Типи фразеологізмів у творчості остапа вишні

30

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. Фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії й сподівання.

Фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя. Вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги.

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно - функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення, мають більш яскраве експресивне чи емоційне забарвлення. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

Велику цінність становлять прислів’я і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради , вчать, наставляють і виховують людей.

Творчість О. Вишні була далека від літературної: це в першу чергу народна мова з домішками місцевих жаргонів. Але О. Вишня використовував цю мовну стихію з літературною метою. Його творчість має різноманітні фразеологізми, цікаві обороти та ідіоми, які й привертають увагу задля дослідження їхніх особливостей та типів.

Предмет дослідження – фразеологічні засоби мови.

Об’єкт дослідження – особливості функціонування різних типів фразеологізмів у творах О. Вишні.

Метою роботи є вивчення фразеологізмів у творах О. Вишні.

Завданням цього дослідження є:

1) З’ясувати теоретичні засади вивчення фразеологізмів в мовознавчий науці.

2) Дослідити особливості функціонування різних типів фразеологізмів у творах О. Вишні

Методи і прийоми дослідження. При вивченні фразеології у творах О. Вишні важливе місце посідає описовий, порівняльний описовий, структурно-семантичний та семантико-стилістичний методи. Дібраний різноманітний фактичний матеріал дає можливість для функціонально-лексичного аналізу фразеологізмів у контексті.

Структура роботи. Робота складається із вступу, основної частини з  двох  розділів, висновків, списку використаної літератури. Обсяг роботи 29 сторінок.

РОЗДІЛ 1

Теоретичний аналіз фразеологічних засобів мови

1.1. Особливості стилістичного функціонування фразеологізмів у тексті

Найбільш яскраве своє виявлення фразеологізми знаходять у живому мовленні народу як в усній, так і в письмовій формі, адже справжнє життя слова здійснюється тільки в мовленні.

Більшість  фразем  виражають експресивність та емоційність.

Проте не всі фраземи містять у собі заряд експресії та емоційної наснаги. У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно окреслені групи одиниць. Так, Л.Г. Скрипник до першої групи відносить фразеологізми, “образно-експресивні за своєю природою, а саме:

-    ідіоми (включаючи і приказки);

-    прислів'я;

-    фігуральні висловлення;

-    різного роду крилаті слова тощо [3, 136].

Друга група фразеологізмів включає до свого складу стійкі номінативні словосполуки, термінологічні вирази:

-    суспільно-виробничі;

-    професійно-виробничі;

-    науково-технічні;

-    офіційно-ділові формули висловлювання [3, 136].

Наприклад, атомна енергія, важка вода, сонячна система, біла гарячка, чорна віспа, сільське господарство, матеріально-технічна база, майстер спорту, турнірна таблиця тощо.

Ця друга група, різна за характером і силою спаяності складових компонентів фразеологізмів, як правило, є нейтральною в емоційно - експресивному плані. Однак, кожен із фразеологізмів даної групи належить до якогось одного або декількох структурно – функціональних стилів, до того ж потенційно окремі з фразеологізмів цієї групи мають здатність до переміщення в інші стильові різновиди, що звичайно викликає зміну фразового оточення і появу певного емоційно-експресивного заряду. Таким чином, як перша, так і друга група фразеологізмів є об'єктом вивчення стилістики як наукової дисципліни.

У дослідженнях стилістичного аспекту фразеологічного складу української мови прийнято вживати терміни: „стійка сполука", „фразеологічна словосполука", „стійка сполука слів", „фразеологічний зворот", „фразеологізм", „френологічна одиниця" та ін., які міцно увійшли і поширились в українській і російській науковій літературі з питань фразеології [12; 16]. У літературі більш широкого, популярного вжитку нерідко виступають терміни іншого плану: „ідіома", „приказка", „прислів'я", „афоризм", „крилатий вислів", що характеризують не стільки структурний, скільки семантико-виразний, художній план функціонування цих одиниць у мові.

