Міжнародно-правове регулювання правонаступництва держав

    З розвитком міжнародного права необхідність вирішення питань правонаступництва все більше відчувалась і особливо це стало проявлятися в середні віки.

    Іноді термін "рецепція" вживається у  значенні загального використання й  у зв'язку І ним може означати практику використання норм міжнародного права у внутрішньодержавному праві правонаступництва також породжує і необхідність висвітлення питань правонаступництва в доктрині, в роботах Гуго Гроція, Є. де Ваттеля і інш. Але найбільш повний зміст інституту правонаступництва отримав у XX столітті і особливо після Другої світової війни. Цьому сприяли обставини, породжені як війною, так і різними явищами соціального, політичного, економічного і іншого характеру.

    В доктрині міжнародного права у сфері  правонаступництва з'явились теорії, які класифікують правонаступництво за (видами) залежно від його об'єму і якісного змісту. До таких видів правонаступництва можна віднести універсальне (або повне) правонаступництво, часткове (не повне) правонаступництво, tabula rasa (або відмова держави-правонаступниці від зобов'язань держави - правопопередниці, дотримуючись принципу "чистої дошки"), континуітегу (всі договори, які укладені державою-правопопередницею, без будь-яких обумовлень приймаються державою-правонаступницею), тобто обов'язки держави-правонаступниці відповідають обов'язкам правопопередниці. Окрім перерахованих видів (інколи їх називають теоріями) є і інші.

    Ці  Конвенції були прийняті досить вчасно і їхня дія мала суттєве практичне  значення. Це значення проявилось при  об'єднанні ФРН і НДР (1990 p.), при розпаді СРСР (1991 р.), при розпаді СФРЮ (Югославії 1992 р.), при розпаді Чехословаччини (1993 p.), а також за інших подібних обставин.

    Основні положення Віденської конвенції  про правонаступництво держав у  відношенні договорів зводяться  до такого:

    1. Правонаступництво держав означає  зміну однієї держави іншою  у несенні відповідальності за  міжнародні відносини будь-якої  території.

    2. Момент правонаступництва (дата) визначається державою-правонаступницею  і оформлюється спеціальним "повідомленням  про правонаступництво", викладеним у письмовій формі, підписується главою держави і передається зацікавленим державам.

    3. Держава-правонаступниця як новий  повноправний і незалежний суб'єкт  міжнародного права сама визначає  обсяг і форму (вид) правонаступництва стосовно міжнародних договорів держави-право-попередниці, її території і різних природних об'єктів.

    4. Конвенція спеціально присвяченими  положеннями регламентує питання  правонаступництва стосовно двосторонніх  договорів, багатосторонніх договорів  і щодо території або її частини. Конвенція регламентує питання правонаступництва у разі утворення нових незалежних держав з двох або декількох територій і об'єднаних і окремих держав, при відокремленні частини території і в деяких інших випадках.

    5. Конвенція регулює питання правонаступництва нових держав у випадках виникнення їх відповідальності, яка витікає з початку зовнішніх дій.

    6. Конвенція регулює питання, які  стосуються вирішення можливих  спорів у сфері правонаступництва  і визначає такі засоби вирішення  спорів, як консультації і переговори, примирювальні процедури, судові розгляди, арбітражі і вирішення за взаємною згодою. Окрім цього, сторонам, які перебувають у конфлікті відповідно до спеціального Додатку надається можливість застосувати допомогу примирительної комісії. У цьому випадку Генеральний секретар ООН має спеціальний список найбільш кваліфікованих юристів, і з цього списку конфліктуючі держави за певною процедурою формують склад примирительної комісії, яка і допомагає вирішенню спірного питання.

    З викладеного вище видно, що охарактеризована Конвенція була присвячена досить вузьким  питанням, які виникають у випадках правонаступництва (міжнародні договори і питання, які стосуються території) і не торкалася інших питань, вирішення  яких необхідне . У 1983 р. там же, у Відні була прийнята ще одна Конвенція. Вона була присвячена питанням правонаступництва щодо державної власності, державних архівів і державних боргів. У відповідності з назвою, до змісту цієї Конвенції входять:

    1. Регулювання питань правонаступництва відносно державної власності. Суть цього регулювання полягає в наступному: вся власність держави — право попередника, яка знаходиться на території третіх держав, переходить у власність держави-правонаступниці без всякої компенсації і будь-яких протидій цьому правомірному процесу. При цьому в Конвенції звертається увага на наслідки переходу державної власності, на питання відносно компенсації, на питання наслідків правонаступництва для третьої держави, а також щодо зберігання і непошкодження державної власності.

    2. Регулювання питань правонаступництва  відносно державних архівів. Цей  процес у певній мірі відповідний  до процесу правомірного переходу  до держави-правонаступниці власності  держави-право-попередниці, оскільки  державні архіви - це гордість державної власності і, отже, на них розповсюджуються ті ж положення. Але Конвенцією враховуються визначення специфіки цінності архівних фондів і у зв'язку з цим Конвенцією передбачено необхідність урахування принципу справедливості і можливість укладення спеціальних угод між зацікавленими сторонами.

