Міжнародне регулювання міжнародних перевезень

  Тема: Міжнародне регулювання міжнародних перевезень

  План

  Вступ…………………………………………………………………………2 стр.

І. Зміст та умови транспортного забезпечення зовнішньо –

економічної діяльності…………………………………….........................3 стр.

  ІІ.  Регулювання міжнародних  транспортних перевезень…………..4 стр.

1. Регулювання міжнародних морських перевезень…………….4 стр.
2. Регулювання міжнародних автомобільних перевезень…….12 стр.
3. Регулювання міжнародних залізничних перевезень………..22 стр.
4. Регулювання міжнародних повітряних перевезень………...27 стр.

      Висновок………………………………………………………………….34 стр.

      Використана література………………………………………………..36 стр. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Вступ

    Транспорт - одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях, захисту економічних інтересів України. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі досягнень науково-технічного прогресу і забезпечується державою.

    Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України. Оскільки єдина транспортна система України налічує кілька видів транспорту, кожен з яких має певні особливості, то і законодавство про транспорт є досить значним за обсягом і різноманітним за змістом. Законодавство про транспорт - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності на транспорті.

Тема  роботи: „Міжнародне регулювання міжнародних перевезень”.

Основні завдання роботи:  1. дати визначення змісту та умовам  транспортного забезпечення зовнішньо - економічної діяльності; 2. характеристика міжнародного регулювання залізничних, автомобільних, морських та повітряних перевезень. 
 
 
 

  І. Зміст та умови транспортного забезпечення зовнішньо - економічної діяльності

  Транспортне забезпечення — це переміщення товарів між двома або більше країнами світового співтовариства.

  Основна мета транспортного забезпечення - своєчасне доставляння вантажу  в якісному стані в кінцевий пункт  призначення. Транспортне забезпечення зовнішньо – економічної діяльності (ЗЕД) здійснюється шляхом використання певних видів транспортів. В залежності від того який вид транспорту застосовується у ЗЕД визначається характер транспортного забезпечення.

  Зокрема виділяють:

1. Пряме транспортне забезпечення - це означає, що зовнішньоекономічна операція обслуговується одним видом транспорту.
2. Змішане (комбіноване) транспортне забезпечення - 
   означає, що у зовнішньоекономічній операції застосовується послідовно два або більше видів транспорту.
3. Пряме, змішане транспортне забезпечення — означає, 
   що у зовнішньоекономічній операції використовується декілька видів транспорту. Але при цьому перевезення вантажу оформлене одним транспортним документом.

  При використанні транспортного забезпечення ЗЕД застосовуються базові умови поставок товарів від продавця до покупця. В них визначається:

1. Хто і за який рахунок забезпечує транспортування товарів на території країни продавця, покупця, транзитних країн.
2. Хто і за чий рахунок забезпечує перевезення товару морським, річковим і повітряним транспортом.
3. Обов'язки продавця по доставлянню вантажу в певне місце.
4. Обов'язки продавця по упакуванню і маркуванню 
   товарів.
5. Обов'язки продавця по страхуванню товарів.
6. Обов'язки сторін по оформленню комерційної документації згідно з вимогами міжнародної торгівлі.
7. Заходи пов'язані зі зменшенням комерційного ризику.
8. Час і місце передачі товару від продавця до покупця.

  Ці  основні вимоги базових умов поставок товарів узагальнені Міжнародною торговельною палатою і зафіксовані у документі «Інкотермс-2000р.» - Міжнародні правила по тлумаченню торговельних термінів.

  Інкотермс включає - 4 групи і 13 базових умов поставок товарів.

  І  група - відправлення - «Е»

  ІІ  група — основний фрахт оплачено - «Р»

  ІІІ група - основний фрахт не оплачено      - «С»

  ІУ  група - прибуття - «Д»

  Поруч з базовими умовами поставок важливе значення має вибір виду транспортних заходів, що забезпечують зовнішньоекономічну операцію.

  Вибір виду транспорту передбачає:

• визначення змісту вантажу, що перевозиться (наприклад, товари, що швидко псуються, нафта);
• визначення відстані та маршруту перевезення вантажу;
• облік часу, необхідного для доставки вантажу транспортним засобом;
• визначення вартості перевезення товарів даним видом транспорту;
• забезпечення безпеки транспортування вантажу.

  ІІ. Регулювання міжнародних транспортних перевезень

  1. Регулювання міжнародних  морських перевезень

 Морський  транспорт забезпечує перевезення 4/5 обсягу всього вантажу. У міжнародних морських перевезеннях участь беруть не тільки морські держави, але й "сухопутні", які намагаються мати свій флот. Серед країн, де морські перевезення становлять суттєву статтю доходу, є, зокрема, Греція, Норвегія, Японія. Україна також прагне стати такою державою. Сприяти цьому повинна, зокрема, затверджена Кабінетом Міністрів України Програма створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні. В ній, наприклад, щодо морського транспорту передбачено облаштування поромної переправи Іллічівськ—Поті, яка почала працювати з грудня 1996 p.

