Поняття та види злочинів проти власності

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на  тему: «Поняття і  види злочинів проти  власності» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

студента  ТЗФ 1 курсу 1 групи

Гапчука Максима Михайловича 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2011 

       Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

      Юридичним вираженням відносин власності є  право власності — це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають — держава, юридичні та фізичні особи. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

      Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

      Єдність об'єкта — відносин власності —  не виключає того, що безпосереднім  об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об'єкта, злочини проти власності  мають також інші загальні об'єктивні  і суб'єктивні ознаки.

      Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно.

      Майно як предмет злочину має певні  ознаки:

      1) юридична — право на майно  належить певному власнику або  особі, якій воно на законній  підставі ввірено, знаходиться  у її веденні чи під її охороною; для винного майно є чужим;

      2) економічна — майно має представляти  певну матеріальну цінність, мати  певну вартість. Іноді цю ознаку  називають соціальною, оскільки  вона означає, що в майно  вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею;

      3) фізична — це предмети, речі, які  можна вилучити, привласнити, спожити,  пошкодити, знищити тощо.

      Не  відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться  в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

      Не  є предметом злочинів проти власності  вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали  — статті 262—267; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори — ст. 312 та ін.; військове майно — статті 410, 411 та ін.

      Крім  майна у деяких злочинах проти  власності предметом можуть бути право на майно, а також дії  майнового характеру, наприклад, при  вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190).

      Специфіка об'єкта і предмета визначають і  загальні об'єктивні та суб'єктивні  ознаки злочинів проти власності.

      З об'єктивної сторони більшість з  них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом  — їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільне небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

      З суб'єктивної сторони, більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи власного незаконного збагачення. Поряд з цим, знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність.

      За  наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти  власності, вони істотно розрізняються  між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі злочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов'язані з таким обертанням.

      Злочини проти власності поділяються на(статті 165—198):

1. корисливі (статті 165—193):

       - пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185—191);

       - не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193);

      2) некорисливі (статті 194—198).

      Загальними  ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи, є;

      1) незаконне, безоплатне обертання  чужого майна на користь винного  або інших осіб;

      2) корисливий мотив — прагнення,  спонукання до незаконного збагачення  за рахунок чужого майна.

      Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

      Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Майно має бути безоплатним, тобто  воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості.

      З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних з незаконним безоплатним  обертанням чужого майна на користь  винного або інших осіб, відносяться  до злочинів з матеріальним складом: крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки — матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у визначеному розмірі. Певні особливості в цьому питанні є в складах розбою і вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.

      Суб'єктивна  сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом  і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи  права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику (державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.

      Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або  інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна. 

      Суб'єкт  корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою, вимагання — будь-яка  особа, яка досягла 14-річного віку. В інших випадках — особа, яка  досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб'єкт спеціальний — особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

      Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна. КК передбачає відповідальність за такі злочини залежно від способу їх вчинення:крадіжка, грабіж, розбій, викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання викрадення, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

      Крадіжка (ст. 185). Частина 1 ст. 185 визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

      Об'єктивна  сторона крадіжки виражається в  дії — таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна. Таємне викрадення означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей, що відпочивають на пляжі, не усвідомлюють, що винний викрадає чужі речі, в присутності малолітніх тощо). Таємним вважається викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють крадіжку, що здійснюється, але суб'єкт знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати, він впевнений в їх мовчазній згоді, невтручанні (наприклад, крадіжка продуктів на м'ясокомбінаті в присутності інших працівників).

      З суб'єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. І це психічне відношення винного має вирішальне значення для кваліфікації викрадення як крадіжки. Якщо злочинець помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає і усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене є крадіжкою.

      Закінченою  крадіжка визнається з моменту вилучення  майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження  вилученим (сховати, передати, викинути тощо).

      Частина 2 ст. 185 встановлює відповідальність за крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб. Відповідно до примітки 1 до ст. 185 повторною визнається крадіжка, вчинена особою, яка раніше вчинила не лише крадіжку, а й будь-який із злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189—191 або статтями 187 і 262, незалежно від того, чи була особа судима за раніше вчинений злочин чи ні. Важливо лише мати на увазі загальне положення, що відноситься до поняття повторності: повторність крадіжки виключається, якщо за раніше вчинену крадіжку (або інший злочин, вказаний в примітці) особу було звільнено від кримінальної відповідальності, або якщо судимість за цей злочин була погашена чи знята.

      Повторну  крадіжку слід відрізняти від продовжуваної  крадіжки, при якій вчиняється одна крадіжка, але частинами, кількома тотожними діями, об'єднаними однією метою (наприклад, крадіжка із заводу велосипеда частинами, окремими деталями).

      У разі вчинення крадіжки після інших, вказаних у статтях 186, 189—191, 187 і 262 однорідних злочинів, необхідна кваліфікація вчиненого  за сукупністю — за ч. 2 ст. 185 і відповідною статтею, що передбачає відповідальність за ці злочини. 

      Крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб, передбачає вчинення її спільно  декількома особами (двома і більше), які заздалегідь, тобто до початку  вчинення крадіжки, домовилися про спільне її вчинення (ч. 2 ст. 28). При цьому не має значення, яку конкретно роль виконував кожний з них при вчиненні крадіжки.

      У частині 3 ст. 185 встановлена відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдала значної шкоди потерпілому.

      Аналіз  першої ознаки передбачає з'ясування, по-перше, понять «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, поняття «проникнення».