Болонский процесс

Зміст

 

Частина I:

1. Періоди розвитку Болонського процесу
2. Основні положення Болонського процесу

 

Частина ІІ:

Вступ

1. Сучасні принципи побудови вищої освіти. Заклади освіти 
2. Етапи університетської освіти у Польщі
3. Особливості отримання вищої освіти в Польщі
4. Організація навчання, академічний рік та екзамени.
5. Адаптація системи оцінки  ВНЗ до принципів Болонського процесу

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина I

1. Періоди розвитку Болонського процесу

У розвитку Болонського процесу виділяють три основні періоди:

Перший період припадає на 1957-1982 рр. Його початком вважається Римський договір 1957 р., а також документи конференції Міністрів освіти 1971 р., які визначили п'ять основних положень загальноєвропейського виміру в освітніх системах: взаємне визнання дипломів, обґрунтування ідеї формування Європейського університету і кооперації вторинної та вищої освіти, створення європейського центру розвитку освіти, заснування необмеженого державними кордонами інституту вищої освіти. Ці положення дістали свій розвиток у Програмі дій, презентованій у 1976 р.: вступ до вищої школи; визнання дипломів; спільні програми навчання; короткі освітні програми та ін.  
         Наступний, другий період формування ідей Болонського процесу охоплював 1983-1992 рр. і характеризувався уточненням цілей та завдань, поглибленням кооперації вищої освіти в рамках Євросоюзу. Відпрацьовувалися правові аспекти щодо суб'єктів навчального процесу, розроблялися відомі міжнародні проекти Comet, Erasmus, LinqWa, TEMPUS та інші, в яких наголошувалося на необхідності посилення взаємозв'язків вищої освіти та виробничих структур, розробки узгоджених між вищими навчальними закладами навчальних планів і програм, сприяння вивченню іноземних мов та ін.  
          Від 1992 р. розпочався третій період, під час якого виразнішим стало поглиблення ідей європеїзації вищої школи у зв'язку з поширенням вимог Євросоюзу. Актуалізувалися соціально-політичні аспекти цілей і характеру Болонського процесу, зокрема ідеї про впровадження європейського громадянства, яке передбачає вільне переміщення, висунення своєї кандидатури на виборах у комунальні органи тощо.  
         Починаючи із середини 90-х років, посилюються прояви практичного втілення ідей Болонського процесу, поширення його у Східну Європу, зокрема в Україну, поглиблення усвідомлення зростаючої ролі знань, необхідності орієнтації освітніх систем на сприяння економічному зростанню, підвищення конкурентоздатності у глобальному масштабі, зниження рівня безробіття. 

        Важливою віхою у формуванні ідей Болонського процесу було підписання Лісабонської конвенції (1997 р.) та Сорбонської декларації (1998 р.), у яких дістали розвиток ідеї співвідношення інтернаціонального та національного, гармонізації національних систем освіти. Не заперечуючи культурного й освітнього розмаїття, Сорбонська декларація серед положень освітнього характеру особливу увагу приділила питанню кваліфікацій. Вона мала чітку соціально-політичну орієнтацію на інтеграцію Європи, виділяючи такі соціальні проблеми, як мобільність, визнання та доступ до ринків праці. Сорбонська декларація також містила заклик до підвищення конкурентоздатності європейської вищої освіти відносно освіти США. А у червні 1999 р. була підписана Болонська декларація.  
 Отже, навіть короткий історичний екскурс показує, що Болонська декларація виникла не на порожньому місці, а є результатом узагальнення, цілеспрямованого колективного осмислення об'єктивних соціально-економічних і політичних процесів та їх взаємодії з освітніми системами. Це - ще один доказ того, що знання, наука, учення і навчання є не тільки загальнолюдськими потребами, а й плодом зусиль багатьох людей і країн. Тож очевидно, що їх досягнення та напрацювання, за своєю природою і суттю, мають бути надбанням усього людства. 

