Однослівні ідіоматичні одиниці в сучасній англійській мові

Існує також класифікація ідіом американського варіанту англійської мови О.Швейцера, згідно з якою розрізняються ідіоми-часткові американізми та ідіоми-повні американізми [23, c.143-144]. У першому випадку загальноанглійське значення залишилося первинним, а американське є вторинним, таким, що розвинулося на основі першого (прикладами можуть бути фразеологічні звороти dark horse – «темна конячка, невідомий кінь на змаганнях» – «маловідомий кандидат на виборах» або roaring forties – «сорокові широти Атлантичного океану» – «центральний район Нью-Йорка»). Повний американізм властивий лише американському варіанту англійської мови (to come right with a bang – блискуче пройти, мати великий успіх, big time – великий, значний, to be on the (water) wagon – обстоювати тверезий спосіб життя, не вживати алкогольних напоїв, lone wolf – людина, що діє самостійно, не шукаючи сторонньої допомоги).

Проте більшість дослідників сходяться в тому, що фразеологізми повинні характеризуватися трьома найважливішими параметрами: неоднослівністю, стійкістю та ідіоматичністю. Перший з цих параметрів можна вважати єдиним відносно ясним та операційним поняттям, хоча й тут виникають проблеми, пов’язані з наявністю або відсутністю в тій чи іншій мові орфографічної традиції, розрізненням слів і словосполучень, слів и речень в даному морфологічному типі мови тощо. Категорія стійкості є вже менш визначеною, але найбільші запитання викликає поняття ідіоматичності. В найбільш загальному розумінні ідіоматичність позначає «властивість мовних одиниць формувати цілісне значення не із суми значень її складників або незалежно від них» [3, с.173] Фразеологія виявляється лише одним з проявів ідіоматичності.

Розглянемо фактори, які можна розглядати як причину стійкості ідіоматичних одиниць.

Вочевидь, достеменно виявити справжні причини формування стійких зворотів тільки в рамках лінгвістики неможливо, адже найчастіше причини стійкості носять екстралінгвістичний характер. Тут може виявитися важливою культурна значущість вихідного тексту (пор. численні ідіоми-біблеїзми, ідіоми літературного походження з відомих художніх творів, зокрема, з творів В. Шекспіра в англійській мові); підвищення престижності та/або поширення сфери функціонування певних фахових мов або жаргонів (поширення сленгізмів через розмовне мовлення та ЗМІ до художньої літератури). культурно-історичний контекст (так, за даними А.Швейцера, внаслідок контактів з представниками інших народів протягом колонізації Північної Америки, в американському варіанті англійської мови опинилися ідіоми не лише британського, а й індіанського, французького, голандського, німецького та іспанського походження [23, с.36-37]). Втім, багато з причин узуалізації залишаються незрозумілими.

Фразеологія та ідіоматика мають, по-перше, зону перетину, до якої належать фразеологізми-ідіоми, по-друге, свої власні сфери компетенції. Їх співвідношення можна унаочнити в такий спосіб:

Таким чином, поняття “фразеологія” та “ідіоматика” перехрещуються, але не суперечать одне одному. Ми пропонуємо розрізняти фразеологічні одиниці ідіоматичного і неідіоматичного характеру, оскільки не всі фразеологізми є ідіомами. З іншого боку, ідіоматика виходить за межі фразеології. Ідіоматичні одиниці існують як на рівнях речення і словосполучення, так і на рівні слова. Поява ідіоматичних одиниць зумовлена потребою дати конкретну і образно-емоційну оцінку предметам та явищам, які вже мають вербальну форму вираження. Постійне суміщення значення прототипу ідіоматичних одиниць та їх ідіоматичного значення спричиняє, з одного боку, ускладненість смислової структури, а з іншого – її образність і, як наслідок, здатність виконувати експресивну функцію.

Занадто вузьке і структурно лімітоване тлумачення ідіоматики призвело до того, що ідіоми досліджувалися переважно на рівні словосполучення (тобто ідіоми-фразеологізми), у той час як однослівним ідіомам майже не приділялося уваги. Проте, як свідчать результати аналізу наукової літератури та ілюстративного матеріалу, однослівна ідіоматика є актуальним і цікавим об’єктом лінгвістичного дослідження [1, с.57].

