Розвиток педагогічної творчості вчителя

Розвиток педагогічної творчості вчителя .

 

     У парадигмі сучасної освіти вагоме значення надається формуванню творчої, конкурентноспроможної особистості, здатної самостійно мислити і приймати відповідальні рішення. Виховати таку особистість може вчитель, який має високу самооцінку, є активним, здатним до інноваційної педагогічної діяльності. У науковій літературі поняття "творча професійна діяльність учителя" розглядається як "провідний фактор, що впливає на розвиток творчих можливостей учнів" [7, с. 6]. Реалії сьогодення потребують такої моделі сучасного педагога: це фахівець, що перебуває у творчому пошуку, продукує оригінальні ідеї, приймає нестандартні рішення у розв'язанні педагогічних проблем, дослідник, здатний перебудувати свою діяльність відповідно до змін і вимог суспільства. Тому будь-яка педагогічна діяльність буде продуктивною лише за умови реалізації в ній педагогічної творчості.

     За визначенням С.О.Сисоєвої, педагогічна творчість – це "цілісний процес професійної реалізації та самореалізації педагога в освітньому просторі"; це "не тільки сукупність послідовних і взаємопов’язаних дій учителя і учня, спрямованих на свідоме і міцне засвоєння системи знань, умінь, навичок, формування світогляду учня, культури поведінки тощо, а й сукупність послідовних і взаємопов’язаних "перетворень" у їх творчому розвитку: мотивації, характерологічних особливостей, творчих умінь, психологічних процесів, які сприяють успіху людини у творчій діяльності" [8, с. 15]

     Вважаємо доцільним взяти до уваги основні положення психолого-педагогічної системи   В.О.Сухомлинського, у яких наявне таке трактування: педагогічна творчість – це бачення людиною свого внутрішнього світу, передусім свого розуму, свого напруження інтелектуальних сил, свого розуміння і творення краси в наслідках своєї праці, своїх зусиль. Процес творчості характерний тим, що творець своєю діяльністю і її наслідками справляє величезний вплив на тих, хто перебуває поряд з ним [9]. Практика доводить, що високий рівень розвитку творчої активності педагога є найважливішою умовою формування творчої активності особистості сучасних школярів.

    Але якщо безпосереднє навчання творчості неможливе, то цілком можливий непрямий вплив на нього за рахунок створення умов, що стимулюють або гальмують творчу діяльність. На жаль, як свідчить практика, у більшості вчителів сучасної школи потреба в педагогічній творчості не настільки розвинена, як того потребує модернізація освіти.

     За висловом В.Сухомлинського, немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі [9]. Творчий вчитель – це творча особистість з високим ступенем мотивів, характерологічних особливостей і творчих умінь, що сприяють успішній творчій педагогічній діяльності, і яка, внаслідок спеціальної професійної підготовки і постійного самовдосконалення, набуває знань, умінь і навичок педагогічної праці [7]. Для педагога творча діяльність є життєвою потребою, у ній розкривається його індивідуальність.

Творчість не завжди вчасно виявляється і розвивається. Навіть володіння особистістю певними  знаннями не гарантує її готовності до творчості. Для цього потрібна рушійна  сила, яку науковці називають "творчим  потенціалом". Слово "потенціал" у перекладі з латини означає "можливість", "потужність". Це сукупність соціокультурних і  творчих характеристик особистості  педагога, що виражає готовність удосконалювати педагогічну діяльність, а також  наявність внутрішніх засобів і  методів, які забезпечують цю готовність [2]. Особливістю педагогічної творчості  є те, що педагог реалізує свої особистісні  і професійні творчі потенції засобом  творення особистості дитини, а розвиток його творчого потенціалу зумовлений розвитком творчого потенціалу вихованця [8]. Приєднуємося до твердження Т.М.Третяк, що основою творчого потенціалу людини є такі чинники:

– інформація, обізнаність людини щодо розв’язання  актуальної проблеми, своєрідний "будівельний  матеріал" для створення задуму розв’язання завдань; 

– прийоми, методи, способи, стратегії, необхідні  для розв’язання проблеми, так  званий "інструмент";

– мотивація, воля, впевненість людини в собі [10].

Вважаємо, що педагогічна творчість є безпосереднім  виявом не лише суто професійних орієнтацій, а й соціального досвіду, адже власна творча ідея народжується у  педагога як на основі теоретичної  бази, так і на основі власного соціального  буття. Для педагогічної творчості  притаманні такі основні етапи: педагогічний задум; актуалізація і відбір професійних  знань, умінь, здобутків власного педагогічного  досвіду щодо реалізації задуму; інформаційний  пошук; проектування навчальної взаємодії  з учнями; визрівання остаточного  розв’язку; реалізація педагогічного  задуму. Центральним етапом педагогічної творчості є особистісно зорієнтована розвивальна взаємодія суб’єктів  навчально-виховного процесу (учителя  і учня), зумовлена специфікою психолого-педагогічних взаємовідносин між ними і спрямована на розвиток їхнього творчого потенціалу [8].

