Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування

2. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування

2.1. Теорія переконання і аргументації
              Довгий час проблеми аргументації, майстерності переконання і дискусії майже зовсім не розроблялися в нашій логіко-методологічної, психологічної та філософської літератури. Цьому багато в чому заважав усталений догматичний коментаторський стиль в гуманітарних науках, який насаджувався зверху і перешкоджав вільному обговоренню нових назрілих проблем й приєднання до інтелектуальних цінностей, накопичених світовою культурою.

              До числа таких цінностей безсумнівно належить мистецтво аргументації та переконання, що досягло свого розквіту ще в Античній Греції. У античності аргументація - це опора спекулятивної думки як засіб бесіди, діалогу, дискусії. Аргументація швидше зараховувалася по відомству діалектики і риторики і у відомому сенсі протиставлялась доказу. Діалектика розумілася як мистецтво раціональної суперечки взагалі, риторика - як мистецтво красномовства, "відповідне діалектиці, оскільки обидві вони стосуються таких предметів, знайомство з якими може вважатися надбанням всіх і кожного і які не відносяться до області якої-небудь окремої науки".

              Великий внесок в риторику і теорію аргументації вніс видатний оратор Марк Тулій Цицерон, який незмінно підкреслював необхідність поєднання красномовства з переконливістю компетентної аргументації. Поняття аргументації, так само як і поняття логіки, може розглядатися з різних точок зору. У його сюжеті природно резюмується те, що люди думали про процеси інтелектуального спілкування, як вони описували дискурс і які раціональні засоби і системи винаходили, коли вони міркували про мову і актах комунікації.Вже Платон відзначає різницю між поняттями «переконувати» за допомогою розумного «скажімо сьогодні - логічно вірного» ​​аргументу, заснованого на правилах і поняттям «вселяти» за допомогою доводів, звернених до серця, до почуття, до інтуїції з метою, як каже Аристотель, «... привести у відоме настрій ... розташувати в свою користь», які можуть і не ґрунтуватися на правилах. Переконання - справа філософії, навіювання - риторики і софістики. У зв'язку з цим Аристотель говорить про «підступної софістиці».

  Сам він йде не тільки далі Платона, але і ухиляється від абстрактної лінії Платона, роблячи відмінність між «технічними» і «нетехнічними» засобами переконання. До останніх він відносить показання свідків (у суді), визнання, зроблені під тортурами, письмові договори і пр. Технічними Аристотель називає такі способи переконання, які створені наукою з допомогою певного методу, або ж такі, які пов'язані виключно з нашою мовною практикою. Ці технічні способи переконання виявляються, за словами Аристотеля, в дійсному або ж уявній доведенні.Теорія аргументації відроджується як методології переконання. Аргументація покликана переконувати а не примушувати до прийняття тези. При цьому цілком природно, що теорія аргументації, крім логічно законних форм міркування, досліджує і асимілює також і всі такі форми, які використовуються з метою переконання.

              Аргументація - це мистецтво підбиття підстав під будь-яку думку або дія, спосіб переконання кого-небудь за допомогою значущих аргументів з метою їх публічного захисту, спонукання до певного думку про них, визнання або роз'яснення. У цьому сенсі аргументація завжди діалогічна і ширше логічного доказу, оскільки аргументація асимілює не тільки «техніку мислення», а й «техніку переконання». Основні аспекти аргументації: актуальний (інформація про факти, що використовується як аргументи), риторичний (форми та стилі мовного і емоційного впливу), аксіологічний (ціннісний підбір аргументів), етичний (моральна прийнятність аргументів) і, нарешті, логічний (послідовність і взаємна несуперечність аргументів). Ці та інші аспекти аргументації розраховані на те,щоб найкращим чином вплинути на аудиторію. Тому вони взаємно доповнюють один одного.

2. 2. Переконання,його форми та засоби

              Переконання - одна з центральних категорій людського життя і діяльності. Одночасно це одна зі складних , суперечливих категорій. Мільйони людей можна переконати в тому, що вони покликані побудувати «новий прекрасний світ», і вони, живучи в злиднях і приносячи неймовірні жертви,будуть всюди бачити паростки цього світу. Велику групу людей можна переконати, що кожен з них безсмертний, і вони з радістю візьмуть колективне самоспалення. З іншого боку є люди,яких неможливо переконати в самих простих математичних істинах. Так, філософ А. Шопенгауер називав доказ відомої теореми Піфагора «мишоловкою» і відмовлявся його прийняти. Інший філософ Т. Гоббс, прочитавши формулювання цієї теореми, вигукнув: «Боже, але це неможливо!». Його співвітчизник І.Ньютон читаючи в студентські роки геометрію Евкліда, навпаки, пропускав докази теорем, вважаючи їх очевидними і тому зайвими.