Визначення типів фразеологічних сполук у стилістично-семантичному плані здійснили зарубіжні лінгвісти Ш. Баллі й А.Сеше.

Вихідним пунктом теоретичних настанов Ш.Баллі у цій галузі є положення про те, що «стилістика вивчає емоційну експресію елементів мовної системи, а також взаємодію мовних фактів, які сприяють формуванню системи виразових засобів тієї чи іншої мови» [5, 39]. Центральним об’єктом свого стилістичного дослідження Ш. Баллі обирає встановлення різниці між розумовою діяльністю та емоційними імпульсами в їх мовному виявленні. У зв’язку з цим основним методом своєї роботи Ш. Баллі оголошує метод ідентифікації, під яким він розуміє те, що в логіці називається знаходженням простого поняття. «Ідентифікувати акт мовлення можна лише таким словом, яке виражає ідею, що міститься у ньому в найпростішій, найоб’єктивнішій і найабстрактнішій формі"»[5, 64].

Під ідентифікацією експресивного факту Ш. Баллі розуміє прирівнювання його до одиниці думки, визначення його шляхом підстановки неемоційного слова (слова-ідентифікатора), яке відповідає уявленню чи поняттю.

Ш. Баллі класифікує фразеологізми за різним ступенем спаяності їх компонентів, виділяючи серед них фразеологічні групи і фразеологічні єдності. Обидві категорії фразеологізмів Ш. Баллі пов'язує з певним ступенем експресивно-емоційного забарвлення. Учений зупиняє свою увагу на зовнішніх (формальних) і внутрішніх (смислових) ознаках фразеологічних єдностей. Він вважає, що увагу дослідника повинні притягати саме внутрішні ознаки, тобто ті дані, які можна здобути із зіставлення думки з її словесним вираженням.

Основними сферами вжитку розмовно-побутових фразеологізмів є побутове усне мовлення та художньо-белетристичний стиль, у якому ці стійкі словосполуки використовуються з метою художнього відтворення розмовної мови як у авторських текстах, так і в мовних партія. Персонажів, сприяючи у багатьох випадках їх типізації та індивідуалізації. Проникають ці фра­зеологічні одиниці у вигляді прислів'їв, приказок, примовок тощо і в структуру публіцистичного стилю, зокрема в мову газетно-журнального жанру (особливо таких його різновидів, як нарис і фейлетон), та інші види масової комунікації. Для мови наукового, офіційно-ділового та інших структурно-функціональних стилів розмовно-побутова фразеологія не є харак­терною.

Розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата, різноманітна, яскрава на та емоційно насичена. Вона, як і усне мовлення, в цілому "характеризується також більшою емоціональною виразністю, експресивною рельєфністю" [1, 75], ніж писемна книжна форма літературної мови.

Скарби української народної фразеології невичерпні. Особливо багата і колоритна вона, – як справедливо відзначає П.П. Плющ, – в стилях, пов'язаних "з фамільярністю, жартом, безжурним гумором, а нерідко з ущипливою, нищівною іронією. З цього погляду в народній українській мові глибоко і прозоро відображається одна з типових рис національного характеру народу" [6, 139].

"Розмовна фразеологія є невичерпним джерелом створення гумористичного, а часто і сатиричного ефекту. Цей ефект досягається зокрема за допомогою введення в текст літературного твору просторічної, згрубілої фразеології або усталених сполук розмовного характеру з яскраво вираженою гумористичною семантикою" [17, 49].  Окремі з цих фразеологізмів створилися внаслідок редукції народного анекдоту. Такого роду усно мовних фразеологізмів дуже багато в «Енеїді» І. Котляревського, в гумористичних творах Г. Квітки-Основ’яненки, україн­ських письменників-байкарів П. Гулака-Артемовського Л. Глібова, в гуморесках С. Руданського, у прозових творах І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, у драматургії М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та інших творах художньо-белетристичного стилю української літературної мови XIX століття.

Дуже широко користуються розмовною фразеологією як невичерпним джерелом народного гумору й сучасні українські прозаїки, поети та драматурги.

