянина, роблячи  його образ більш близьким і знайомим: це характеристики, що розривають взаємовідносини  з членами сім'ї чи певні захоплення.

     Найчастіше  процес формування іміджу політика починається  з з’ясування таких цілей:

     1. Досягнення доброзичливості —  створення доброзичливого відношення  громадськості до діяльності  політика з метою забезпечення нормального функціонування і розширення його діяльності;

     2. Збереження репутації — узгодження  яких-небудь дій об’єкта із  суспільними традиціями, підвалинами;  запобігання небажаним наслідкам;

     3. Внутрішні відношення — використання  іміджу для створення всередині політичної партії зацікавленості в справах керівництва.

     В ідеалі, заздалегідь проводиться  достеменне вивчення недоліків лідера, щоб уникнути потенційного утвердження негативного образу, який створюватимуть конкуренти. Як зазначав К. Г. Юнг: «...якщо хтось проектує на свого ближнього образ диявола, то це робиться тому, що ця людина має таке, що уможливлює закріплення цього образу»

     Виходячи  з того, що більшість виборців не аналізує логічний ряд аргументів і  не вивчає альтернативні думки, то панування  ідей можливе лише за умови перетворення їх в образи, які асоціюються з  особистістю, тому виборча стратегія  матиме справу з побудовою іміджу конкретного лідера, який природно входить в структуру іміджу політичної партії.  
 
 
 
 
 
 
 

     4.Типи  політичного іміджу

     Іміджмейкери, створюючи, аналізуючи і впроваджуючи політичний імідж лідера в суспільну  свідомість, насамперед звертають увагу  на фізичні, комунікативні, політико-психологічні дані лідера, оскільки особистісні  характеристики мають значну емоційну прив’язку до аудиторії, легше проникають у масову свідомість і міцно засвоюються  виборцями.

     Вітчизняні  автори визначають в українській  політичній практиці такі типи політичного  іміджу, що використовувалися кандидатами  в народні депутати. Їх класифікація:

     · “діловий імідж”, який щонайкраще характеризується ідеологією: “ми заробили гроші  для себе, заробимо їх і для вас”;

     · “інтелектуальний імідж”, що виник  на основі твердження: для роботи в  парламенті необхідні професіонали;

     · “народний імідж” будувався на класичній популістській основі, на прагненні сформувати позитивне  ставлення до себе як до “свого хлопця”;

     · “політичний імідж” формувався на контрастному протиставленні соціалістів (формальних або прихованих) і націонал-демократів. В обох випадках ставка робилася на певні, добре відомі базові цінності основних політичних сил суспільства, а власне імідж створювався на декларуванні прихильності до цих цінностей, а не на основі особистісних характеристик  кандидатів;

     · “жіночий імідж” створювався на основі кредо: “Схоже на те, що чоловіки вже  нічого не зможуть зробити. Обирайте жінок. Вони зроблять цей світ кращим”;

     · імідж “місцевого жителя” будувався  на основі постулату “Я – свій, я  тут живу і нікуди не дінуся, тому що в мене тут родичі і родина...” 

     Багато  дослідників підкреслюють, що для  всіх типів іміджу дуже важливим його елементом є наявність аури комунікації, фундаментальною ознакою якої можна  вважати посмішку політика. Тому іміджмейкери рекомендують своїм клієнтам обов’язково  посміхатися, якщо вони хочуть сподобатися  виборцям. Тим більше, що цьому мистецтву, як запевняють психологи, неважко навчитися. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     5. Висновки

     Таким чином доведено, що політичний імідж  є складним, дискурсивним за своєю  природою феноменом, сутність якого  розкривається науковцями в різних міждисциплінарних розвідках. Імідж  є комплексним поняттям, тому його слід аналізувати, виходячи з різних перспектив.

     Сучасна практика формування політичного іміджу лідера або партії володіє широким  арсеналом дійових засобів від  професійно поставленої політичної реклами до системи паблик рілейшнз. Використовуються вже апробовані методи “розкрутки кандидата”, його “упакування” і “продажу”, “зниження іміджу конкурента”, “війни компроматів” тощо. В сучасній політичній боротьбі нерідко  застосовуються і “брудні” технології, вивчення яких допоможе протистояти  їх впливові на громадську думку.