Особливо небезпечні інфекційні захворювання

Cамостійна  робота № 3.

Тема: “Особливо небезпечні інфекційні захворювання”

До особливо небезпечних  відносяться інфекційні хвороби, здібні до епідемічного розповсюдження з обхватом великих мас населення и/или  зухвалі украй важко протікаючі індивідуальні захворювання з високою летальністю або інвалідизацією перехворіли.

Особливо небезпечні інфекції (ОНІ) можуть бути карантинними, конвенційними (чума, холера, жовта лихоманка), на які розповсюджуються міжнародні санітарні конвенції ф(правила). Вони можуть бути зоонозними (чума, туляремія, сибірська язва і ін.), антропонознимі (висипний тиф, натуральна віспа, холера, ВІЛ-інфекція і ін.) і сапронознимі (легионеллез, мікози і ін.). Зоонозні в свою чергу можуть бути природно-осередковими (чума, туляремія, більшість геморагічних лихоманок і ін.),антропургичеськімі (сап, бруцельоз, сибірська язва і ін.) і пріродно-антропургичеськімі (сказ, орнітоз і ін.).

Ознайомлення з переліком  інфекційних хвороб дозволяє констатувати, що вони, як правило, включають хвороби, механізми передачі збудників яких здатні забезпечувати їх епідемічне розповсюдження. В той же час у минулому ці інфекції відрізнялися високою летальністю. Ця властивість багато хто з них зберіг і в даний час, якщо їх своєчасно не розпізнати і не почати екстрене лікування. Відносно деяких і сьогодні відсутні ефективні лікувальні засоби, наприклад, при сказі, легеневій і кишковій формах сибірської язви і ін. Серед них є бруцельоз, який не відрізняється значною летальністю, але характеризується високою інвалідизацією хворих.

Для боротьби з особливо небезпечними інфекціями на території  країни є спеціальні відділи (відділення) ОНІ при Кримській республіканській, обласних і  міських СЕС. У задачі цих підрозділів ставиться профілактика і боротьба з особливо небезпечними і іншими природно-осередковими інфекціями, що мають епідемічне значення в даній краєвій патології. До них були віднесені холера, сибірська язва, туляремія, бруцельоз, сап, меліоїдоз, натуральна віспа, сказ, орнітоз, висипний тиф, Ку-лихоманка, геморагічні лихоманки - ГЛНС, омська і кримська, лептоспірози, кишкові ієрсиніози, "тропічні вірусні геморагічні лихоманки". Правила по санітарній охороні території країни розповсюджуються на холеру, чуму, жовту лихоманку (карантинні хвороби); контагиозниє вірусні геморагічні лихоманки (Ласса, Ебола, Марбург); малярію і інші небезпечні хвороби, передавані комарами (лихоманки Денге, Чикунгунья, долини Ріфт, західного Нила, энцефало-мієліт кінський - західний американський, східний американський, венесуельський, енцефаліт японський, каліфорнійський, Сент-Луіс, долини Муррея).

Дія міжнародних медико-санітарних правил розповсюджується на чуму, холеру, жовту лихоманку.

У сімдесяті роки в різних країнах світу були зареєстровані  спалахи внутрішньолабораторних інфекцій, обумовлених вірусами гепатитів В, С і ін. Небезпека виникнення захворювань як серед співробітників лабораторій при роботі з патогенними мікроорганізмами, так і серед всього населення и/или серед тварин, у разі виходу цих мікроорганізмів за межі лабораторій, зумовили необхідність розробки критеріїв потенційної небезпеки мікроорганізмів і розподілу їх по ступеню небезпеки на декілька груп. Залежно від включення збудника в ту або іншу групу регламентувалися і вимоги режиму (обмеження) при роботі з ними (планування і склад лабораторних приміщень), оснащення устаткуванням і заходами захисту персоналу. І ВООЗ запропонувала кожній країні розробити власну класифікацію згідно наступним критеріям: патогенності (вірулентності, дозі, що заражає), механізму і шляхам передачі, наявності ефективних засобів профілактики і лікування.

Відповідно до цих критеріїв у нас в країні всі мікроорганізми були підрозділені на 4 групи:

Група I - мікроорганізми, що представляють низьку як індивідуальну, так і суспільну небезпеку (вони не мають епідеміологічного або епізоотологичеського значення). До них відносяться: Ешерехия коли К12 або Bac. subtilis.

Група II - мікроорганізми, що представляють помірну індивідуальну і обмежену суспільну небезпеку (вони викликають окремі захворювання людей и/или тварин і не представляють серйозної проблеми). Обмежити ризик можна за допомогою ефективних засобів їх профілактики і лікування. До них відносяться збудники черевного тифу і вірусного гепатиту В.

Група III - мікроорганізми, що представляють високу індивідуальну, але низьку суспільну небезпеку (вони викликають важкі захворювання, але не можуть розповсюджуватися від одного індивідуума до іншого або відносно них є ефективні засоби профілактики і лікування). Сюди відносяться збудники бруцельозу, лихоманки Ласса.

Група IV - мікроорганізми, що представляють високу як індивідуальну, так і суспільну небезпеку (вони викликають важкі, нерідко, непіддатливі лікуванню хвороби у людей и/или тварин і можуть легко розповсюджуватися від одного індивідуума до іншого, або від тварин до людей, безпосередньо або опосередковано) і при роботі з ними необхідне дотримання максимальних заходів безпеки. До них відносяться збудники лихоманок Марбург і Ебола. Всесвітня організація охорони здоров'я регламентувала санітарні правила, де IV і III групи мікроорганізмів по вітчизняній класифікації одержали відповідно I і II номери. У зв'язку з цим особливо небезпечні інфекції віднесені до I і II груп патогенності.

На кожен випадок  ОНІ (або підозрі) медична установа повинна відправити позачергове  донесення до територіальної СЕС. Вони направляють в Міздрав України  і Республіканську СЕС оперативну інформацію про виявлення випадків ОНІ: сказу, Віл-інфекції, екзотичних лихоманок, холери, чуми - кожного випадку; бруцельозу овечого типа і висипного тифу - при появі 3 випадків і більш; сибірської язви, вірусних гепатитів В, З і дельта в лікувальних, освітніх і оздоровчих установах - 5 випадків і більш; ГЛПС, туляремії, бруцельозу, енцефаліту, коксиеллеза і інших рикетсіозів - при появі 10 випадків і більш, при реєстрації чуми, холери і екзотичних вірусних лихоманок.

Також доводиться до відома Мінохоронздоров'я України про всі випадки виявлення хворих (підозрілих) ОНІ, носіїв збудників холери і малярії, про випадки медичної ізоляції іноземних громадян, підозрілих на захворювання ОНІ; про виділення штамів збудників ОНІ з об'єктів навколишнього середовища, від тварин, членистоногих, про виявлення вантажів, в т.ч. сировини тваринного і рослинного походження, заражених збудниками ОНІ.

Санітарно-карантинні відділи (пункти) негайно інформують територіальні  СЕС про виявлення в пунктах  пропуску, підозрілих на зараження збудниками ОНІ.

Посольства, консульства, торгові представники України інформують Мінохоронздоров'я України про  виникнення спалахів ОНІ в тих  країнах, де вони працюють, з вказівкою  зараженого району, числа випадків і характеру заходів, що вживаються .

Мінохоронздоров'я України  інформує ВООЗ і по запитах дипломатичні місії про епідеміологічний і  епізоотологичеськой обстановці в  країні по ОНІ.

При появі особливо небезпечних  інфекцій встановлюється карантин.