Засобом тонкого ліричного гумору та гострої сатири виступає розмовно-побутова фразеологія в творах багатьох українських письменників, які часто включають усно мовні фразеологізми в контекст іншого стилістичного плану і цим інтенсифікують ефект комізму.

Таким чином, розмовно-побутова фразеологія в різних жанрах художньо-белетристичного стилю української літературної мови є випробуваним засобом посиленої експресії висловлення, увиразнення, іноді унаочнення ідеї, яку доносить письменник до читача. Разом з тим вона є:

- одним із засобів створення мовних партій персонажів художнього твору, підкреслення окремих рис їх характеру, оцінки певних негативних чи позитивних вчинків героїв;

-  усно мовна фразеологія надає широкі можливості для індивідуалізації, а іноді й типізації мовних партій персонажів;

- розмовна-побутова фразеологія є неперевершеним і одним з основних засобів створення гумористичного ефекту.

              Таким чином, розмовно-побутову фразеологію використовують хоч    звичайно    і меншою мірою, ніж художньо-белетристичний стиль, також стилі науково-популярний, публіцистичний, зокрема такі його різновиди, як суспільно-політичний та стиль масової комунікації. У мовознавчій літературі останнім часом справедливо відзначається, що мова переживає зараз черговий і досить активний період зростаючого впливу розмовних стилів на стилі книжного мовлення. Причиною цього, безперечно, є активізація суспільно-політичного життя, його демократизація, відмовлення від догматизму. Решта  функціональних  стилів,  як  правило,  не  включають  розмовно-побутової фразеології в систему своїх виражальних засобів.

1.2. Семантична класифікація фразеологізмів

Серед мовознавців немає єдиної думки щодо виділення і класифікації фразеологізмів. Найбільш широкого визнання у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула семантична класифікація, фразеологізмів, опрацьована В.В. Виноградовим. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразоутворення.

Являючи собою єдине значеннєве ціле, фразеологічні одиниці не є однаковими з погляду з'єднаності компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників-компонентів.

Зважаючи на це, В.В. Виноградов розрізняє три групи фразеологічних одиниць – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення [14, 16].

Фразеологічні зрощення – це семантично неподільні фразеологізми, цілісне значення яких не пов'язане зі зна­ченням компонентів. Наприклад: бити байдики, точити ляси, правити теревені, собаку з'їсти, дати дуба, залиши­тися з носом, зарубати на носі.

Фразеологічні єдності – це семантично неподільні фразеологізми, значення яких певною мірою пов'язане зі значенням слів-компонентів. Наприклад: прикусити язи­ка, тримати язик за зубами, води в рот набрати, ні пари з вуст, тримати камінь за пазухою, робити з мухи слона, замилювати очі, море по коліна, накивати п'ятами, кіт наплакав, стріляний горобець.

Фразеологічні сполучення — це семантично подільні фразеологізми, один із компонентів яких характеризуєть­ся вільним лексичним значенням, а другий — фразеологіч­но зв'язаним. Наприклад: розв'язати питання, надати допомогу, храм науки, зло бере. Компонент фразеологічно­го сполучення з вільним лексичним значенням можна за­мінити іншим: розв'язати питання, розв'язати завдання; надати допомогу, надати підтримку; храм науки, храм мистецтва; зло бере, страх бере, сміх бере, жаль бере.

Окрім названих фразеологічних одиниць, виділяють іще й фразеологічні вислови – стійкі, семантично неподільні мовні звороти, до складу яких входять слова з вільним зна­ченням і які відтворюються в процесі мовлення як сталі мовні одиниці. Вони характеризуються лаконізмом і афо­ристичністю. Це прислів'я, приказки, крилаті вислови тощо [14, 16].

Серед фразеологічних виразів М.М. Шанський розрізняє дві групи:

1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження.

Наприклад: Людина – це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший;

2) фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію.

Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.

