В’ячеслав Чорновіл

      Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети «Час/Time» (з січня 1995 до травня 1998) і «Час» (з жовтня 1998 до березня 1999).

 
На мітингу, 1990 р.

                                                   
                                                                                            В. М. Чорновіл з газетою "День", 1997 р.

 
В. М. Чорновіл в аеропорті "Жуляни", Київ, 1997 р.

Створення Народного Руху України  та активна діяльність в НРУ 

      Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного  Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ. Ось як про цей час згадував сам В’ячеслав Чорновіл:

      «Ідея створення Руху виникла спонтанно, вона йшла знизу. Прийшов час "розвалу  імперії", так званої перебудови. Він закликав низи до дії, а серед  інтелігенції, колишніх політв´язнів, політичних діячів виявилися люди, які вирішили очолити цей рух. Я пригадую, як 17 вересня 1989 року ми вивели на вулиці Львова 200—250 тис. осіб. Це була природна потреба різко змінити ситуацію, яка на цей момент склалася в країні: ішло розвалення комуністичної системи, дуже активізувалися народні маси, і це треба було оформити. Перша спроба створити у Львові "Демократичний фронт сприяння перебудові" була літом 1988 року, але нас тоді розігнали собаками й ОМОНом. Наприкінці 1988 року, зайнявши національно-патріотичні позиції, нашу ідею підтримала більшість членів Спілки письменників України. Завдяки цьому нам легше було захищатися від свавілля влади. Ми змогли виголосити програмні положення НРУ. Почалося інтенсивне зростання організацій Народного Руху в областях. У вересні 1989 року відбулися установчі збори НРУ. 1993 року НРУ був перереєстрований на політичну партію, бо, будучи громадсько-політичною організацією, ми не могли брати участь у виборах.»

      У березні 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів  радикального крила демократичної  частини Верховної Ради — Народної Ради.

      З квітня 1990 року до квітня 1992 року —  голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).

      У жовтні 1991 року на Великій козацькій  раді В’ячеслав а Чорновола обрано гетьманом українського козацтва.

      З квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат  України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації  в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

      Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети “Час/Time” (з січня 1995 до травня 1998) і “Час” (з жовтня 1998 до березня 1999).

Смерть  В.Чорновола та її наслідки для української  політики

      25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл  загинув за нез’ясованих обставин  в автокатастрофі на шосе під  Борисполем. На місці загибелі  встановлено справжній козацький  хрест. Поховано видатного українського  державного діяча на центральній  алеї Байкового кладовища. 2000 року  присвоєнно звання Героя України.

      В’ячеслав Чорновіл не є і не був просто актуалізованим політиком партійної  конкретики. А саме таким його зазвичай сприймали, саме за це з ним воювали, саме на тому стояла його популярність. Це лише одна й далеко не найвизначніша  іпостась В’ячеслав а Чорновола. Насправді він і донині залишається  стратегічним генієм українського національного  самоусвідомлення, структурований практикою  філософ дисидентства, людина вершинної суспільно-демократичної думки XX століття, український демократичний "фундаменталіст". Немає нічого випадкового в тому, що Чорноволів товариш по ув´язненню Михайло Хейфец, автор книжки "В’ячеслав Чорновил — зэковский генерал", ще там, у Мордовії, відзначаючи "дирижерские черты" Чорновола, записав:

      "Наблюдая за ним со стороны, я сопоставлял его с Ганди, Неру, Кениатой, Нкрумой; это именно подобный им тип национального вожака". Мова йде саме про масштаб. Щоб осягнути масштаб Чорновола, потрібен час. І Чорновіл уже вийшов на історичну дистанцію. Він не став Президентом України. Але став її національним Героєм — посмертно. Його вбили в русі — у дорозі, по шляху до тієї, іншої України, за яку він платив здоров´ям і життям.

      Ця  рана ніколи не загоїться. В’ячеслав  а Чорновола було вбито жорстоко й підступно, після тривалої психологічної  облоги, після масового творення облудної громадської думки. Убито наприкінці тисячоліття, кривавого й загрозливого для України. Убито, як убивали всіх її національних провідників — від  Івана Мазепи до Хмеля, від Симона Петлюри до Грушевського, від Тараса Шевченка до Франка, від Степана Бандери до Василя Стуса та Івана Світличного. Убито, як було вбито й потоптано Андрія Сахарова, генерала Петра Григоренка, Галину Старовойтову; а ще раніше — Аллу Горську, Тихого й Литвина, Валерія Марченка, Оксану Мешко .

