Гоголь і Україна

 12 травня з Рима Ієронім Кайсевич пише Б.Яньському: «С божьего соизволения, мы с Гоголем очень хорошо столковались. Удивительно: он признал, что Россия - это розга, которою отец наказывает ребенка, чтоб потом её сломать. И много-много других очень утешительных речей. Благодарите и молитесь...» Останній лист польських ченців до свого патрона, в якому згадується ім'я Гоголя, позначений 25 травнем 1838 року: «...Гоголь - как нельзя лучше. Мы столковались с ним далеко и широко... Занимается Гоголь русской историей. В этой области у него очень светлые мысли. Он хорошо видит, что нет цемента, который бы связывал эту безобразную громадину. Сверху давит сила, но нет внутри духа. И каждый раз восклицает: «У вас, у вас что за жизнь! После потери стольких сил! Удар, который должен был вас уничтожить, вознёс вас и оживил. Что за люди, что за литература, что за надежды! Это вещь нигде неслыханная!» Проте незабаром ченці, переконавшись, що навернути до католицтва геніального українського письменника не вдасться, припинили з ним зустрічі й будь-які розмови про релігію. Всі предки Гоголя були православними людьми. 
 

«Проблеми української релігійної свідомості»* Гоголь

     Світогляд М.Гоголя виявляє багато спільних ідей з Сковородою: він також шукає  ключі до пізнання Бога й світу  у людськім серці й на перше  місце висуває не інтелект і не волю, а чуття, емоцію. Тому й він повторює вимогу - добирати працю відповідно до природного нахилу і здібностей. Нарешті Гоголь, як і Сковорода, відчував красу світу й радість життя. Це наповняло його почуттям такої вдячності,що й перед смертю він хоче співати «гімн Красі Небесній». Але Гоголь зріс серед служилої української старшини, носився з думкою про державну посаду, перейнявся тим настроєм духовного хлопства, яке мріяло лише про уряди й «жалування». Це втягло його в російське товариство й змусило пристосуватися до смаку російського суспільства. Навіть свої українські повісті він писав переважно тому, що ця «екзотика» відповідала тоді підвищеному зацікавленню російського громадянства Україною, її природою і побутом. У творчості Гоголя знаходимо основні мотиви українського світогляду: перевагу внутрішньої моралі (треба не тільки чинити добро, але й бажати так чинити), визнання абсолютної вартості одиниці («кожному з нас слід нагадати , що стан його є святий»...), вимогу праці над собою й визнання цінності людської праці взагалі («суспільство поліпшає тільки тоді, коли кожна окрема людина візьметься сама за себе і буде жити як християнин, працюючи для Бога тим знаряддям, яке їй дано»), вимогу чину («людина виправляється і удосконалюється тільки при ділі»), розуміння і терпимість до чужих поглядів та до інших народів («ТИ забув про властивості характеру кожного народу і гадаєш,що ті самі події  можуть однаково діяти на кожний народ. Той самий молот, б'ючи по склу, розбиває його в порох, а коли б'є по залізу, то кує його»). Нарешті, український оптимізм («радість у праці: все життя моє відтепер -  один гімн подяки»).

Однак зустрінемо тут  також елементи російського світогляду - передовсім додатню оцінку нещасть, від якої заносить вже московською  «жаждой страданья» і східним  «смирением» («О как нужні нам  недуги!»...). Далі - поєднання протилежностей і максималістичні скоки поміж  тими протилежностями: багатство краю й злидні серед населення, краса  і гармонія природи й безладдя у людськім суспільстві. Тут Гоголь водночас гуморист і меланхолік, містик і реаліст, поступовець (у творчості) і консерватор-поміщик (у житті). То він ідеалізує своє дрібновласницьке середовище(« Старосвітські поміщики»), то навпаки - його понижує (« Як сварився»).Починав  він із романтичних замальовок рідного  краю. Потім перейшов до московської  тематики й змалював «гнусную расейскую  действительность»), але й цей образ морального занепаду й темноти ( «Ревізор», «Мертві душі») змушує його занедбати реалістичний метод і кинутися до містики («Листування»). Весь час немов без твердого ґрунту, весь час у ваганнях...

Отже, Гоголь - типовий  зразок двоїння культур, боротьби двох національних душ. Всі його біографи й критики підкреслюють дисгармонічність його життя і суперечності в його творчості. « У творчій фантазії Гоголя ніби повстають дві течії, дві різні стихії, збуджуючи дві  різні категорії почувань, настроїв та образів. Вони стоять одна проти  одної і в творчості Гоголя набувають характеру антитези»,- каже В.Переверзєв. Ця двоїстість душі письменника вбачається навіть у  мові «Вечорів» - то кострубатій і  штучній, то мелодійній і дзвінкій. Та й Гоголь був свідомий своєї  двоєдушності: « Скажу вам, що я  сам не знаю, яка в мене душа - хохляцька  чи російська. Знаю тільки, що аж ніяк не дав би переваги малоросіянинові  перед руським, ані руському перед  малоросіянином. Обидві природи щедро  обдаровані від Бога і, як навмисне, кожна з них окремо має в  собі те,чого не має інша». Звідси мабуть і здогад Данилевського, що нібито душа російська та українська «взаємно доповняються». Ми вже бачили, що вони «доповняються» хіба лише за законами контрасту. Що погодити ці противенства неможливо, що вони можуть стати причиною навіть особистої  трагедії - найліпше доводить життя  самого Гоголя. «Між двома душами» - коротко окреслив його літературну  постать С. Єфремов.

*- дана книга була  основним пунктом звинувачення  у засудженні письменника до 10 років позбавлення волі. у 1939 році 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Можливо, найбільш вдало і повно оцінив творчість Миколи Гоголя в українському контексті вже згадуваний визначний  український письменник Олесь Гончар, який на початку квітня 1976 року у  Венеції на міжнародному симпозіумі, присвяченому творчості Миколи Гоголя «Гоголь і європейська культура», виступив з доповіддю «Гоголь  і Україна». Гончар писав: «Земля Украины  – это она вспоила и вскормила  Гоголя, и притом не только физически, но и, что куда более важно, вспоила  и вскормила его духовно, с  детства одарив красотой своей поэзии, разливом песенного творчества, эпической  величавостью дум, фантастикой сказок, преданиями, легендами, ярчайшей образностью  – всеми плодами народного  духа… Гоголь остался как подлинный  открыватель этого поэтического материка, действительно проникший  в глубины, до него неизведанные, создавший  неповторимый облик народа, духовный образ Украины».  

Отож, більш аніж переконливим є висновок про домінування  в творчості Миколи Гоголя українського романтизму, прагнення познайомити  широкий загал Російської імперії  та й світу загалом з історією «воинственного народа,  означенного  совершенною оригинальностью характера  и подвигов», «вольного рыцарского народа» з поетичною натурою, неповторною природою з «божественною  очаровательною украинской ночью», неперевершеними  піснями, в яких «дышит эта широкая  воля козацкой жизни», «сила, радость, могущество» та самобутністю традицій. Тут не беремось досліджувати твори, що характеризують Гоголя як знавця російської дійсності та як російського сатирика.

Очевидно, що Гоголь фактично сформував у своїх творах своєрідний національний міф про  українців. Його можна не сприймати, не любити, можливо навіть ненавидіти, але Гоголівська Україна в  ХІХ столітті була представлена світу як країна з високою народною культурою побуту, унікальною природою та героїчним минулим. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список використаної літератури

http://gogol.at.ua

http://oranta.org