Фразеологізми, як і слова, вступають у синонімічні від­ношення. Наприклад, поняття непотрібний можна переда­ти такими фразеологічними синонімами: приший кобилі хвіст; потрібний як п'яте колесо до воза, як сліпому дзер­кало, як лисому гребінь, як торішній сніг, як коло тракто­ра віжки, як зайцеві бубон, як собаці п'ята нога та ін.

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Гаврін. Він виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні  стійкі  сполуки,  до  яких  належать  метафоричні одиниці    (пустити    червоного    півня;    гора    народила    мишу),    сполуки    з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда – добре, а щастя – краще).

Такі експресивно-емоційно забарвлені сполуки відзначаються певною художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки внаслідок звичайного добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння тощо.

2. Еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.

3. Термінологічні  фразеологізми,  що охоплюють  складені терміни науки, техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний реалізм; культ особи. Заміна в них одного з компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція – послідовна реакція) руйнує термінологічність.

4. Афористичні    фразеологізми,  що  виражають  узагальнюючі умовиводи: друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.

5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями,  що в класифікації В.В. Виноградова називаються фразеологічними сполученнями.

6. Ідіоми – всі стійкі словосполуки, що втратили внутрішню форму: собаку з'їсти,   була не  була.

Помітне місце в теоретичних дослідженнях посідає граматичний принцип класифікації фразеологічних одиниць.

Морфологічна класифікація передбачає визначення лексико-граматичної природи стрижневого слова, співвіднесення фразеологічних одиниць із певними частинами мови тощо. Послідовне здійснення морфологічної класифікації ускладнюється тим, що в ряді випадків визначити граматичний центр фразеологічного звороту неможливо.

Заслуговує на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць В.Л. Архангельським. У ній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і стійкі фрази. Термін фразема охоплює фразеологічні одиниці з структурою словосполучень, а термін стійка фраза охоплює фразеологічні одиниці з структурою речень.

Критерієм синтаксичного принципу класифікації є врахування синтаксичних функцій фразеологічних одиниць. Незважаючи на те, що ті чи інші категорії фразеологічних одиниць виступають саме у певній, типовій для них синтаксичній функції, спостерігаються факти багатофункціональності їх, що теж унеможливлює послідовне проведення цього принципу.

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л.А. Булаховського, який визначає такі групи:

1) прислів'я і приказки;

2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів і под.;

4) цитати й образи з „Старого" і „Нового" завітів;

5) численні ремінісценції античної старовини;

6) переклади поширених іншомовних висловів;

7) крилаті слова українських та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей [10, 52] .

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду історичного вивчення фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть при спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

Лінгвостилістичний аспект дослідження фразеології викликає потребу вироблення стилістичної класифікації фразеологічних одиниць, яка визначає приналежність фразеологічних одиниць до того чи іншого різновиду загальномовного стилю, характеризує їх експресивні особливості тощо. Розглянуті   класифікаційні   схеми   кожна   по-своєму   допомагають   з'ясувати природу     фразеологічних     одиниць,     схарактеризувати     особливості     їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі.

Лінгвістичний аналіз фразеологічних одиниць у синхронному плані ґрунтується у цій праці на виділенні двох основних граматико-структурних класів:

1. Фразеологічні  одиниці – словосполучення, семантико-структурною  особливістю яких є  співвіднесеність з  окремим  словом і функціонування     в   ролі   члена     речення.     Цей     різновид фразеологічних одиниць має загальну назву лексичні   ідіоми,

Наприклад: впадати в око; тертий калач; на всі заставки .

2.   Фразеологічні    одиниці – фрази,    що    мають    організацію простих або складних речень.

Наприклад: Вік прожити — не поле перейти;

Що посієш, те й пожнеш;

Мавр зробив своє діло, мавр може йти.