 

2. Основні положення Болонського процесу
1. Введення двохциклового навчання

Вводиться два цикли навчання:

1-ий до одержання першого академічного ступеня - бакалавра, 2-ий – після отримання першого академічного ступеня. При цьому продовження навчання на 1-ому циклі складає 4 роки. Навчання протягом 2 циклу може вести до одержання ступеня спеціаліста або магістра (через 1 - 1.5 року навчання після одержання 1 ступеня).

2. Введення кредитної системи

Пропонується ввести у всіх національних системах освіти системи обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS – Європейську систему перезарахування кредитів, зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції “навчання протягом життя”.

3. Контроль якості навчання

Передбачається запровадження акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості чи змісті навчання, а на тих знаннях, вміннях і навичках, що набули випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності

Передбачається істотний розвиток мобільності студентів, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом.

Передбачається зміна національних законодавчих актів в області працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників

Орієнтація ВНЗ на кінцевий результат: знання випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Всі академічні ступені й інші кваліфікації повинні бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікації повинне бути забезпечено. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, рекомендоване ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти

Однією  з головних задач, що повинна бути вирішена в рамках Болонського процесу - є залучення в Європу великої кількості учнів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної накопичувальної системи, кваліфікацій, що легко розуміються, і т.п. приведе до підвищення інтересу громадян до вищої освіти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина ІІ

Система вищої освіти в Польщі

1. Сучасні принципи побудови вищої освіти. Заклади освіти 

Системою вищої освіти керують  міністерства, яким підпорядковані найбільші (державні) заклади. З ними співпрацює Центральна Рада з вищої освіти, що складається з обраних представників  ВНЗ і наукової громадськості (3 5 професорів, 10 вчителів, 5 студентів), яким закон надав чималі наглядові  права, адже без згоди ради не розподіляються кошти бюджету і не виходять міністерські накази.

Система вищої освіти Польщі включає  як державні, так і приватні вищі навчальні заклади. Існують дві  основні категорії: навчальні заклади  університетського і не університетського (професійна освіта) типів. 

До  не університетського рівня вищої освіти (після середньої освіти) належать численні училища, технікуми, вищі профшколи з дипломами і сертифікатами відповідного рівня (техніка, вихователя дошкільних закладів та ін.), які за правами вступу до ВНЗ не перевищують диплома загальноосвітніх ліцеїв (matura).

До структури університетського  рівня вищої освіти Польщі входять:

- університети (практично автономні в усіх питаннях внутрішньої і зовнішньої діяльності, включаючи введення нових факультетів чи спеціальностей);

- політехнічні і вищі технічні університети, медичні академії;

- сільськогосподарські академії; економічні академії;

- вищі педагогічні школи;

- вищі академії мистецтв (музичні, театральні, художні, кіно);

- академії фізичного виховання;

- морські школи;

- теологічні академії;

- неурядові і приватні заклади.

 

2. Етапи університетської освіти

Перший етап університетської освіти: Licencjat. Навчання на першому етапі організується як вузами університетського типу, так і навчальними закладами вищої професійної освіти (Wyzsze szkoly zawodowe). Випускникам присвоюється професійне звання Licencjat (через три роки навчання) або InЕјynier (через три з половиною чи чотири роки навчання) після захисту дипломної роботи.

Другий етап університетської освіти: Magister. Навчання на другому етапі організовується університетськими і неуніверситетськими вузами у вигляді єдиної програми, яка триває від п'яти до шести років, і додаткових курсів строком від півтора до двох років. Після захисту дисертації чи дипломної роботи випускникам присвоюється ступінь Magister або один з її еквівалентів (за винятком медичних дисциплін). Професійні звання, еквівалентні ступеню Magister, присвоюються різними вищими навчальними закладами другого рівня після закінчення п'ятирічного курсу навчання.

