Наступальні та оборонні стратегії в досягненні та захисті конкурентних переваг фірми

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра маркетингу 
 
 

Реферат

  на тему:

«Наступальні  та оборонні стратегії  в досягненні та захисті  конкурентних переваг  фірми» 
 
 
 

Виконала:                                                                        Студентка ФЕМ, гр. МК-71

                  Болінова М.М. 

Перевірила:                                                                                                 Сагер Л.Ю. 
 
 
 
 

СУМИ 2011 

      Стратегія конкуренції описується як наступальні чи оборонні (а досить часто – і коопераційні) дії підприємств, спрямовані на досягнення стійкого становища в галузі, з метою успішного подолання п'яти чинників конкуренції і, отже, гарантування максимальної віддачі від капіталовкладень. Для того, щоб вижити в сучасних умовах на ринку фірми, підприємства мають вірно використовувати наступальні та захисні дії у своїх взаємовідносинах із конкурентами. Інакше кажучи, стратегія конкурентної поведінки будь-якої фірми – це її воєнна компанія із використанням не тільки військового лексикону, а й правил військової боротьби.

      Ел  Райс та Джек Траут  виділяють такі стратегії:

• оборонна війна;
• наступальна війна;
• флангова війна;
• партизанська війна.

      В свою чергу Ф. Котлер розрізняє наступні види наступальних та захисних стратегій:

• фронтальний наступ;
• фланговий наступ;
• контрнаступ;
• оточення;
• позиційна оборона;
• флангова оборона;
• партизанська війна.

     Конкурентна перевага майже завжди досягається  за рахунок наступальних стратегічних дій підприємства. Наскільки багато часу знадобиться успішній наступальній стратегії для створення переваги, залежить від конкуренції у галузі. Виділяють шість основних типів наступальної стратегії:

• дії, спрямовані на те, щоб протистояти сильним сторонам конкурента або перевершити їх;
• дії, спрямовані на використання слабостей конкурента;
• одночасний наступ на декількох фронтах;
• захоплення незайнятих просторів;
• партизанська війна;
• упереджуючі удари.

      Наступальні стратегії – це стратегії для  компаній, які займають друге або  третє місце після лідера. Вдала наступальна компанія може вивести фірму на позицію лідера (Toyota,Canon, British Airways та ін.) Головними принципами наступу є:

• головне, що необхідно брати до уваги: це сила позиції лідера. Необхідно стежити за лідером, за його продукцією, цінами, торгівельним персоналом. Не можливо перемогти в категорії, в якій переможцем є лідер.
• знайти слабке місце в силі лідера та атакувати його. Так за свою широку розповсюдженість Kodak платить процесом старіння її плівки. Вдалою наступальною стратегією на Kodak стане виробництво першої в світі замороженої плівки для непрофесійних фотографів.
• атаку слід проводити на якомога вузькому фронті. Краще це робити з одним продуктом, адже „повний асортимент” – це розкіш, яку може дозволити собі лише лідер.

      Розглянемо  різновиди наступальних дій за підходом Ела Райса та Джека Траута.

      Фланговий наступ. Гарний фланговий маневр має бути спрямований на незвідану територію, тактичний сюрприз має стати важливим елементом плану, а переслідування конкурента також важливе, як і сама атака. Наприклад конкуренти IBM Honeywell в США розгорнули свою діяльність у віддалених штатах, які випали з поля зору лідера. Флангову атаку можна проводити низькою ціною, високою ціною (літаки та годинники Concord, автомобілі Mercedes та ін.), малим калібром (класичний приклад автомобілі ”фольксваген- жук”, малолітражні автомобілі), великим калібром, формою товару, меншою кількістю калорій.

      Фронтальний наступ. Концентрований удар основними силами по найбільш укріпленим позиціям конкурентів. Перемогу отримує той, у кого є більше ресурсів та той, хто переважає суперника силою духу.

      Оточення. Спроба оточення конкурента має на меті ведення наступальних дій одразу ж по кількох напрямках і по фронту, і з флангів, і з тилу. Коли атакуюча сторона пропонує ринку теж саме, але трішечки більше, для того щоб споживач не зміг відповісти відмовою. Спроба оточення має місце тоді, коли є достатньо ресурсів, і що несподівана атака придушить волю конкурента до контрнаступу. Seiko, японська компанія-виробник годинників, досягла того, що її продукція представлена на всіх найбільших ринках світу. В США вона представляє 400 моделей годинників, а загальний її асортимент складає 2,3 тис моделей. „Вони враховують кожне віяння моди, найдрібніші деталі, смаки споживачі, і все, що мотивує покупця”, – вважає віце-президент конкуруючою кампанії.

      Партизанська  наступальна стратегія  заслуговує на окрему увагу. В бізнесі у партизана є запас тактичної переваги, яка дозволяє маленькій компанії процвітати на землях, де живуть гіганти. Для вдалої партизанської стратегії необхідно:

• знайти достатньо маленький сегмент ринку, який можна захистити;
• якого б успіху ви не досягли, ніколи не поводьте себе як лідер;
• будьте готовим згорнути свої справи в будь-який момент. Партизан має вміти швидко здатися та піти на нове місце.