Отже, фразеологізми зі структурою речення і фразеологізми у формі членів речення  - це досить виразно диференційовані й кількісно незчисленні явища мови і мовлення, своєрідної структури, семантики й стилістики. Вони – невичерпне багатство сучасної української літературної мови, одне з найбільших джерел її мовленнєвої образності, розумової і почуттєвої розмаїтості, важливий матеріал і засіб сприймання та розуміння всього, у чому може виникнути комунікативна потреба мовців.

Цікавим виявом української ментальності та національного характеру є негативне, зневажливе ставлення до суспільної нерівності, до поліпшення суспільного становища окремих осіб, що призводить до їхньої погордливості, пихатості зверхності щодо тих, хто займає нижчі щаблі. Це, на думку етнопсихологів, що спираються на праці М. Грушевського, М. Костомарова, А.Кульчицького, В. Липинського, зумовлено такими рисами менталітету українського народу, як “підвищене почуття соціальної рівності, інтравертність вищих психічних функцій у сприйнятті довкілля, що виражається у прагненні до особистісної автономізації; анархітичний і індивідуалізм; домінування емоцій і почуттів над волею та інтелектом; взаємне нерозуміння тощо ”.

Висновки до 1 розділу

Отже, був проведений теоретичний аналіз фразеологічних засобів мови. Розкриті особливості стилістичного функціонування фразеологізмів у тексті та наведена семантична класифікація фразеологізмів.

У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно окреслені групи одиниць. Так, Л.Г. Скрипник до першої групи відносить фразеологізми, “образно-експресивні за своєю природою, а до другої групи фразеологізмів відносяться стійкі номінативні словосполуки та термінологічні вирази.

Була наведена класифікація дослідника Ш. Баллі, який  класифікує фразеологізми за різним ступенем спаяності їх компонентів, виділяючи серед них фразеологічні групи і фразеологічні єдності. Обидві категорії фразеологізмів Ш. Баллі пов'язує з певним ступенем експресивно-емоційного забарвлення.

              Також у роботі наведена семантична класифікація В.В. Виноградова. Згідно цієї класифікації розрізняються три групи фразеологічних одиниць – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

РОЗДІЛ 2

Особливості функціонування різних типів фразеологізмів у творах О. Вишні

              2.1. Структурно-семантичні та стилістичні групи фразеологізмів

Розмовна лексика і фразеологія є основою творів неперевершеного майстра українського гумору й сатири Остапа Вишні. Вона є органічним компонентом мовної палітри письменника і одним з важливих чин­ників ні з чим не зрівняної гумористичної сили творів цього видатного українського майстра слова.

Перша група фразеологізмів, в яку входять фразеологічні зрощення і фразеологічні єдності, об‘єднуються під загальною назвою ідеоматичні вирази. Сюди відносяться фразеологізми типу “суєта суєт ”,, “у вус не дуємо ”, “точити ляси ”, “печерування раків ”, “до третіх півнів ”, “робити рознос ”, “ставати цапки, “давати попуст ”, “вухом не вів, “рубати з плеча”, “дурити голову”,, “байдики бити”, “піднести гарбуза”, “ряст топтати”, “перемивати кісточки”, “схопити облизня”, “гатити гаті”, “забивати баки”, “пекти раків”, “показує всі зуби” і т.д.

До другої групи фразеологічних одиниць відносяться фразеологізми з меншим ступенем ідеоматичності: “орудувати язиком”, “продавати зуби”, “здіймати стружку”, “накивати п‘ятами”, “навіть бровою не повів”, ”не баламуть голови”,”зайцем утікати”, “розсипати дрижаки”, “ковтнути ківш лиха”, “знову за рибу гроші”, “ухилятися від відповідальності”, “приходити до тями”, “багато на себе брати”, “в печінках сидять”, “вухом не вів”, “біда навчить”.

