Морально-етичні проблеми кіноповісті О. Довженка "Зачарована Десна"

Морально-етичні проблеми кіноповісті  О. Довженка "Зачарована Десна"

Майстри слова надавали важливого  значення народній моралі, показові її впливу на формування характеру і  світогляду людей Шевченківська  жага поставити слово на сторожі  поневоленого народу була провідною  зорею в житті і творчості  кращих українських письменників.

З цього погляду заслуговує пильного аналізу кіноповість О. Довженка «Зачарована Десна», яку  без перебільшення можна назвати  найкращим автобіографічним твором в українській літературі повоєнних  років її автор, відмовившись від  традиційного переказу вражень дитячих  літ, ніби підняв завісу над найважливішим, найпотаємнішим і показав, як у трудовому  середовищі формувався світогляд майбутнього  митця, які об'єктивні чинники  впливали на становлення його уявлень  про прекрасне і потворне, про  правду і кривду. Призмою, крізь яку  проходили враження і роздуми  зрілого художника (а він завжди присутній у творі), стали перші  уроки народної моралі й етики, глибоко  засвоєні малим Сашком у селянській сім'ї. Про що б не вів мову Олександр  Довженко в «Зачарованій Десні» —  про гру і пустощі свого  маленького героя, нелегку працю  його матері чи батька, невдале полювання  Тихона Бобиря чи косарський талант дядька Самійла. — кожна подія оцінюється єдиною міркою: естетичні критерії художника визначаються народною мораллю  й етикою.

Основу народної моралі, зокрема  селянської, визначало ставлення  до праці. Знаючи ціну мозолям, важкій роботі, селяни з повагою ставляться до працьовитих. Праця є категорією етичною й естетичною Хлібороб завжди вимальовувався натурою гармонійною, працьовитість, врода і фізична  досконалість поєднувалися з високою  моральністю й розумом. Врода  цінувалася, коли доповнювала працелюбність  людини.

Живучи в нестатках, б'ючись  за копицю сіна, як то бувало в родині малого Сашка, хлібороби, проте, високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували працю, яка  виступала головним , критерієм моралі селянина.

О. П. Довженко, вихований  у повазі до праці, усе життя звеличував її, бачив щастя, людей і їхню красу  саме в труді.

Середовище навчило майбутнього  митця поважати простого селянина, воно відкрило очі й на талант дядька Самійла. який «вважавсь поганим  хліборобом», але був неперевершеним косарем Він «обкосив би всю землю, аби була тільки добра трава та хліб і каша», і люди ціну вали його, прозивали косарем, часом забуваючи  справжнє прізвище

З особливою любов'ю згадує О. Довженко батька-хлібороба, його мудру  житейську мораль. Саме нелегка чесна  праця, готовність прийти на допомогу людям підносили його, давали права  письменникові бачити батька прекрасним і гідним поваги.

З любов'ю говорить Довженко і про свою матір, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Образ матері постає перед нами як взірець працьовитості й доброти.

«Зачарована Десна» засвідчує, що весь уклад селянського побуту сприяє вихованню дитини в доброті. Хата, що ніби сама виросла серед  розкішної природи, настроювала  на це: «У ній ніщо не замикалось. Заходьте, будь ласка, не питаючись — можна? Милості просимо!» Письменник не ідеалізує це людське житло, тісне, по вікна вгрузле в землю; його вабить інше — звичаї, що вироблялись віками, висока мораль її мешканців.

Сприяло вихованню певних моральних якостей малого героя  і ставлення селян до тварин і  рослин, до природи. Добрий господар, перш ніж сісти їсти, догляне худобу, домашню птицю. Така чуйність була нормою народної моралі і поведінки. Дід, наприклад, умів розмовляти з кіньми, волами, мати пестила кожну посаджену рослину. І малий Сашко пройнявся щирим  співчуттям до коней, яких часом дуже бив батько; навчився хлопець бачити глибоку тугу в їхніх очах. Захоплювався розвагами Рябка, мріяв про те, щоб весь навколишній світ кишів  тваринами і птахами. Ця любов  до природи, чуйне ставлення до неї  породять пізніше чудову мрію —  засадити всю землю садами, виховувати людей-гуманістів.

Як бачимо, у «Зачарованій Десні» О. Довженко, збагачений життєвим досвідом, звертається до тієї пори свого дитинства, коли «світ одкривається перед ясними очима перших літ  пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну». Разом з тим він критично розглядає  умови, в яких зростав, відверто, з  сумом розповідає про забобонність рідних, розкриває соціальні причини  цього. Але скрізь наголос робиться на всьому доброму, що запало в дитячу душу, сприяло формуванню його світогляду і нової моралі нашого сучасника.