"Театр корифеїв" та його діяльність

Іванківська загальноосвітня школа I-III ступенів №2 
 
 
 
 
 
 
 

«Театр корифеїв» та його діяльність 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Робота

учениці 10-Б класу

Колісник  Ольги 

2011 р. 

Театр корифеїв —  перший професійний український  театр. Його було відкрито 1882 року в  Єлисаветграді ( нині Кіровоград), і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.

Корифеї українського театру працювали в різних жанрах сценічного мистецтва, їхній театр  піднімався вище і вище, несучи глядачеві  узагальнений образ хоч пригнобленого  й убогого, але живого й нескореного  народу. Недарма царський уряд не раз  і не два обмежував творчі можливості українського театру, забороняв вистави, намагався не допускати на сцену  серйозних творів, дозволяв виключно розважально-комічні.

 Оскільки репертуар  на час виникнення театру корифеїв  не був особливо широким ("Наталка  Полтавка", "Москаль-чарівник" І. Котляревського, "Сватання на  Гончарівці", "Шельменко-денщик" Г. Квітки-Основ’яненка, "Назар Стодоля" Т. Шевченка), то стало само собою зрозумілим, що театру потрібні нові твори, в яких відчувався би подих сучасності. Їхніми авторами стали М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, які одночасно були й драматургами, й режисерами, й акторами.

 У 1881 році після  довгих років боротьби корифеїв  українці одержали можливість  ставити вистави українською  мовою. При всіх обмеженнях  і умовностях (перед кожною українською  виставою мусила відбутися російська)  цей крок міністерства внутрішніх  справ хоч трохи легалізував  український театр.

 У 1885 році єдина  досі театральна трупа розділилася:  М. Кропивницький зі своїми  акторами відокремився від М.  Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж  почали самостійне творче життя.

 Авторитет театру  корифеїв був значно більший,  ніж того на початку творчого  шляху могли очікувати самі  актори. Під час перебування на  гастролях у Москві українські  артисти були тепло зустрінуті  передовою громадськістю. Художник  І. Рєпін подарував М. Кропивницькому  картину, на якій керівник трупи  в козацькому вбранні керував  човном серед бурхливого моря.

 У Петербурзі  український театр сміливо конкурував  з імператорським театром, про  який драматург О. Островський  писав, що цей заклад перетворився  в місце "пустої забави", через що глядач "лавиною сунув  в український театр, де показувалося  мужицьке життя".

 Робота в театральних  трупах вимагала повної самовіддачі,  зречення всіх благ. Творчі колективи  М. Кропивницького, М. Старицького,  М. Садовського, П. Саксаганського  часто пішки мандрували з місця  на місце, недоїдали, хворіли,  ставали подібними до циганських  таборів через мандрівний спосіб  життя. Проте саме ці колективи  з провідними акторами творили  славу українського театру.

Про гастролі корифеїв гаряче відгукнувся І. Франко, назвавши вистави у Петербурзі тріумфом українського мистецтва, а засновник МХАТу К. Станіславський у 1911 році писав: "Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени, увійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва...".

Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний  успіх.

1907 р. Миколі Карповичу  Садовському вдалося відкрити  в Києві постійний Український  театр.

У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою «Ревізора» Гоголя.

М.Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому  народним не тільки в репертуарі, але  й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими  за іншi київськi театри.

Театр Садовського  проіснував сім років, до початку  Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.