Загальна характеристика конституцii Украiни

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ,МОЛОДІ ТА

СПОРТУ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ВПУ» 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«ЗАГАЛЬНА

ХАРАКТЕРИСТИКА

КОНСТИТУЦІЇ

УКРАЇНИ» 
 
 
 
 

Підготувала:

Учениця групи  №2

Фаліна Світлана

            Необхідність створення української державності і умов, що сприяли б цим завданням, опинилися на початку національно-визвольної війни. Довгий час український народ не мав власного національного держави, що було унікальним явищем - коли б організований в класове суспільство народ був позбавлений національної державності. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, до порядку денного був поставлений невідкладне завдання - створити і зміцнити державне національну освіту. Це об'єднала зусилля всіх класів українського суспільства в їх спільній боротьбі за звільнення під владу Речі Посполитої.                                                                                                                                                                               Організаторами цієї держави стали козацька старшина і українська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже в травні 1648 p. з численних джерел у Польщі почали надходити відомості, що Б. Хмельницький створює удільне князівство зі столицею в Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б. Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу.  З початку формування українська держава мало основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на певній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, які збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.  Формування української держави здійснювалося в обстановці бойових дій, що зумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій адаптації вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенну організація козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об'єднати і мобілізувати на боротьбу весь народ, ця організація стала не тільки загальною для всіх повстанських сил, але і єдиною політико-адміністративної та судової влади в Україні, їй не була підпорядкована тільки церква . Що стосується Запорізької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління. Створення українського національного держави вперше отримала правове оформлення і закріплення в Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і в Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б. Хмельницький уклав з Річчю Посполитою. Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею в договірні відносини. В 1648-1654 pp. Україна підтримувала постійні дипломатичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. За договором 1649 р. турецького султана з Військом запорозьким і російським народом, тобто вільної Україною, сторони взяли на себе такі зобов'язання: Туреччина - надавати Україні військову допомогу, а українським купцям - право вільно плавати по Чорному морю і безмитне торгувати в турецьких володіннях, а Україна - перешкоджати запорізьким і донським козакам нападати на Османську империю.У ті ж роки Україна встановлює зв'язку з Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією. 4. Українська національна державність (листопад 1917 - 1920 pp.)  Боротьба за державність України наприкінці 1917-1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземній интервендии. У цій боротьбі можна виділити декілька етапів. На першому етапі національну революцію очолювала Центральна Рада. У листопаді 1917 p. була проголошена Українська Народна Республіка (УНР). Другий етап - це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами. Особливою проблемою в національному державному відродження було освіту в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був видатний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 - початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Словаччиною. 5. Створення Української радянської республіки Борючись проти Центральної Ради, більшовики докладали чимало зусиль для скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, який би проголосив більшовицьку владу в Україні, створив Українську радянську державу і затвердив в ній диктатуру пролетаріату. Ідею проведення Всеукраїнського з'їзду Сов висунула більшовицька фракція виконавчого комітету Київської Ради робочих депутатів З листопада 1917 p., її підтримали більшовики Харкова, Катеринослава, Одеси, Єлисаветграда та інших міст Ця діяльність знайшла підтримку тієї частини трудящих, які ще вірили в більшовицькі гасла. З'їзд повинен стати важливим етапом на шляху встановлення радянської влади в Україні. 6. Українська незалежність у наш час На межі 80-90-х років XX століття в Україні відбулися епохальні історичні події. В умовах глибокого соціально–економічної і політичної кризи в республіці почався і отримав подальший розвиток процес руйнування тоталітарної більшовицької системи і демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей процес виявився насамперед в затвердження гласності і політичного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування компартії в країні. Вперше за 70 років були проведені дійсно демократичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Активно втілювалася в життя реальна боротьба з величезним бюрократичним управлінським апаратом в центрі і на місцях. Почався процес згортання командна адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури. Намітився перехід до ринкових економічних відносин. Конкретним, реальним змістом заповнився суверенітет України, в остаточному підсумку призвело до проголошення в серпні 1991 p. незалежності України. Отримавши незалежність, народ України почав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави. Ця перебудова починалася в дуже складних умовах. Необхідно було насамперед здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 до Конституції були внесені зміни і доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки. У тексті Конституції слова Українська Радянська Соціалістична Республіка і Українська РСР були змінені на одвічну назва нашої держави - Україна. У розділі Конституції про зовнішньополітичної діяльності та захисту Вітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправного учасника міжнародних відносин. Міжнародне співтовариство з розумінням поставився до виникнення нової незалежної держави. Україну визнали понад 130 країн світу. 
 

