Громадянське суспільство і демократія

Емфітевзис - це довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право користування чужою землею з метою сільськогосподарського виробництва. Характерною рисою емфітевзису є вимога використання чужого майна за цільовим призначенням, що становить обов'язок емфітевти (користувача) [8, с. 514]. Сутність суперфіцію полягає у тому, що власник виділяє земельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію (фізичній або юридичній особі) для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, жилих та інших будівель або споруд безоплатно чи за відповідну винагороду. Як і емфітевзис, суперфіцій є довгостроковим, відчужуваним і таким, що успадковується, правом, можливість здійснення якого обмежена використанням за Цільовим призначенням. До речових прав на чуже майно ч. І ст.395 ЦК відносить також право володіння, яке за своїми визначальними ознаками не може бути визнаним класичним правом на чужу річ. Проте, враховуючи концепцію ЦК з цього питання, право володіння буде розглянуте поміж інших суміжних речових прав. Частина 2 ст.395 ЦК передбачає, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Таким є, зокрема, іпотека - застава нерухомості, космічних і транспортних об'єктів [7, с. 398].

Висновки

Речове право - це право, яке забезпечує задоволення інтересів  уповноваженої особи шляхом впливу наріч без участі інших осіб. Тобто  задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором. Речовими правами є: право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: володіння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користування чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань. Визначальними для розуміння суті речового права є такі моменти: 1.При реалізації речових прав вирішальне значення мають саме дії уповноваженої особи, поведінка всіх інших осіб зводиться до пасивного обов’язку – не шкодити, не втручатися у сферу інтересів уповноваженої особи. Тоді як у зобов’язальних правах наголос переноситься на дії зобов’язаного суб’єкта. Саме від його активної поведінки (в більшості випадків) залежить можливість реалізації права його контрагентом. 2. Речові права мають, як правило, безстроковий характер. Така характеристика справедлива, наприклад, для права власності, але для права володіння чи для інших речових прав строк їх існування може бути визначеним. 3. Об’єктом речових прав є річ. Хоча речі можуть бути і об’єктами зобов’язальних прав.

4. Для речових прав  характерне право слідування. Наприклад,  згідно із ст. 268 чинного Цивільного  кодексу при переході права  власності на здане в найми  майно від наймодавця від іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника. При переході права власності на заставлене майно право застави зберігає силу для нового власника (ст. 17 Закону України “Про заставу”). 5. Речові права захищаються від їх порушення будь-якою особою (абсолютний захист). У новому Цивільному кодексі передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, зокрема від власника майна. При захисті права володіння застосовуються ті ж положення, які передбачені для захисту права власності. 6. Усі речові права припиняються із загибеллю речі або якщо ця річ вилучається з обігу і не може тому належати на праві власності і на інших речових правах (повна націоналізація землі 1917 р. мала наслідком припинення права приватної власності на землю взагалі). У новому Цивільному кодексі України право власності зазнало суттєвих змін. Відтепер воно розглядається як основне речове право. Законодавець взагалі не застосовує такої категорії як форма власності Це не в останню чергу спричинило обрання як керівного принципу забезпечення рівності різних суб`єктів права власності. Як окремі різновиди розглядаються: право власності українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності. Таким чином, останнє з них набуло самостійного виду власності, а в Цивільному кодексі вже не згадується колективна власність, оскільки така форма власності Конституцією України не передбачена.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про  власність” Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 20, ст.249

2. Земельний кодекс  України. //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27

3. Конституція України  : Прийнята на п'ятій сесії Верховної  Ради України 28 червня 1996 року. - Офіційне  видання Верховної Ради. - К. : Преса України, 1997. - 77, с.

4. Оцінка майна та  майнових прав: (Нормативна база) /Упор. О. М. Роїна. - К. : КНТ, 2005. - 334 с.

5. Постанова верховної  Ради України “Про право власності  на окремі види майна” // Відомості  Верховної Ради (ВВР) 1992, N 35, ст. 517

6. Цивільний кодекс  України: Коментар. - Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. - 854 с.

7. Науково-практичний  коментар до цивільного законодавства  України: в 4 т. /А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань; Академия суддів України. - К. : А.С.К., 2004. - (Сер. "Нормативні документи та коментарі"). – Том1.-2004.-927,с.                                                                                                                                                                                                  8. Право власності в Україні: Навчальний посібник / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 812 с.

9. Харитонов Е.О., Саниахметова  Н.А. Гражданское право: Учеб. Пособие. - К.: А.С.К., 2001, с. 832 с.

10. Харитонов Є. О.  Цивільне право України: Підручник  / Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. - 2-ге вид. перероб. і доп. - К. : Істина, 2007. - 815 с.

11. Цивільне право України.  Загальна частина: Підручник /Віктор  Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. - К. : КНТ, 2006. - 477, с.

12. Цивільне право України:  підручник: У 2 т. / За заг. ред.  В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького; М-во освіти  і науки України. - К. : Юрінком  Інтер, 2007 - Т. 1. - 2007. - 477, с.

13. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. , О.В. Дзера (керівник авт. Кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер. 2002

14. Цивільне право:  підручник для студентів юридич. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 с.