Предмет, цели и задачи педагогики

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

СХУДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

 

 

 

Кафедра журналістики

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни «Педагогіка».

2-й варіант

 

 

 

Перевірив: Іванова Є.І.

Виконала: студентка 2 курса, гр. СТз-111

                             Висоцької Ю

 

 

 

ЛУГАНСЬК 2013

ПЛАН:

1. Предмет педагогіки, цілі й завдання…………………………………..3-7
2. Використана література………………………………………………….8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Предмет педагогіки, цілі й завдання.

Предмет педагогіки – це особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання. Педагогічна наука виникла і розвивалась як теорія виховання підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що людина, її духовні та фізичні якості формуються в дитинстві, підлітковому віці та юності. Саме у ці періоди життя розвиток особистості відбувається найбільш інтенсивно, формуються найголовніші її риси та особливості-розумові та фізичні сили, основи світогляду, переконань, моральних почуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобань тощо. Тому істотні прогалини і недоліки у вихованні, допущені в ранньому віці, ліквідувати пізніше надзвичайно важко, а іноді й неможливо. Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність. Як і кожна наука, педагогіка має свій понятійний апарат, тобто систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.

Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості. У педагогіці поняття «виховання» вживають у широкому соціальному, в широкому педагогічному, вузькому педагогічному та в гранично вузькому педагогічному значеннях.

Виховання в широкому соціальному  значенні охоплює весь процес формування особистості, що відбувається під впливом  навколишнього середовища, життєвих обставин, умов суспільного ладу. Стверджуючи, що «виховує життя», мають на увазі  саме це значення поняття «виховання». Оскільки дійсність нерідко буває  суперечливою і конфліктною, особистість  може не тільки формуватися під впливом  середовища, а й деформуватися  під впливом антисоціальних явищ чи, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі стійкість за несприятливих зовнішніх обставин.

Виховання в широкому педагогічному  значенні полягає у формуванні особистості  дитини під впливом діяльності педагогічного  колективу закладу освіти, яка  базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні - цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання у гранично вузькому значенні розглядається як організований  процес взаємодії вихователя і вихованця, спрямований на формування певних якостей  особистості, на управління її розвитком.

У процесі виховання людина, зростаючи, формуючись, набуває якостей, властивих певній соціальній спільноті, конкретному суспільству, прилучається і до загальнолюдських цінностей. Усе  це свідчить про становлення її як соціального суб'єкта, що є наслідком  процесу соціалізації.

Соціалізація — процес перетворення людської істоти па суспільного  індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя  як активної, дієвої сили. Поняття «соціалізація» майже збігається з поняттям «виховання»  в широкому соціальному значенні. На певному щаблі суспільного розвитку частиною виховання в широкому соціальному значенні стає освіта.

Освіта — процес і результат  засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового  світогляду, моральних та інших рис  особистості, розвиток її творчих сил  і здібностей. Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти.

 

 Навчання – це цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.

У живому педагогічному процесі  всі педагогічні категорії взаємопов'язані  та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному  значенні виховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю навчального  процесу є виховуючий характер навчання. Складність і багатогранність педагогічного процесу зумовлені і багатофункціональністю педагогіки.

Педагогіка як наука виконує  кілька функцій. Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів. У педагогіці сформульовано такі головні педагогічні закони:

- засвоєння підростаючим  поколінням соціального досвіду  старших поколінь як необхідна  умова входження в суспільне  життя, спадкоємності поколінь, життєзабезпечення  суспільства, окремого індивіда  і розвитку здібностей кожної  особистості;

- обов'язкова відповідність змісту, форм, методів навчання і виховання вимогам розвитку виробничих сил суспільства;

- неминучість виховних наслідків у процесі взаємодії дітей зі світом у різноманітних життєвих ситуаціях, подіях, процесах, конфліктах;

- формування дитячої особистості через її активний самовияв і самоствердження в діяльності, спілкуванні.

До закономірностей педагогічних явищ належать виховуючий характер навчання; взаємозв'язок і взаємозумовленість розвитку і виховання; вирішальний  вплив діяльності людини на формування її особистості та ін.

 

2. Теоретичне обґрунтування  змісту, принципів, методів, форм  навчання і виховання. Ця функція передбачає розкриття змісту й технології реалізації конкретних принципів навчання і виховання, використання певного методу виховання залежно від віку школяра та ін.