Виходячи  з того, що творчість – це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне та суспільно  значуще [9], її специфіка полягає  в тому, що об’єктом педагогічної творчості  є особистість дитини, а результатом  – формування цієї особистості; на педагогічну творчість впливають  фактори, які важко прогнозувати [8], можемо виділити основні, на нашу думку, рівні професійної діяльності вчителя  у його спробі досягти високого творчого результату,  а саме:

– рівень самосвідомості. Він включає оцінку власних можливостей, яка може виражатись в усвідомленні свого покликання у житті. Це передбачає володіння такими якостями: упевненість  у власних силах, готовність до ризику, відсутність побоювання розкрити власні ідеї суспільству, контролювання емоцій, здатність до фантазії і відхилення від стереотипів. Педагогічна творчість, зазвичай, здійснюється в умовах публічної  діяльності, тому успіх за таких  умов здебільшого залежить від уміння керувати власним емоційним станом. Учитель повинен вірити в себе, власні здібності, талант, прагнути до втілення в собі людського ідеалу, збагачувати зміст власного "Я", застосовуючи при цьому набутий  досвід, а іноді покладатися й  на інтуїцію. За умови такої впевненості  педагога в нього повірять і учні;

 

– рівень професіоналізму, що ґрунтується на оптимальних знаннях  і вміннях, які є обов’язковими  в педагогічній діяльності, і залежить від здібностей та теоретичної підготовки учителя. Як зазначено у наукових дослідженнях, учителя можна вважати  творчим, якщо йому притаманні певні  педагогічні здібності, які розглядають  як "індивідуально-психологічні здібності  людини, що відповідають вимогам творчої  діяльності і є умовою її успішного  виконання" [5, с. 113]. Професійні здібності  обов’язково пов’язують з особистим  творчим потенціалом педагога, адже високоосвічений учитель завжди мотивований до пізнання нового, прагне підвищувати і фаховий, і загальнокультурний рівень. Завдяки впровадженню передових  технологій та інноваційної методики перед сучасним учителем відкриваються  все нові і нові можливості. Учитель-професіонал здатний аналізувати та використовувати нову інформацію, оскільки, як зазначав В.О.Сухомлинський, далеко не кожний стане вченим, письменником, артистом, далеко не кожному призначено винайти порох, але майстром у своїй справі повинен стати кожний [9];

– рівень самореалізації. Творчу індивідуальність учителя характеризує передусім потреба в самореалізації. Відомо, що вона займає провідне місце  серед вищих потреб людини. Самореалізація – це ставлення людини до себе як до діяча і її прагнення та здатність  до зміни себе, людей, світу [3]. Творча самореалізація є зовнішньою формою професійно-педагогічної культури вчителя  як відкритої системи його цінностей. Потреби, мотиви, інтереси, цілі – це частина особистісної творчої самореалізації. Приєднуємося до твердження І.Рудницької, що рівень самореалізації вчителів поки що не можна охарактеризувати як високий. Поряд із вираженістю окремих  компонентів особистості, яка самореалізується, у педагогів відсутня цілісна  виразність цієї особистісної властивості. І в мотиваційно-змістовій сфері, і в професійній самосвідомості вчителів є істотні деформації, що перешкоджають самореалізації. Найістотніші обмеження в самореалізації педагогів  – спотворене розуміння місії  викладача, фрагментарне уявлення про  учня, недостатнє сприйняття інших (крім себе) учасників освітнього процесу [6]. Сучасному педагогу варто усвідомити рівень професійних вимог, аби спрямувати свою діяльність на творчу самореалізацію. На нашу думку, вагомими чинниками, які  спонукають вчителя до самореалізації, є аналіз власної професійної  діяльності порівняно з передовим  педагогічним досвідом,  участь у  різноманітних конкурсах і програмах, що сприяє творчій активності педагога;

– рівень самоосвіти. Самоосвіта життєво необхідна кожній сучасній людині для її самореалізації. Це сприяє намаганню творчого зростання  вчителя, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні та поглибленні  знань. Приєднуємося до думки науковців, що самоосвіта педагога не повинна  зводитись до відновлення знань, якими він оволодів у ВНЗ, –  йдеться про ознайомлення з новітніми  дослідженнями, самооцінку і самоаналіз власних можливостей, якостей, результатів  професійної діяльності. Сьогодні вчитель  має розуміти: бути професіоналом  – означає перебувати в постійному творчому пошуку, розвитку, самовдосконаленні.

