Компетентність педагога та самоосвіта

Компетентність педагога та самоосвіта

Самоосвіта… Потрібно чи не потрібно?.. Повинен чи не повинен? Сучасний педагог  навіть не задумується над відповіддю на ці запитання

Згідно із Законом України "Про освіту" "педагогічні  та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати  професійний рівень, педагогічну  майстерність, загальну культуру". 
 
Сьогоднішня модель педагогічного працівника передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатись, бути в постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються в щоденний педагогічній практиці. 
 
Дуже важливо, щоб педагог зміг розгледіти, а іноді – відчути здатність до творчості, вчасно дати поштовх, яких викликає бажання ступити вперед. І якщо досвідчений керівник навчального закладу чи методист зуміє розпізнати цей паросток, докладе певних зусиль для його розвитку, результат перейде очікування. 
 
Початок роботи потребує чіткого визначення: на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний педагог у даний час; наскільки він здатен до зростання; чи здатний до самоосвітньої діяльності; якої саме методичної допомоги він потребує тощо. 
 
Професійна некомпетентність є значним недоліком у будь-якій професії, оскільки вона є причиною претензій і нарікань. 
 
Труднощі в учителя найчастіше викликають зовнішні чинники. Вони залежать від рівня компетентності вчителя, а значить і від його освітньої та моральної підготовленості до педагогічної роботи, його ставлення до обраної справи, ступеня покликання та професійної придатності. Одним із найбільш ефективних засобів підвищення професійної компетентності педагога й сьогодні називають самоосвітню діяльність. 
 
Самоосвіта педагога – свідома діяльність з удосконалення своєї особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуального неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості. А оскільки навчити самого себе значно складніше, ніж когось, вона передбачає методичний супровід. Він має бути багаторівневий і обов’язково поступовий. 
 
Тут буде доречно розглянути "Принцип восьми само", запропонований Н. Бухловою: самооцінка, самооблік, самовизначення, самоорганізація, самореалізація, самокритичність, самоконтроль, саморозвиток. 
 
На підготовчому етапі велику роль відіграє готовність до постійного зросту, до творчості. Головним етапом підготовки педагога до самоосвітньої діяльності вважається діагностичний. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкети, опитувальники, тести, програми тощо), які допоможуть визначити рівень методичної підготовки педагога, педагогічної майстерності. 
 
Але результативність самоосвітня діяльність матиме тоді, коли правильно спланована, бо можна щодня гортати сторінки науково-методичної преси чи спеціальних сайтів Інтернету та залишатись на низькому професійному рівні. 
 
Саме тому виключного значення надається програмам самоосвітньої діяльності педагогічного працівника. Правильно розроблені програми, плани дадуть змогу педагогові відчути свої можливості. За словами В. Сухомлинського "немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі". 
 
Оскільки творчість – це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне і навіть суспільно-унікальне, то кожного керівника закладу чи методиста турбує питання: як сформувати здібність до творчої роботи та як підтримувати світоч творчості, щоб він якомога довше не загасав, і давав плоди. 
 
Навчання педагога не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватись. К. Ушинський зазначав, що "учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитись у ньому вмирає вчитель". Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості фахівця. Причому вимоги, що пред’являються спеціалісту, повинні бути вище тих можливостей, що має людина (О. Бодальов). 
 
Ще однією важливою передумовою процесу самовдосконалення є ставлення самого фахівця до вимог, що висуваються. Звісно, якщо він байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Необхідно формувати самосвідомість людини як творчого професіонала. Зміст такої підготовки ґрунтується, перш за все, на гуманістичному уявленні про завдання професійної діяльності, бажаних якостях людини, зокрема, її фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у рамках відведеної компетенції. 
 
Структура процесу самовдосконалення складається із чотирьох етапів: самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес самовдосконалення; планування та вироблення програми самовдосконалення; безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань, пов’язаних із роботою над самим собою; самоконтроль та самокорекція цієї діяльності. 
 
Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні та поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток і самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу. 
 
Самоосвіта педагога не повинна зводитись до відновлення знань, якими він оволодів у ВНЗ, мова йде про ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямів у методиці й організації навчально-виховного процесу, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення у практичній роботі. Проблема самоосвіти педагога в контексті його професійної самосвідомості має поступальний рух. 
 