      На  Чорновола полювали все життя. Затуляли рота, виривали з рук перо, арештовували, морили голодом, паплюжили плітками, погрожували. Напевне, ні про кого не наплела компартійна й посткомпартійна пропаганда стільки дурниць, як про нього. Найогидніше, що деякі з цих міфів згодом почали повторювати й ті, кого він вважав за своїх прихильників, на чию допомогу розраховував. Стрільбу вели з різних боків. Спочатку це була система. Але й після того, як вона впала, нападів, хоч як це парадоксально, не поменшало, їх було безліч, мисливців: від садистів-слідчих до макабричних табірних наглядачів; від штатних провокаторів з постійно мінливими фізіономіями до заздрісних і лукавих "однодумців"; від ексцентриків лівої політики до перефарбованих у жовто-блакитне сталінців; від затятого бюрократа до амбітних сутенерів української національної ідеї, котрі страждали від того, що поруч з Чорноволом виглядають хіба що політичною карикатурою. Під завісу долучилися сюди й колишні соратники, позаяк не бачили далі власної амбіції. "А велике й суттєве, — як писав сам В. Чорновіл, — видно тільки з історичної відстані". Між тим декого із захисників народних інтересів потягло — під виглядом нового бачення стратегії і тактики — на смачне й вигідне. І залізо втомлюється, виправдовувалися вони, не можна ж розвивати рухівську ідею лише на ентузіазмі! Так і життя мине — за що ж тоді боролися? Один із них заявив, що не пошкодує й мільйона доларів, аби усунути Чорновола з Руху, а інший — інтеліґентно пояснював з трибуни з’їзду, що, на жаль, і знамена доводиться іноді топтати, війна є війна, і якщо Чорновіл став у Русі гальмом, нічого не вдієш — "треба переступити через нього — і йти далі ." Так і не вдалося переконати цього любителя лунких афоризмів, що армія, яка топче власні знамена, рано чи пізно перетворюється на зграю мародерів. Такою є зовнішня канва хроніки його життя. Чорновіл почав його як журналіст і з цього шляху не зійшов.

 
На місці загибелі встановлено справжній козацький  хрест.

Поховано Чорновола  на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 1). Соратники В. Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають його загибель політичним убивством

Розслідування

22 березня 2011 року генпрокуратура передала на додаткове розслідування до столичного главку міліції кримінальну справу, порушену за фактом загибелі вДТП колишнього лідера Народного руху України В'ячеслава Чорновола. В той же час Тарас Чорновіл вважає, що розслідування справи про загибель його батька має залишатися у веденні Генпрокуратури. 
2 червня 2011 року прокуратура Києва підтвердила інформацію про ексгумації тіла В'ячеслава Чорновола. При цьому за словами сестри Чорновола Валентини, її не попередили і не сповістили про ексгумацію.

Нагороди  та премії

• Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).
• Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) — за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі. Премію присуджено у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські.
• Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (1997).
• Присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (2000) (посмертно) — за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.

Висновки

      Про В’ячеслава Чорновола та про його феномен ще напишуть десятки книжок. Вийдуть друком його статті, політичні  звернення, есе та монографії, унікальне  листування. Створено Фонд В’ячеслав  а Чорновола, президентом якого  обрано його дружину й соратницю  — відому українську поетесу Атену Пашко. Фонд розпочав роботу над підготовкою зібрання творів, а це десяток томів.

      Його  талант шліфували мордовські табори. Там він став філософом і стратегом. І все одно найважливіше: він був  не з бронзи і не з мармуру. Він  був весела й жива людина, з усіма  рисами живої людини; вони лише відтіняли  його масштаб, його дар схоплювати проблему зразу і в цілому, його вміння передбачати й вести .

      Читаймо його, читаймо уважно, з олівцем, — і ми, сьогоднішні, багато що переосмислимо.

      І в багатьох випадках знайдемо відповідь  на те, як жити далі, куди прямувати, чого стерегтися. У нього про це сказано, треба тільки хотіти це побачити.

      Чорновіл  ніколи не співав з чужого голосу, нікому не підспівував; говорив, що думав, —  думав, що говорив. Він був і залишився  опозиціонером до всього, що гальмувало шлях до незалежності України, до Моральної  Людини, до Бога; і там, у таборах, і тут, у новій і ще не оформленій реальності.

      Отож, нехай Бог допоможе і нам з  вами, славні наші побратими, — допоможе зрозуміти В’ячеслав а Чорновола.

      Тобто зробити те, що нам не вдалося  зробити за його життя.

Список  використаної літератури

1. Кривдіна І.Б. Основні напрями журналістської діяльності В’ячеслава Чорновола // Вісник Одеського національного політехнічного університету. – Одеса, 2004.

2. Чорновіл Т.В.  В’ячеслав Чорновіл. Спогади. –  Львів, 2005.

3. Чорновіл В.  У Новий рік – з новим  ділом і новим словом! // Чорновіл  В. Пульс української незалежності: Колонка редактора. – К.: Либідь, 2000. – С. 19, 21.

4. Яременко В.  Так починався В"ячеслав Чорновіл. // Чорновіл В. Твори у 10-ти т. Т.1. - С. 27.