Використання стовбурових клітин в медицині. Проблеми та перспективи

Для виключення можливого  зараження реципієнта всі біооб’єкти повинні проходити перевірку  на відсутність бактеріального і  мікробіологічного забруднення, інфікування  сифілісом, токсоплазмозом, вірусами гепатиту В і С, цитомегаловірусом, СНІД, вірусом краснухи, герпесу. Чистота біопрепаратів має ретельно забезпечуватися бактеріологічними дослідженнями на аеробну й анаеробну інфекцію, тестування проводиться методами полімеразної ланцюгової реакції. Кожен біопрепарат повинен мати паспорт, що підтверджує його безпечність для пацієнта.

Часто проведення ретельних  досліджень не підтверджує ефективність нового методу, зокрема — його очікуваних позитивних результатів. Однак пошук  у галузі трансплантації стовбурових клітин активно розвивається. На підтвердження цього наводимо нижче останні (2002–2003 року) дані досліджень, проведених у різних країнах.

Проведення трансплантації стовбурових клітин (СК) селезінки  для регенерації інтими після  пошкодження судин в експерименті на мишах показало, що трансплантовані СК сприяли відновним процесам після пошкодження судин. Прискорення реендотелізації спричиняло зниження утворення неоінтими (швидке утворення неоінтими — один із важливих кроків атеросклерозоутворення). Дані результати можуть сприяти новому погляду на стовбурово-клітинну біологію і її перспективи для практичної медицини, зокрема — для лікування атеросклерозу.

Багато досліджень присвячено характеристиці ендотеліальних стовбурових  клітин, похідних пупкового канатика. Кров з пупкового канатика людини багата на гемопоетичні стовбурові клітини, і тому може використовуватись як нове джерело для виділення і використання попередників стовбурових клітин. Характеризуючи культуру попередників стовбурових клітин, взятих із крові пупкового канатика, з погляду на їх клітинний фенотип, здатність до реплікації і функціональні особливості, вчені дійшли висновку, що ендотеліальні стовбурові клітини зазначеного генезу зберігають фенотип ендотелію, отриманого в культурі in vitro. Отримані результати розширюють перспективи трансплантацїі СК в лікуванні кардіоваскулярних захворювань.

Обговорюються питання  можливості регенерації венозної тканини  шляхом вживлення стовбурових клітин. Однак попередні дослідження  показали, що велика кількість ендотеліальних клітин, вживлених у вену, гинули чи некротизували протягом кількох днів після ендотеліальної регенерації.

Цікаве запитання :”Чи  можлива диференціація кістковомозкових стовбурових клітин у зрілі кардіоміоцити?”  Трансплантація кістковомозкових мезенхімальних стовбурових клітин у міокард є новою багатообіцяючою технологією для покращення гемодинамічної функції серця. Проте поки що недостатньо даних щодо того, які клітини мають кращі перспективи для відновлення структури і функції, а також формування нових судин у зоні інфаркту. Ряд авторів вивчали вплив факторів росту на їх здатність індукувати утворення кардіоміоцитів із людських кістковомозкових стовбурових клітин in vitro. Встановлено, що використання фактора росту дозволяє досягти диференціації кістковомозкових стовбурових клітин до міоцитів у 85 %, але спонтанне їх скорочення відсутнє. За даними інших публікацій, скорочення не досягається навіть шляхом додавання ацетилхоліну.

В ряді експериментів  проведена інтраміокардіальна трансплантація людських ембріональних стовбурових клітин пацюкам з гострим інфарктом міокарда. Випадки смерті, аритмій, ненормального росту клітин у ділянках вживлення не відмічалися.

Серед клінічних випробувань  цікавим є проспективне контрольоване дослідження, що стосується трансендокардіальної трансплантації аутоклітин кісткового мозку при тяжкій хронічній серцевій недостатності. У пацієнтів, пролікованих цим методом, виявлено зменшення симптомів серцевої недостатності, підвищення ФВ і міокардіальної перфузії, хоча й не виявлено покращення віддалених результатів і підвищення рівня виживання у порівнянні з контрольною групою.

Цікаві результати були отримані при вивченні інфаркту міокарда у чоловіків із донорським жіночим  серцем. На підтвердження того, що людські екстракардіальні стовбурові клітини мають властивість диференціюватися в кардіоміоцити, було встановлено, що за наявності в цих чоловіків інфаркту міокарда в зоні ураження виявляли клітини з Y-хромосомою.

З іншого боку, встановлено  підвищення рівня циркулюючих стовбурових клітин у ранній фазі інфаркту міокарда. Отримані дані свідчать про важливу роль стовбурових клітин у відновних процесах пошкодженого міокарда після гострого інфаркту. Хоча більшість досліджень проводилося на тваринах, є окремі дані, що стосуються клінічних результатів: зокрема, вивчення 12 пацієнтів з гострим інфарктом міокарда показало, що рання фаза інфаркту супроводжується підвищенням рівня циркулюючих стовбурових клітин.

Цікавим є той факт, що після інтракоронарного введення стовбурових клітин спостерігається покращення коронарного кровообігу. Введення зрілих клітин попередників чи похідних клітин кісткового мозку покращувало неоваскуляризацію і функцію міокарда після гострого інфаркту міокарда. Результати експерименту засвідчили майже повне відновлення коронарного кровообігу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Отже, проблема трансплантації стовбурових клітин і відновної  тканинної терапії, відкриваючи  перед медичною наукою великі горизонти  і перспективи, далека від вирішення  і на сьогоднішній день перебуває на стадії наукової розробки та правового становлення. Тож сподіватимемося, що завдяки дійовим зусиллям, а також ініціативі вчених різних спеціальностей — біологів, фізіологів, імунологів, хірургів тощо — поступ даної галузі та її широке впровадження в медичну практику стануть не лише рекламою, а й реалією нашого життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література 

1. Цимбалюк В.І;січень 2004,Нейротрансплантація як модель  медицини майбутнього. Журнал Мистецтво лікування,N1(007).  
2. Ватутин Н.Т., Гринь В.К., Калинкина Н.В (2003) Роль трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин в регенерації пошкоджених тканин; Український медичний часопис,N3. 
3. Кухарчук А.Л.,Радченко В.В., Сирман В.М.(VIIVIII 2004) Регенеративна медицина: напрямки, досягнення, проблеми і перспективи розвитку. Український медичний часопис, N4(42). 
4. Грищенко В.І. (2000) Клітинна і тканинна терапія: сувчасне і майбутнє. Трансплантологія. 
5. Жабоєдов Г.Д., Цимбалюк В.І., Бондарева Г.С.(2000) Можливість трансплантації тканин при лікуванні дистрофічних захворюваннях сітківки та зорового нерва. Трансплантологія. 
6. Лукаш Л.Л,Василовская С.В.(2001) Стволовые клетки млекопитающих in vitro как основа для создания современніх биотехнологий. Біополімери і клітина. 
7. Субота Н.П., Пітько В.А., Грищенко В.І.(2000) Біохімічні та імунологічні механізми дії трансплантованих фетальних препаратів. Трансплантологія