На сьогодні виникла необхідність у більш глибокому вивченні діяльності педагога з метою визначення рівня його професійної підготовки, компетентності, об’єктивної оцінки його праці. Сьогодні педагоги повинні розуміти, що бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку, зростанні, розвитку. Праця педагога відрізняється високою мобільністю, надзвичайною складністю, вимагає від нього глибоких і різнобічних наукових професійних знань, умінь, навичок, що становлять основу професійної компетентності. Підвищення професійної компетентності педагога - запорука успішного реформування системи освіти в цілому. 
 
Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь:

• вивчити необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;
• виокремити з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний і методичний рівень педагога;
• відібрати з прочитаного та побаченого педагогом думки та методичні знахідки для апробації власній педагогічній діяльності;
• систематизувати та розробити науково-методичні узагальнення;
• упровадити досягнення психолого-педагогічної науки та педагогічної практики у власний досвід роботи з учнями.

Метою роботи над  темами самоосвіти є систематичне підвищення педагогами свого професійного рівня. 
 
Основні завдання самоосвіти: удосконалення теоретичних знань, професійної компетентності педагога, вихователя; оволодівання новими формами, методами, прийомами навчання і виховання учнів; вивчення та впровадження в практику передового педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій; розвиток у навчальному закладі інноваційних процесів. 
 
Тема самоосвіти визначається, виходячи з методичної теми навчального закладу, утруднень самого педагога, специфіки його індивідуальних інтересів тощо. 
 
Існують індивідуальні, групові та колективні форми самоосвітньої діяльності педагога. Ініціатором вибору форм є сам педагог, хоча на її організацію часто впливають інші: керівники методичних об’єднань, курсів підвищення кваліфікації, які ініціюють і стимулюють діяльність педагога. Групові та колективні форми у вигляді діяльності методичного об’єднання, семінарів, практикумів тощо організуються адміністрацією навчального закладу. 
 
Результат самоосвіти може мати різні форми представлення. 
 
Традиційні форми: доповідь; виступ на семінарі; виступ на педагогічні раді; виступ на засіданні методичного об’єднання; дидактичний матеріал; розробка пакету стандартного поурочного планування з теми чи групи тем; комплект дидактичного матеріалу з предмета; збірники практичних, контрольних робіт; розробка комплекту роздаткового матеріалу з предмета; розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів; розробка пакету олімпіадного матеріалу для підготовки учнів; база даних питань і задач з предмета тощо. 
 
Інноваційні форми: проект; розробка електронних уроків, посібників тощо; розробка пакету тестового матеріалу в електронних оболонках; створення особистої методичної чи предметної web-сторінки; створення електронної бібліотеки творів художньої літератури згідно програм тощо. 
 
Науково-методичні форми: методичний посібник; навчальний посібник; стаття до фахового видання; науково-методична розробка; методичний чи діагностичний кейс; створення термінологічного словника; творчий звіт тощо. 
 
Самоосвітня діяльність педагога успішно здійснюється при наявності таких ознак:

• реалізується як процес пізнання, що передбачає не просте закріплення професійних знань і засвоєння уже відомої наукової інформації, а має на меті одержання нових наукових методичних знань, практичних навичок тощо;
• повинна бути безупинною, поповнення нових знань може здійснюватися на основі попередньої підготовки педагогів;
• повинна сприяти оволодінню педагогом застосування професійних знань у його практичній діяльності.

Самоосвіта педагога буде продуктивною за таких умов:

• у процесі самоосвіти реалізується потреба особистості у власному розвитку;
• педагог уміє визначити свої сильні і слабкі сторони, володіє способами самопізнання та самоаналізу, є відкритим до змін;
• володіє розвинутою здатністю до рефлексії, тобто діяльності особистості, що спрямована на усвідомлення власних дій, почуттів, аналіз цієї діяльності та формулювання висновків;
• програма професійного саморозвитку, самоосвіти містить у собі можливості дослідницької, пошукової, творчої діяльності;
• педагог є готовим до творчості;
• існує зв’язок особистісного та професійного розвитку й саморозвитку.

Чи готові ви до самоосвіти? Чи потрібно це вам? Чи не занадто ви впевнені у своїй майстерності? Поставте розділовий знак (., !, ?) у виразі "Моя  професійна компетентність досконала _". Покажіть цю відповідь представнику адміністрації вашого навчального  закладу, методисту чи практичному  психологу та дізнайтесь думку фахівця  про стан вашої внутрішньої готовності до самовдосконалення. 
 
І завжди пам’ятайте слова Джимі Рона – усесвітньо відомого філософа бізнесу, який розробляв стратегії діяльності Coca-Cola, I.B.M., Xerox, General Motors і був особистим бізнес-тренером Білла Гейтса: "Формальна освіта допоможе вам вижити, а самоосвіта приведе вас до успіху".