Сучасний  освітянський простір створює всі  умови для підготовки учителя: забезпечення підвищення кваліфікації та професійної  перепідготовки (магістратура, аспірантура); участь у різноманітних конкурсах, конференціях ("Учитель року", майстер-класи, виступи на семінарах, обмін досвідом, можливість опублікувати власні розроблення); використання інноваційних технологій (розробки електронних уроків, особиста веб-сторінка, збірки, програми, методичні посібники, індивідуальні  проекти тощо). Результатом самоосвіти має стати підвищення якості навчально-виховного процесу;

-    рівень мовознавчий. "Заговори, щоб я тебе побачив". Антична мудрість Сократа є актуальною і сьогодні, бо і в сучасності наявна потреба в людях, які вміють самостійно мислити, переконувати живим словом, нести істину, добро і красу за допомогою якісного мовлення. На нашу думку, мовний бар’єр – одна з вагомих перешкод у творчому становленні особистості. Знання мови, здатність спілкуватися не тільки формує національну свідомість людини, а й сприяє її самоствердженню. Роль комунікативної компетентності у становленні особистості вчителя проявляється в тому, що ці властивості слугують головним засобом налагодження взаємодії з учнями, колегами, батьками, зрештою, із суспільством. Зазначена здатність педагога є найважливішим показником розвитку його мислення, духовного багатства, здатності сприймати життєві явища, висловлювати свої думки про них і давати їм оцінку.

Кожен учитель  – індивідуальність, тому і його творча майстерність має особливості  і певною мірою індивідуалізована. Він може самостійно обирати спосіб удосконалення: чи то самостійно конструювати навчальне середовище, займаючись самоосвітою, чи використовувати методики, створені іншими, для реалізації власної індивідуальної програми. Проте ні в якому разі не варто забувати, що творчістю  є діяльність, в яку людина вкладає  немовби частинку своєї душі, і  чим більше вона вкладає, тим багатшою стає її душа [9].

Висновки. Таким  чином, доходимо висновку, що творча педагогічна  діяльність педагога – складний безперервний процес його професійної самореалізації. Тому кожен учитель, який прагне до вдосконалення навчально-виховного  процесу, повинен перебувати у постійному творчому пошуку, в постійному експериментальному дослідженні дидактичної ефективності різних видів навчальних занять, методів  навчання, форм його організації. Важливими  також є усвідомлення вчителем перспектив свого професійного розвитку у процесі  інноваційної педагогічної діяльності, вміння визначати особливості власного індивідуального стилю, здатність  використовувати і зміцнювати свої позитивні якості, готовність до творчого, новаторського пошуку в педагогічній діяльності, адже педагог-практик –  самостійний конструктор своєї  діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Гончаренко С.  У. Український  педагогічний словник / С. У.Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.

 

2. Дичківська І.М. інноваційні  педагогічні технології : навчальний  посібник / І.М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.

 

3. Лосєва Н.М. Самовдосконалення  викладача : навчально-методичний  посібник / Н.М.Лосєва. – Донецьк  : ДоНУ, 2004. –76 с.

 

4. Педагогика и психология  высшей школы : учебное пособие  [для студентов и аспирантов  вузов]  / С.И. Самыгин и др. –  Ростов-на-Дону : Феникс, 1998. –544 с.

 

5. Пєхота О.М. Освітні  технології : навч.-метод. посіб. / [Пєхота  О.М., Кіктенко А.З., Любарська О.М.  та ін.]; за заг. ред. О.М. Пєхоти. – К. : АСК, 2002. – 255с.

 

6. Рудницька І. Інноваційна  діяльність як основа творчої  самореалізації вчителя / І. Рудницька  // Вища освіта України. – 2007. – №4. – С. 79-83.

 

7. Сисоєва С.О. Творча  педагогічна діяльність вчителя  : ознаки і методи / С.О.Сисоєва  // Обдарована дитина. – 2005.– №4.–  С. 6-14.

 

8. Сисоєва С. Теоретико-методологічне  обґрунтування педагогічної творчості  / С.Сисоєва // Відкритий урок. –  2005. – №№21, 22. – С. 13-19.

 

9. Сухомлинський В.О. Вибрані  твори у п’яти томах / В.О.  Сухомлинський. –  К. : Радянська  школа, 1976. – Т.1. –  509 с.

 

10. Третяк Т.М. Вплив  негативних чинників на реалізацію  і розвиток творчого потенціалу  особистості / Т.М.Третяк // Практична  психологія та соціальна робота. – 2005. –№ 10. – С.69-72.