Актуальні завдання сучасного розвитку вищої освіти України

Актуальні завдання сучасного розвитку вищої освіти України

У відповідності до сучасних соціальних замовлень підготовка фахівців вищої освіти повинна ґрунтуватися на методологічній основі. Магістри економічних спеціальностей, особливо спеціа­льності «Менеджмент організацій», повинні володіти не тільки знаннями, вміннями і навичками творчої діяльності у відповідній галузі, а й уміти навчати інших, розробляти методологічні основи управління навчально-освітнім процесом у системі підготовки і перепідготовки управлінських кадрів усіх сфер народного госпо­дарства країни.

Останнє положення є найбільш актуальною проблемою розви­тку вищої національної освіти. Для неї настав період активних пошуків таких дидактичних підходів і засобів, які могли б надати гарантоване досягнення цілей навчання.

На черговій конференції міністрів країн Європи, відповіда­льних за сферу вищої освіти (19 травня 2005 р., м. Берген, Нор­вегія), було схвалено приєднання України до Болонського про­цесу. У Комюніке було зазначено, що основним принципом розвитку освіти у країнах—учасниках Болонської співдружності повинно стати партнерство між навчальними закладами по всій Європі. При цьому особливо важливими умовами Євроосвітньої інтеграції є:

1) забезпечення якості навчання;

2) реалізація інтенсивної дослідницької діяльності;

3) визначення соціальної складової доступності вищої освіти;

4) забезпечення мобільності студентів і працівників ВНЗ.

Визначальними тенденціями розвитку світової освітньої сис­теми стають поглиблення її фундаменталізації, посилення гума­ністичної спрямованості, духовної та загальнокультурної складо­вої освіти, формування у студентів системного підходу до аналізу складних технічних і соціальних ситуацій, стратегічного мислен­ня, виховання соціальної та професійної мобільності. Необхід­ність підтримання високої конкурентоспроможності на динамічному ринку праці потребує також прищеплення прагнення і на­вичок до самонавчання, самовиховання і самовдосконалення протягом усього активного трудового життя.

В Україні розглянуті тенденції і особливості розвитку істот­но ускладнюються ще й тим, що вони відбуваються на тлі про­цесів глибокої трансформації не тільки суспільно-політичного устрою та соціально-економічного укладу, а й суспільної пси­хології, системи життєвих цінностей і орієнтирів, морально-етичної парадигми.

Освіта визнана однією з найголовніших складових загально­людських цінностей. Вектор сучасної політики і стратегії держа­ви спрямований на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське і світове співтовари­ства.

Останнім часом суспільство почало усвідомлювати принципо­во нову роль освіти у сучасному інформаційному світі, тому вона вже стала одним з найважливіших чинників політики.

Основою якісних змін у вищій освіті України є п'ять пріори­тетних напрямів:

1)       європейський рівень якості і доступності освіти;

2)       духовна зорієнтованість освіти;

3)       демократизація освіти;

4)         соціальне благополуччя науковців і педагогів, реалізація формули: «Щасливий учень — щасливий учитель — щаслива держава»;

5)       розвиток суспільства на основі нових знань.

В України реалізується програма навчання протягом усього життя людини. Країни—учасниці Болонського процесу підкрес­люють важливий внесок вищої освіти у впровадження довічного навчання в реальність. Вони вживають заходів, щоб спрямувати національну політику своїх країн до цієї мети і спонукати вищі навчальні заклади збільшити можливості щодо громадян навча­тися незалежно від віку, включаючи визнання попередньої осві­ти. Вони підкреслюють, що такі дії повинні бути невід'ємною складовою діяльності вищої освіти.

Структура освіти України за своєю ідеологією та цілями узго­джена зі структурами освіти більшості розвинутих країн світу. Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних за­вдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досяг­нення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найповнішому задоволенню освітніх потреб громадян.

