Дидактические принципы

ДИДАКТИЧЕСКИЕ ПРИНЦИПЫ
 

Это:

- соответствие дидактического процесса закономерностям учения;

- ведущая роль теоретических знаний;

- единства образовательной, воспитательной и развивающей функций обучения;

- стимуляция и мотивация положительного отношения обучающихся к учебе;

- соединение коллективной учебной работы с индивидуальным подходом в обучении;

- сочетание абстрактности мышления с наглядностью в обучении;

- сознательность, активность и самостоятельность обучающихся при руководящей роли преподавателя;

- системность и последовательность в обучении;

- доступность;

- прочность овладения содержанием обучения.

Из дополнительных принципов применительно к ДО наиболее значимым является:

Гуманистический принцип ДО: направленность обучения и образовательного процесса к личности; создание максимально благоприятных условий для овладения обучающимися знаниями, соответствующими избранной профессии, для развития и проявления творческой индивидуальности, высоких гражданских, нравственных, интеллектуальных и физических качеств.
Принцип целесообразности применения новых информационных технологий. Новые информационные технологии воздействуют на все компоненты системы обучения: цели, содержание, методы и организационные формы обучения, средства обучения, что позволяет решать сложные и актуальные задачи педагогики, а именно: развитие интеллектуального, творческого потенциала, аналитического мышления и самостоятельности человека.
Принцип безопасности. Этот принцип включает широкий спектр мероприятий, касающихся защиты секретной информации, распространения ложной информации, исключения недобросовестности и фальсификации обучения и др..
Принцип опережающего образования. Этот принцип образования заключается не только в передаче новому поколению уже накопленного научного и культурного наследия прошлых поколений, но и в формировании его сознания и мировоззрения, которое помогло бы этому поколению адаптироваться в быстро изменяющемся мире.

Спілкування. Види спілкування. Рівні спілкування. Поняття про спілкування

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається коммунікатором, що одержує її – реципієнтом.

У спілкуванні можна виділити ряд аспектів[1] : зміст, мета і засоби. Розглянемо їх докладніше.

Зміст спілкування – інформація, що у межиндивидуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути зведення про внутрішній (емоційному і т.д.) стані суб'єкта, про обстановку в зовнішнім середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому випадку, якщо суб'єктами спілкування являються люди.

Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування. У тваринні мети спілкування не виходять звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ці мети можуть бути дуже і дуже різноманітними я виявляти собою засобу задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетических і багатьох інших потреб.

Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації – це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою огранов чувтв, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.

Види спілкування:

У залежності від змісту, цілей і засобів спілкування можна поділити на кілька видів.

1. По змісту воно може бути:

1.1 Матеріальне (обмін предметами і продуктами діяльності)

1.2 Когнітивне (обмін знаннями)

1.3 Кондиційне (обмін психічними чи фізіологічними станами)

1.4 Мотиваційне (обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотивами, потребами)

1.5 Деятельностное (обмін діями, операціями, уміннями, навичками)

2. По цілям спілкування поділятися на:

2.1 Біологічне (необхідне для підтримки, збереження і розвитку організму)

2.2 Соціальне (переслідує мети розширення і зміцнення міжособистісних контактів, встановлення і розвитку интерперсональних відносин, особистісного росту індивіда)

3. По засобах спілкування може бути:

2.3 Безпосереднє (Здійснюване за допомогою природних органів, даних живій істоті – руки, голова, тулуб, голосові зв'язування і т.д.)

2.4 Опосередковане (зв'язане з використанням спеціальних засобів і знарядь)

2.5 Пряме (припускає особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, що спілкуються, у самому акті спілкування)

Види

Уявне\реальне

Вербальне\не вербальне

Жести бувають наказовими (), описовими (допомагають пояснити), жести відкритості (ладони вверх, или к человеку)

2.6 Непряме (здійснюється через посередників, якими можуть виступати інші люди).

Залежно від змісту і спрямованості дій партнерів виділяють такі рівні спілкування:

1) конвенційний (від лат. соnvencionalis — відповідно до договору) — здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті. Потребує високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил;

2) примітивний — для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співрозмовник виявляється усього-на-всього предметом, потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — треба ним оволодіти, коли заважає — відштовхнути, знехтувати;

3) маніпулятивний — рівень спілкування, коли партнер использует другого партнера для достиженя собственных целей, при этом второй партнер не знает, что его используют; (препод-студент (курсовые в работах препода), студент-студент, студент – преподаватель (заговорить зубы\))

4) стандартизований — спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок";

5) ігровий — спілкування відбувається в ігровій формі, що потребує від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон;

6) діловий — передбачає організацію співрозмовника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів;

7) духовний — вищий рівень людського спілкування. При такому спілкуванні партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої поваги, шанобливості.

Педагогическое общение имеет определенную цель (передача знаний) і зміст в отличии от  обачного общения.

Професійне ■ педагогічне спілкування —* комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків. Непрофесійне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і в результаті появу стереотипних висловлювань у школярів, бо у них зменшується бажання думати і діяти самостійно. Зрештою, виникає стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості предметом у школі — насправді ж учителем — у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості пізнання і спілкування з'являється відчуженість.

Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції вчителя.

Залежно від того, реалізовано принцип суб'єкт-суб'єкт-ної чи суб'єкт-об'єктної взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особистісно орієнтоване.

Функціонально-рольове спілкування вчителя — суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета — забезпечення виконання певних дій; особисте ставлення педагога й учня не враховується й не виявляється.

Особистісно орієнтоване спілкування вчителя передбачає виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів. Головна мета впливу — розвиток учнів. Особистісно орієнтоване спілкування — складна психологічна взаємодія. Як видно з його визначення, вчитель, який організує стосунки з учнями таким чином, спрямований не стільки на виконання нових завдань, скільки на розвиток учнів за допомогою цих дій, форм роботи.

