Образотворча спадщина Т.Г.Шевченка

 

ВСТУП

 

 

 

Актуальність науково-дослідницької  роботи. Актуальність нашого дослідження полягає в популярності особи Тараса Шевченка - як художника і поета. Так, як українська література має достатній матеріал про писемну спадщину Тараса Шевченка, ми приділяємо увагу суто мистецькій спадщині художника.  
Спадщина Шевченка-художника налiчує близько шiстдесяти автопортретiв Т.Шевченка, 
портрети на замовлення, картини циклу "Живописноï Украïни", офорти,  
гравюри. Т. Шевченко має звання академiка-гравера. Як бачимо, Шевченко-художник не  
менше вiдомий у нашiй культурi, нiж Шевченко-поет.

 

Мета науково-дослідницької роботи. Метою науково дослідницької роботи є визначення особливостей художніх робіт Тараса Шевченка, спираючись на наукову літературу.

Завдання.

• Визначити якою була образотворча спадщина Т.Г.Шевченка;
• Дізнатися про різноманітність видів та тематики створення картин ;
• Зясувати значення живописних творів Т.Г.Шевченка в сучасному житті;

Об’єкт дослідження. Тарас Шевченко – як художник , культурна спадщина Шевченка художника, значення живописних творів Тараса Шевченка.

Предмет дослідження. Предметом мого дослідження є

Практичне значення. Мою роботу можна використовувати на уроках української літератури, художньої культури також на позакласному читанні .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ОБРАЗОТВОРЧА  СПАДЩИНА Т.Г.ШЕВЧЕНКА

 

1. Назва

Ретельне  вивчення  мистецької  спадщини  Шевченка,  зосередження  всіх  його  творів  у  спеціальному  музеї,  публікація  їх  в  академічному  виданні (1961-1964)  дали  змогу  об*єктивно  оцінити великий  за  обсягом  і  значний  за  мистецькою  вартістю  доробок  художника  періоду  заслання.  Незважаючи  на  царську  заборону,  Шевченко  в  роки  недолі  працював  багато    плідно  в  усіх  властивих  йому й   ше  жанрах.  Всього  відомо  124  завершені  твори  й  220  екскізів  та  начерків,  створених  тоді.  Змінилися  тільки  співвідношення  між  жанрами,  питома  вага  кожного  з  них  у  загальному  доробку  митця.  Найплідніше  він  працював  у  жанрі  пейзажу – цьому  великою  мірою  сприяла  участь  в  Аральській  і  Каратауській  експедиціях.  Найчастіше  художникові  доводилося  фіксувати  натуру  нашвидку – звідси  начерковий  характер  робіт,  особливо  рисунків  у  художніх  альбомах.  Ці  рисунки  дуже  лаконічні,  часто  це  лише  контури  або  контур  з  незначною  штриховкою.  Деякі  пейзажі  часу  Аральської  експедиції  Шевченко  завершував  вже  в  Оренбурзі  за  олівцевими  рисунками  з  помітками  "для  пам*яті",  а  частіше  покладався  на  свою  вийняткову  зорову  пам*ять.  Про  велику  спостережливість  художника  говорять  і  численні  пейзажі,  на  яких  надзвичайно  тонко  зображено  деталі  не  тільки  на  першому плані,  а  й  на  другому  і  третьому.  З  особливою  силою  спостережливість  митця  виявляється  в  численних  малюнках  науково-допоміжного  характеру  з  зображенням  структури  берегів  Аральського  моря  та  скель  і  урвищ,  що  були  важливими  для  геологічної  характеристики  місцевості.  Такий  філігранний  рисунок,  не  позбавленний  і  великої  художньої  цінності,  очевидно,  прислужився  митцеві  для  пізнішої  роботи  в  офорті.  Пейзажі  Шевченка  часу  обох  експедицій  відрізняються  від  його  пейзажів  попереднього  періоду   перевагою  в  них  другого  і  третього  планів,  видовженою  композицією  при  широкому,  часто  вдкритому  обрії  й  надзвичайно  багатим  і  тонким  колоритмом.  У  глибоко  емоційних  і  розмаїтих  за  настроєм  акварелях  Шевченко  виступає  як  видатний  майстер  цієї  техніки.  Його  пейзажі  дуде  точео  і  правдиво  відображають  природу  казахського  краю,  її  своєрідну  красу.  Особливе  місце  в  художній  спадщині  Шевченка  років  заслання  належить  жанровим  композиціям,  що  становлять  кілька  окремих  тематичних  груп.  Одна  з  них  призначена  побутові  казахського  народу (сепії  "Казахи  в  юрті",  "Казахська  стоянка  на  Косаралі",  "Казахський  хлопчик  розпалює  грубку",  " Казахський  хлопчик   дрімає  біля  грубки",  "Казахи  біля  вогню"  та  акварель  "Казах  на  коні",  всі  1848-1849рр).  Ще  більше  змальовок  з  життя  казахів  у  дорожніх  альбомах  художника  (екскізи  і  начерки  до  закінчених  сепій  і  акварелей).  Значної  розмаїтості  і  соціальної  гостроти  казахів  тема  набула  в  другий  період  заслання  поета (сепії  "Тріо",  1851;  "Пісня  молодого  казаха",  1851-1857;  "Байгуші  під  вікном",  1855-1856  і  "Казашка  Катя",1856-1857).  У  деякі  твори ("Т. Г. Шевченко  і  байгуші",  "Т. Г.  Шевченко  і  казахський  хлопчик,  що  грається  з  кішкою"  1856-1857)  художник  вводить  свій  автопортрет.  Цим  Шевченко  підкреслює  своє  глибоке  співчуття  до  долі  казахського  народу. 
 
