Перекладна література

ПЕРЕКЛАДНА  ЛІТЕРАТУРА

Біблія

 
Книга Книг, Книга спасіння, Святе  Письмо, Слово Боже, Одкровення —  цю книгу називають по-різному, але  найпоширеніша її назва — Біблія (від грец. βιβιλία - книги). Біблія — це передусім священна книга християн та іудеїв (Старий Заповіт). Проте ми розглядатимемо її на уроках української словесності як одну з найвидатніших пам'яток світової літератури.  

Ця найстаріша книга світу, написання якої тривало  з XII ст. до н. е. по II ст. н. е., містить  твори різних жанрів: міфи, пророцтва, проповіді, повчання, історичні хроніки, ритуальні молитви, притчі, пісні (псалми) та ін. По суті це «божественна бібліотека», яка складається з різних як за формою, так і за змістом релігійних і світських творів, що сприймаються як окремі книги. До Старого Заповіту входить 50 книг (у православних — Старий Заповіт містить 50 книг, у протестантів — 39, у католиків — 47), а до Нового — 27. Хто ж автор Біблії? Відомо, що написання цієї найстарішої у світі книги тривало багато століть, її творили представники шістдесяти поколінь — тож автор у Біблії не один. Дослідники нараховують понад сорок творців Біблії, серед них — люди різного соціального становища: вихований у знатній єгипетській сім'ї Мойсей, митник Матвій, цар Соломон, рибалка Петро та ін. Біблію писали в Азії, Африці та Європі трьома мовами — давньоєврейською, арамейською і грецькою. Єремія писав свої твори у в'язниці, Лука — під час подорожей, Мойсей — у пустелі, а деякі автори навіть під час воєнних походів. Започаткував Книгу Книг Мойсей, а завершили — апостоли Христа.  

Як уже було зазначено, Біблія складається з  двох частин — Старого й Нового Заповіту. Старий Заповіт містить:

• літописно-розповідні книги (Буття, Вихід, чотири книги «Царств», книга приповістей Соломонових та ін.);

• художні книги (твори Пророків, книга Іова, Псалтир, Пісня Пісень та ін.).  

З літературного  погляду найцікавіші епічні фрагменти  Біблії, у яких розповідається про  створення землі, неба, світла, тварин і перших людей — Адама і  Єви (про вигнання їх із раю через  гріхопадіння), про всесвітній потоп і Ноїв ковчег, про виведення Мойсеєм єврейського народу з єгипетської неволі.  

Новий Заповіт  складається з:

• Євангелій (усього чотири — від святих Матвія, Марка, Луки та Іоанна);

• історичного твору («Дії святих апостолів»);

• послання (усього 21 послання апостолів та Апокаліпсис).  

Книги Нового Заповіту розповідають про життя Ісуса  Христа, про Його вчення і вчинені  Ним чудеса, про Його смерть і  воскресіння. Отже, в основі поділу Біблії на Старий і Новий Заповіт  є народження Ісуса Христа.  

Святе Письмо закінчується пророцтвом Апокаліпсиса, у якому  описано передбачення й видіння, які відкрилися апостолові Іоанну Богослову, — кінець світу, що мав статися  через занепад віри й падіння  моралі.  

Спроби перекласти Біблію українською мовою відомі ще з XVI ст. Повний переклад Святого Письма почали здійснювати письменник Пантелеймон Куліш із видатним ученим-фізиком Іваном Пулюєм, а завершив його Іван Нечуй-Левицький. Одним із кращих уважається також переклад Івана Огієнка.  

Біблія Легенди Притчі

Материал  из Гипермаркет знаний

Перейти к: навигация, поиск

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Біблія (фрагменти). Легенди: про створення світу, про перших людей, про потоп на землі, про Вавилонську вежу, про Мойсея. Десять заповідей. Притча про блудного сина. Притча про сіяча. Поглиблення поняття про притчу.

 
Старий Заповіт

 
Погортаймо перші сторінки Біблії, які розпочинаються легендами, що, здавалося, були відомі нам завжди, ніби ми з ними народилися.  

Легенди про  створення світу, про перших людей  Адама і Єву, про потоп на землі  й Вавилонську вежу невеликі за обсягом, проте багаті своєю образністю. Лише кількома штрихами створюється кольорова рельєфна картина світу: «Сказав Бог: "Нехай на Землі виросте всіляка зелень: трава й дерева".

І сталося так. І  побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день третій».  

Хоча легенди  сприймаються як окремі завершені твори, проте всі вони пов'язані за змістом і події в них розвиваються в хронологічному порядку.  

Своєрідною є  мова біблійних творів. Святе Письмо творили різні автори, але деякі  виражальні засоби можна визначити  як типові для всієї книги. Характерною ознакою мови Біблії є вживання означень після означуваного слова (інверсія): над птаством небесним, до мети своєї, день четвертий. Здебільшого інверсовані означення використовують для підсилення урочистості, значущості, порівняйте: «На шостий день Бог сказав і І був вечір, і був ранок: день шостий».  

Біблійним творам властиве початкове і в реченнях (як частка, а не сполучник), наприклад: «І промовив чоловік» або: «І скінчив Бог сьомого дня творити світ».  

