Семантика готичного простору у оповіданні Е.По «Падіння дому Ашерів»

Міністерство  Освіти та Науки України

Київський Національний Лінгвістичний Університет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Самостійна  творча робота

З історії  зарубіжної літератури

З теми :

«Семантика  готичного простору у оповіданні Е.По «Падіння дому Ашерів» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студентки

Групи 118

Факультету  перекладачів

Деревінської  Анастасії 
 

      Єдгар Алан По – особистість дуже складна  і суперечлива,яка зайняла свою нішу у надбанні світової літератури. Усе його життя оповите таємницями-від самого народження,адже батька він не знав,а мати померла коли маленькому Алану було лише 2 роки,до його майже містичної смерті –коли тіло бідолахи  По знайшли бездиханним на одній з невеличких вуличок Балтимора.  Що було в його смерті? Адже він неодноразово втрачав близьких його серцю людей. Чи боявся він усвідомлення того ,що незабаром покине світ без вороття,що його будуть пам’ятати деякий час, але доти поки він не кане в Лету. Чи помер він з загадковою посмішкою Мони Лізи на обличчі, неначебто був радий звільненню від земних страждань, усього бруду, що йому довелось винести? Ми не можемо зараз робити ніяких висновків, але можна впевнено сказати, що сер Алан таки мав маленькі таємнички і любив їх приховувати від інших,неначебто плекав їх як щось найдорогоцінніше в житті.

      Так,він  таки усвідомлював свою «значимість» та «цінність» у цьому тлінному світі,адже нічого не мав за спиною:ні дружньої родини, ні люблячої жінки(до речі, він дуже рано втратив свою кохану), ні дітей. Готичність його творів просякла його ж свідомість і стала ніби його другим «я». Так,пишучи свої твори, він не тільки вмикав неабияку фантазію,а й віддавав частину своєї душі і надавав своїм героям своїх же рис характеру.

      В історію американської літератури Едгар По увійшов як романтичний  поет, новеліст і критик. Він є  класиком "короткого оповідання" і родоначальником психологічної, науково-фантастичної, детективної новели. Суттєвим внеском у розвиток літературознавства США вважаються його теоретичні праці "Філософія творчості" і "Поетичний принцип". Едгар По відомий і як автор "страшних" оповідань. Саме в малій епічній формі – в жанрі оповідання – проявилась його блискуча художня майстерність, отримавши світове визнання. Найнеправдоподібніший сюжет, полохлива і таємнича атмосфера, страшні події в його новелах підкріплюються такими реальними, життєво правдивими деталями та подробицями, що справляють враження справжніх.

      Роздвоєння  особистості, боротьба доброго і  злого начал в людині, зрада  своєму кращому "я" заради життєвого  успіху, злочин проти совісті –  все це розкрито в новелі По. У  цьому і проявляється своєрідність творчості Едгара По, яка являє собою одне із найскладніших явищ у світовій літературі. І тому вивчення його спадщини для розуміння психології та формування менталітету молодої людини в сучасних умовах набуває актуального значення.

      Ядром прозової спадщини По є "страшні" оповідання. Саме в них найбільш яскраво виявились основні особливості  художньої манери письменника. У  них розкриваються своєрідність і глибина людської психіки, вивчається людське єство, можливості тіла і  духу. Е. По прагне вловити закономірність людської поведінки, які найяскравіше проявляються у виняткових обставинах.

Для "страшних" оповідань характерні риси, які дозволяють констатувати загальність художнього світу, створеного цією новелістикою. В ній переважає ситуація жаху, викликаного напівсвідомими страхами героїв не в меншій степені, ніж внутрішніми обставинами, лише поступово – і не обов’язково до кінця – відкритих читачеві. При насиченій щільності інтриги сюжет оповідання По найчастіше створюють не самі події, а причини, які роблять ці події необхідними і взаємопов’язаними. Виявлення цих причин вимагає немалих логічних зусиль, і вся оповідь, не дивлячись на екстраординарність фабульних ходів, являє собою жорстку логічну конструкцію, яка визначає стилістичне рішення: "Не повинно бути жодного слова, яке б прямо чи непрямо не було спрямоване на здійснення початкового задуму".   

      Для поетики його новел характерна поетика "статичних контрастів", наприклад, карнавалу і катакомб, де буде замурований вбитий під час свята, радості і жаху, веселощів і чуми ("Король Чума"). Те ж саме сусідство Смерті зі сміхом можна віднайти  і в оповіданнях, які не відносяться до арабесок, як "Береніка", у зв’язку з якою По сформулював своє тлумачення гротеску.

   Одним  з класичних прикладів психологічного і "страшного" оповідання Едгара По є "Падіння дому Ашерів" – напівфантастична розповідь про останній візит оповідача в старовинний маєток свого приятеля, про дивну хворобу леді Маделін, і про ще більш дивну психічну хворобу Ашера, про таємничий внутрішній зв’язок між братом і сестрою і надтаємничий зв’язок між будинком і його мешканцями, про передчасні похорони, про смерть брата і сестри, і, нарешті, про падіння дому Ашерів у похмурі води озера і про втечу оповідача, який ледь врятувався у момент катастрофи.