 Сьогодні  в Україні перевезенням наливних та сухих вантажів великої номенклатури, а також пасажирів займаються сім державних, орендних і акціонерних компаній. Чорноморське та Азовське морські пароплавства, компанії — Дунайська, "Укрферрі", Українське морське пароплавство, "Укртанкер", "Укррифер", Керченська поромна переправа. Вісімнадцять морських портів України забезпечують перевалку сухих та наливних вантажів, обслуговування пасажирів, здійснення інших функцій.

 Специфікою  регулювання міжнародних морських перевезень є використання, крім норм конвенцій та внутрішнього законодавства, ще й морських звичаїв (національних і міжнародних). Відносини, що виникають у сфері міжнародних морських перевезень, можна поділити на три основні групи. По-перше, це відносини, пов'язані зі здійсненням речених прав на морські судна та вчинення стосовно них різних угод. По-друге, Це відносини, що випливають з власне транспортування (договори перевезення вантажів і пасажирів, буксировки, таймчартеру). По-третє, це відносини, пов'язані з ризиком у мореплавстві, тобто такі, що виникають із зіткнення суден, рятування на морі, загальної аварії, морського страхування, обмеженої відповідальності судновласника.

  Слід  зауважити, що закон прапора судна  притаманний саме морським перевезенням. Його застосовують: 1) для врегулювання відносин, що виникають поза сферою дії національних законів (наприклад, у випадках зіткнення суден, їх рятування, загальної аварії у відкритому морі); 2) у випадку найбільш тісного зв'язку правовідносин з державою, під прапором якої плаває судно.

  Міжнародні договори. Перші спроби уніфікувати правила морських перевезень були зроблені у середині XIX століття. На початку XX століття приймаються багатосторонні міжнародні договори. До них належать декілька так званих Брюссельських конвенцій з морського права, що були прийняті з 1910 по 1968 pp. Вони готувалися міжнародною неурядовою організацією, створеною у 1897 р., за назвою Міжнародний морський комітет (далі — ММК). Для своєї діяльності він об'єднав національні асоціації морського права.

  Однією  з найважливіших є Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 p. Вона грунтується на засадах Гаазьких правил про морське перевезення вантажів, прийнятих у 1924 р. на неурядовому рівні. До сьогодні ця Конвенція, як і Протокол про зміну Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент 1968 p., використовується багатьма державами і має найбільший уніфікаційний ефект. Україна de-facro дотримується норм зазначеної Конвенції. Вона регламентує морське перевезення вантажів без надання морським перевізникам усього судна або його частини. За цих умов відносини між учасниками перевезення оформляються коносаментом.

  Практично умови морських перевезень вантажів визначаються у договорах фрахтування (чартеру), які укладають з морським перевізником при наданні для перевезення усього судна, чи коносаменту на перевезення окремих партій вантажів, на звороті якого є відомості про умови перевезень. Конвенція 1924 р. не передбачає регулювання відносин за договором фрахтування (чартеру). Тому цей договір регулюється диспозитивними нормами національного законодавства.

  У випадку незбереження вантажу морський перевізник відповідає за вину. Для пред'явлення до нього вимог діє річний строк давності. При перевезенні вантажів з використанням коносаменту необхідно оголошувати його вартість. Перевізник не відповідає за навігаційну помилку (помилку капітана, матроса, лоцмана у судноволодінні чи управлінні судном).

  До  Брюссельських конвенцій належить також Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про обмеження відповідальності власників морських суден, підписана 25 серпня 1924 p. З метою зміни цієї Конвенції у 1957 p. було укладено Міжнародну конвенцію про обмеження відповідальності власників морських суден.

  Деякі міжнародні договори, укладені в Брюсселі, регулюють питання морського права. Це, зокрема, Конвенція про уніфікацію деяких правил про морські привілеї та іпотеки 1926 p. У 1967 р. на зміну їй було прийнято нову однойменну Конвенцію. Серед міжнародних договорів, які регулюють найбільш важливі для міжнародних морських перевезень майнові відносини, найновішою є Міжнародна конвенція про морські застави та іпотеки від 6 травня 1993 p. (Женева). Конвенція визначає поняття іпотеки та обмежень, встановлює черговість задоволення вимог з іпотек та обмежень, момент переходу права власності чи зміни реєстрації майна, яке занесене до реєстру договірної держави, регулює питання морської застави та черговість задоволення вимог з морської застави, а також питання примусового продажу судна. Норми Конвенції застосовуються до усіх морських суден, що зареєстровані у договірній державі або у іншій, якщо на судно цієї іншої держави поширюється юрисдикція держави-учасниці  Конвенції. Важливою є й Конвенція про реєстрацію прав на судна, що будуються, 1967 p.

  Наступним етапом розвитку міжнародних договірних норм з питань морського перевезення  вантажів стала Міжнародна конвенція ООН про морське перевезення вантажів, укладена 31 березня 1978 р. у Гамбурзі. Одночасно з прийняттям цієї міжнародної угоди було визнано за доцільне називати її норми Гамбурзькими правилами. Вона замінила Міжнародну конвенцію про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 p. Оскільки нова Конвенція стала чинною з недавнього часу, ще не склалася практика її застосування. Норми Гамбурзьких правил застосовують до договорів морських перевезень між двома державами, якщо:

  1) порт завантаження, передбачений договором морського перевезення, знаходиться у одній з договірних держав, або

  2) порт розвантаження, передбачений договором морського перевезення, є у одній з договірних держав, або