Окрему  групу  становлять  композиції  на  історичні,  міфологічні,  літературні  та  біблійні  теми ("Благословіння  дітей",  "Телемак  на  острові  Каліпсо",  "Робінзон  Крузо",  "Самаритянка",  "Казашка",  "Мілон  Кротонський",  "Нарціс  та  німфа  Ехо",  "Св.  Себастіан",  "Умираючий  гладіатор",  всі – 1856).  Всім  їм  властиве  глибоке  психологічне  трактування  образів. 
 
Третя,  цілком  самостійна,  група  жанрових  композицій  це  сепія  сепій  "Притча  про  блудного  сина",  яку  Шевченко  мав  намір  відтворити  в  гравюрі.  Викриття  експлуататорського  ладу  досягає  тут  найбільшої  гостроти.

 Творчість  Шевченка  років  заслання  переконливо  доводить,  що,  всупереч  твердженням  біографів  поета  з  буржуазно-націоналістичного  табору,  він  не  втратив  здібностей  художника,  а  й  досяг  як  митейь  ще  вищого  рівня  в  усіх  жанрах  портретному,  пейзажному  й  побутовому.  В  його  творах  цього  часу  на  повну  силу  пролунала  соціальна  тема й  виявилася  інтернаціоналіст-ська  позиція  художника.  Крім  того,  твори  років  заслання  свідчать  про  те,  що  Шевченко  бувши  відірваним  від  академії,  не  забував  про  неї.  Безсумнівний  відгомін  академічної  школи  відчувається  у  виконаних  художником  у  цей  час  композиціях  на  історичні,  міфологічні  й  літературні  теми.  Пієтет  Шевченка  до  Академії  мистецтв  стверджують  написана  на  засланні  автобіографічна  повість  "Художник"  та  записи  у  "Щоденнику".Шевченко  зробив  великий  внесок  у  розвиток  портрета,  побутового  жанру  і  пейзажу.  Він  виступав  як  один  з  перших  на  той  час  офористів  України  й  Росії.  Його  реалістична  творчість  сповнена  великого  соціально-викривального  змісту  й  відзначається  глибокою  народністю,  інтернаціональ-ними  мотивами  і  гуманізмом.  Твори  Шевченка  мали  вплив  на  весь  розвиток  українського  мистецтва,  вони  служать  життєдайним  джерелом  для  багатьох  поколінь  українських  художників.  Мистецька  спадщина  Шевченка  визначає  його  видатне  місце  в  історії  не  лише  українського,  а  й  світового  мистецтва.

  Незнайдені  мистецькі  твори  Шевченка  свідчать  про  те,  що  його  художній  доробок  був  набагато  більший,  ніж  досі  відомо.  І  хоч  за  тими  згадками,  що  є  в  літературі  про  невідшукані  і  втрачені  твори,  важко  говорити  про  їхні  мистецькі  якості,  але  й  сам  перелік  робіт  значно  доповнює  уявлення  про  мистейьку  спадщину  Шевченка,  про  різноманітність  його  інтересів  і  винткову  творчу  активність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ДЖЕРЕЛА І МОТИВИ ЖИВОПИСНОЇ ТВОРЧОСТІ Т.ШЕВЧЕНКА

 

 

 

      
Відомо, що поезія і живопис тісно  пов'язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що “малярства – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. До таких творчих натур відноситься і Т.Шевченко.  
    Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші “А.О. Козачковському”

 Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів “Наймичка”, “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар'яна-Черниця” красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом,  глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину “Катерина” він написав у 1842 році. До появи “Катерини” не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим  і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях.  
    “Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село; у царині під куренем дідусь силить, ложечки собі струже, а вона, сердешна, тіль не плаче ... а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака ота картина!” (Т.Шевченко. Лист до Г.С.Тарнавського від 25 січня 1843 р.). Такого епізоду, який ліг в основу живописного полотна, у поемі немає, як немає і образу діда. Тому вважати картину ілюстрацією до однойменного поетичного твору Шевченка не можна. Це самостійний твір на спільну з поемою тему і побудований відповідно до специфіки образотворчого мистецтва.  
    Дослідники вважають, що композиція картини побудована з дотриманням настанов академічного мистецтва.  
    Вона являє собою рівнобедрений трикутник (постать Катерини), вписаний в овал, до якого входить зображення москаля – вершника, собачки, цариного діда, стовбура та гілок крислатого дерева. Чітко простежуються традиційні для академічних композицій діагоналі. Постать знеславленої дівчини – не лише композиційний, а й смисловий центр твору. Модельована теплими фарбами, вона різко контрастує із силуетно зображеною постаттю москаля на коні зліва та затіненій частині картини. Порівняно з величною постаттю Катерини він виглядає мізерним, іграшковим. Таке зображення зумовлене не лише вимогами перспективи, воно давало змогу художникові передати контрастність образів. Холодний, зеленкувато-синій тон підсилює трагедію дівчини – покритки, її сумний настрій. Впадає в око і співчутливий погляд діда. Відірвана гілка на землі символізує скалічене молоде життя.  
    Прагнучи до посилення емоційного звучання твору, автор поетизує героїню, свідомо прикрашаючи її. На дівчині святковий одяг: біла з довгими пишними рукавами сорочка, барвиста плахта, червоний фартух з прикрашеної вінком голівки спадають, розвиваючись на вітрі, довгі червоні стрічки.  
    Шевченко творив свою картину далеко від рідної України, тому не мав змоги малювати з натури. Але національний український одяг дівчини, характерний краєвид надають картині виразного національного колориту.  
    На мотив поеми “Слепая” Шевченко виконав олівцем і сепією однойменний малюнок, а також шість начерків та ескізів. На малюнку “Сліпа з дочкою” Оксана спить, поклавши голівку матері на коліна. Мати ніби завмерла, боїться порушити спокій дитини. Смуток, утома, біль і тривога на обличчі жінки. Критики вважають, що на малюнку зовнішність жінок (матері і дочки) зображено ідеалізовано. Реалістичніше сліпу та її доньку зобразив на ескізах, виконаних олівцем. У центрі зображено героїню щасливою, але в постаті її є щось скорботне. На ескізі, виконаному сепією, ми бачимо палаючі палати, постаті божевільної Оксани та її матері. Ще один ескіз “Жінка на підлозі” має літературне підґрунтя. Вважають, що він співзвучний з поемою “Марина”, в якій зображено дівчину – месницю.  
    Митці всіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину.  
    “... я хочу рисовать нашу Україну ... Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію ... В год буде виходити 10-ть картин” (Лист Т.Шевченка до О.Бодянського від 6-7 травня 1844 р.).  
    Шевченко - художник не компонував свої пейзажі, а змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків гілок дерева, бур’янів, хат, церков.  
    За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини  і всього покріпаченого українського села (“Удовина хата”, “Селянське подвір’я”, “На околиці”, “Хата біля річки”, “Хата над ставком”). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченко – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо (“Повінь”, “Комора в Потоках”, “Андруші”, “Урочище Стінка”, “Хутір на Україні”, “У Вюнищі”, “В Решетилівці”). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки.  
    “Якби мені бог допоміг докінчить те, що я тепер зачав, то тоді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного” (Т.Шевченко, лист до М.А. Цертелєва). Однією з перлин  української національної графіки є “Живописна Україна”. Це альбом офортів Шевченка. Офорт – це гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.  
    Шевченко прагнув видавати по 12 естампів кожного року, але через брак грошей цей грандіозний задум здійснити не зміг. Вдалося видати лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів замість запланованих дванадцяти: “У Києві”, “Видубецький монастир”, “Судна рада”, “Свати”, “Казка”, “Дари в Чигирині” (1649 р.). Ось офорт “У Києві”. На передньому плані – крутий берег Дніпра, що густо поріс розкішними вербами, а внизу – Дніпро, димить невеличкий пароплав. На тлі природи люди: жінки одягаються, після купання, граються діти на березі, старенький дідусь сперся на ціпок, радіє, що може  погрітися на сонечку. Таким чином ми ще і ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконалися, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Слід відмітити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й відзначити те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв’язками будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді у живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.