Їх долі опалені війною

" Їх долі обпалені  війною"(до 21-річниці виведення  військ з Афганістану) Мета:ознайомити  учнів з передумовами афганської  війни, через поезію і пісню  донести до їхніх сердець основну  думку: війна – це безумство,  це невиправдана жорстокість;  виховувати в учнів почуття патріотизму, гідності та гордості за своїх земляків, вміння співпереживати.

Обладнання:На столику  викладка літератури

«Ти вічний біль Афганістан...», на якій фотографії загиблих воїнів афганців, квіти, свічки.

Минають дні, ідуть роки,

Життя листки перегортає

А біль Афгану - на віки

В душі чомусь не замовкає

Ведучий: Шановні діти! 15 лютого виповнюється 21-річниця виведення  з Афганістану обмеженого контингенту  колишніх радянських військ. В лютому 1989 року закінчилась війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. Сьогодні ми з вами згадаємо героїв тієї страшної війни, полинемо в спогади і хочемо, щоб ці спогади пройшли крізь ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше у світі - це війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав.

Вірш А.Поліщука «В душі туман» (Благослови мою любов» - Черкаси. 2000.-с. 102).

Ведуча: Афганістан - це держава, що знаходиться в південно-східній  Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з яких 8млн. афганці, а решта таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.

До середини 70-х це була одна з найвідсталіших країн  світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, з висотою  гір 7-8тис. метрів. 86 тис. населення проживають в аулах, у злиднях. З млн. чоловік ведуть кочівний спосіб життя.

У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще  життя. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз був зобов'язаний переозброїти афганську армію. І  на прохання офіційного керівництва афганської держави надати воєнну підтримку.

В кінці грудня були введені  десантні частини в Багрем, Кабул  та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала  стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Афган плював кулями в  обличчя нашим солдатам. Це була брудна, підступна війна, яка тривала  майже 10 років. За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?

Ведучий: Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І  терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло.

А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але  вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свій інтернаціональний  обов'язок.

Учень. Болить Афган, в  душі туман t

Ніхто не знає, ніхто не скаже,

Коли і де, хто за ким,

В чужім краю на землю  ляже.

Учень.

Очі туманить ядуча сльоза,

руки скувала утома,

Палить їй душу афганська  гроза — 

Син не вернувся додому.

В неї він був ясночолий, як світ,

сонячно так усміхався,

Ще й 20 не було йому літ...

Юним на вік і зостався.

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки вас не вернулось з війни?

Скільки гибіє ще у неволі?

Ведуча. Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чу¬жої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневоле¬ний. Вони вірили, що йдуть не вбивати, а захищати.

Офіційно це не називали війною, а  всього лише воєнною кампанією. Але  ця кампанія тривала май¬же 10 років  і вимагала великих жертв.

(Звучить пісня про Афганістан).

Ведучий. Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти.

Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мир¬ний час.

У скількох сімей у траурному  обрамлені зберіга¬ються фотографії синів! Одну нагороду заробили во¬ни  за проявлену мужність і героїзм - право бути по¬хованим на рідній землі.

 

Учень.

Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова  труна,

Нестерпно пахло тополиним  листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась  чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у  болоті обмацує труну:

«Чи ж там він є?!!» 

Стоять, відводять очі  вбік солдати 

І шепотить сержантик  ледве чуть:

«Не велено... Не можна  відкривати...

Не велено...» 

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий  квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ...

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть  отвіт?

На хрест сусідній похилився  тато,

Похнюпилися братики малі – 

В селі ховали воїна-солдата,

У мирному вкраїнському селі.

Ведучий. Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами, ще

72 чо¬ловіка залишились в полоні  або пропали безвісти.

Ведуча: Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української  землі. На їх долю випало випробування вогнем і кров'ю. Скільки їх голубооких, русявих і чорнявих синів України загинуло на тій землі.

Ведучий: 3 Тальнівщини в Афганістані  воювали 115 чоловік. Повернулося - 109. Загинуло - 6. Не повернулися до рідного краю: Чорний Віталій Тарасович із Заліського, Штурхаль Василь Анатолійович із Романівни, Романенко Григорій Анатолійович з Тального, Костенко Василь Іванович з Гуляйки, Лисюченко Олександр Петрович з Тального, Самойлов Сергій Іванович з Левади, Боєв Юрій Дмитрович з Тального повернувся з підірваним здоров'ям і помер від ран. Молоде життя обірвалося. Солдати гинули. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати, коли ще тільки починаєш жити.

Пам'ять загиблих вшановуємо хвилиною мовчання.

Станьмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемить серце за тих, хто світить нам із небес, а може із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.

(Хронометр відбиває хвилину). s

 

Учень. Афганська війна – 

Не наша вина

Ми молодість там залишили

Щоб ви пам’ятали жили

 

Учень. Поставте скибку хліба на стакан

І голову схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі ранив і скалічив.

Ведуча. Падали хлопці на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі  і пре¬красні... Разом із ними пішло  в небуття чиєсь щас¬тя. Разом  із ними загинули їхні ненароджені  діти. Але вони живуть у пам'яті  бойових друзів, продов¬жують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, любля¬чих, палких материнських серцях.

Імена цих хлопців  навічно вписані в літопис  нашої пам'яті.