    3. Регулювання питання правонаступництва  відносно державних боргів. Відповідно  до Конвенції під державним  боргом мається на увазі різна  фінансова відповідальність держави-правопопередниці  перед іншим суб'єктом міжнародного права. Враховуючи це, Конвенція встановлює, що у випадках об'єднання декількох держав в одну, яка знаходиться на територіях цих держав, борг цих держав повністю стає боргом щойно виниклої держави. А у випадках, коли держава розпадається на декілька держав, то загальний борг перед іншим суб'єктом міжнародного права повинен розподілитись між утвореними на її території новими державами і обсяг цього боргу у кожної нової держави повинен відповідати площі тієї території на якій вона розташована. І цей обсяг боргу повинен встановлюватись спеціальною угодою зацікавлених сторін. Причому ця угода повинна укладатись на основі справедливості.

    Питання про правонаступництво досить важливе  для України, оскільки Україна з'явилась  як самостійна, незалежна, суверенна держава в результаті розпаду колишнього СРС'Р. пов'язаного з іншими державами численними угодами, обов'язками, активами, пасивами і іншими факторами активної міжнародної діяльності, яку вів СРСР. До того ж перед Україною одразу після її самовизначення виникло багато питань, які стосувалися и території, кордонів, законодавства, громадянства, державних структур і інших питань, які потребували негайного вирішення. Все це треба було вирішувати на основі прийнятих у міжнародному праві і відзначених вище Конвенцією положень про правонаступництво.

    Враховуючи  положення цих Конвенцій і  беручи до уваги необхідність вирішення  інших невідкладних для України  питань в галузі правонаступництва, 12 вересня 1991 р. в Україні був прийнятий  Закон "Про правонаступництво України". Цей Закон регламентував правонаступництво України від колишнього СРСР з питань:

    - затвердження Верховної Ради  України як найвищого органу  державної влади в депутатському  складі Верховної Ради і Української  РСР;

    - визнання дії Конституції УРСР  до прийняття нової Конституції України;

    - визнання дії законодавства УРСР, якщо воно не суперечить інтересам  України;

    - визнання законності діяльності  органів державної влади, які  були сформовані на основі  Конституції УРСР до утворення  нових органів на основі нової Конституції України;

    - визнання державних кордонів  колишнього СРСР, які обмежують  територію України від інших  держав, а також кордонів між  Українською РСР, Білоруською  РССР, РСФСР і Республікою Молдова  відповідно стану на 16 липня 1990 p., які є державними кордонами України;

    - визнання обов'язків України за  міжнародними договорами, укладеним  Україною до проголошення її  незалежності;

    - визнання правонаступництва прав  і обов'язків за міжнародними  договорами СРСР які не суперечать  Конституції України і її інтересам;

    - згода України на обслуговування  зовнішнього боргу СРСР станом  на 16 липня 1990 р. в частині, яка  буде визначена окремою міжнародною  Угодою;

    У подальшому в період 1992 1994 pp. спеціальними угодами зацікавлених сторін були вирішені питання правонаступництва від СРСР його колишніх радянських республік. На користь України випало 16,37% всієї власності колишнього СРСР. яка знаходилась за кордоном.

    - визнання усіх громадян СРСР, які постійно мешкали на момент  проголошення незалежності України  на території України, громадянами України;

    - забезпечення усім громадянам  України незалежно від їхньої  національності й інших ознак  прав і свобод відповідно до  вимог міжнародно-правових актів. 

    ВИСНОВКИ 

    За  допомогою норм міжнародного права  регулюються відносини між державами й іншими її суб'єктами, узгоджуються ці відносини, і лише в разі потреби забезпечуються примусом колективним або індивідуальним.

    З огляду на викладене можна стверджувати, що галузь міжнародного права є особливою  системою принципів і норм, які регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права. Нині, коли юридичні й фізичні особи різних країн можуть вільно спілкуватися, відносини між державами набувають іншого змісту, що свідчить про значення міжнародного права як однієї з найактуальніших галузей юриспруденції.

    Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

    Під нормою міжнародного права розуміється  правило поводження, що признається  державами й іншими суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкового.

    Здається, буде виправданим застосування терміна „міжнародне законодавство” до міжнародно-правових норм, що містяться в міжнародних договорах, які регулюють права і свободи людини, тому що такі договори підписані практично всіма державами світового співтовариства. До всіх інших груп міжнародно-правових норм, що регулюють найважливіші аспекти взаємовідносин держав у рамках багатосторонніх міжнародних договорів, можна застосувати термін «міжнародно-правові стандарти».

    Міжнародному праву відомі чотири форми джерел: 1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика.

    Звичай  — це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і  не вимагає своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяються на міжнародні й торговельні.

    Міжнародні  звичаї засновані на послідовному й  тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Тому в міжнародному приватному праві застосовується принцип: рівний над рівним не має юрисдикції; заборонено дискримінацію іноземних громадян тощо.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВРУ). – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Богуславский М.М. Международное право: Учебник. – М.: Юристъ, 2001.
3. Баймуратов М.О. Міжнародне право: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: «Астропринт», 2006. – 424 с.
4. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної і консульської служби. – К., 1998.
5. Звеков В. П. Международное частное право. Курс лекций. – М.: Издательство НОРМА, 2001.
6. Репецький В.М. Дипломатичне та консульське право. – Львів, 2002.
7. Тимченко Л. Д. Міжнародне право: Підручник. — Харків: Консум; Ун-т внутр. справ, 1999. — 528 с.
8. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 284 с.