      Прикладом є американська марка пива Coors, яка була успішним партизаном. Це пиво пили знаменитості: Пол Ньюмен, Клінт Іствуд, з кожної поїздки в Каліфорнію вони привозили пару ящиків цього пива. Але коли Coors вирішили наступати на національний ринок, їх стратегія з тріском провалилась.

     На  конкурентних ринках всі підприємства можуть бути об’єктами атаки суперників. Подібні атаки можуть проводитися  як з боку новачків, що бажають вийти  на ринок, так і з боку підприємств, що вже працюють та прагнуть посилити свої позиції. Мета оборонної стратегії полягає у зниженні ризику бути атакованим, можливості перенести атаку з найменшими втратами, а якщо це й відбудеться, то у здійсненні тиску на тих, хто кидає виклик, щоб переорієнтувати їх на боротьбу з іншими конкурентами. Відомо декілька шляхів, які дозволяють захистити конкурентну перевагу. Серед них:

• намагання завадити конкурентам розпочати наступальні дії;
• доведення до відома конкурентів, що їхні дії не залишаться без відповіді і підприємство готове до атаки;
• спроба знизити прибуток, який приваблює та підштовхує їх до наступальних дій.

      Існує хибна думка, що насправді набагато легше утримати позицію лідера, ніж  її завоювати. Проте реалії бізнесу  часто спростовують її.

      Принцип оборонної (захисної) стратегії № 1 – оборонна стратегія тільки для ринкового лідера. Мова йде про справжнього лідера. Наприклад в комп’ютерній індустрії лідерів багато, але тільки один з них є справжнім лідером, – компанія ІВМ.

      Принцип захисту №2 – це мужність атакувати самого себе. Іншими словами, лідер має випускати з кожним роком такі товари та послуги, які роблять їх минулі товари застарілими. Так робить всім відома компанія Gillette. Випустивши систему для гоління з трьома лезами, вона майже дискредитувала систему з двома, а тим більше з одним лезом.

      Принцип захисту № 3 – сильні кроки конкурентів  завжди треба блокувати. Багато лідерів  відмовляється це робити, їм заважає  власне самолюбство. Втім, слід пам’ятати, що конкурентам набагато складніше  справити враження своїм новим продуктом, для цього потрібен час, який грає в такий ситуації на лідера. Наприклад, відомо, що лідером автомобільного ринку Америки є компанія General Motors (якщо не брати до уваги японські марки). Але Ford був піонером практично на кожному новому ринку, Chrysler представляв такі новинки як посилювач руля, гальм, генератор змінного току тощо. І всім цим користується звісно ж General Motors.

В межах  захисної стратегії лідер може використовувати  наступні прийоми:

• позиційна оборона, коли ви міцно захищаєте свої основні позиції;
• фланговий захист – захист найбільш уразливих місць бізнесу;
• контратака, де використовується економічна та політична блокада конкурента.

      Лідер завжди має бути насторожі. Війни  завжди йдуть парами: другу війну  починає той, хто програє першу.

      Достатньо розповсюдженим, хоча і дивним на перший погляд, є такий варіант конкурентної поведінки підприємств, як кооперація. Поширеною формою кооперації конкурентів виступають стратегічні альянси - довгострокові угоди між фірмами, які виходять за межі звичайних ділових відносин, але не призводять до злиття компаній.

     Основними цілями вступу підприємств до альянсів виступають:

• досягнення економії на масштабах виробництва та/або маркетингу;
• скорочення часу і витрат на впровадження продукції;
• доступ до місцевих ринків і необхідних технологій;
• розподіл ризику тощо.

     Участь  у альянсах дозволяє боротися зі стратегічними  недоліками, а іноді – і досягати стратегічних переваг.

     Партнери  звичайно здійснюють свою взаємодію  шляхом:

• створення спільних підприємств;
• укладання ліцензійних угод;
• підписання договорів щодо закупівель на тривалі терміни й угод стосовно постачання;
• формування спільних програм здійснення НДДКР.

     Коопераційні  стратегії конкурентної поведінки  властиві не лише великим підприємствам, а й малим. Зокрема, невеликі українські рибопереробні підприємства періодично спільно закуповують судові партії риби. Ці підприємства є безпосередніми конкурентами на етапі реалізації своєї продукції, що не заважає їм поєднувати капітали з метою отримання вагомих знижок за великі обсяги закупівлі сировини (риби).

     З розкриття суті стратегій конкурентної поведінки можна побачити, що вони наближаються до тактичного рівня й  іноді мають короткі терміни  реалізації (до одного року), хоча призводять до довгострокових наслідків. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. - М.: ОАО “Типография “НОВОСТИ””, 2000. – 256 с.
2. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.- М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.-208 с.
3. Ансофф И., Макдоннелл Э.Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с.
4. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. - К.: Таксон, 2004. – 704 с.
5. Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / О. П. Глудкин, Н. М. Горбунов, А. И. Гуров, Ю. В. Зорин. Под ред. О. П. Глудкина. — М.: Горячая линия — Телеком, 2001. — 600 с.
6. Кныш М. И. Конкурентные стратегии: Учеб. пособие. — СПб.: Б. и., 2000. - 284 с.
7. Лапидус В. А. Всеобщее качество (TQM) в российских компаниях / Гос. ун-т управления; Нац. фонд подготовки кадров. — М.: ОАО «Типография «Новости», 2000. — 432 с.
8. Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и услуг - М : Юрайт-М, 2001. – 224 с.