( Учні розповідають  про воїнів – афганців)

Учень:Лисюченко Олександр (1960-1980)...Хто б міг подумати, що так складеться його життя-буття, що забуявши одного разу рясним цвітом, раптово обірветься на самому злеті. ... Проводжали Сашка в армію: мати, брат, наречена Галя. Щось недобре відчувало дівоче серце, але вимовити не могло. Його підтримували її листи: Залишилось ще півроку. Діждусь, а потім побачимо. Нічого не хочу загадувати на перед, аби не наврочити. Люблю. Цілую. Галя». Цей лист повернеться в Тальне. Над речами сина ридатиме мати. За яких обставин загинув Сашко «зверху» було наказано мовчати. Але друзі написали, що загинув він під час бойової операції. Сашко кинувся на допомогу товаришеві. Одна з куль потрапила йому в голову. Він виконав свій

обов'язок рятувати інших.

«Ти добром життєве світло запалив, а твоє погасло, залишивши сльози, печаль і світлу пам'ять» - написано на пам'ятнику воїну.

Учень: 3 дитинства мрів стати агрономом Василь Штурхаль (1959-1980) із Романівки. Закінчив Тальянківський технікум. Весною 1979 року встиг засіяти  своє поле, як сурма покликала у  солдатський стрій. А через рік в Романівку прийшла страшна звістка. Колону з продуктами обстріляли душмани. Василь вирвався вперед на зустріч вогню. Помер від ран.

Учень: Сергій Самойлов (1963-1983) навчався у Білашківській школі, Тальнівському будівельному технікумі. Мріяв, обравши наймирнішу професію, дарувати людям щастя, радість, затишок... Та не судилось. 30 березня 1982 року місцем служби йому став Афганістан. A 3 червня 1983 року тільки но Сергієві виповнилось 20 років - його не стало. Сергій Самойлов здійснив подвиг, за це його нагороджено орденом Червоної Зірки (посмертно). Ім'я Самойлова носить вулиця в місті Тальному., с.Леваді та Білашківська школа.

Учень: В неповні 20 років  загинув, виконуючи так званий інтернаціональний  обов'язок в Афганістані Василь Костенко( 1964-1985) із с. Гуляйки. Вася закінчив середню школу. 1982 року був призваний до лав Радянської армії. Прослужив рік. В одному з боїв загинув. Його ім'я носить вулиця в с. Гуляйці. Біля школи встановлено меморіальну дошку. На його честь проводяться спортивні змагання.

Учень: Як тяжко усвідомлювати, що цих молодих хлопців немає  серед нас. Григорій Романенко (1960 -1987) змалку сирота, знав ціну доброго слова, дружби. Закінчив школу інтернат, ПТУ  і саме в армійському строю  відчув, що захищатиме вітчизну. Мріяв стати офіцером. Та спочатку вирішив випробувати себе на мужність і попросився служити в Афганістані. Там Гриша познайомився з медсестрою, тальнівчанкою Наталкою. Покохали один одного. 17 січня 1987 року прапорщик Романенко виїхав у чергове відрядження. Машини були обстріляні душманами. Григорія було поранено. Але його життя не вдалося врятувати.

Учень: Чорний Віталій (1968 - 1987). Віталій потрапив у Афганістан під кінець епопеї обмеженого військового  контингенту і загинув у ході його безславного виведення. У нашому краї йому випало бути останньою жертвою безглуздої війни.

У своїй військовій частині  Віталій служив радистом. Той хто  знайомий з ратною справою, пам'ятає, як полювали за ним снайпери. Адже від  зеленої коробки з антеною  часто - густо залежало життя і смерть бійців.

В одному з боїв ворожий  снайпер влучив юнаку прямо в  серце.

Рядовий Чорний Віталій  Тарасович нагороджений орденом  Червоної Зірки.

Ведуча: Молоді герої, про  яких ми сьогодні розповіли, здійснили  подвиг, прославили своє покоління. Своїми вчинками вони вчать нас бути людьми. Бо тільки людина здатна піднятись над інстинктом самозбереження в ім’я врятування інших.

Ведучий:Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів...

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть.

І доки є пам’ять людей 

І живуть матері,

Доти й сини, спіткнулись  об кулі,

Живуть 

«Нема більшої любові, ніж та, коли поклав душу свою за друзів», - сказано в Євангелії. Тож наші хлопці віддавали своє життя, вважаючи, що захищають інтереси дружнього  афганського народу.

Час лікує рани. Але  фізичні. А в душі, у пам 'яті  воїнів - афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їх долю.

Ведуча. їм випало жити - так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну  землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пек¬ло війни Афганістану, вони не поповнили списки за¬гиблих, вони і є тією пам'яттю, що пише історію.

(Діти вітають воїнів-афганців, що запрошені на урок).

Поділитись спогадами  ми попросимо наших запрошених гостей, воїнів - афганців – наших односельчан

Розкажіть найпам'ятніший  епізод у вашій афганській біографії.

(Виступ воїна-афганця) 

 

Ведучий. У жодному  календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього  дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани аф¬ганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.

Ведуча. Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пи¬шаємося Вами, горді тим, що поруч  із нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров'я вам, сімейного  благополуччя, і пам'ятайте, що час -найкращий лікар для душі та тілесних ран.

(Звучить пісня).

Ведучий. 29 вересня 2005 року на екранах  ук¬раїнських кінотеатрів вийшов фільм  «9 рота». Пер¬шими його подивились ветерани Афганістану в кіно¬театрі імені  Олександра Довженка.

Ведуча. Фільм розповідає саме про  останні дні пе¬ребування радянських воїнів на території Афганіста¬ну, кілька днів вирішують долю багатьох солдатів.

В основі фільму - реальні події. 9 рота 345-го ок¬ремого гвардійського парашутно-десантного полку була легендарною. Вона виконувала операцію «Магістраль». Лише четверо залишилися живими.

Ведуча. Покоління воїнів-афганців пройшло кри¬вавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя  і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І  на підтвердження цього стоять сотні пам'ятників та пам'ятних знаків по всій Україні.