3. Вивчення передового  педагогічного досвіду і створення  на його базі педагогічної  теорії. Ідеться про виявлення передового і новаторського педагогічного досвіду педагогічних колективів і окремих педагогів, умов і причин успішності та ефективності їхньої діяльності, підготовку відповідних методичних матеріалів, педагогічних рекомендацій.

4. Експериментальні дослідження  педагогічної діяльності. Мета таких досліджень — побудова на їх основі моделей реформування педагогічної діяльності, втілення досягнень педагогічної науки в практику діяльності закладів освіти з метою її вдосконалення.

5. Вироблення педагогічної  техніки.

Педагогічна техніка —  стиль поведінки і спілкування  вчителя з учнями (як і де вчитель  має стояти в класі, як йому слід говорити, жестикулювати й артикулювати тощо). Виробленню її сприяють постійні вправляння, автотренінг, самоконтроль. Сутність функцій педагогіки виявляється у практичному спрямуванні процесу навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління.

Завдання педагогіки.

На всіх етапах розвитку головним завданням педагогіки була організація навчально-виховного  процесу відповідно до потреб історичної доби, національних особливостей народу. Це налаштовувало теоретиків і практиків  педагогічної справи на розроблення  оптимальних форм і методів, відповідного методичного оснащення цього  процесу.

 

На сучасному етапі  головними завданнями педагогіки є: вдосконалення змісту освіти; вироблення принципово нових засобів навчання і навчального обладнання; модернізація існуючих форм та методів навчання і виховання; оптимізація політехнічної  підготовки учнів; демократизація і  гуманізація діяльності середньої  та вищої шкіл. Здебільшого ці завдання пов'язані з новими загально-цивілізаційними  процесами, найхарактернішим серед  яких є глобалізація, динамічним розвитком  комунікативних засобів і технологій (інформатизація).

Завдання сучасної української  національної педагогіки розкриті в  «Концепції реформування педагогічної науки в Українській державі». На загальнодержавному рівні пріоритетним напрямом педагогічних досліджень є  подолання кризової ситуації в галузі виховання і навчання підростаючих поколінь; вироблення стратегії розвитку освіти, сучасних кваліфікаційних характеристик, нових педагогічних технологій; відродження  й розбудова системи дошкільного  виховання і загальноосвітньої  школи; удосконалення професійної  підготовки фахівців, національних наукових і науково-педагогічних кадрів.

Пріоритетним напрямом педагогічних досліджень галузевого рівня є реалізація державної політики в галузі освіти та вироблення наукових основ задоволення  освітніх потреб українського народу. Це передбачає фундаментальні та прикладні  творчі пошуки з проблем теорії та методики освіти, українського підручникознавства, педагогічної деонтології, школознавства, наукової організації педагогічної праці, порівняльної педагогіки, вузівської педагогіки, педагогіки українознавства, педагогіки національних дитячих і  молодіжних об'єднань. Одним з основних завдань є відродження національної загальноосвітньої школи загалом  і елітарних закладів (гімназій, ліцеїв, коледжів) зокрема. Актуальними  є визначення, обґрунтування та апробування  державного стандарту загальної  середньої освіти в Україні, різноманітних  засобів і нових інформаційних  технологій його науково-методичного забезпечення; піднесення ефективності навчально-виховного процесу у всіх типах закладів освіти. Не менше значення має створення нового покоління шкільних і вузівських навчальних програм, підручників і посібників. Регіональний рівень охоплює проблеми місцевого значення, які виникають у процесі виконання педагогічної місії сім'єю, дитячими садками, роботи шкіл і позашкільних закладів.

Отже, педагогіка виконує  різноманітні завдання як на загальнодержавному, так і на галузевому й регіональному  рівнях, спрямовані на забезпечення навчання, виховання і розвитку підростаючого  покоління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Жерносек І. Педагогічний досвід: головні ознаки і критерії // Рідна школа. - 1999 - № 9.

2. Журавлев В. И. Педагогика в системе наук о человеке. — М., 1990.

3. Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. — Тернопіль, 1996.

4. Погрібний А. Освіта в Україні: час демократизації, час реформ: Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. — К., 1997.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. –- К.: Видавничий центр «Академія», 2001.