У сучасному світі, який увійшов у трете тисячоліття, розвиток України визначається в загальному контексті Європей­ської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності захід­ної культури: парламентаризм, права людини, права національ­них меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отри­мання освіти будь-якого рівня та інше, що с невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

Для України в культурно-цивілізаційному аспекті, європейсь­ка інтеграція — це входження до єдиної сім'ї європейських наро­дів, повернення до європейських політичних і культурних тради­цій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інте­грації — це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу Указами Президента України затвер­джено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандар­тів в освіті, науці й техніці, поширення власних культурних і на­уково-технічних здобутків у ЄС.

Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на кон­такт і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загально­європейських програм наукових досліджень.

Протягом 1992—2005 pp. Міністерство освіти і науки України на підставі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів щодо створення нової нормативно-правової бази національної вищої осві­ти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.

Незважаючи па досягнення освіти, які забезпечує нова соціо-політична система України, вона ще не забезпечує потрібної яко­сті. Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівня конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов'язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.

Необхідність реформування системи освіти України, її удо­сконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється проце­сами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі. Зазначені процеси диктують необхідність визна­чення, гармонізації та затвердження нормативно-правового за­безпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

Держава є основним джерелом фінансування освіти й залишає за собою основні функції управління освітньою діяльні­стю. Більшість ВНЗ підпорядковано профільним міністерствам. Навчання безкоштовне, але студенти сплачують за використання інфраструктури студмістечок, проживання, харчування тощо.

У США понад 2500 коледжів з чотирирічним курсом навчання (бакалаври) та університетів, у яких навчаються майже 15 млн. студентів (близько 600 тис. — іноземці). Разом з приватним існує державна вища освіта. Система вищої освіти США теж децентра­лізована. Кожен штат має повноваження проводити свою освітню політику у відповідності до федерального закону про освіту. Ко­жен університет має свою систему оцінювання знань і диплом. Студентів приваблює насамперед можливість вибору навчальних дисциплін та практична спрямованість освіти. Останні 10 років США акцентують увагу на науковій діяльності університетів, ро­блячи ставку на розвиток наукового потенціалу країни. З 2002 р. державна політика у сфері освіти спрямована на підвищення яко­сті і доступності освіти в країні. У 2004 р. видатки на освіту ста­новили 2,3 % ВВП.

У Росії дворівнева система освіти була введена на два роки раніше, ніж в Україні, але, як і в нас, поряд з рівнем бакалавра і магістра зберігається рівень дипломованого спеціаліста. В країні останній час закріплена міждисциплінарність, що дає можливість студентам обирати курси на різних факультетах.

Японія має близько 600 університетів, з яких 425 приватні. У вищих навчальних закладах навчається майже 2,5 млн. студен­тів. Однак у цій країні багато «карликових» університетів, у яких іноді навчається всього 200—300 студентів. У всіх вузах навчан­ня платне. Залежно від престижності навчального закладу і попу­лярності спеціальності вартість навчання становить 5—-100 тис. доларів. Розмаїття мережі навчальних закладів призвело до зни­ження якості освіти. Колишній президент університету Тама Гри-горі Кларк назвав ситуацію в японських вузах «освітнім комуніз­мом», коли студенти роблять вигляд, що вони вчаться, а ви­кладачі вдають, що вони навчають. Виправити таку ситуацію повинна освітня реформа 2001 p., зміст якої полягає в скороченні вищих навчальних закладів за рахунок їх об'єднання в націона­льні університетські корпорації. Крім того, планується впровади­ти наукову діяльність в освітній процес, про що свідчить лозунг: «30 Нобелівських лауреатів за 50 років».

Враховуючи останнє, міністр освіти і науки С. Ніколаєнко пропонує: «В університеті повинен запрацювати трикутник наука — освіта — бізнес. Зараз маємо дуже розгорнуту освітню сто­рону. А виробнича і наукова — не об'єднані. Коли цей трикутник замкнеться, можна сказати, що Україна готова до інтеграції в Єв­ропу і США