Соціальна робота з дітьми та підлітками в Данії.Молодіжний соціальний рух

     Вперше  філософи, суспільствознавці та митці  ґрунтовно підійшли до з’ясування суті конфлікту “батьків та дітей” в ХІХ сторіччі. Цінності “старого світу” виявилися незадовільними для  нового покоління. Ціннісна криза західного  суспільства стала детонатором  могутніх процесів та соціальних зрушень. Про це писала більшість філософів  та письменників того часу.  
Австрійський культуролог В.Краус назвав ХІХ століття — “століттям нігілізму”1. Це був своєрідний молодіжний вибух, протест проти цінностей та антигуманної практики класичного капіталізму. Однак молодь як самостійна група з певними соціальними, політичними та культурними інтересами в ХІХ столітті не була об’єктом дослідження. 

     Безпосередньо молодіжною проблематикою науковці почали займатися лише з кінця 60-х  рр. ХХ ст., коли молодіжна ініціатива загрожувала існуванню самого буржуазного  суспільства. У 60-х молодь виявила  свою здатність виявити протест. 

     У Європі піднялася хвиля молодіжних заворушень, потужних студентських страйків і навіть збройних повстань. Суспільство  виявилося не готовим до сприйняття нових ідей і не очікувало подібного  розвитку подій.  
Таким чином, наприкінці 60-х з’ясувалося, що старше покоління є чужим для молодих, а про нове покоління нічого не відомо. Відбувся розрив між поколіннями, і старші опинилися перед фактом, що вони не мають уяви про потреби, запити та ідеали своїх дітей.

     Соціологічні  заміри у молодіжному середовищі у більшості європейських країн  проводилися регулярно протягом 50-х і на початку 60-х рр. Однак  виявилося, що ці заміри за великим  рахунком носили комерційний характер. Вони мали на меті виявити тенденції  споживання тих чи інших товарів, професійну орієнтацію тощо, і зовсім ігнорували ціннісний бік проблеми.  
Показовим у цьому плані є опитування французької молоді у 1965 році, яке показувало значну політичну аморфність та конформізм молодіжного середовища.

     Власне, ця подія призвела до якісних змін в інструментарії та підходах західних вчених до вивчення молодіжної проблематики. Об’єктом дослідження стали процеси  взаємодії молодіжної ініціативи та суспільства, процеси в самому молодіжному  середовищі, безпосередньо організації  молоді.  
До цього часу методологічна база досліджень молодіжної проблематики складалася з наробків історичної науки та безпосередньої роботи громадських, політичних, державних інститутів з молоддю. Зокрема, було розроблено методики роботи скаутських і спортивних організацій, молодіжних секцій політичних партій, програми державної молодіжної політики.  
Слід відзначити досягнення надзвичайної ефективності (з точки зору офіційної ідеології) в роботі з організації молоді тоталітарних держав того часу (Німеччина, Італія, фашистські режими Європи, СРСР, Китай та інші країни соцтабору). 

     Результатом цієї роботи були переважно методичні  посібники та історичні й ідеологічні  нариси про діяльність молодіжних організацій. Але був цілковито відсутній  аналіз сутності процесів в молодіжному  середовищі. Класовий же підхід не вичерпував всієї проблематики.  
Після подій 1968 року західні та радянські вчені почали докладно вивчати молодіжну активність, яка вийшла на один рівень з проблемами національної безпеки. При більшості вузів західних країн було створено соціологічні та політологічні науково-дослідні лабораторії, метою яких стало відслідковування молодіжної активності. 