Третій етап університетської освіти: Doktor. Академічну ступінь Doktor можна отримати двома способами: за допомогою післядипломної освіти третього рівня, яке, як правило, триває чотири роки, або шляхом об'єднання професійної робочої діяльності з академічним дослідженням, а також написанням дисертації. Всі кандидати повинні мати професійний ступінь Magister або його еквівалент. Для отримання ступеня Doktor кандидат повинен подати й успішно захистити докторську дисертацію.

Четвертий етап університетської освіти: Doktor Habilitowany. Ступінь Doktor Habilitowany присвоюється кандидатам, які вже мають ступінь Doktor. Цей ступінь присвоюється викладацькому складу вищих навчальних закладів і дослідницьких організацій, а також окремим особам, об'єднуючим дослідницьку роботу з професійною діяльністю. Володарі ступеня Doktor Habilitowany можуть займати посаду професора вузу та отримати академічне звання професора, що присвоюється Президентом Республіки Польщі.

Варто зазначити,що докторантура ще не повністю впроваджена у Польщі. Більшість  докторантів і надалі готуються  як екстерни. Тому польський докторат як науковий ступінь має низький  статус. Крім того, надалі має місце  практика габілітації (процедура, яка  йде після присудження докторського ступеня. Після проходження габилітації претенденту присвоюється титул габілітованого доктора (doctor habilitatus, Dr. habil.), яка дає право обіймати посаду професора в університеті.) . Корені такої системи підготовки вищих наукових кадрів – так звана "гумбольтівська модель університету", яка проіснувала останні 200 років. Але на сьогодні вона вже застаріла і неефективна.

 

3. Особливості отримання вищої освіти в Польщі

Для вступу до вищих навчальних закладів абітурієнту необхідно мати атестат  про середню освіту. Правила прийому  визначаються кожним вузом автономно. Найчастіше проводяться письмові чи усні вступні іспити за програмою  середньої освіти, аналізуються шкільні  оцінки І проводиться співбесіда для визначення загального розвитку і здібностей. Фахові перевірки проводять  і для майбутніх митців та спортсменів. Винятком є переможці і призери  всепольських предметних олімпіад, які зараховуються без вступних екзаменів.

 

Випускники університетів і  коледжів Польщі можуть отримати такі ступені:

 

• бакалавр (BA, licencjat) - надається після закінчення 3-3,5 років навчання в професійному або технічному коледжі;

 

• бакалавр (BSc, InЕјynier) - надається після 3,5-4 років навчання в технічному, сільськогосподарському або економічному коледжі;

 

• магістр (MA, MSc, magister) або ідентична ступінь: магістр мистецтв, магістр інженерної справи, магістр архітектури, лікар, зубний хірург, ветеринар, надається після 5-6 років навчання в університеті. Ступінь MSc можна отримати також після 2-2,5 років додаткового навчання на магістра, яке можуть здійснювати випускники коледжу.

 

• доктор наук (PhD, doktor) - надається тим, хто здав іспит на ступінь доктора наук і успішно захистив дисертацію. Щоб почати навчання на отримання докторського ступеня, необхідно мати ступінь магістра або ідентичний ступінь.

 

 

4. Організація навчання, академічний рік та екзамени.

Навчання  розпочинається 1 жовтня і закінчується у червні, маючи зимовий і весняний семестри та екзаменаційні сесії" в лютому і червні/липні. Додаткові  екзамени проводяться наприкінці вересня. Студенти сільськогосподарських І  частини технічних ВНЗ часто  мають улітку виробничу практику.

Для того, щоб успішно закінчити семестр, студентові необхідно отримати прохідні бали на всіх іспитах, які включають  письмові або усні іспити з предметів  даної програми. Кожен навчальний заклад визначає систему оцінювання самостійно. Найпоширеніша система  оцінювання має такий вигляд: відмінно (5); добре з плюсом (4,5); добре (4); задовільно з плюсом (3,5); задовільно (3); незадовільно (2). Відповідно до Європейської Kредитної Cистеми ECTS, повна кількість кредитів надається за кожний предмет, незалежно від оцінок, отриманих на іспиті.