До третьої групи фразеологічних одиниць відноситься прислів‘я, приказки, крилаті вислови відомих людей, афоризми, народні та літературні вирази і т.п.: «Не святі горшки ліплять!»,, “Старого вовка за хвіст не впіймаєш”, “У чужі криниці легше заглядати, аніж свою викопати”, “Хто не дорожить копійкою, сам гроша не варт”, “Увійшов в літа, увіходь і в розум”, “В ногах нема правди”,, “Козак не без долі, а дівка не без щастя”, “Риба не без кості, а чоловік не без злості” (ст.120), “Поки в баби спечуться книші - в діда не стане душі”, “Хто дияволу служить, той з чортом дружить”, “Світ не без добрих людей”, “Гарне личко - серцю неспокій”, ”Де піп з хрестом, там і дідько з хвостом” (ст.288), “Года, як вода; пройшли - й нема”, “Старого лиса не виведеш з ліса”, “Біди не шукають - вона сама тебе знаходить”, “Час і каміння ломить”, “Біда ніколи не ходить сама”,, “Часом з квасом, порою з водою”, “Видно, хоч голки збирай”, “І хліба треба, і неба треба” і багато інших.

Фразеологічна синонімія – складова частина загальної мовної синонімії.

Кожен фразеологізм-синонім вносить певні стилістичні і змістові нюанси в зображуване поняття, явище і т.п., наприклад, в розумінні “бути близьким до смерті”, “померти”: “три чисниці до смерті”, “однією ногою в могилі стояти”, “недовго ряст топтати”, “на ладан дихати”, “відійти на той світ”, “витягти ноги”, “відкидати копита”, “дуба дати”, “богові душу віддати”, “відходити у небуття” та інші.

В залежності від характеру синонімічних відношень, синоніми поділяються на стилістичні і ідеографічні. У творах широко використовуються стилістичні синоніми. Наприклад, фразеологізми зі значенням:

“говорити”: щось торохтів без угаву, орудувати язиком,, вгатила слово, як ножа, зсіче язиком на капусту, не поліз в кишеню за словом, точити ляси, патякати, заторохкотіла, і що ти мелеш, пробубнів, сюди - гав, туди - дзяв, невдоволено відрізав, теревенити, промимрив, говори-балакай, не торохти;

“голодний”: зараз би коня з копитами з‘їв, як вовк в голодну зиму;

“дивитися ”: спідлоба зиркнув;

“красива”: наче з образа зійшла;

“мовчати”: не зв‘язавши й кількох слів, тримаєте на прив‘язі язика, язик присох до зубів;

“обманювати”: дурити голову, забивати баки, підкладати свиню;

“сміятися”: гигикають, хихоньки хахоньки;

“тонути”: йти на дно.

Є фразеологізми, які містять в собі слова голова, розум: “не дури голови”, “дурити голову”, “не баламуть голови”, “замакітрив голову”, “утопила голову”, “він у мене у всьому голова”, “капустяна голова”, “ти ж маєш розум у голові”, “не сунь голову в чужий казан”, “щоб у голові загуділи джмелі”.

Грім – “йди тепер до грому”, “ніхто не знає, де його грім почує”, “котив на мене і громи і блискавки”, “пішли під три чорти чи до грому".

Чорт – “де піп з хрестом, там і дідько з хвостом”, “і бога бійся, і чорта опасайся”, “хто дияволу служить, той з чортом дружить”.

2.2. Специфічні прийоми і принципи використання стійких словосполучень

Можна було б сподіватися, що Остап Вишня щедро використовує багату народну фразеологію. У дійсності ж немає; вона в нього є, але представлена досить скромно, наприклад: встигнемо з козами на торг; наробив аж пальці знати; Що я в Бога... теляти з'їло або що? («Самі тобі чудеса»); дивитеся на дзвіницю, що, як Пилип з конопель, виткнулась із купи будинків... («Над туманами»); На столітті, Вячку, як на довгій ниві - усього бувають («В'ячеслав») але ін.

Деяку групу складають різного роду професіоналізми: “сучи свій мотузок”, “клин клином вибивають”, “побив козирі”, “намилити шию”, “підстригати під одну гребінку”, “взяти на приціл”, “потрусити калиткою”, “оптом спустити”, “Наше Вам”, “не святі горшки ліплять”, “начадили, хоч шаблю (сокиру) вішай”.