     Ще  у 60–70-ті рр. над понятійним апаратом дослідження молодіжного руху працювали  Е.Бенфілд, Г.Блюмер, Х.Кеслер та багато інших. У 70-х вийшли аналітичні роботи К.Менарта3, Р.Левенталя4, Ж.Русле, присвячені проблемі інтеграції молодого покоління в соціальну структуру суспільства.  
В радянській науці справа дослідження молодіжної соціальної активності ускладнювалась наявністю ідеологічних бар’єрів. Незважаючи на те, що проблематикою молодіжного руху в радянському суспільствознавстві займались достатньо давно, лише у 70-ті рр. питання вивчення молодіжної ініціативи привернуло серйозну увагу (з 1981 року у педагогічних вузах було введено наукову дисципліну “Міжнародний молодіжний рух”). Це було пов’язано з підвищенням соціально-політичної активності молоді у світі. Однак протягом тривалого періоду під “молодіжним рухом” розуміли комсомол, а в капіталістичних країнах — членів “прогресивних молодіжних організацій”.  
Соціологічна наука мала більше можливостей відслідковувати молодіжні проблеми. Так, перші соціологічні заміри в молодіжному середовищі на Україні почали робити на початку 70-х рр. Зокрема, відділ соціологічних досліджень Інституту філософії АН УРСР протягом 1971–1985 рр. регулярно (в 1971–76, 1978, 1981, 1984, 1985 рр.) відслідковував проблеми соціальної та професійної орієнтації шкільної молоді, головним чином випускників 8-х та 10-х класів. Ці дослідження допомогли виявити довготривалі тенденції ціннісної деформації та накопичення негативних явищ у молодіжному середовищі5.  
З другої половини 70-х рр. діапазон проблем, які досліджувалися соціологами та психологами, розширився, до нього були включені проблеми мобільності працюючої молоді, її професійно-кваліфікаційного росту, ставлення до праці, трудової поведінки та ціннісних орієнтацій. 

     З середини 80-х рр. соціологія та психологія молоді звертає свою увагу на актуальні  проблеми побуту, вільного часу, ставлення  до неформальних об’єднань, політичних та соціальних процесів В соціології категорія “молодь” означає вікові групи населення, які поєднують вік з певним соціальним положенням. Вікові характеристики осіб цікавлять соціологію лише у зв’язку з соціальною структурою, розподілом праці, іншими сутнісними характеристиками. Тобто соціологічний підхід до проблеми молоді означає виділення та вивчення певних соціально-демографічних груп (наприклад, розподіл молоді на міську та сільську, студентську та працюючу тощо)1.  
Соціальна психологія розглядає молодь крізь призму процесу її соціалізації. Перш за все досліджуються етапи досягнення самостійного статусу в трудовій, громадсько-політичній, сімейній та інших сферах життєдіяльності. Предметом досліджень соціальної психології є психологічний склад, характерні риси, що визначають поведінку людини на даному етапі. Крім того, соціально-психологічний підхід є найбільш ефективним засобом вивчення девіацій у молодіжному середовищі.  

     Серед інших підходів до молодіжної проблематики виділяють також демографічний, за яким молодь розглядається як формальна  група, що характеризується віковими рамками (до 30 років). 
Застосовуються також історичний та політологічний підходи. Перший досліджує етапи розвитку молодіжної ініціативи, другий вивчає політичну активність молоді. Так, в рамках політологічного підходу досліджується участь молоді як вікової та соціальної категорії населення в політичних процесах, діяльності політичних партій, виробленні політичних та державних рішень тощо.  
Слід також відзначити соціально-філософський, культурологічний та юридичний підходи. Кожен з них вивчає молодіжну ініціативу крізь призму свого напрямку. 

     Виходячи  із завдань, поставлених в даному проекті, ми звернулися до методу ювенології як науки, що застосовує комплексний  аналіз молодіжної проблематики і поєднує  елементи всіх вищезазначених підходів. Саме такий метод дає можливість проаналізувати практично всі аспекти  молодіжної проблематики. І тому ми схильні підтримувати розвиток цієї нової гібридно-рекомбінаційної  науки. 

     Повертаючись  до проблеми наукових визначень, нагадаємо, що вимагають уточнення самі поняття  “молодь” та “молодіжний рух”. Як не дивно, але досі немає чіткого  формулювання та вікових рамок для  категорії “молодь”. Це пояснюється тим, що “питання про вікові кордони молоді є похідним від питань про сутність молоді як соціальної групи, її місце в соціальній структурі суспільства, соціальних показниках, що відображують специфіку соціального статусу молоді”. 