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

      Після проголошення незалежності України на її території продовжувала діяти Конституція УРСР від 20 квітня 1978 p., в яку вносилися зміни та доповнення. В 1990 р. розпочалася діяльність по створенню і прийняттю нової української Конституції, яка була прийнята 28 червня 1996 р.

      Конституція України проголосила, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина і держава відповідає перед людиною за свою діяльність, роботу державних органів та посадових осіб. Встановлено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

       В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція окреслила коло питань, які визначаються виключно законами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Ст. 21 Конституції встановила, що норми Конституції є нормами прямої дії, тобто людина має право звернутися в суд за захистом своїх прав і свобод, якщо вони порушені, безпосередньо на основі Конституції, не посилаючись на інші закони. Якщо використані всі національні правові засоби захисту прав і свобод, громадяни мають право звертатися до міжнародних інстанцій.

       Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція закріпила, по суті, президентсько-парламентську форму правління в Україні. Єдиним органом законодавчої влади є парламент – Верховна Рада. Главою держави є Президент, а вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

        Конституція проголосила українську мову державною, але в той же час забезпечується розвиток і збереження мов національних меншин. У Конституції зафіксовано право приватної власності на землю для громадян України. Серед соціальних прав проголошено право на освіту, соціальне забезпечення, охорону здоров’я, житло.Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті, прикінцевих та перехідних положень.

Преамбула – це вступна частина Конституції, яка містить норми, що проголошують цілі прийняття Конституції, її основні принципи.

Розділ  І. «Загальні засади» містить статті, що визначають основи суспільного ладу, громадянства, положення, що стосуються суверенітету України, соціального захисту громадян, екологічної безпеки, статті, що визначають державну символіку.

Розділ II. «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»

Розділ III. «Вибори. Референдум» присвячений регулюванню порядку проведення виборів і референдумів як основних форм волевиявлення.

Розділ IV. «Верховна Рада України» закріплює порядок утворення та роботи єдиного законодавчого органу України – Верховної Ради, її склад, компетенцію, а також статус народного депутата України.

Розділ V. «Президент України» містить норми, що регулюють правове становище Президента України, порядок його обрання, компетенцію, умови припинення його повноважень.

Розділ VI. «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» присвячений порядку утворення, діяльності та компетенції українського уряду, місцевих державних адміністрацій, порядку припинення діяльності цих органів.

Розділ VII. «Прокуратура» закріплює завдання та структуру органів прокуратури.

Розділ VIII. «Правосуддя» містить норми, що регулюють порядок утворення і функціонування органів правосуддя, визначають статус суддів.

Розділ IX. «Територіальний устрій України» закріплює принципи та систему адміністративно-територіального устрою України.

Розділ X. «Автономна Республіка Крим» містить норми, що визначають становище цієї автономії, її компетенцію, основи взаємовідносин між Україною і Автономною Республікою Крим, повноваження органів влади автономії.

Розділ XI. «Місцеве самоврядування» містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування», їх склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів.

Розділ XII. «Конституційний Суд України» визначає склад та повноваження Конституційного Суду, встановлює гарантії незалежності та недоторканності суддів.

Розділ XIII. «Внесення змін до Конституції України» встановлює порядок подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін і доповнень до Конституції та порядок їх розгляду.

Розділ XIV. « Прикінцеві положення» вказує, що Конституція набуває чинності з дня її прийняття, а день прийняття Конституції є державним святом – Днем Конституції.

Розділ XV. «Перехідні положення» закріплює порядок введення в дію тих норм Конституції, які не можуть бути реалізовані негайно, та вирішення інших питань, що виникли у зв’язку з прийняттям нової Конституції.

        Конституція України 1996 р. є основою подальшого розвитку національного законодавства та правової системи України.