Прислів‘я і приказки знаходяться в тісній взаємодії з мовою автора і змістом твору, їх використання викликане художньої потребою. У творах О. Вишні можна зустріти такі прислів‘я та приказки: “Де є такі граблі, щоб од себе гребли”, “Життя прожити - не поле перейти”, “Хитрував зі мною, як циган на ярмарку”, “як мед так і ложкою”, “Розлилися води на чотири броди”, “задихаючись, мов риба на березі”, “ніхто не знає чи буде завтра”, “аби здоров‘я, а гріхи будуть”, “слово не горобець”, “як зрубаєш корінь, то підрубаєш все”, “Не хоче півень на чуже весілля, та несуть”, “Високого ти роду та песького ходу”, “Красу навіть сила не здолає”, “Біда ніколи не ходить сама”, “Билась, як риба об лід”, “Біди не шукають, - вона сама тебе знаходить”, “Час і каміння ломить”, ”Будеш жити як не помреш” та ін.

Фразеологія літературно-книжкова в своєму звичайному значенні знаходить використання не в плані створення стилістичного малюнку розповіді, а частіше всього в плані конкретизації мови окремих персонажів.

Літературно-книжна фразеологія представлена також цитатами з художніх творів класиків української літератури, наприклад: “Подивилась ясно - заспівали скрипки”, “Ой, земелько, свята земелько…”, “по-хліборобськи люблю Батьківщину”, “І хліба треба, і неба треба”.

              Висновки до 2 розділу

              Було проведено дослідження особливостей функціонування різних типів фразеологізмів у творах О. Вишні. Розкрити особливості структурно-семантичних та стилістичних груп фразеологізмів.

Були наведені фразеологізми у творах О. Вишні, які згруповані по декільком групам. Перша група фразеологізмів, в яку входять фразеологічні зрощення і фразеологічні єдності, об‘єднуються під загальною назвою ідеоматичні вирази, до другої групи фразеологічних одиниць відносяться фразеологізми з меншим ступенем ідеоматичності, а до третьої групи фразеологічних одиниць відноситься прислів‘я, приказки, крилаті вислови відомих людей, афоризми, народні та літературні вирази і т.п. Наведені приклади фразеологізмів-синонімів, які вносить певні стилістичні і змістові нюанси в зображуване поняття, явище і т.п. У творах  О. Вишні широко використовуються стилістичні синоніми.

Також у роботі розкрити специфічні прийоми і принципи використання стійких словосполучень. Наведені приклади різного роду професіоналізмів, прислів’їв і приказок та літературно-книжної фразеології.

ВИСНОВКИ

Отже, у курсовій роботі були теоретично досліджені фразеологічні засоби мови та практично проаналізовані особливості функціонування фразеологізмів у художньому тексті та у творах О. Вишні.

Після проведеного аналізу можна відмітити, що фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя. Вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги.

Більшість фразеологізмів виражають основні риси, притаманні людині, а саме: радість і страждання, сміх і сльози, любов і гнів, чесність і обман, працьовитість і лінощі. Проте, не всі фраземи містять у собі заряд експресії та емоційної наснаги. У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно окремі групи одиниць. До першої групи належать фразеологізми, образно-експресивні за своєю природою, а до другої група фразеологізмів включає до свого складу стійкі номінативні сполуки, термінологічні вирази.

Найбільшого визначення у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула семантична класифікація, яка було розроблена В.В. Виноградовим. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразоутворення. В.В. Виноградов розрізняє три групи фразеологічних одиниць – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В.В. Виноградова, вчений М.М. Шапський ще виділив четвертий клас – фразеологічні вирази, до яких належать такі стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти,  які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням.

Після проведення дослідження теоретичних засад вивчення фразеологізмів в мовознавчий науці, було проведено дослідження особливостей функціонування різних типів фразеологізмів у творах О. Вишні

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      Авскентеєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. – Харків, 1983.