Автори Святого  Письма досить часто використовують однорідні члени речення для нагнітання чи повноти зображуваного: «Не робитимеш собі ніякого вирізьбленого кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, у водах». Мова Біблії також багата на антоніми, синоніми, старослов'янізми тощо.  

Художню цінність мають звертання до Бога у формі  пісні, цей жанр релігійної лірики називається  псалмом. Автором більшості псалмів уважають царя Давида (звідси й назва — Давидові псалми). Ці пісні-звертання за тематичними особливостями поділяються на благальні, у яких народ, який страждає від голоду чи війни, благає Бога про допомогу; псалми-гімни, що уславлюють Бога; псалми-подяки за вислухані молитви та історико-повчальні псалми. Вони зібрані в Псалтирі — книзі Старого Заповіту. Переспіви біблійних псалмів наявні в поетичній спадщині Г. Сковороди й Т. Шевченка. Цей літературний жанр ви згадаєте незабаром, коли вивчатимете творчість цих митців.  

З великої літери, але без лапок пишуться назви  культових книг: Біблія, Псалтир, Коран.  

Новий Заповіт  

Як уже мовилося, Новий Заповіт складається з  чотирьох Євангелій. Євангеліє (від грец. εύαγγέλιον - добра звістка) — це християнські твори-оповіді про життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа; долю апостолів і перших християн. Євангелії написані Матвієм, Марком, Лукою та Іоанном, учнями Ісуса Христа. їх називають апостолами, що в перекладі з грецької означає посланець. Особливо цікаві з літературного погляду притчі з Євангелія від святого Луки, адже саме їх найчастіше використовували у своїй творчості українські й зарубіжні митці. Спочатку пригадаймо, що таке притча як літературний жанр.  

Притча — це повчальне алегоричне оповідання філософсько-етичного змісту (пригадайте притчові твори, які ви читали раніше: «Казка про яян» Е. Андієвської, повість «Планетник» Б. Харчука). Притча розкриває важливі етичні, естетичні й філософські настанови, має символічний підтекст. Сутність притчі зводиться до відповіді на запитання, що потрібно робити за певних обставин. Цей літературний жанр ґрунтується на побутовому сюжеті, який має символічне, узагальнювальне значення. Сюжет притчі має позачасовий, наднаціональний і вселюдський характер.  

Притча  про блудного сина — один із найвідоміших біблійних творів цього жанру. Вона написана дохідливо й лаконічно. При вдумливому прочитанні притчі привертають увагу чотири сюжети: боговідступництво як наслідок гріха; покаяння; невичерпна любов Бога Отця; розрахована й «розважлива» любов старшого брата. На прикладі цієї притчі Господь розкрив нам таємницю безкінечної любові Бога до свого творіння, усепрощаючої любові батьків до своїх дітей.  

Не менш відома Притча про сіяча. Вона складається з оповідної частини й тлумачення, у якому розкривається символічне значення зерна і ґрунту, у який його сіють. Зерно — «Слово Боже», а ґрунт — це «людське серце», тобто свідомість людини, і саме від рівня свідомості залежить: чи потрапить зерно в кам'янистий ґрунт, чи в «добру землю». Під час читання притчі кожен замислюється, ким він є, до якої категорії належить. Отже, притча має дидактичний (дидактичний - повчальний, наставницький) характер.  

На всіх етапах розвитку літератури й образотворчого мистецтва майстри слова й  пензля постійно зверталися до сюжетів  і мотивів Святого Письма, використовували  його образи в літературі й образотворчому мистецтві. До таких творів належить поема «Мойсей» І. Франка, «Давидові псалми» Т. Шевченка, драма «Одержима» Лесі Українки, роман «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, роман «Собор Паризької Богоматері» В. Гюго тощо. Тарас Шевченко, перебуваючи в засланні, написав живописну серію «Притча про блудного сина», відома також на цю тему картина Рембрандта. До скарбниці світових шедеврів живопису належать «Сикстинська Мадонна» Рафаеля, «Вавилонська вежа» П. Брейгеля, «Страшний суд» Мікеланджело, «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі та ін.  

Багато висловів Святого Письма стали крилатими, до них належать такі: всесвітній потоп; Ноїв ковчег; вавилонське стовпотворіння; Содом і Гоморра; неопалима купина; манна небесна; козел відпущення; око за око, зуб за зуб; притча во язицех; посипати голову попелом; берегти, як зіницю ока; повертатися на круги своя; час збирати каміння; Хома невіруючий; не знає ліва рука, що робить правиця; не кидайте бісеру перед свинями; не суди - і тебе не осудять; хто має вуха, нехай слухає; вилікуй себе сам; легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому в Царство Небесне; поцілунок Іуди; хто взяв меч, від меча й загине; не од світу цього; умивати руки; нести свій хрест; таємне стає явним; немає пророка у вітчизні своїй; блудний син; камінь спотикання; хто не працює, той не їсть; альфа й омега; Страшний суд.  

Одним із перших перекладів книг Святого Письма староукраїнською мовою є Пересопницьке Євангеліє  — визначна пам'ятка XVI ст. Ця книга  багато орнаментована різнокольоровими високохудожніми мініатюрами із золотом, заставками, ініціалами з українськими мотивами. Вага Пересопницького Євангелія — 9 кг 300 г, воно складається з 482 аркушів. В Україні стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд із Конституцією України й Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.