Вперше термін “однослівна ідіома” було вжито Д. І. Квеселевичем і В. П. Сасіною [116, с. 115]. Наголошуючи на тому, що до ідіоматики належать всі види вторинних експресивних номінацій незалежно від їх структури, автори пропонують розрізняти такі семантичні типи однослівних ідіом: 1) однослівні ідіоми, в яких змінене значення набуває пейоративних конотацій: apology – “що-небудь фальшиве, підроблене”: This is an apology for champagne; 2) однослівні ідіоми, в яких змінене значення набуває меліоративних конотацій: honey – “люба, голубка (пестливе називання жінки)”; 3) однослівні ідіоми, які належать до функціонального класу комунікативів (релятивів), тобто до слів, що вживаються як реакція на слова співрозмовника або ситуацію: bags! – “дарма!”, great! – “загнув!”, nuts! – “кіно”; 4) однослівні ідіоми конверсиви з повною зміною структури семеми: twig – “розуміти”: Do you twig what I am getting at? Незважаючи на неоднорідні критерії, ця класифікація відображає найсуттєвішу відмінність однослівних ідіом від однослівних комунікативів: останнім завжди притаманне значення реакції на репліку співрозмовника.

Слід додати, що статус ідіом як складової частини фразеологічної системи ніколи не було поставлено під сумнів, на відміну від прислів’їв, приказок, крилатих слів, яким багато вчених відмовляють у приналежності до фразеології. Звернемо увагу також на величезний лінгвокультурознавчий потенціал фразеології, адже саме в ідіоматичних одиницях мови відбито багатовікову історію народу, своєрідність його культури та побуту. Внаслідок того, що в ідіоматичних виразах чітко відображається національний характер народу, їхнє активне засвоєння необхідно кожному, хто вивчає мову. Також необхідно розвивати вміння коректно вживати ідіоми в мовленні, правильно відчуваючи їхній стилістичний регістр – чи належать вони до просторіччя, або вульгаризмів, канцеляризмів або книжкового стилю.

Висновки розділу I

У першому розділі дослідження робиться спроба надати оцінку сучасному стану наукових досліджень в галузі ідіоматики. Зазначається, що у вітчизняній лінгвістиці мовознавці є здебільшого послідовниками так званого «вузького» розуміння ідіоматичних одиниць, згідно з традиціями, започаткованими радянським вченим В.Виноградовим, в той час, як їхні британські та американські колеги віддають перевагу «широкому» підходу, вносячи до складу ідіом такі одиниці, як приказки, прислів’я, крилаті вирази, які за вітчизняними науковими традиціями прийнято вважати предметом вивчення фольклористики, або пареміології.

Серед класифікацій, пропонованих зарубіжними дослідниками, особливий інтерес становлять класифікації ідіом британських лексикологів Дж.Сейдл та У.Макморді за походженням.

Розглянуто також феномен «ідіоматичності» як такий, що визначає місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови як її ядро, або ключова складова.

Ми спробували довести що поняття “фразеологія” та “ідіоматика” перехрещуються, але не суперечать одне одному, що не всі фразеологізми є ідіомами. Зазначили що в ідіоматичних виразах чітко відображається національний характер народу, їхнє активне засвоєння необхідно кожному, хто вивчає мову.

Розділ II. Функції ідіом у публіцистичному тексті

2.1 Публіцистичний дискурс  як контекст функціонування однослівних  ідіом

Кінець XX століття відзначається розвитком нових видів мовленнєвих комунікацій у сфері техніки зв’язку, техніки створення й зберігання текстів, зв'язку мовних текстів з добутками технічної, естетичної і наукової думки, освіти, виховання й навчання. Класичне книжкове, письмове й усне мовлення розвивається під впливом нових технічних засобів мови, що включають рекламу, масову інформацію й інформаційні системи. Відповідно й світогляд людей збагачується новим шаром усвідомлення світу та самопізнання [10].

Під публічною сферою фахівці розуміють певний простір (місце), у якому різні соціальні системи, уряд, партії, профспілки, мас-медіа ведуть суспільну дискусію й можуть вступати у певну опозицію по відношенню один до іншого. Публічна сфера як ознака демократичного суспільства припускає, таким чином, можливість вільного обміну думками між його членами. При цьому фахівці підкреслюють, що публічна сфера не з’являється лише за наявності вільної преси, власне свободи слова – вона народжується тоді, коли в суспільстві виникають більш-менш самостійні індивіди, здатні скласти власну думку про що-небудь і, що важливо, викласти певним чином привселюдно власне судження [14, с. 22].

