Толмачова Н.І.
3 група
Питання № 1
Індивідуальні
відмінності у психологічній
готовності дитини до навчання у школі
Індивідуально-психологічні
відмінності — стійкі особливості психічних процесів,
за якими люди відрізняються один від
одного.
Індивідуальність характеризують
природні задатки, темперамент, особливості
перебігу психічних процесів (сприймання,
пам'ять, уява, увага, мислення), інтереси
і потреби, воля і почуття, здобутий у процесі розвитку
досвід. Дітей однакового віку розрізняють
за типологічними особливостями вищої
нервової діяльності, фізичного і духовного
розвитку, здібностями та інтересами.
Готовність до навчання – це система показників
фізичного, мотиваційного, інтелектуально-пізнавального,
особистісного розвитку, що забезпечать
успішність навчання у школі.
Складові психологічної
готовності до навчання у школі у
структурі старшого дошкільника
Більшість дітей наприкінці
дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання
передусім із зовнішніми ознаками зміни
свого соціального статусу (портфель,
форма, власне робоче місце, нові взаємини
з людьми тощо).
Однак справжня мотиваційна
готовність зумовлюється пізнавальною
спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі
притаманної дітям допитливості, набуваючи
характерних рис перших пізнавальних
інтересів (бажання опанувати грамоту,
читання та ін.).
Якщо ж пізнавальна активність
не сформована, дитину приваблюють
різноманітні другорядні мотиви, пов'язані
зі сприйняттям школи як місця для розваг,
і дитина виявляється неспроможною взяти
на себе обов'язки учня.
Навчання у сучасній школі вимагає
також розумової готовності. Діти
приходять до школи з досить широким
колом знань і умінь, а головне
– із розвинутим сприйманням і мисленням
(вони вже мають освоїти операції аналізу,
синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації,
групування тощо), які дозволяють систематично
спостерігати за предметами та явищами,
виділяти в них істотні особливості, міркувати
й робити висновки.
Крім того, діти повинні володіти
початковими навчальними вміннями
(концентрація уваги не на результаті,
а на процесі виконання навчальних
завдань, самоконтроль, самооцінка та
ін.).
Велику роль відіграє і емоційно-вольова
готовність, зокрема, вміння дошкільника
довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною
активністю, спрямовувати її на розв'язання
навчальних завдань тощо. Навчання в школі
має бути для нього джерелом позитивних
емоцій, що допоможе знайти своє місце
серед однолітків, підтримає впевненість
у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні
емоції пов'язувались із навчальною діяльністю,
її процесом та першими результатами.
За рядом даних М.П. Лешенко, майже третина
дітей семирічного віку мало готова до
школи. Особливо часто виявляється недостатня
сформованим окремих компонентів психологічної
готовності. Усе це вимагає певної корекційної
роботи педагогів.
Окремою є проблема шестирічних
дітей. Залишаючись за рівнем психічного
розвитку дошкільниками, багато хто
з них поступає до школи і включається
у навчальну діяльність.
У шестирічних дітей зберігаються
притаманні дошкільному віку особливості
мислення: домінує мимовільна пам'ять,
внаслідок чого запам'ятовується не
те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка
уваги дозволяє продуктивно виконувати
певну роботу лише протягом 10–15 хвилин;
переважає прагнення вивчати нове передусім
у наочно-образному та наочно-дієвому
аспектах тощо.
Однак важливою особливістю
психічного розвитку старшого дошкільника
є гостра чутливість (сенситивність)
як до засвоєння морально-психологічних
норм і правил поведінки, так і
до оволодіння цілями й способами
систематичного навчання.
Пізнавальні мотиви в
цьому віці ситуативні та нестійкі: під час
навчальних занять вони з'являються й
підтримуються лише завдяки зусиллям
педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається
як оцінка особистості, тому негативні
оцінки спричиняють тривожність, стан
дискомфорту, апатії.
Діти по-різному розвиваються.
Одна дитина може мати розвинене мовлення,
але бути незграбною і повільною,
інша – добре рахувати, та не в
змозі засвоїти букв тощо. Тому дуже
важливим є індивідуальний підхід до
кожного хлопчика чи дівчинки в садочку
чи вдома. Значна кількість проблем у навчанні
є наслідком інтелектуальної дисгармонійності
в цілому нормально розвиненої дитини.
Масове обстеження дітей-дошкільнят
і першокласників засвідчує рідкісність
такого явища, як гармонійний розвиток
дитини. Та за умов правильного навчання гармонізація розвитку
цілком можлива. Значної уваги слід надавати
розвиткові мовлення дитини, звертаючи
увагу не лише на правильність вимовляння
звуків, але й уживання слів, уміння складати
речення, багатство її словникового запасу.
Які ж неприємності можуть очікувати у школі
на школяра, особливо першокласника, та
яким чином їх можна усунути?
Ті діти, які погано
розмовляють, здебільшого тривалий
час не можуть навчитися читати,
пишуть так, як сприймають слова на
слух, припускаються багатьох специфічних помилок. Якщо завчасно
не стимулювати формування навичок читання
й письма, то в подальшому виникнуть проблеми
із засвоєнням інших шкільних предметів.
Слід пам’ятати, що під час навчання навичка
читання повинна передувати навичці письма.
Нині ж часто за нетривалий час діти змушені
паралельно засвоювати обидві навички.
Якщо вчасно не допомогти дитині, то в
середніх класах виправити недолік, допомогти
дитині буває дуже складно. Неподолані
труднощі, які відчуває учень, провокують
появу емоційно-особистісних порушень.
Першокласники можуть стати жертвами
невротичних розладів: діти стають дратівливими,
часто й легко ображаються, плачуть.
З часом вони швидко втомлюються.
Та це не заважає їм бути непосидючими,
заважати іншим учням. Можуть виникнути
активний і пасивний протести. Зникає бажання
йти до школи, кожен ранок стає проблемним
і для дитини, і для батьків. Значне збільшення
мовленнєвого контакту може спричинити
запинання: організм дитини реагує появою
тиків – мимовільних скорочень окремих
м’язів. Усі названі симптоми свідчать
про необхідність звернення по допомогу
до спеціаліста, завдяки чому їх можна
позбутися. Коли ваша дитина стане успішною
в провідній для неї діяльності (навчанні),
емоційно-особистісні порушення зменшуються
або й зовсім зникають, нормалізується
поведінка, з’являється упевненість у
собі.
Література
1. Запорожец А. В. Основные проблемы онтогенеза
психики // Избр. психол. труды: В 2 т. — Т.
1. — М., 1986.
3. Кононко Е. Л. Психологічні основи особистісного
становлення дошкільника. — К., 2000.
3. Кулачківська С. Е., Ладивір С. О. Я —
дошкільник: вікові та індивідуальні особливості
психічного розвитку. — К., 1996.
|