Автор: Пользователь скрыл имя, 14 Декабря 2012 в 12:45, реферат
В курсовій роботі зроблено спробу розглянути державну владу як частину влади політичної, проаналізувати місце і роль держави у здійсненні своєї влади, визначити основні тенденції державної влади в Україні.
Робота складається з вступу, чотирьох основних розділів, висновку та списку використаної літератури.
Вступ. 3
1. Структура державної влади 4
2. Місце і роль держави у здійсненні державної влади. 9
3. Державна влада в Україні 13
Висновок 20
Список використаної літератури 22
Для молодої України нагальнішим завданням є залучення до демократичного процесу якомога ширших верств громадянства. Однак аналіз політичної свідомості, установки на політичну участь, політичної залучености та ступеню довіри до вищих елементів влади свідчить про досить своєрідний стан політичної участи населення України.
Як завжди, виявляється більшменш стійка недовіра до вищих владних структур (попри всі їхні намагання переконати громадськість у своїх прогресивних намірах), скептичне ставлення до особистої політичної участи та власної здатності впливати на політичні рішення і політичний стан.
Конфлікт між потребами, інтересами та реальними умовами життя гостро переживається громадянами України. Це породжує особливі політичні настрої мас — від байдужості й апатії до зневіри, ненависті й конформізму.»
В Україні назріла переоцінка призначення громадянського суспільства на основі переосмислення ролі держави і політичних суб'єктів. Важливою противагою авторитаризмові, який ще дається взнаки у певних політичних процесах в Україні, має стати послідовна політична діяльність позапарламентських соціальних рухів, незалежних від держави за своїм суспільним статусом. Потрібно вдосконалювати норми представницької демократії як режиму, що найбільшою мірою гарантує індивідуальні права.
Досягнення автономії громадянського суспільства має стати, значною мірою, результатом поєднання політичної участи народних рухів з широким громадським обговоренням межі влади та моральності її мети у період авторитарного правління, звісно, за умови уникнення загрози політичній стабільності.
Особливо важливо, щоб широкі верстви населення, особливо соціальні рухи, змогли зрозуміти, що поза демократією публічне обговорення таких проблем, як громадський контроль за урядовою політикою та державним управлінням, а отже і правове й соціальне обмеження влади, просто неможливі.
Для консолідації громадської політичної участи і спрямування її до річища правових форм демократія потребує механізмів врегулювання конфліктів та регульованої конкуренції за доступ до влади. Це завжди вимагає компромісу: з боку головних можновладців — згоди на допуск інших до владних позицій, з боку опозиції — відмови від звернення й від закликів до реакційних форм протесту, навіть заради бажаних політичних результатів.