Символіка рослин у народних обрядах та піснях

Символіка рослин у народних обрядах та піснях

     Останнім  часом погляди мільйонів людей  спрямованні до своєї історії,  словесності, культури. Ми обличчям  повертаємося до замулених криниць  своєї духовності. Такою невивченою  цариною нашої історії є символіка – державна, національна, народна.

      Мамина пісня,  батькова хата, дідусева казка,  бабусина вишивка, рушник, сорочка,  калина біля вікна, барвінок  – все це наші символи.

      Сьогодні ми відкриваємо  одну із сторінок народно - поетичної символіки – рослинну.

      Кожний народ,  кожна країна має свої рослинні  символи. Так рослина емблема  Англії – біло-червона троянда, в Шотландії – будяк, у Німеччині – волошка, в Японії – золота хризантема, в Франції – золота лілея.

      І в нас є свої улюблені рослини - символи. Це тополя, барвінок, вишня, верба, калина, явір, клен, терен… Правду каже прислів’я: «Без верби та калини – немає України». А ще народ каже: «В’ється, як барвінок», «Там криниця, де вербиця», «Дівка, як верба: де посадиш, там і прийметься», «Не скрізь там вода, куди хилиться верба».

      Крім прислів’їв  про символи-рослини народ склав  легенди, загадки, казки, оповідки. Ці символи оспівані і в народних піснях.

      Розпочнемо з найпоширенішого  образу рослинної символіки життя  в українській ментальності.

                  Червоні кетяги калини

                  Горять вогнями усіма.

                 Без калини нема України, 

                Без народу Вкраїни нема.

    Калина полюбила землю України, на якій вона дуже гарно росте, а народ шанує її за пишну вроду і цілющі властивості. Немає такого села, де б за тином чи біля криниці, у лузі чи на березі водойми не росла, не квітла калина рясним білим цвітом навесні, не рум’яніла червоними ягодами до зими. Так, калина – народнопоетичний символ України.

       Поруч із калиною в народній поетиці стоїть верба. Верба – найбільш благословенне Господом дерево: прихід Христа в Єрусалим вітали пальмовим віттям, а у нас те віття замінила верба.

        Кажуть, верба  біля криниці – не матимеш  п’яниці, верба край городу – відверне шкоду, верба біля брами – сам Господь з нами…

        Верба є символом зажуреної, смутної жінки. Обвислі вербові гілки знаменують похилену голову жінки. У такому розумінні верба згадується в народних піснях:

               І схилилася верба з верха до кореня:

              Схилилася Марися через стіл  до матінки,

              На стіл голівоньку клонить, 

             А під столом слізоньки ронить.

     Верба також є символом смутку. Жалю. Тому плакучу вербу садили на могилах. З цього приводу казали: «До весняного Миколи не можна купатися, бо з чоловіка верба виросте».

       Після верби  та калини найбільш опоетизованими  є тополя і дуб. Дівчат, жінок порівнюють із тополею, хлопців, чоловіків – із дубом: «Струнка, як тополя», «Міцний та рослий, як дуб».

       Тополя – символ  дівочої краси, вроди, стрункого  стану. Вона – символ жіночої  долі, вдови: «Ой одная, одна, як  тополя струнка».

      У народних піснях згадується з неодмінними епітетами: біла, тонка, висока. З тополею пов’язані пісні сумного змісту, покинута, одинока дівчина, зажурена, знедолена жінка.

       Дуб  – символ сили, міцності, здоров’я. Тому в купіль хлопчику кидали  гілку дуба, щоб ріс міцним, як  дуб. А юнакам бажали: «Будь  дебелим, як дуб». Коли будували хату, під фундамент кидали гілки дуба, щоб рід був сильним і довговічним.

       Дуб завжди був помічником людині:  ховав від холоду мандрівників, годував їх ( у дуплах містилися дикі бджоли ), з кори виготовляли дубильні речовини та лікарські відвари.  

      А скільки  легенд та переказів складено  про це дерево! Майже в кожній  області є свій «іменний» дуб,  якому понад сто, а то й  більше років, під яким відпочивав хтось історичних героїв. Найстарішим в Україні є дуб, що росте в урочищі Юзефині Рокитнянського району на Рівненщині. Він свідок, як збирав подимне з древлян у 884 році князь Олег, біля нього зупинялися на перепочинок Ігореві воїни… Йому вже за 1300 років. 

      У піснях  під образом дуба розуміється  чоловік, молодий козак.

       Розвиванням дуба виражають кохання:

               Розвивайся ти, дубочку

              На чотири листи;

            Любив козак три дівчини,

            Та й не мав користи.

     Дуб є символом висоти та сили в багатьох приказках:       «Великий, як дуб, дурний, як пень», «Прездоровий, як дубовий пеньок», «Як дуба не нахилиш, так великого сина на добре не навчиш».

       Барвінок  у поезії та піснях зустрічається  з епітетом хрещатий, бо стелиться  на всі боки навхрест. Він є  символом молодості і дівочої цноти, бо вплітається у вінок саме цим значенням. У такому розумінні барвінок згадується у весільних піснях:

               Спасибі тобі, сваточку,

               За твою кудряву мняточку,

               За хрещатий барвіночок,

               За запашний васильочок,

              За червоную калину,

              За твою добру дитину.                                                                              

     Барвінок через свою зеленість, що символізує молодість узагалі, прирівнюється до молодого парубка. Саджання барвінку так само, як і рути, порівнюється з коханням.

                Ой там на горі фіалочки зацвіли,

                Всі гори з долинами закрили.

               Там-тудою Марися ходила…  

     Тернова ягода є символом карих очей (тобто красивих). Місце, заросле тернами, є символом глухого, незвіданого місця.

             Ой давно я в батенька не була…

             А вже моя стежечка терном  заросла…

     Тарнові  колючки, що завдають людині  біль, символізують муки, терпіння.

       Береза – дерево Берегині, охоронець, та, що «береже». Для очищення найкращими є березові віники, найчистіший – березовий сік. Березове деревце включене у весільні обряди, колядування, тощо.

        У поезії вона є символом  заміжньої жінки, дівчини, кохання.

         Ми повинні дбайливо охороняти і доглядати символи-рослини, що є пам’яткою українського народу.

         Поет Юрій Рябчинський та композитор Ігор Поклад написали пісню – «Три поради» : «не рубай тополю край дороги, може, та тополя  твоя доля», «не ламай калину коло хати, бо вона заплаче, наче мати», «не стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остання…»