2. Алефіренко М.Ф. Лігвокреативні процеси формування фразеологічної семантики // Мовознавство. – 1988. – №5.

3. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. – Харків, 1987. – 198с.

4. Бабкин Л. Фразеология и лексикография. – М. – Л., 1964.

5. Баллі Ш. Французская стилистика. – М., 1961. – 178с.

6. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. – К.: Наукова думка, 1989. – 154с.

7. Блик О.П. Українська мова / Ч. 1. – К.: Четверта хвиля, 1997.

8. Богдан М.М., Власенко В.В., Конторчук Г.К. Сучасна українська літературна мова. Лексичний, фонетичний і граматичний аналізи. – Житомир, 2001. – 134с.

9. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія: навч. посібник. – К.: Академія, 2006. – 367с.

10. Булаховській Л.А. Курс руського литературного языка. – Т.1. – М., 1989. – 214с.

11. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова: навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 303с.

12. Виноградов В.В. Основные понятия русской фразеологии как лингвистической дисциплины. – Л., 1946. – 118с.

13. Вовк Г.І., Кочубей А.В. Українська мова. – Рівне: НУВГП, 2005. – 272с.

14. Гнатюк Л.П., Бас-Кононенко О.В. Українська мова. Особливості практичного застосування. – К.: Знання-Прес, 2006. – 259с.

15. Грищенко А.П. Сучасна українська мова. – К.: Вища школа, 1993.

16. Демський М. Українські фраземи і особливості їх творення. – Л., 1994.  – 62с.

17. Історія української мови: Лексика і фразеологія. Винник В.О., Горобець В.Й., Карпова В.Л. та ін. – К.: Наукова думка, 1983.

18. Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: навч. посіб. для вступників до ВНЗ. – К.: Вища школа, 2007. – 303с.

19. Лепеха Т.В. Українська мова. – К.: Видавничий центр "Просвіта", 2000. – 326с.

20. Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: навч. посіб. – Донецьк: БАО, 2007. – 480с.

21. Наумовська О.В. Сучасна українська мова: навч. посібник. – К.: КІМ, 2007. – 160c.

22. Пономарів Д.О. Сучасна українська мова. – К.: Вища школа, 1990.

23. Сучасна українська мова / за ред. Грищенка А.П. – К.: Наукова думка, 1993.

24. Сучасна українська літературна мова / Грищенко А.П., Мацько Л.І., Плющ М.Я., Тоцька Н.І., Уздиган І.М. – К.: Вища школа, 2002. – 440с.

25. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія. – К., 1973.

26. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища школа, 2003. – 430с.

27. Сучасна українська мова / За ред. О.Д. Пономаріва (ред.). – К.: Либідь, 2008. – 487c.

28. Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологія сучасної української мови: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 494с.

29. Українська мова для абітурієнтів: Навч. посібник / Р.В. Антоненко (уклад.). – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2005. – 207с.

30. Українська мова: енциклопедія / В.М. Русанівський (голова ред.кол.). – К.: "Українська енциклопедія " ім. М.П.Бажана, 2007. – 856с.

31. Українська мова. Лексикологія. Фразеологія. Словотвір: Навч.-метод. комплекс / В.С. Карпалюк (уклад.). – Кам'янець-Подільський: ПП Мошак М.І., 2006. – 240с.

32. Українська мова: Навч. посіб. / Л.Й. Пристай (упоряд.). – Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2004. – 180с.

33. Українська мова / Пентилюк М., Галетова А., Гайдаєнко І., Горошкіна О., Паламарчук О. – К.: Ленвіт, 2003. – 272с.

34. Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови. – М., 1951. – 406 с.

35. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища школа, 2007. – 823с.

36. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2008. – 640c.

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Інститут філології

ТИПИ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ТВОРЧОСТІ ОСТАПА ВИШНІ

          Курсова робота

студентки ІІ курсу

Інституту філології

221 групи

Лопатки Вікторії Сергіївни

Науковий керівник

Поставний В.В.

Суми 2011