"Падіння дому  Ашерів" – порівняно короткий  твір, який вирізняється оманливою  простотою і ясністю, за якими  приховуються глибина і складність. З одного боку, головним предметом  зображення в ньому служить  хворобливий стан людської психіки, свідомість на межі божевілля, з іншого – тут зображена душа, тремтяча від страху перед грядущим і неминучим жахом.

Читання оповідання про Ашерів викликає у нас тривожні, полохливі емоції. Вірний принципу "єдності емоційного ефекту", автор веде розповідь через оповідача, функція якого в тому, щоб служити своєрідним фільтром, допускаючи до читача порівняно вузьку частину спектру людських почуттів і відчуттів. Оповідач не просто описує обстановку, ситуацію і події, але одночасно висловлює власну емоційну реакцію, в якій переважають почуття тривоги і безнадійно похмурого відчаю. Крім того, Едгар По весь час переходить від загальних описів до окремих, поодиноких, від зовнішніх рис до внутрішнього стану героя. Митець мовби звужує події та образи до кімнати, до труни та склепу, до повного знищення, до остаточної руїни.

При виявленні  глибинного смислу "Падіння дому Ашерів" питання про джерела "жаху душі" набуває принципово важливе значення. Дім Ашерів, у його символічному значенні, - своєрідний світ, який перебуває  у стані глибокого розладу, згасає, мертвіє, знаходиться на порозі повного зникнення. Колись це був прекрасний світ, де життя людське протікало в атмосфері творчості, де розцвітали живопис, музика, поезія, де законом був Розум, а володарем – Думка. Тепер дім Ашерів знелюднів, став пусткою і набув рис напівреальності. Трагедія останніх мешканців цього світу випливає з непереможної влади, яку дім має над ними, над їх свідомістю, вчинками. Вони не здатні покинути його і приречені померти, ув’язнені  у спогадах про ідеал. Будь-яке зіткнення з реальністю для них хворобливе, і живуть вони в страху перед жахом, який може уразити їх при зіткненні з дійсним життям. Як каже Родерік Ашер, його лякає не небезпека, а її "абсолютній результат" – жах. В образі Родеріка Ашера втілений страх перед життям, реальністю. Духовне начало в ньому витіснило матеріальне, що тягне за собою втрату бажання жити, розлад особистості. Він передрікає собі втрату розуму і самого життя у боротьбі з "похмурим фанатизмом – страхом". У фіналі розповіді передчуття його здійснюються: він гине, уражений жахом і божевіллям, і сам дім Ашерів валиться в мертві води чорного озера.

 Надзвичайний  ефект оповідання полягає в тому, що внутрішня драма Ашерів, ніби "проектується" назовні. Душевному стану Родеріка відповідає безпросвітна внутрішня обстановка будинку, зигзагоподібна тріщина на фасаді, напівмертві дерева, чорне і похмуре озеро, в якому відображаються глухі стіни  і сліпі вікна. Автор показав розпад особистості, в якій інтелектуально-духовне начало одержало однобокий, хворобливий розвиток. Навіть своєрідний "чорний гумор" По у виборі імен та прізвищ родини також націлений на трагедію страхітливої руйнації. "Родерік" французькою перекладається як "волоцюга", "чоловік, який марно гаяв час"; "Маделіна" – "бісквітне тістечко", що тане в роті; "Ашер" – англійською це "попіл". Так воно й було – все обернулося на попіл.

"Жах душі", відтворений в "Падінні дому  Ашерів", відноситься до тієї сфери людських емоцій, яку прийнято позначати поняттям "страх", і сама новела стоїть у довгому ряді інших оповідань Едгара По, які зображають страх людини перед життям і смертю. Особисто мене вразило те,що дійсно впливає на читача,змушує його дійсно співпереживати разом з головними героями. Така напруженість семантичної лінії твору модно чітко простежити в рядках :

«Дочитавши  цю фразу, я здригнувся й замовк на хвилину, бо мені здалося (хоча я відразу подумав, що то плід моєї збудженої уяви),- мені здалося, ніби звідкись, з якогось віддаленого кутка замку до вуха неясно долинуло неначе відлуння (звичайно, дуже приглушене) того самого тріску й гуку, що його так докладно описував сер Ланселот. Це був, понад усякі сумніви, лише збіг обставин - саме він і привернув мою увагу, бо серед безперервного стукоту віконниць і звичного вже багатоголосся дедалі шаленішої бурі той тихий гук сам по собі напевне не міг би зацікавити або занепокоїти мене»,

«Тут  я знову зненацька  зупинився - тепер  уже вкрай здивований, бо не могло бути ніяких сумнівів, що цього разу я справді чую (хоча з якого боку, сказати б не зміг) тихий і напевне віддалений, але різкий, протяжний і дуже незвичайний - скрипучий та пронизливий - звук; точнісінько так лунав у моїй уяві той надприродний драконів зойк, про який я щойно прочитав у романі»

«Надлюдська сила, вкладена в  його слова, либонь, подіяла мов заклинання, бо важкі старовинні двері, що на них Ашер указав пальцем, раптом повільно відхилили  свої масивні чорні  стулки. Власне, їх розчахнув шалений порив вітру - та все одно за тими дверима й справді височіла сповита саваном фігура леді Медлін Ашер. Білі шати були поплямовані кров'ю…»