     Таким чином, біологічні вікові параметри  опосередкуються всією сукупністю суспільних відносин та культурно-історичних традицій, котрі регулюють взаємостосунки різних вікових груп, детермінуючи їх склад, функції та положення в  суспільстві3. Тож слід розуміти, що вікові рамки молоді змінювалися  протягом історичного процесу. Це обумовлено різними факторами, зокрема, збільшенням  тривалості життя.  
Коли йдеться про сучасне суспільство, можна погодитися з твердженням М. Корнєва про те, що “молодь як соціально-демографічна група виділяється на основі спільності вікових ознак та особливостей її положення в суспільстві, які вона сприймає як процес становлення соціальної зрілості, як процес активної соціалізації. Спільність соціально-демографічних ознак обумовлює особливості психологічних властивостей молоді, роблячи її відносно цілісною соціально-психологічною групою. Ця цілісність визначається загальною соціально-психологічною потребою самовизначення в суспільстві, що пов’язано з певною автономією прийняття рішень про власну долю”4. Власне, з цього твердження є похідним і наш підхід до визначення вікових рамок молоді.  
Як вже вище було зазначено, досі спеціалісти не дійшли згоди у визначені вікових рамок молоді. Тут можна навіть виділити кілька підходів до цієї проблеми. Зокрема, в якості основного критерію деякими вченими обираються статева зрілість, закінчення загальноосвітньої школи, початок професійної освіти, отримання громадянських прав.  

     Американські  соціальні психологи та педагоги, які вивчають молодіжну проблематику, пропонують розподілити поняття  молоді на більш конкретні вікові групи: “молодь”, “підліток” (teenager), “дитина”. Хоча і серед них немає згоди щодо вікових рамок кожної із зазначених груп.  
Наприклад, у матеріалах ООН та ЮНЕСКО встановлено віковий ценз для молоді — від 15 до 24 років. У радянському законодавстві молодими вважалися особи, що не досягли 30 років. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвиткові молоді в Україні” визначає молодь як осіб віком від 15 до 28 років. І остаточно це питання досі не з’ясовано.  
Це обумовлене тим, що “молодь” — поняття не тільки і не стільки вікове, демографічне, як соціальне, психологічне, історичне. Межі молодіжного віку можуть бути прив’язані до певної цифри лише умовно. Ця цифра є неоднаковою для різних типів суспільств та держав, які існують навіть на одному історичному етапі. “Але навіть в рамках одного суспільства чи держави вона не менш умовна, оскільки поняття “молодь як соціальна група” є категорією достатньо високого рівня абстракції”. 

     На  наш погляд, нижні рамки “молоді” слід прив’язувати до одного з найважливіших  перших життєвих виборів. Зокрема, до вибору, який стає перед молодими людьми після  закінчення 9-го класу загальноосвітньої  школи. Рішення продовжити навчання в школі, піти до ПТУ, технікуму, ліцею  чи розпочати трудову діяльність, прийняте молодою людиною, визначає всю її подальшу долю. Сучасний організований молодіжний рух виник в період трансформації політичної системи від тоталітаризму до плюралістичної демократії. Його бурхливий розвиток визначався певними соціально-економічними проблемами, які переживало українське суспільство. Становлення державного механізму, відтак і становлення державної молодіжної політики, співпраця між молодіжними організаціями та державною відбувалися шляхом спроб та помилок. 

     Таким чином, сучасний організований молодіжний рух, пройшовши ряд певних періодів свого розвитку, сьогодні перебуває  на новому етапі свого існування, який передовсім характеризується активною участю молоді як окремої соціально-демографічної  групи з власними економічними, соціальними  та політичними інтересами, оформленими  у вигляді політичних структур у  “великій політиці”. 
 
 

     Література 
1. Інформаційно-методичний бюлетень Української Асоціації соціальних педагогів та спеціалістів із соціальної роботи. — Донецьк, 1992. - № 1 
2. Социальная работа (журнал АСПСР РФ), — № 1—5. — 1992-1995. 
3. Соціальна робота / соціальна педагогіка (понятійно-терміноло-гічний словник) / За заг. ред. І Д Звєрєвої. — К.: Єтносфера, 1994. 
4. Социально-психологический диагностико-коррекционный ин-струментарий / Под ред. С А. Беличевой. — М., 1993. 
5. Бурлачук Л. Ф., Савченко Е. П. Психодиагностика (психодиаг-ностический инструментарий для использования в социальных службах). - К., 1995. 
6. Права человека и работа в социальной среде: Пособие для училищ по подготовке социальных работников и работников социальной сферы. — Нью-Йорк; Женева, 1995. — 133 с.