КОНФЛІКТ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ВЗАЄМОДІЇ

Конфлікти – деструктивні та конструктивні.

Методи розв’язання конфліктів:

1. Компроміс – поступатися обом !

2. співпраця  - найефективніший (в пед. Взаємодії нереалістичний)!

3. пристосування

4. уникнення,

5. конкуренція

Переход на новій конструктивній способ общения.

/*

Ми розглянули теоретичні засади, що дають змогу зрозуміти сутність, структуру і технологію побудови професійного педагогічного спілкування. Водночас трапляється, що стосунки між учителем і учнем ускладнюються. Ми прагнули показати, як не припуститися збочень у стосунках, забезпечити позитивний розвиток взаємин "учитель — учень". Але важко уникнути суперечностей між індивідуальностями, якими є дитина і вчитель. А якщо конфліктна ситуація вже виникла, то яку лінію поведінки слід обрати, щоб не загострювати стосунків?

Конфлікт виникає не одразу, початок його ми можемо відчути в якомусь інцидентові, непорозумінні. Ще немає відкритого протистояння, відчуваються лише невдоволення, нестриманість учнів. Але на це слід реагувати, бо учні вже усвідомили цю ситуацію як конфлікт, що заважає їм задовольняти власні потреби. Якщо вчитель не усвідомить вчасно зміну в ставленні учня, ситуація може набути деструктивного характеру. Що насамперед слід робити? Усвідомивши, що порушено баланс в інтересах педагога і учнів, проаналізувати випадок, не доводячи його до загострення, до виникнення конфліктної ситуації, коли відбувається зіткнення думок. Виявляються ініціатори, які висловлюють думку частини невдоволених. Учитель ще в змозі використати обставини для набуття учнями позитивного досвіду. Увага, здатність бачити "жало конфлікту" (А. Добрович). усвідомлення сутності причин і прагнення усунути суперечності, зблизивши інтереси, — тактика вчителя.

Ось приклад. Учні не хочуть писати контрольну роботу. Однією з причин є те, що їх не попередили. Як діяти? Звичайно, можна їх примусити, ігноруючи невдоволення, зрештою, залякати. Однак для нас важливими є продуктивна праця і збереження дружніх та ділових стосунків. То як діяти? Треба врахувати, що невдоволення спричинене саме нашою неуважністю: не попередили. Важливо, щоб діти відчули нашу зацікавленість у спільній справі, довіру до них. "Що ж, можливо, я забула попередити. Тоді сьогоднішній урок ми присвятимо підготовці до наступної контрольної роботи. Бажаючі можуть перевірити себе і сьогодні, причому в журнал я виставлю лише добрі та відмінні оцінки. Вас влаштовує такий варіант?" Учні погоджуються. У цій конфліктній ситуації вчитель виявив здатність до децентрації — вміння подивитися на обставини з точки зору обох сторін і знайшов компромісне розв'язання, забезпечивши інтерес учнів до роботи. Дуже важливо, перш ніж висловлювати пропозицію, зняти напруження, продемонструвати свої дії як намір піти назустріч іншому.

Необачність у конфліктній ситуації може призвести до накопичення пристрастей, некерованої поведінки, відкритого протистояння і бажання розірвати стосунки. Тоді спалахує конфлікт, за яким — тяжка і велика праця з відновлення ділових стосунків. Мудрою є заповідь учителя: "Перш ніж грюкати дверима, подумай, як зайдеш знову до класу!"

Тож вирішимо з учнями (разом), як працювати далі. Для цього постараємося зняти напруження (наприклад, вербалізузати ситуацію — це вже охолоджує). Необхідно також попри все знайти в себе почуття жалю та ніжності до дітей (згадаємо фільм "Вікно у Париж", де вчитель замість гніву виявляє піклування, турботу, а також надію). Використаймо гумор, який несе з собою розрядку і підкаже результат. Зрештою, допоможе компроміс, взаємний аналіз ситуації.

Кожний конфлікт у педагогічній практиці — гостра ситуація, яка, однак, завдяки підвищеній емоційності може сприяти усвідомленню моральних законів. Отже, важливо подивитися на конфлікт як на спонтанно виниклі або спеціально створювані суперечності у стосунках між учителем і учнями, які за умови конструктивного розв'язання приводять до позитивних змін у стосунках його учасників, їхнього розвитку і розвитку всього колективу. Вчитель не повинен боятися конфлікту, якщо він виникає, слід опановувати технологію поведінки у конфліктній ситуації.

Найважливішою передумовою неприпустимості загострення конфліктної ситуації є педагогічний такт учителя1. Отже, узагальнимо: спілкування вчителя у педагогічному процесі повинно збудити активність самої дитини (вийти на діалог) і допомогти їй набути позитивного досвіду організації діяльності і стосунків. Цьому сприяє створення атмосфери за допомогою продуктивних стилів взаємодії.

*/

Соціальна ситуація спілкування - актуальні взаємовідносинах між тими, хто спілкується

Педагогічний такт (від лат. ІакШв — дотик, відчуття) — це міра педагогічно доцільного впливу учителя на учнів з урахуванням їх психічного стану. З педагогічним тактом тісно пов'язані вміння педагога володіти соціальною перцепцією (лат. регсерйо — сприймання, пізнання), що передбачає чуттєве сприйняття зовнішніх предметів і людей ("читання по обличчю").

Педагогічний такт — це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, відчуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення.

Педагогічний такт також виявляється в умінні керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційну врівноваженість у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента. Він вимагає критичності і самокритичності в оцінці своєї праці, нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи, до бюрократизму і пихи, поваги. Педагогічний такт реалізується через мову і стиль поведінки.