Під публіцистикою (від лат. publicus – суспільний) розуміють рід творів, присвячених актуальним проблемам і явищам сучасного життя суспільства. Публіцистика відіграє важливу політичну й ідеологічну роль як засіб вираження плюралізму суспільної думки, що формується навколо найгостріших проблем життя. Публіцистика існує у словесній (письмовій та усній), графічно-образотворчій (плакат, карикатура), фото- і кінематографічній (документальне кіно, телебачення), театрально-драматичній, словесно музичній формах [4, с. 14].

Саме публіцистичному дискурсу, у якому суб'єкту приписується найбільш еластична соціальна роль – виражати, тією чи іншою мірою, інтереси соціуму, належить домінантна роль у сучасному світі. Публіцистичний дискурс характеризується максимальною інтертекстуальною проникністю й мінливістю. Особливий інтерес цієї дискурсивної формації полягає в тому, що знання в її межах структурується як призначене для використання знання для сучасників і як звільнене від прагматики знання для історії. Так, у газетному дискурсі, що має багатовікову традицію, заголовний словник-тезаурус концептуалізує події великої тривалості, а розведення подій і кон’юнктур (подій середньої тривалості) відбувається на рівні газетних жанрів [18, с. 76].

Мову не можна вважати лише пасивним відображувачем і накопичувачем інформації про об’єктивний світ. Мова сама може бути активним знаряддям формування дійсності. Наприклад, мова пропаганди використовується для досягнення економічних переваг у бізнесі або політичних переваг у сфері управління. У публіцистичному дискурсі велику роль відіграє лексика з емоційно-експресивною та оцінною конотацією. Щоб надати тексту дискурсу потрібну у цей момент конотацію, слід постійно контролювати лексику, яка у ньому використовується [24].

Газетно-публіцистичний дискурс є дистантною формою комунікативної діяльності інституціонального та когнітивного характеру, основними учасниками якої є представники засобів масової інформації як соціального інституту та масова аудиторія [17, с. 11].

Мас-медійний адресант намагається підлаштуватися під адресата з метою впливу та досягнення певних цілей. У ПД Великобританії та США домінує орієнтація на рецептивні настанови платоспроможного адресата, що вимагає зрозумілу для нього інформацію [5, с. 147].

Отже, мас-медійна комунікація є систематичним поширенням повідомлень через друк, радіо, телебачення, кіно, аудіо- та відеозапис, Інтернет та інші канали серед численних розосереджених аудиторій з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, культурного, релігійного, психологічного впливу на формування й зміну оцінок, думок, переконань і поведінки людей [12, с. 109].

Суть функції впливу в межах публіцистичного дискурсу полягає у тому, що ЗМІ не просто інформують адресата, а “підказують” йому як саме слід ставитися до предмету повідомлення, які висновки слід зробити та яких заходів ужити. Для цього, як правило, використовуються непрямі номінативні засоби та синтаксичні конструкції, які здатні опосередковано впливати на свідомість.

Поняття “мовного впливу” є ширшим за поняття “мовної маніпуляції”, оскільки останнє є підвидом першого та визначається прихованим характером впливу. Маніпулятивний вплив є прихованим програмуванням особистого ставлення до позначуваних фактів. Сила маніпуляції полягає у тому, що у людини, яка піддається дії маніпулятивного впливу, зберігається ілюзія самостійності у прийнятті рішень та виконанні дій.

У зв’язку з цим, актуальності набуває питання регулювання суспільної думки через ЗМІ. Оскільки використання інформації тісно пов’язане із проблемою керування, то ЗМІ, що спрямовано на масове споживання, можна розглядати як особливу соціально-інформаційну систему, що виконує функції орієнтації [7, с. 75].

У структурі свідомості людини, яка є об’єктом маніпуляції, виокремлюють мішені впливу, психологічно вразливі місця, на які здійснюється вплив. Велику роль у процесі впливу на свідомість відіграє апеляція до емоцій адресата. Досить часто мовці замінюють логічні доводи емоційною оцінкою, асоціацією, апеляцією до усталеної суспільної думки, здорового глузду або ж загальноприйнятного символу. Прийоми адресанта-маніпулятора ретельно культивують, подають ці відступи як аналітичні міркування та логічну аргументацію, насправді приховують таємну апеляцію до підсвідомих почуттів та мисленнєвих стереотипів з метою їх пожвавлення та інтенсифікації.