              Переконання вивчається багатьма науками. Особливе місце серед них займає теорія Аргументації, систематизуючи та узагальнюючи те, що говорять про переконання інші дисципліни. В науці, практиці й побуті термін «переконання» використовується у його двох значеннях, а саме, як:

- система поглядів, уявлень, яких я дотримуюсь, з якими я погоджуюсь, які я ототожнюю із собою, оскільки вважаю їх продуктом власної діяльності, які мають під собою певну аргументацію і можуть бути логічно доведені;

- певний спосіб впливу, який передбачає аргументоване і логічно витримане доведення істинності того чи іншого положення, думки, оцінки.

Коли йдеться про переконування, то це означає, що суб’єкт впливу пропонує об’єктові впливу «…аргументи, факти, докази і висновки, покликані показати позитивні наслідки рекомендованого спрямування дій», – стверджують Ф. Зімбардо і М. Ляйппе. Переконувати можна словом і ділом. Тому переконання здійснюють лише в єдності з іншими методами виховання: переконання шляхом бесіди, лекції, за допомогою конкретного прикладу, на основі громадської думки тощо.Основні форми переконання:
1. У формі бесіди – викликати довіру, викласти свою точку зору. 

2. Роз'яснення – інформування.

              Є чотири види переконуючих впливів: інформування; роз'яснення; доказ; спростування.

Інформування. Розповідь – це живий і образний виклад суті справи. Вибудується двома шляхами: індуктивним (від загальних положень до подробиць) і дедуктивним (від окремих фактів до узагальнень).

До роз'яснення, яке інструктує, вдаються тоді, коли від слухача вимагається запам'ятати, що і як потрібно робити. Апелює не до мислення, a до пам'яті. Вдале для тих, хто звик до строгих алгоритмічних правил і вказівок, але творчі натури відчувають до нього спротив.

Доказ будується на законах логіки: законі тотожності; законі протиріччя; законі не існуючого третього; законі достатньої підстави.

Спростування. У логічному плані природа доказу й спростування однакова. Але в психологічному плані різниця колосальна – у спростуванні ми завжди зіштовхуємося з чиїмось «Я».

Переконувати словом — це велике мистецтво, яке потребує знань психології людей, законів етики й логіки. Саме про це писав відомий вчений Б. Паскаль: «Кожний знає, що поняття потрапляють у душу двома шляхами: через розум і волю. Шлях розуму найбільш природний, оскільки не можна погоджуватися ні з чим, окрім доведених істин. Проте найбільш звичним є шлях волі… Це шлях низький…, через це всі проти нього».
 

2.3. Аргументація як основний етап переконання

              Основним етапом і змістом переконання є аргументація. У найбільш широкому розумінні термін «аргументація» можна визначити як процес обґрунтування  людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Переходячи до розгорнутому обговоренню природи аргументації, слід підкреслити, що вона являє собою специфічну форму комунікативної діяльності, нерозривно і органічно пов'язану з процесом переконання.

Таким чином аргументацію можна поділити на два основні класи.

1. Універсальна, яка ефективна незалежно від специфічних особливостей опонента.

2. Контекстуальна, ефективність якої залежить від специфічних особливостей опонента.

Універсальна аргументація є такою, в основному, остільки, оскільки спирається на загальнозначущі логіко-гносеологічні інваріанти людської миследіяльності.

Контекстуальна аргументація вже своєю назвою підкреслює свою потенціальну ефективність при тій умові, якщо учасники діалогу являються однодумцями в обговорю вальних питаннях. В широкому колі діалогових ситуацій універсальна та контекстуальна аргументації чітко відрізняються між собою. Але чіткого кордону між ними немає. Універсальна аргументація може бути контекстуальною.

Аргументація складає найбільш важливу, фундаментальну компоненту переконання, так як вона спирається, по-перше, на раціональні основи переконання, на розум, а не емоції, які важко контролювати і тим більше аналізувати. По-друге, в самій суті раціонального переконання лежить міркування, тобто процес перетворення одних думок до інших, який піддається контролю з боку суб'єкта.

Аргументація  може здійснюватися різними способами.

По-перше, положення можуть бути обґрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Така аргументація називається емпіричною. Саме такий спосіб обґрунтування  дуже часто застосовується у природничих науках.

По-друге, обґрунтування  може здійснюватися за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Така аргументація називається теоретичною.

Різниця між емпіричною та теоретичною аргументацією є відносною. Досить часто в реальних процесах комунікації зустрічаються аргументації, в яких поєднується і звернення до досвіду, і теоретичні міркування.

Відповідно до такого підходу, в будь-якому процесі аргументації необхідно розрізняти, по-перше, суб'єкт аргументації, тобто особу або групу осіб, що намагаються впливати на інших людей і переконати їх в істинності або, принаймні, обґрунтованості своїх тверджень, по-друге, об'єкт, яким вона призначена, по-третє, схему або структуру діяльності, яка включає до свого складу мету аргументації та можливі способи її реалізації; по-четверте, засоби, методи і прийоми впливу на об'єкт аргументації, за допомогою яких досягається переконання аудиторії та її згода з висунутими твердженнями, тезами або рішеннями. Переконання можна вважати досягнутим, якщо аудиторія погоджується чи приймає аргументи.
 

9